<<
>>

IV. Проблема моральної цільової стратегії як вимога продовження еволюції людства

Спробуймо тепер розглянути актуальність сьогоднішньої проблеми, так би мовити, з певної відстані, намагаючись її зрозуміти як характерну для ситуації людини взагалі починаючи зі становлення людини (Menschenwerdung).

За такої спроби подивитись на антропологічний процес з певної дистанції треба звернутися до результатів новітньої комбінації теорії еволюції та етології (скажімо, в так званій "соціо-біології"). Оскільки тут, здається (вперше), насправді вдалося точніше визначити закон еволюції Дарвіна для всієї поведінки тварин таким чином, що (у світлі математичної теорії ігор економічної поведінки) осягається як норма "стратегії стабільної еволюції", а саме норма оптимального примноження генів (optimalen Genvervielf?ltigung)24. Звичайно, тут ідеться не про підстановку стратегічних максим суб'єктивної раціональності дії тварин, а про евристичні можливості уявлення типу "так ніби" (Als-ob-Fiktion) під час пояснення поведінки. її спекулятивне пояснення (Rechtfertigung) полягає просто в тому, що природна селекція, якщо її розглядати за допомогою статистичних методів, пов'язана з генами, і така поведінка, що не відповідає оптимальній стратегії збільшення різноманітності генів (Genvervielf?ltigungsstrategie), в тенденції усувається. До того ж метод, що грунтується на тому, щоб "зрозуміти" поведінку тварин, виходячи, так би мовити, з людини в сенсі стратегічної норми раціональності, не тільки доводить величезну евристичну плідність, а й уможливлює, на мою думку, поєднання антропологічної етики з етологією в тому сенсі, що постають чіткішими (deutlichen) умови відповідального продовження еволюції людиною.

Уже в методі Конрада Лоренца стало можливим інтерпретувати окремі фази поведінки тварин як "аналогічні до моралі", і вони були виявлені в залишках інстинктивної поведінки людини, скажімо, як заступницька поведінка (Protektionsverhalten) чи поведінка, що передбачає правила боротьби (Kommentkampf).

З погляду нової етології тут пояснюється аналогічна до моралі, скажімо, альтруїстична поведінка тварин, як така, що загалом обмежує можливу складову стратегічної поведінки і свій телос до певної міри мусить сприймати від "власної потреби гена" (Eigennutz der Gene).

249

У цьому розумінні тут наявна релятивізація висунутої Лоренцом аналогії розуміння тваринної та людської поведінки. Проте водночас поняття стратегічної поведінки евристично передбачає принаймні більш абстрактну аналогію розуміння тваринної та людської поведінки; і в сенсі цієї аналогії можна, на мою думку, радикальніше, аніж, якщо йти за Лоренцом, пояснити етичну проблематику становища людини.

Якщо гіпотетично (versuchtsweise) припустити, що існує аналогія в сенсі раціональності стратегічної поведінки під час порівняння людини й тварини, тоді стає зрозуміло, що стосовно людини поняття стратегічної поведінки має бути остаточно уточнене або модифіковане. Для неї (людини), що як індивід дійсно може стратегічно мислити, цілі і обмежувальні правила гри стратегічної поведінки більше не встановлюються завдяки суто природній селекції в сенсі оптимального примноження генів. Вона може і мусить сама (і навіть чимраз більше й більше свідомо) визначати цілі і правила гри; і вона може, виходячи з необхідності виживання, робити це багатьма способами.

Сьогодні вона може, як це робила, скажімо, стара етологія вже щодо тварин, висунути виживання виду як мету колективної стратегії діяльності25. Проте вона може також висувати мету примножувати власні і споріднені гени, виходячи з расистської політики; вона може, нарешті, відмовитися від обох висунутих цілей і навіть від свого власного виживання як індивіда. Найнебезпечнішою, мабуть, є, за сучасних умов, позиція, згідно з якою заради власного виживання та благополуччя ставиться на карту виживання людського роду в прийдешніх поколіннях або (як у разі із згаданим економістом) принаймні виживання значних частин людського роду.

Я щойно казав, застосовуючи певну філософську термінологію, про те, що можна встановити, покладаючись на цілі і правила гри стратегічної поведінки.

Відтак цей спосіб викладення відкриває важливу проблему, а саме питання, завдяки якій поведінці і на основі якої раціональності дії люди взагалі спроможні до того, щоб встановлювати між собою цілі і правила гри стратегічної дії — зокрема колективної дії. Чи може це знову відбуватися лише на грунті стратегічної

250

дії? Чи не слід тут, виходячи також з підстав чистої антропології і теорії дії, доповнити стратегічну дію нестратегічною формою дії та раціональності, а саме формою консенсуально-комунікативної дії?

Вважається (і багато теоретиків сьогодні дотримуються цієї думки)26, що комунікації, в яких досягається згода щодо цілей та правил гри стратегічної поведінки, скажімо, стосовно політичних цілей і правових норм, — також і ці комунікації можна пояснити знову-таки завдяки (відкритим і прихованим) формам стратегічної поведінки, як вони аналізуються в теорії гри економічної поведінки. Навіть здійснення (Instandekommen) мовних конвенцій має пояснюватись у такий спосіб27.

Тому я хотів би заперечити цю можливість, виходячи з принципових підстав. Проте я не хотів би піддавати сумніву те, що реальні людські інтеракції і навіть мовні комунікації мають також і стратегічні нахили (Z?ge) і повинні їх мати; і я хотів би додати, що кооперативна поведінка природно генетично дуже добре пояснюється на основі теорії гри стратегічної поведінки. І все ж, виходячи з цього, не можна пояснити поділ на інтерсуб'єктивно значуще значення (intersubjektiv g?ltiger Bedeutung) і істину в мові (Sprache): точніше, ця можливість з'являється тоді, коли вона може стати предметом домагання значущості та аргумента-тивності дискурсу виконання (Einl?sung) цього домагання. Адже неймовірно, щоб ми могли дійти згоди в аргумен-тативній спільноті дискурсу — саме на грунті стратегічної інтеракції стосовно смислу поняття стратегічної раціональності чи стосовно істини або хибності тези, що інтеракція є стратегічною. Для цього, швидше, слід (як це стверджувалося раніше) застосувати принцип транссуб'єктивності консенсуально-комунікативної поведінки — таким чином, щоб так звана стратегія аргументації у диспутах, що провадяться як змагання, з самого початку мала б на меті досягнення консенсусу щодо смислу й істини28, а також і стосовно етичних норм, наприклад, правил гри стратегічної поведінки.

І якщо це є правильним, тоді всі людські комунікації (відтак і залежне від комунікації мислення людини) мають належати до нестратегічного принципу транссуб'єктив-

251

пості. А з цього випливає, що реконструкція людського продовження еволюції в історії, яка хотіла б обійтись інструментально-стратегічною раціональністю, суперечить сформульованому на початку принципу саморефлексії реконструктивних наук. А багато в чому і попередньому результаті еволюційно-теоретичного і антропологічного дистанціюван-ня стосовно сьогоднішньої проблеми напруження між етичним і стратегічним розумом у політичній етиці.

Проте, з огляду саме на цю проблему на підставі окреслених міркувань, можна висунути таку можливість її вирішення. Щодо еволюції тваринної поведінки вона здійснюється таким чином, що цілі й правила гри квазістратегічної інтеракції з самого початку встановлюються на основі стратегії примноження генів — так званої "власної користі" (Eigennutzes) чи "егоїзму гена"29.

Щодо еволюції людської культури, яка сьогодні стоїть перед викликом екологічної та атомної кризи, треба, навпаки, відмовитися від таких основоположень політичної етики, і це принципово можливо. Тут стратегічне мислення, пов'язане із самоствердженням різних політично-соціальних систем (а в підсумку і з самозатвердженням індивіда), виходячи з можливості конкретної ситуації, повинно бути опосередковане довгостроковою цільовою стратегією кон-сенсуальної моралі. Ця цільова стратегія випливає з основної норми консенсуальної моралі (див. вище) і контингентної обставини conditio humana30, що ми (як представники політичних самоствердних систем) живемо не у світі, в якому ми завжди можемо розраховувати на те, що виконується основна форма консенсуальної моралі. А тому цільова стратегія, що рекомендується, полягає в тому, що ми постійно повинні намагатися сприяти реалізації таких відносин, які мають бути підпорядковані основній нормі і контрфактично передуватись у аргументативному дискурсі.

Чи є це результатом утопії в гіршому значенні цього слова? На завершення до цього лише одне міркування.

Численні переговори та конференції, на яких обговорюються проблеми людства, як, скажімо, питання зростання населення, запасів сировини та енергії і їх спільного використання, перевантаження довкілля та можливості обмеження озброєнь, ці дискусії звичайно не є ідеальними

252

(аргументативними) дискурсами. Але, що цікаво, вони перебувають під публічним тиском, хоча б у тому, що тут стратегічні інтереси самостверджувального розуму (Selbstbehauptungs-Rason) опосередковуються вимогою консенсуального врахування (Vermittlung) інтересів усіх учасників (Betroffenen). І це має бути, як мені здається, не тільки приводом для іронічних насмішок твердих реалістичних політиків.

Примітки -------------------------------------------------------------------------------

1 I.Kant. Werke. Akademie-Textausg., Bd. VIII, Berlin 1912/13 (photomechan. Abdruck 1968), S. 115.

2 Відмінність та подібність поміж законами природи та нормативними принципами розуму були виявлені Кантом, а після цього — особливо Ч.С. Пірсом. Наївно-сцієнтистське уявлення про універсальні природні закони людської поведінки грунтується, на мою думку, на ототожненні (Verwechslung) уречевлених квазізаконів (диспозицій) поведінки в сенсі усталених історичних форм квазіприроди людини з тим, що може бути контрфактично передане як результат процесу раціоналізації (Порівн. К.-О. Apel: Die "Erkl?ren: Verstehen"— Kontroverse in transzendentalpragmatischer Sicht. Frankfurt a.M., 1979, S.233 ff. und 289 ff.).

3 Поняття "натуралістичний хибний умовивід" (naturalistischen Fehlschlu?)

ввів Дж.Мур, щоб показати хибність умовиводу, за яким морально добре (як таке) визначається емпіричними або метафізичними поняттями.

4 3 часу виходу мого есе про "Аргіогі der Kommunikationsgemeinschaft und

die Grundlagen der Ethik" (in: Transformation der Philosophie, Frankfurt a.M. 1973, Bd.11, S.358—436) я неодноразово займався тематизацією не-дедуктивного граничного обгрунтування нормативної етики. Порівняй до цього хоча б: Studienbegleitbriefe von Apel, D.

B?hler und W. Kuhlmann zum Funkkolleg Praktische Philosophie, а також особливо W. Kuhlmann "Reflexive Letztbegr?ndung. Zur These von der Unhintergehbarkeit der Argumentationssituation"//Ztschr. f?r Philos. Forschung. — 35. S.3—26.

5 Ця передумова — яка, на мою думку, має поділятися кожною нереляти-

вістською теорією істини — є важчою, ніж передумова консенсної теорії істини, котра виходить з того, що поняття "істини" в сенсі, що належить критерію логіки, може бути виражене лише поняттям обгрунтованого консенсусу ідеальної аргументативної спільноти. Незалежно від обгрунтування етики автор (разом з Ч. Пірсом та Ю. Габермасом) представляє сильнішу теорію. — Також і тут витлумачена експлікація істини, яка має характер трансцендентально-прагматичного постулату чи регулятивної ідеї, звичайно не є тотожною з редукцією істини до можливого результату фактичного консенсусу, вона є, навпаки, сумісною з метафізичною інформаційною теорією істини, чи теорією Тарського.

253

6 Порівн.: з цим: К.-О. Apel "Warum transzendentale Sprachpragmatik?"//H.M. Baumgartner (Hrsg.): Prinzip Freiheit.— Freiburg/M?nchen , 1979. — S.13—43.

7 Це уявляється мені сьогодні як радикальний сенс сублімованого іс-торицизму пізнього Гайдеггера, а також позиції "Істини та методу" Гадамера.

8 Порівн.: з цим: К.-Н. Ilting "Der naturalistische Fehlschlu? bei Kant" //M.Riedel (Hrsg.): Rehabilitierung der praktischen Philosophie, Freiburg 1972. — S.113—132.

9 Нормативна єдність теоретичного та практичного розуму грунтується, на мою думку, на неподільності чотирьох оцінних домагань (Geltungsanspruchen), які Ю. Габермас визначає як умови людського мовлення — смисл (чи зрозумілість), правдивість, істина і правильність (в етичному сенсі). Доведеність цієї неподільності грунтується на перформа-тивно-пропозиціональній подвійній структурі чи структурі допов-нювальності актів мислення як комунікативних мовленнєвих актів.

10 Порівн.: Anm.8.

11 Порівн.: К.-О. Apel "Sprechakttheorie und transzendentale Sprachpragmatik zur Frage ethischer Normen", in: Apel (Hrsg.): Sprachpragmatik und Philosophie, a.a.O. sowie ders.: "Warum transzendentale Sprachpragmatik", a.a.O. (s.Anm.5).

12 Порівн.: W. Kuhlmann a.a.O. (s.Anm.3).

13 Порівн.: H. Albert: Transzendentale Traumereien. Hamburg, 1975, S.122 ff. Альберт не в змозі зрозуміти, що необхідність застосування необмеженого принципу фалібілізму в "критичному раціоналізмі" до самого себе призводить до парадоксів, що можна ототожнити з тотальною імунізацією цієї позиції щодо можливості самокритики.

14 Так, скажімо, неможливо уникнути враження, що психологічний критерій переконливості (зрозумілості — Plausibilit?tkriterium. — А.Є.), що слугує мірилом відмови від "думки, спрямованої на обгрунтування", який затверджується Альбертом, завдяки принципу перманентної критики в крипто-історичному переконанні постає перед необхідністю повторюваності першого принципу останнім. Це переконання сильніше, ніж вбачання (Einsicht) парадоксів, є необмеженим фалібілізмом. Порівн., однак, для можливості альтернативної реконструкції історії думки з обгрунтування: К.-О. Apel, Artikel "Begr?ndung"//H. Seiffert (Hrsg.): Handlexikon der Wissenschaftstheorie. — M?nchen, 1982.

15 Порівн. з цим доповіді Ю. Габермаса та К.-О. Апеля в Th.Geraets (Hrsg.): Rationality To-Day, Ottawa: University Press 1979.

16 Порівн. з цим: К.-О. Apel: "Das Арrіоrі der Kommunikationsgemeinschaft ..., a.a.O. (s.Anm.3); ders.: "Die Konflikte unserer Zeit und das Erfordernis einer ethisch-politischen Grundorientierung", in: K.-O. Apel alii (Hrsg.): Reader zum Funkkolleg "Praktische Philosophie/Ethik", Frankfurt a.M. 1980, S.267-291.

254

17 Я посилаюся тут на праці Г. Люббе та В. Бекера, присвячені розумінню демократії. їхні справедливі і не вельми справедливі висновки дискутуються В. Кульманом в Studienbegleitbrief 8 des Funkkollegs Praktische Philosophie/Ethik, S.34ff.

18 A. Gehlen: Moral und Hypermoral, Frankfurt a.M. 1973, S.151, цитується Г. Машке в Frankfurter Allgemeine Zeitung vom 7.10.1980. Порівн. також: K.-O. Apel in Studienbegleitbrief 8, a.a.O., S.89 f.

19 Порівн. з цим: D.B?hlers Diskussion des "Gewissens" — Begriffs in Studienbegleitbrief 5, a.a.O., S.41ff.

20 Порівн. з цим: H.L?bbe: Philosophie nach der Aufkl?rung, D?sseldorf

1980, S.179 f., 183, 198 f., 200 f.

21 Augustinus: Der Gottesstaat, M?nchen/Paderborn/Wien 1978, IV, 4.

22 Порівн.: Max Weber: "Politik als Beruf", in: Gesammelte politische Schriften, Tubingen 1958.

23 Я сподіваюся, що рекомендації Ф. Гайєка я переказав правильно, в іншому випадку я охоче їх скоригую.

24 Порівн.: John Maynard Smith: "The Evolutuin of Behavior", in: Scientific Amerikan 239, 3 (1978), pp. 136—145, а також узагальнення результатів нової етології в W.Wickler/U.Seibt: Das Prinzip Eigennutz. — Hamburg 1977; порівн. також: М. Stockler: "Eine neue evolutionare Ethik? Der Beitrag der Soziologie zur Moralphilosophie", In: "Der Mensch und die Wissenschaften vom Menschen. XII. Deutscher Kongress f?r Philosophie, Innsbruck 1981".

25 Wickler/Seibt, a.a.O., S.77 f.

26 Порівн. критичне обговорення доповіді, присвяченої застосуванню теорії рішень і стратегічних ігор до етики: О. Гьоффе: Strategien der Humanit?t, Erster Teil, Freiburg/M?nchen 1975.

27 Порівн. моє критичне обговорення теорії значень Поля Гріса в: Н. Parret/J. Bouverese: Meaning and Understanding. — Berlin/New York,

1981. P. 91 ff.

28 У цьому полягає, на мою думку, трансцендентально-прагматична рефлексивна спрямованість праці Р. Lorenzen/K. Lorenz: Dialogische Logik. — Darmstadt 1978.

29 Порівн.: Wickler/Seibt, a.a.O., а також R. Dawkins: Das egoistische Gen. — Berlin/Heidelberg/New York 1978.

30Людських умов — лат. — Прим. перекл.

<< | >>
Источник: A.M. Ермоленко. Комунікативна практична філософія. Підручник. — К.: Лібра. — 488 с. 1999

Еще по теме IV. Проблема моральної цільової стратегії як вимога продовження еволюції людства:

  1. IV. Проблема моральної цільової стратегії як вимога продовження еволюції людства
  2. III. Диференційоване введення дискурсивної етики як філософська відповідь на виклики екологічної кризи "ззовні"