Задать вопрос юристу

Карл-Отто Апель Етноетика та універсалістська макроетика: суперечність чи доповнювальність

Анотація

Автор прагнув передусім пояснити новий для нього термін "етноетика", звертаючись до гегелівського поняття "субстанціальної моральності" "народного духу" як протилежного кантівському поняттю "моралі", а також до нового сучасного постметафізичного прояву цієї розбіжності в анг-ло-американській суперечці між "лібералізмом" та "кому-нітаризмом" (І розділ).

Потім дискутуються аргументи рго-та contra етноетики як версії арістотелівської етики доброго життя, з одного боку, а, з іншого — універсаліст-ської макроетики як — сьогодні нагальної — умови рівноправності та співпраці різних культур та традиційних етосів (II розділ). Звідси випливає проблема співвідношення формальної доповнювальності між обома орієнтаціями етики та — такою самою мірою — нормативної переваги уні-версалістської макроетики (III розділ). Нарешті автор прагнув до розв'язання висунутої проблеми, вказуючи на трансцендентально-прагматичні умови сумісності етноетики (в найширшому розумінні) та універсалістської макроетики (IV розділ).

І. Гегель проти Канта та сучасна контроверза "ліберального" та "комунітарного"

Термін "етноетика", висунутий як тема нашої конференції, досі не викликав у мене довіри; проте можна прояснити певне значення цього терміна, якщо пов'язати його з поняттям "культура". Мається на увазі те, що Гегель на противагу формально-універсальній моральності Канта на-

Доповідь до міжнародної науково-теоретичної конференції "Культура та етноетика" (Київ, 1-2 червня 1994).

356

зивав "субстанціальною моральністю" "народного духу". Якщо виходити з цього класичного діалектичного співвідношення понять, то одразу ж постає проблема, центральна для філософів з часів Гегеля, хоч про вирішення її годі й говорити. Навпаки, визначена Гегелем протилежність етнічно зорієнтованої субстанціальної етики, з одного боку, та формальної, універсалістськи зорієнтованої філософії моралі — з іншого, висуває для сучасних філософів ще важчу та ще неприємнішу проблему, ніж та, якою вона здавалася навіть для самого Гегеля — і для цього є підстави, котрі я хотів би дещо пояснити:

1. У Гегеля, цього — якщо бажаєте — останнього універсалістського метафізика, зазначена суперечність не припускає альтернативи. Оскільки він сподівався, що універсалістський принцип постпросвітительської етики (принцип, витоки якого треба шукати в Сократа, християнстві та Канта), де засадничими були постулати необмеженої суб'єктивної свободи та рівноправності кожного індивіда, мав бути "знятим" у тій формі субстанціальної моральності, яка завершує процес історичних втілень народного духу (Volksgeist). Самого Гегеля навряд чи можна вважати представником модерного історизму-релятивізму. Він був швидше спекулятивним філософом історії, в якого ідея "поступу у свідомості свободи" набула універсальної значущості.

Проте потенційно драматична суперечність між формально-універсалістським принципом моралі та етноетичним принципом моральності не забарилася проступити і у філософії самого Гегеля (скажімо, у філософії права) в тій гострій і непримиренній формі, яка сьогодні, мабуть, не дозволяє здійснити будь-яке "зняття", заміщення однієї сторони іншою. Саме окрема держава (partikulare Staat), котра як правова держава була для Гегеля найвищою формою вияву ідеї моральності (вона ж як сильна держава, Machtstaat, є для нього самоствердною системою), могла, на його думку, стати на шлях війни з іншими правовими державами, вступити у трагічний конфлікт між правом та правом.

І в цьому конфлікті окремий індивід не мав права, посилаючись на універсалістську (загальнолюдську) етику, виступити проти своєї держави, ухилитися, скажімо, від військової служби.

357

Отже, космополітичний мотив універсалістської етики справедливості, родовид якого сягає школи стоїків і Зенона, втрачав своє виправдання навіть щодо (життєвої) орієнтації індивіда. Більше того, Гегель не лишав також історичних шансів ідеї світового громадянського ладу в сенсі "вічного миру" конфедерації правових держав, що була висунута Кантом.

2. Цим практичним рішенням гегелівської філософії права на користь партикуляризму субстанціальної моральності народного духу і відзначається, на мою думку, та констеляція проблем, яка визначає філософські суперечки нашої доби, — усвідомлюють це окремі мислителі чи ні. Це проступає, скажімо, в сучасних англо-американських дискусіях між "лібералами" і так званими "комунітаристами". Визначальною мірою тут ідеться про нове постметафізичне виявлення суперечки Гегеля з Кантом. При цьому найглибша відмінність між теперішньою та колишньою констеляціями проблем полягає, на мою думку, в тих обставинах, що сьогодні відмова від метафізики водночас супроводжується також запереченням і раціонального граничного обґрунтування (Letztbegr?ndung) етики.

Найвиразніше це проступає у свідомих чи несвідомих послідовників Гегеля, що поділяють ідею "субстанціальної моральності" і для яких майже цілком усувається перспектива "зняття" універсальної значущості справедливості, що зберігала ще свій сенс (незавершеного процесу) у філософії історії Гегеля. При цьому сучасний історизм-релятивізм утверджується вже не тільки в Німеччині та Італії (як це було в XIX ст.), а також і в англо-саксонській філософії. Так, скажімо, найчіткіше це виступає у Е.Макінтайра (A.Macintyre); він уже назвою своєї книги "Whose Justice, Which Rationality" ("Чиє право, яка раціональність?") стверджує, що готовий релятивізувати ідею справедливості чи й ідею розуму, редукуючи її до партикулярної культурної традиції. Не менш різко постає історизм-релятивізм у Р.Рорті (R.Rorty). Він бажав би визнавати лише американську конституційну традицію як "контингентне підґрунтя консенсусу", в контексті якої тільки і мала б сенс дискусія про справедливість. Отже, порівняно з Гегелем Рорті позбавляє філософію можливості вийти (в світлі універсалістської ідеї розуму) за межі тієї чи тієї етнічної традиції (Tradition eines

358

bestimmten Volksgeistes). Цю позицію — Макінтайра та Рорті, — на мою думку, можна визначити як позицію абсолютизованої етноетики, якщо орієнтацію на етнічну традицію ототожнювати з належністю до окремої культурної традиції взагалі. Звичайно, термін "етноетика" можна тлумачити і в більш архаїчному сенсі.

Що ж випливає із формально-універсалістської [етичної] позиції Канта в цей період — у період, скажімо, після кінця метафізики?

Я хотів би тут (як у кожній спробі реконструкції позитивних сторін універсалізму взагалі) викласти вагомі аргументи, котрі сьогодні справді висуваються на користь етноетики в широкому сенсі, а, отже, на користь історизму-релятивізму.

<< | >>
Источник: A.M. Ермоленко. Комунікативна практична філософія. Підручник. — К.: Лібра. — 488 с. 1999

Еще по теме Карл-Отто Апель Етноетика та універсалістська макроетика: суперечність чи доповнювальність:

  1. Карл-Отто Апель Спрямування англо-американського "комунітаризму" у світлі дискурсивної етики
  2. Карл-Отто Апель Екологічна криза як виклик дискурсивній етиці ? І. Попередні зауваження
  3. Карл-Отто Апель Дискурсивна етика як політична етика відповідальності у ситуації сучасного світу
  4. Карл-Отто Апель Ситуація людини як етична проблема І. Сучасна кризова ситуація людства. Ситуація людини загалом
  5. II. Аргументи "за" і "проти" етноетики та універсалістської макроетики
  6. IV. Трансцендентально-прагматичні умови можливості сумісності "етноетики" (в широкому значенні) та універсалістської макроетики
  7. 12.4 Аналитическая философия и герменевтика (К.-О.Апель)
  8. 3.3.3 Карл Гемпель
  9. Избранные тексты по экономике, истории и социологии Карл Маркс
  10. БЭР КАРЛ МАКСИМОВИЧ
  11. РУЛЬЕ КАРЛ ФРАНЦЕВИЧ
  12.    Братья герцога Бирона – Карл и Густав
  13. III. Співвідношення формальної доповнювальності між етикою справедливості (для всіх) і етноетикою добра (для нас) і, однак, нормативна перевага першої над останньою
  14. А. Хултен, У. Отто (A. Hulten, V. Otto) СЕМЕЙНЫЕ ФАКТОРЫ И СЕМЬЯ КАК МОДЕЛЬ ПОВЕДЕНИЯ (САМОУБИЙСТВА)
  15. §14. Отто Больнов: экзистенциальное существование – основа экзистенциальной философии
  16. §15. Карл Ясперс: что есть или где есть бытие?