Портал "Изба-Читальня" - Ваш успех в учебе и работе!

Виявлення географічних і соціально-географічних закономірностей — постійна проблема всієї системи географічних наук. Так, ці закономірності можна поділити на 3 групи: природно-географічні, соціально-географічні і еколого-географічні. Останні проявляються у взаємодії

2Я

суспільства і природи. Кожна з цих груп закономірностей має якісні відмінності. В процесах територіального комплексотворення діють усі три групи закономірностей. Внаслідок цієї дії формуються територіальні комплекси.

Пізнання і використання географічних закономірностей на прак-гпці — основне завдання географії. Ці закономірності — фундамент альні і глобальні, знання їх необхідне в діяльності суспільства.

Поряд з поняттям «територіальний комплекс» у географічній науці вживається поняття «геосистема». Воно було уведено до наукового обігу російським вченим В.Б.Сочавою. Часто до соціально-економічних об'єктів застосовується поняття «територіальна система». В економічній і соціальній географії традиційно широко вживається термін «територіальні комплекси».

У географічній літературі вже неодноразово розглядалося питання про розрізнення понять «комплекс» і «система». Багато дослідників вважають, шо система має виший рівень взаємозумовленості внутрішніх зв'язків. На відміну від комплексу система складається з елементів, вилучення навіть одного з яких призводить до неможливості її подальшого функціонування. Комплекс, навпаки, залишається комплексом у випадку часткової зміни складу елементів. При цьому можливе лише погіршення показників ефективності його функціонування.

На наш погляд, недоцільно надавати особливо великого значення проблемі розрізнення понять «комплекс», «система». Один з основоположників загальної теорії систем Л. Берталанфі визначив систему як комплекс взаємодіючих елементів. Поняття «комплекс» увійшло в географічну науку ще до «системного буму». Саме цим і зумовлено широке використання понять «виробничо-територіальний комплекс», «агропромисловий комплекс», «природно-територіальний комплекс». З часом, коли принципи системного підходу почали свідомо застосовувати в географії. з'явились поняття «територіальна система розселення», «територіальна рекреаційна система» і, нарешті «геосистема». Отже, комплекс також є системним об'єктом, до нього можна застосовувати методи й підходи загальної теорії систем.

Територіальні комплекси дуже різноманітні. Їх розрізняють за видами територіальної спільності, комплексності, ступенем континуальності та іншими вихідними категоріями територіального комплексотворення. Якщо в основу типології покласти тільки особливості формування комплексів, виходячи з природних, суспільних закономірностей і закономірностей взаємодії суспільства і природи, то можна виділити п'ять їх великих груп: 1) природні; 2) природно-антропогенні. Це природні, що видозмінені діяльністю людини. До таких геосистем фізикогеог

Геосистеми і територіальні комплекси — основні об'єкти географічних досліджень. Це дуже складні утворення, їх можна вивчати в різних аспектах, різними науками і з різною метою. Інтенсифікація функціонування

29

комплексні великою мірою залежить піл ступеня досконалості їх структури і зовнішніх зв'язків, організації, зокрема територіальної. Саме ці проблеми належить опрацьовувати географічним наукам.

Отже. географія — це система наук про структуру, трансформацію та територіальну організацію ландшафтної оболонки. Основними ланками такої організації є різні види геосистем і територіальних комплексів. Ландшафтна оболонка диференціюється не тільки вертикально, а й горизонтально. зокрема залежно від положення осі Землі шодо Сонця. З диференціацією пов'язане і формування різних видів геосистем. Найбільшими елементами територіально-акваторіальної структури ландшафтної оболонки є материки, океани та великі внутрішньоконтинентальні водоймища. найменшими — певні види геосистем. Те, що вчені називають географічним простором, є не що інше, як сукупність геосистем, які розвиваються в природі, суспільстві і в процесах їх взаємодії.

Виділені п'ять груп геосистем означають, що предметом вивчення географічних наук за своїм генезисом є природні, соціальні і природно-соціальні об'єкти. Саме з цим пов'язана наявність у сучасній географії, в спеціалізації вчених-географів двох основних напрямів: природно-географічного і соціально-географічного. Поряд з цим друга і третя групи геосистем мають характер змішаний — природного і соціального походження. Це означає, що природно-географічний і соціально-географічний напрями не повинні бути ізольовані один від одного. В реальній дійсності важко провести межі між природними і соціальними процесами. Єдність двох цих напрямів пов'язана з процесами взаємодії суспільства і природи. Саме в цих процесах формуються об'єкти, створюються проблемні ситуації, які потребують невідкладного розв'язання. Тепер вони стали відомими під назвою екологічних проблем. Разом з тим між двома основними напрямами в географічній науці створився великий розрив, який у найближчий період істотно зменшити неможливо. Виходом з цього становища до певної міри може бути розвиток третього напряму — еколого-географічного, який уже почав досить інтенсивно формуватися. На жаль, він, як і тривалий час географія, розширюється в своїх дослідженнях настільки, що це завдає шкоди конструктивному розвитку цієї галузі науки. Виникає питання, чи збережуться в принципі два основні напрями в географічній науці в зв'язку з появою еколого-географічного напряму. Нам здається, що ці напрями збережуться, тому що для вивчення природних геосистем потрібна природно-географічна підготовка спеціалістів з поглибленим знанням закономірностей природи і суміжних природничих наук. а для вивчення соціальних геосистем — спеціалістів з знаннями закономірностей розвитку суспільства і суміжних суспільних наук. Розрив між двома напрямами буде поступово зменшуватися. Це зумовлюється інтересами практики, необхідністю пізнання, суспільною потребою вивчення взаємодії суспільства і природи. Таке зближення випливає з самої суті географії як системи наук.

Важливу роль у зближенні двох напрямів відіграватиме розвиток теорії територіального комплексотворення. Геосистеми і територіальні комплекси, процеси комплексотворення — тіло і душа географії, її основа, а значить, і основа географічного підходу у вивченні суспільства і природи. Однак це не означає, що сучасна система географічних наук за її те-

30

перішньої розгалуженості має обмежуватись дослідженнями тільки територіальних комплексів. Вона повинна вивчати компоненти природи і см-пільства. закономірності їх розвитку і організації. Окремі з географічних наук поступово втрачають зв'язок з географією і виділяються в окремі науки (наприклад, океанологія, геоморфологія, палеогеографія, кліматологія). Такі науки повинні розвиватися і поглиблювати пізнання об'єктів, які вони вивчають, алї: їх розвиток має базуватися на теорії усієї географії. Виникає питання: в якому напрямі повинна

Теоретична географія досі не стала методологічною і теоретичною базою сучасної системи географічних наук. По суті. сучасна географія не має чіткої теоретичної концепції, яка могла б бути основою для розвитку якщо не всіх, то більшості її галузей. Е.Б.Алаєв вважає, що система загальногеографічних теоретичних положень повинна становити зміст метагеографії (від грецького метиза — після і географія). Метагеографію вважають галуззю теоретичних досліджень. Вона вивчає місце географії в загальній системі наук, її взаємодію з іншими науками і видами діяльності, специфічні риси розвитку географії як цілісної системи наукового знання, характер географічних закономірностей. Потреба в загально-географічній теорії велика і в науковому, і в практичному відношеннях. Ні фізична, ні соціально-економічна географія не має чіткого спільного теоретичного ядра.

На сучасному етапі розвитку географії треба розробляти загальногео-графічну теорію, яку можна назвати геокомплексологією (від грецького гео — Земля, комплекс — поєднання об'єктів, логія — наука). Геокомплек-сологія — це наука про комплекси, геосистеми, які формуються в ландшафтній оболонці. Оскільки ландшафтна оболонка двоєдина, тобто охоплює природно-географічний і суспільно-географічний напрями, то теоретична основа її повинна мати два ядра. В природно-географічному напрямі таке ядро створюється в ландшафтознавстві. Його доцільно назвати геонатуркомплексологією. В суспільно-географічному напрямі основу теоретичного ядра становить вчення про суспільно-територіальні комплекси. Таке ядро треба називати соціогеокомплексологією. За умови розвитку за-гальногеографічної теорії в такому напрямі термін «географічний підхід» доцільно було б замінити терміном «геокомплексологічний підхід».

Геокомплексологічна концепція має методологічне значення для всієї географії. Вона розглядає об'єкти і явища в їх взаємозв'язках, у розвитку. широко застосовуючи системний підхід. Геосистеми і територіальні комплекси вивчаються в нерозривному зв'язку з їх функціонуванням, в системі й ієрархії. Це означає, що будь-яка суспільно-територіальна система України розглядається в її державному

Геокомплексологічна концепція сприятиме дослідженню географічних аспектів складних проблем взаємодії суспільства і природи (зокрема через структуру різних типів комплексів). Кожний територіальний комплекс (геосистема) — реальний об'єкт матеріального світу, а не якась уявна просторова хорологічна структура, як вважають деякі вчені. Визнання комплексів як основних об'єктів дослідження в географії розвінчує хо-

31

рологічну концепцію Гетнера. яка обґрунтовує єдність географічних наук. виходячи з того. то тільки географії властивий просторовий аспект у вивченні явиш і об'єктів на поверхні Землі. Основою такої концепції є поділ наук на хорологічні, історичні і систематичні. За Гетнером. конкретних районів, ландшафтів як об'єктивних цілісних одиниць у природі немає, їх виділяють дослідники суб'єктивно для розв'язання певних наукових або практичних завдань.

Геокомплексологічна концепція відкриває широкі можливості для реалізації системного підходу в географічних дослідженнях, оскільки територіальні комплекси є, по суті. системами і характеризуються певною ієрархією. Вона сприятиме дальшому розвитку як загальногеографічної теорії, так і теорії окремих географічних наук. а також наближенню географічних досліджень до соціальної практики, підсиленню пізнання важливих сторін матеріального світу. Є підстави стверджувати, що гео-комплексологічна концепція може послужити науковою основою для управління диференціацією та інтеграцією знань у системі географічних наук. Вона дасть можливість краще використати диференційовані знання для опрацювання синтезуючої теорії — геокомплексологічного підходу і системи його методів. Разом з тим зазначена концепція може стати одним з важливих засобів перетворення географії в цілеспрямовану і важливу науку для опрацювання складових основ управління суспільством і ного територіальною організацією. А це дуже важливо.

Геокомплексологія може стати вихідною позицією для поділу наукової праці, спеціалізації вчених-географів і навіть наукових підрозділів за геосистемами і територіальними комплексами.