<<
>>

3.2. Суспільні інтеграції: система і життєвий світ

Виходячи з концепції суспільної еволюції, яка протягом останнього сторіччя розроблялась у західній соціології, де суспільний розвій виступає у формі руху від родового (архаїчного) суспільства до традиційного (або державно-організованого), а згодом до модерного (капіталістичного), Габермас досліджує шлях уречевлення комунікації, визначаючи його як роз'єднання системи і життєвого світу.

Концепція життєвого світу дістає своє емпіричне втілення, за Габермасом, в архаїчних суспільствах, де структури нормативної інтеграції, опосередковані мовленнєвою комунікацією, водночас становлять системні структури. В архаїчних суспільствах неподільними є діяльність, що зорієнтована на результат (цілераціональна), і діяльність, що зорієнтована на взаєморозуміння (комунікативна). Системні механізми в цих суспільствах невіддільні від соціально-інтегративних інституцій, заснованих на. життєвому світі. Отже, механізми обміну ще слабко відділені від нормативного контексту етичних цінностей (етосу). Тому архаїчне родове суспільство Габермас розглядає як втілення єдності системи й життєвого світу.

Розділ III. Комунікативна теорія суспільства 113

Лише за умов традиційного суспільства функціональна

спеціалізація поширюється на спосіб життя соціальних груп. Окрім цього, новий ступінь системної диференціації потребує єдиного керівництва, що віддзеркалюється в утворенні нової площини функціональних взаємозв'язків у державі. Остання бере на себе функцію політичного управління цілим суспільством, створюючи видимість об'єднання інтересів усіх стратифікаційних (класових) груп. Однак такий стан можна досягати завдяки ілюзорному тлумаченню класового суспільства, що й маємо в релігії. У традиційному суспільстві виробничі відносини вплетені в політичний лад, тимчасом як релігійні погляди виокремлюються в деяку соціальну систему і перебирають на себе ідеологічну функцію.

Однак ця система зберігає своє відношення (хоча й перетворене) до життєвого світу. Політичні та виробничі відносини тут ще залежать від нормативного контексту релігійної сфери.

Якщо в традиційному суспільстві держава уособлює собою організацію, в якій концентрується діяльність з управління цілим суспільством, то модерному (капіталістичному) суспільству притаманні децентралізація і розподіл управління між різними системами діяльності. Ці функції деполітизуються, і передаються недержавним субсистемам. Капіталістична економічна субсистема стверджується передусім завдяки грошовому механізмові управління, котрий, виникаючи в системі господарства, поширюється на всі інші системи, перебираючи на себе функції управління усім суспільством. Така експансія грошового механізму неможлива без вивільнення його від нормативного контексту життєвого світу.

Ускладнення суспільства, у свою чергу, залежить від диференціації життєвого світу. Структурна зміна останнього підпорядковується знову ж іманентному комунікативній раціоналізації сенсу. Тому Габермас услід за Вебером, розглядаючи процес раціоналізації західного суспільства, вважає за основу цього процесу раціоналізацію життєвого світу, способу життя та думки тощо.

Із структурною диференціацією життєвого світу співвідноситься функціональна спеціалізація відповідних процесів його репродукування, що віддзеркалюється у створенні систем науки, права, моралі, мистецтва. З цим тісно пов'яза-

114 A.M. Єрмоленко. Комунікативна практична філософія

на педагогізація виховання, тобто виокремлення останнього в окремій соціальній системі. Здійснюється генералізація цінностей. Ціннісні орієнтації постають загальнішими, формальнішими та функціональнішими.

На думку Габермаса, відповідною до цього процесу є диференціація культури, суспільства і особистості, які первісно утворювали елементи життєвого світу. Тепер вони відокремлюються один від одного на основі поглиблюючої розбіжності між формою і змістом (Вебер цей процес описує категоріями формальної та матеріальної раціоналізації).

У площині культури здійснюється відрив серцевини традиції від конкретного змісту, з котрим вона нерозривно переплетена у міфологічному світогляді. Традиція згортається у формальні елементи (поняття, абстрактні цінності).

У площині суспільства викристалізовуються загальні принципи координації діяльності, які відриваються від особливого контексту життєдіяльності. В сучасному (капіталістичному) суспільстві функціонують абстрактні принципи правопорядку й моралі, які вже мають слабкий зв'язок із конкретними життєвими формами.

У площині системи особистості когнітивні структури, що виникають у процесі спеціалізації, дедалі більше позбавляються змісту культурного знання, з яким ці структури спочатку були пов'язані в "конкретному мисленні".

Загальна спрямованість до генералізації цінностей є чинником двох протилежних тенденцій. Першій притаманна така залежність: чим більше прогресує процес генералізації мотивів і цінностей, тим більше комунікативна діяльність позбавляється конкретних і успадкованих нормативних взірців поведінки. У зв'язку з цим функція соціальної інтеграції дедалі більше переходить від згоди, заснованої на релігійних цінностях, до процесів досягнення консенсусу за допомогою мовленнєвої комунікації.

Перехід координації діяльності до механізмів взаєморозуміння дає змогу загальним структурам зорієнтованої на взаєморозуміння діяльності утвердитись у чистому вигляді. Тому генералізація цінностей є неодмінною умовою вивільнення притаманного комунікативній діяльності потенціалу раціоналізації. Життєвий світ Габермас розглядає раціона-

Розділ III. Комунікативна теорія суспільства 115

лізованим настільки, наскільки він створює інтеракцію, що визначається не нормативно приписаною згодою на основі наслідування традиції, а безпосередньо або опосередковано — взаєморозумінням, що досягається комунікативно.

Друга тенденція полягає в тім, що вивільнення комунікації від партикулярних ціннісних орієнтацій означає водночас і відокремлення діяльності, зорієнтованої на результат, від діяльності, яка має на меті взаєморозуміння.

У процесі генералізації мотивів і цінностей виникає можливість ствердитись цілераціональності незалежно від комунікативної раціональності. Таке становище складається і в площині відповідних механізмів координації діяльності. Координація на основі досягнення взаєморозуміння вперше може бути заміненою комунікаціями, що містяться за межами мовленнєвих актів. На такій паралелі позначається роз'єднання системної і соціальної інтеграції. Перехід координації діяльності від мовленнєвої комунікації до позамовних медіумів означає вивільнення інтеракцій від контекстів життєвого світу.

Підкреслюючи позитивний характер раціоналізації життєвого світу, Габермас, подібно до Вебера і Дюркгейма, розглядає його як суперечливий процес, як "діалектику раціоналізації". З одного боку, відмежування (внаслідок раціоналізації життєвого світу) комунікативної дії від нормативного контексту традиційно встановлених інституцій (згоди на підставі приписів) призводить до того, що механізми узгодження набувають можливості більшого впливу на координацію діяльності. Створюється інституція громадськості (публічності), де норми й цінності обговорюються, а не надаються у вигляді традиції.

З іншого боку, раціоналізація життєвого світу містить у собі небезпечну тенденцію вивільнення від нормативних приписів взагалі, встановлюючи суспільний лад, коли в координації діяльності переважає орієнтація на становище інтересів.

При цьому системні механізми дедалі більше й більше вивільняються від соціальних структур, які забезпечують соціальну інтеграцію. Врешті-решт діяльність, зорієнтована на взаєморозуміння, набуваючи більшої самостійності щодо традиційних нормативних контекстів, трансформується в

116 A.M. Єрмоленко. Комунікативна практична філософія

комунікативні медіуми, які взагалі вивільняють діяльність від процесу ціннісного взаєморозуміння, і замінює їх генералі-зованими інструментальними цінностями — грошима й владою. Ці медіуми не тільки спрощують мовну комунікацію, а й замінюють її через символічну генералізацію.

Таким чином вони відривають соціальну діяльність від інтер-акції, заснованої на згоді щодо цінностей, і витісняють її медіумами, координуюча функція яких грунтується на ціле-раціональності (стратегічній раціональності). Застосовуючи термінологію системи і життєвого світу, цей процес можна подати у вигляді роз'єднання системи і життєвого світу, внаслідок чого останній постає як субсистема поряд з іншими системами. Контекст життєвого світу, на якому грунтується процес взаєморозуміння, знецінюється взаємодією, що керується позамовними медіумами. В свою чергу, мова і мовлення відриваються від життєвого світу і перетворюються в ще одну систему, аналогічну з іншими формами домовних комунікаційних систем, тобто в таку, що не має на меті досягнення порозуміння, а слугує засобом стратегічної дії17.

Виходячи з таких зауважень, Габермас переформульовує парадокс раціоналізації, про що писав Вебер, синтезуючи концепції соціальної та системної інтеграції, життєвого світу і масових комунікацій: "Раціоналізація життєвого світу уможливлює такий тип системної інтеграції, який суперечить інтегративним принципам, засадниченим взаєморозумінням, і за певних умов у свою чергу має зворотний дезін-тегруючий вплив на життєвий світ"18.

Підвищення системної комплексності гіпертрофується у такий спосіб, що вивільнені системні імперативи руйнують життєвий світ, інструменталізуючи його. Для координації діяльності він стає зайвим. "Чим складніша суспільна система, тим провінційнішим є життєвий світ"19. Суспільні системи постають самостійними щодо життєвого світу. Вони згортаються в "другу природу" вільної від моральних норм соціальності, що функціонує як щось самостійне в об'єктивному світі, як уречевлені життєві взаємозв'язки. Тому цей процес Габермас описує в термінах уречевлення: "Роз'єднання системи і життєвого світу відбувається в середині сучасного життєвого світу передусім як уречевлення: суспільна система руйнує обрій життєвого світу, позбав-

Розділ III. Комунікативна теорія суспільства 117

ллється передрозуміння комунікативної повсякденної практики"20.

Якщо системна інтеграція вторгається в соціальну, підсумовує Габермас, то комунікативно структурований життєвий світ набуває характеру хибного консенсусу.

Висуваючи таку концепцію розвитку комунікації, Габермас виступає з реконструкцією основних категорій історич-ного матеріалізму. Інтеракція і праця, на його думку, не можуть конвергуватись, і Маркс марно шукав їх у діалектиці продуктивних сил і виробничих відносин, що потягло за собою редукцію комунікативної діяльності до інструментальної21. Габермас також виступає проти Марксово-го положення про єдність продуктивних сил і виробничих відносин. Він піддає сумніву й те, що виробничі відносини є базисом суспільства. Суспільні формації, за Габермасом, розрізняються інституціональними комплексами, які він визначає як базис. Певною мірою таке тлумачення є близьким до Марксового, принаймні, якщо порівнювати його з класичною філософією історії. Адже Габермас, так само, як і Маркс, убачає основу історичного розвитку не в сфері свідомості, духу, ідеології, а в суспільних відносинах. Однак, якщо у Маркса вони визначаються відносинами щодо "виробництва самого людського життя", що, у свою чергу, детерміноване рівнем і характером продуктивних сил, які опосередковують відношення людей до природи, то у Габер-маса системна диференціація і інституціоналізація мають підґрунтя в життєвому світі. Останній виступає передусім як сфера культури, мови й мовлення в їх повсякденному функціонуванні.

Тому базисні відносини мислитель аналізує в термінах життєвого світу та його структурних деформацій. Він вважає, що лише за умов капіталістичного суспільства сфера базису збігається з системою господарства, а тому помилкою є ототожнення "базису" й "економічної структури"22.

Цю структуру (як і суспільні системи взагалі) Габермас розглядає як суспільні відносини, перекручені цілераціо-нальною діяльністю, засадниченою відношенням людини до природи, оскільки на праці з самого початку "лежить прокляття" уречевлення й відчуження. Отже, продуктивні сили в його концепції виступають не як умови розвитку суспільних відносин, а як чинник, що перекручує останні.

118 AM. Ермоленко. Комунікативна практична філософія

Таке розуміння базису суспільства стало підґрунтям реконструкції Габермасом розуміння історичного процесу, притаманного класичному марксизмові. Історія як сукупний результат свідомо діючих індивідів, які дбають про свої цілі, та історія як природно-історичний процес, що здійснюється незалежно від людської волі й свідомості, розглядаються класичним марксизмом у внутрішньому взаємозв'язку. Найвищою формою сумісної свідомої діяльності тут є "свобідна асоціація людей, які діють свідомо" "за заздалегідь узгодженим планом" і "виступають хазяями їхнього власного руху"23. Однак, на думку Маркса, "для цього в суспільстві необхідною стає сукупність певних умов матеріального існування, котрі самі можуть бути лише продуктом тривалого й болісного розвою"24, тобто тих умов, які не залежать від свідомості людей, а виступають як історичний результат усього попереднього розвою. У цьому сенсі марксизм є матеріалістичним продовженням раціоналістичної парадигми класичної філософії історії. Габермас також не пориває остаточно ні з цією парадигмою, ні з її матеріалістичним варіантом. Він лише реконструює її у термінах інтер-суб'єктивності. У статті "Про суб'єкта історії" Габермас, відкидаючи концепцію монологічного суб'єкта історії, в тому числі і в Марксовому тлумаченні (класова свідомість, класові інтереси), не називає позбутою сенсу висунуту філософією історії інтенцію, спрямовану на поєднання розвитку соціо-культурних систем із модусом управління, що заснований на саморефлексії у сенсі політичної інституціоналізації дискурсів (а це означає для сучасного капіталізму: доповнення і заміна обмежених адміністративних форм регулювання конфліктів шляхом підпорядкування інстанцій планування дискурсивному волевиявленню)25.

Історію як природно-історичний процес Габермас тлумачить у термінах відчужено-уречевлених форм людських відносин ("друга природа"), що виникли внаслідок деформації життєвого світу. Тому розв'язання проблеми узгодження діяльності, за Габермасом, можливе лише за умов "чистої комунікативності", тобто суспільних відносин, що виключають вплив, точніше тиск, з боку цілераціональності, системної інтеграції та ін.

Як бачимо, аналізуючи соціологічні теорії, Габермас встановлює такі бінарні опозиції: у сфері діяльності — пра-

Розділ III. Комунікативна теорія суспільства 119

цю і інтеракцію; в площині її координації — становище інтересів і взаєморозуміння в ціннісно-нормативній сфері; в царині базисних відносин — життєвий світ і систему; раціональності — інструментальну (стратегічну) і комунікативну раціональність. Однак Габермас (так само, як і інші представники комунікативної теорії) лишається на позиції дуалізму таких відносин. Саме виходячи з цього, він намагається встановити діагноз сучасного (капіталістичного) світу: підпорядкування праці інтеракції; підміна взаєморозуміння в ціннісно-нормативній сфері координацією діяльності на основі становища інтересів; витіснення системою життєвого світу; заміна соціальної інтеграції на системну; експансія цїлераціональності у сферу комунікативної раціональності.

"Конститутивно-базисні" відносини, за Габермасом, — це такі, що віддзеркалюються в категоріях мовленнєво-комунікативної дії. Тому саме ця сфера постає при цьому справді кризовою. Звідси випливає концепція нових соціальних конфліктів, що розпалюються поза сферою матеріального виробництва і мають, на думку Габермаса, вирішальне значення: "нові конфлікти виникають скоріше в сфері культурного репродукування, соціальної інтеграції і соціалізації"26. Ці конфлікти стосуються вже не питань економічного розвитку, а належать до проблеми якості життя, рівноправності, самореалізації індивідів, тобто постмате-ріальних цінностей.

Завдання подолати кризові явища сучасного західного суспільства переходять у соціокультурну площину: усунення деформацій у ціннісно-нормативній сфері, відновлення втраченої рівноваги між працею й інтеракцією, життєвим світом і системою, соціальною і системною інтеграцією, якщо враховувати при цьому процес раціоналізації життєвого світу.

Вихід убачається у розвитку закладеного за доби нового часу потенціалу раціоналізації, який, проте, пов'язується не з технічною, а з комунікативною раціональністю, тобто з розвитком демократії, розширенням кола учасників дискурсивного обгрунтування фундуючих норм і цінностей розвою суспільства, консенсуально-комунікативних форм розв'язання конфліктів.

120 A.M. Єрмоленко. Комунікативна практична філософія

<< | >>
Источник: A.M. Ермоленко. Комунікативна практична філософія. Підручник. — К.: Лібра. — 488 с. 1999

Еще по теме 3.2. Суспільні інтеграції: система і життєвий світ:

  1. ВСТУП
  2. 1.1. Завдання дискурсивної етики за доби науки й техніки
  3. 1.3. Комунікація, життєвий світ, дискурс
  4. 2.1. Типи раціональності. Граничне обгрунтування етичних норм
  5. 2.3. Метагерменевтична критика ідеології
  6. 3.1. Соціально-філософські передумови теорії комунікативної дії
  7. 3.2. Суспільні інтеграції: система і життєвий світ
  8. 3.3. Розвиток моральності до універсалістської етики
  9. 4.1. Дискурсивно-етична легітимація політичного ладу
  10. 5.1. Дискурсивно-етична трансформація економічної теорії
  11. висновки
  12. Юрген Габермас Єдність розуму в розмаїтті його голосів
  13. Юрген Габермас Дії, мовленнєві акти, мовленнєві інтеракції та життєвий світ
  14. 1. Формально-прагматичний концепт життєвого світу
  15. Юрген Габермас Мораль і моральність. Чи стосуються гегелівські заперечення Канта також і дискурсивної етики?