<<
>>

висновки

Дослідження та викладення комунікативної практичної філософії засвідчують, що за умов всезагальної кризи людського суспільства неодмінною є докорінна зміна ціннісних орієнтацій і нормативних систем, що визначають місце й роль людини у світі.
Обгрунтування етики відповідальності, принципи та норми якої стали б морально-моральніс-ними орієнтирами людської діяльності, забезпечували б узгоджену взаємодію людини, суспільства та природи, постає найсуттєвішим завданням на шляху розв'язання глобальних проблем.

Подальший розвиток науково-технічної цивілізації потребує не лише морально-етичної переорієнтації у системі людських уподобань, а й створення умов для утвердження домінанти ціннісно-нормативних форм соціальної інтеграції суспільства щодо системно-функціональних її форм на основі інституціоналізації дискурсу як суспільної легітимуючої метаінстанції на засадах регулятивної ідеї справедливості та спільної відповідальності.

У посібнику розкрито зміст комунікативної практичної філософії передусім як етики відповідальності, яка, на відміну від егалітарної монологічної відповідальності, що спирається на монологічний технократичний горизонт патерналістського конвенціонального етосу, основу якого становлять традиційні доброчинності, утворює саме діалогічну егалітарну відповідальність, яка відкривається демократичним горизонтом дискурсивної етики. Вихідним пунктом останньої є етос взаємності зрілих особистостей та регулятивний принцип справедливості, що й передбачає спільну відповідальність на грунті досягнення розумного консенсусу.

Можна зробити висновок, що відповідальність як діалогічний та онтологічний принцип грунтується передусім на тому, що люди існують у світі один з одним і один для одного. Вони відповідальні один перед одним і перед світом, за себе і за інших, за світ у минулому й майбутньому. Це означає, що відповідальність як найвищий обов'язок має бути осягнута як спів-і-для-інших-буття-у-світі.

Особиста відповідальність, що грунтується на розумі зрілої людини,

220 A.M. Єрмоленко. Комунікативна практична філософія

як засадничий пункт будь-якої відповідальності, має містити в собі й неособистісні (екзистенціальні та онтологічні) виміри, інтерсуб'єктивні та інституціональні механізми її реалізації. Отже, індивідуалістично зорієнтована етика, закладена добою нового часу, непроминальним здобутком якої є особиста відповідальність, зважаючи на ситуацію, що склалась у світі, доповнюється в комунікативній теорії створенням етики, зорієнтованої на збереження буття в майбутньому й засадниченої на колективній відповідальності людей один перед одним і перед буттям загалом. Вона грунтується не лише на дослідженні тих тенденцій, які несуть у собі загрозливий ризик небуття, аби шляхом реконструкції механізмів «отримання» (традицій, звичаїв) запобігти рухові людства до прірви («евристика страху»), а й тих тенденцій, що давали б реальну надію гідного людини буття («евристика надії»).

Відзначимо ще й такі особливості комунікативної практичної філософії: 1.

На основі виокремлення основних парадигмальних періодів у розвитку філософії, а саме онтологічного, рефлексивного та лінгвістичного, комунікативна практична філософія усвідомлює себе закономірною трансформацією класичної філософії свідомості з урахуванням досягнень філософії мовлення XX століття. 2.

У комунікативній теорії тенденція трансформації класичної практичної філософії дістала вияв у кон-сенсуально-дискурсивній екстеріоризації категоричного імперативу Канта, що втілилось у принципі універсалізації Ю. Габермаса: «Кожна значуща норма має відповідати умовам, що наслідки та побічні наслідки, які здогадно виникатимуть із її всезагаль-ного застосування при задоволенні інтересів кожного індивіда, можуть бути без примусу прийняті усіма учасниками».

3. На противагу іншим напрямам у сучасній філософії "постметафїзичної доби", де заперечується граничне обгрунтування (Letztbegriindung) моральних належностей (ціннісний консерватизм, комуніта-ризм, постмодернізм, системна теорія тощо), комуні-

Висновки

221

кативна теорія обстоює можливість і необхідність дискурсивно-рефлексивного граничного обгрунтування моральних норм, яке забезпечує протидію скептицизмові і релятивізмові в етиці, уможливлює перевіряння наявних морально-етичних приписів, критику догматичних і ідеологічних ціннісно-нормативних систем.

4. Концепція рефлексивно-дискурсивного граничного обгрунтування моральних норм у комунікативній теорії базується на виявленні перформативної суперечності, що пов'язано з рефлексивно-процедурним "проясненням" умов аргументації, які забезпечуються передуванням апріорі ідеальної (трансцендентальної) комунікації, тобто симетричним відношенням учасників універсального дискурсу (формально-процедурний принцип справедливості). 5.

На відміну від інших напрямів у сучасній практичній філософії (ціннісний консерватизм, комуніта-ризм, постмодернізм, системна теорія тощо), які передбачають апеляцію до субстанціальної моральності локальних соціокультурних життєвих форм (етосів), утілених у матеріальних традиційних цінностях, звичаях та інституціях, що становлять "контингентну основу для згоди", комунікативна практична філософія створює універсалістську концепцію філософії моралі, що спирається на прогресистський принцип універсалізації та раціоналізації життєвого світу. 6.

На основі відповідної трансформації філософії історії (чинником якої є також теорія щаблів розвитку моральної свідомості — доконвенціонального, конвенціонального, постконвенціонального) у комунікативній практичній філософії утверджуються можливість та необхідність розвитку суспільства до універсалістської постконвенціональної моралі. Остання уможливлює співіснування відмінних традиційних етосів та культур, а також утвердження домінанти консенсуально-дискурсивної (етичної) раціональності щодо цілераціональності, ціннісно-норматйвних форм соціальної інтеграції суспільства щодо системних його форм. 7.

222 A.M. Єрмоленко. Комунікативна практична філософія 7.

У царині прикладної етики комунікативна теорія розглядає процес консенсуально-дискурсивної раціоналізації життєвого світу як фундамент демократизації політики, що є подальшим розвитком концепції Канта про внутрішній зв'язок публічності політики та її моральності, уможливлює подолання принципу «вільної від цінностей» політики, витоки якого — в соціальній філософії Н.

Макіавеллі, М. Вебера. 8.

В економічній теорії цей процес корелюється з підпорядкуванням технічної та суто економічної раціональності морально-етичній, систем — комунікативно раціоналізованому життєвому світу, що забезпечується симетричністю прийняття рішень щодо ціннісно-нормативної орієнтації економічної системи і є умовою створення соціально-екологічно-етич-но спрямованого ринкового господарства.

Постановка цих проблем та шляхи їх розв'язання в комунікативній практичній філософії мають суттєве значення і для вітчизняної суспільної науки, в якій актуалізується проблематика, пов'язана з процесами гуманізації та модернізації нашого суспільства.

Процес модернізації нашого суспільства, вихід Української держави на міжнародну арену як рівноправного члена світового співтовариства потребує розв'язання проблеми легітимації правових норм та політичних рішень, дослідження нових підходів до проблеми співвідношення моральних норм і цінностей та політичних інституцій, моралі та господарства. Перехід до нової суспільної формації, що виявляється у зміні форм власності, утвердженні ринкових механізмів регулювання господарства, системних форм суспільної інтеграції, потребує розв'язання проблем взаємовідношення цілераціональності та ціннісної раціональності, життєвого світу та системи традиційних і універсальних цінностей. Однак розв'язання цих проблем залежить від розвитку даних сфер, цивілізаційних та культурних процесів. А тому для того, щоб визначити, до якої системи цінностей нам слід звернутися, слід усвідомити, на якому щаблі суспільного розвитку й розвитку моральної свідомості ми перебуваємо. Відповідь на це питання потребує фундаментальних досліджень. На цих сторінках можна висунути лише деякі гіпотетичні міркування.

Висновки

223

Маємо зрозуміти, що модернізація нашого суспільства розвивається як вкрай суперечливий процес, здійснюваний на тлі переходу розвинутих країн до постмодерних суспільних утворень. Внаслідок глобалізації людської діяльності, а також засобів комунікації цей процес постає для нас не лише зовнішнім, а й внутрішнім фактором.

Відтак вироблення концепції модернізації нашого суспільства має його неодмінно враховувати.

Слід брати до уваги, по-перше, негативні наслідки технічної та економічної раціоналізації суспільства, що становлять стійкий предмет критики з боку багатьох філософів та соціологів протягом XIX—XX ст.; по-друге, — те, що в розвинутих індустріальних країнах десь з середини сімдесятих років здійснюється структурна перебудова усього суспільства, яка покликана значно пом'якшити негативні наслідки технічної раціоналізації, однак при цьому створює умови для нових соціальних конфліктів; по-третє, — те, що певні передумови модернізації були створені у нас ще за доби так званого реального соціалізму. Це були передусім такі елементи модернізації, які сприяли руйнації традиційного укладу життя та традиційного етосу, що пов'язано з індустріалізацією, урбанізацією, інституціоналізацією науки. Отже, коли йдеться про подальший розвиток нашого суспільства як "нації, що запізнилася", чи як нації, яка "наздоганяє модернізацію", слід мати на увазі, що будуть відтворюватись як традиційні для модерного суспільства конфлікти, так і ті, що належать до постмодерного суспільного стану. Таке становище зумовлюватиме саме новий характер соціальних та політичних конфліктів і загрожуватиме суспільній стабільності. Тому й засоби розв'язання цих конфліктів матимуть новий характер.

Скажімо, раціоналізація у сфері господарства не була послідовною внаслідок ліквідації приватної власності й ринкових відносин, які визначають дію цілераціональності в цій сфері. Ще належить відтворити субсистему цілераціо-нальної дії у сфері господарства, яка пов'язана з ринком, відтворюючи відповідно і основний конфлікт капіталістичного суспільства, конфлікт між працею та капіталом. Проте негативний досвід революційного (насильницького) розв'язання цього конфлікту, а також відповідний соціал-демократичний позитивний досвід у західних країнах1,

224 AM. Єрмоленко. Комунікативна практична філософія

шлях побудови соціального ринкового господарства і соціальної держави можуть бути досвідом ненасильницького кон-сенсуально-дискурсивного врегулювання суперечностей. Труднощі модернізації у цій сфері полягають у тому, що вона, модернізація, не може спиратися на господарську етику, яка могла б стати "духом капіталізму", тобто взяти на себе ідеологічне забезпечення цього розвитку, як це було (що показав Вебер) у західних країнах і завдяки чому капіталіст від початку спирається на її "ціннісні постулати".

Те саме стосується і сфери політики. Здається, що за умов, коли наше суспільство переживає період модернізації, немає іншого виходу, крім як змиритися з тим, що політика, економіка, право, наука мають бути вільними від цінностей, передусім моральних. Щоправда, інколи лунають слабкі голоси про необхідність все-таки поєднати мораль та політику. Тоді, як правило, закликають до пробудження "сумління" політиків, а якщо вони не чують цих закликів, то кажуть про те, що їх треба замінити моральними. У цьому разі моральність політика корелюється з традиційними добро-чинностями. Але парадокс полягає в тім, що як тільки "сумлінна" людина потрапляє у сферу політичного, вона раптом втрачає ці доброчинності. Адже, коли політик все ж таки керуватиметься якимись традиційними доброчиннос-тями, виникає питання: а чи не призведе це за таких умов до домінуючого становища якогось партикулярного етосу (соціальної, етнічної чи національної спільноти)? Супутніми явищами цього можуть бути клановість та корпоративність, коли суспільство починає функціонувати за законами спільноти2. Отож чи варто шукати баланси модернізації та раціоналізації у традиційних доброчинностях, чи, може, слід шукати їх на шляху природної трансформації етичних та релігійних цінностей?

У зв'язку з цим можна висунути гіпотезу, що для "країн, які наздоганяють модернізацію", така функція не обов'язково має бути пов'язана з релігійною реформацією. Інформаційна і правова інтеграція у світову спільноту може забезпечувати трансплантацію таких цінностей, а моменти модернізації, пов'язані з індустріалізацією і руйнацією цінностей традиційного суспільства (в тому числі і завдяки механізмові відокремлення держави від церкви), створюють умови для сприйняття ліберальних цінностей і переро-

Висновки

225

стання останніх у норми, які легітимуються на основі універсального громадського дискурсу. Це означає, що коли йдеться про легітимацію правових норм нашої держави, то надання їм чинності має відповідати тим нормам і цінностям, які вже узвичаєні у світовій людській спільноті і відповідають таким конвенціям та інституціям людської культурної традиції, які сумірні з ідеальним масштабом дискурсивної етики, є важливим етапом у прогресивному здійсненні гуманних зусиль людського буття і поціновуються як непроми-нальні досягнення людства3. Це не означає також, що треба категорично відкидати традиції національного етосу. Навпаки, такі традиції, які не гальмують процес модернізації (скажімо, притаманну нашому етосові толерантність), належить підтримувати і розвивати надалі.

Саме так має здійснюватися політична модернізація нашого суспільства, тобто на основі комунікативної раціоналізації, пов'язаної зі створенням громадянського суспільства, правових та політичних інституцій, які відповідали б принципові універсалізації, тим інституціям і нормам, що набувають чинності в поступі до "всесвітнього громадянського суспільства". Модернізація у цій сфері пов'язана з переходом від тоталітарного суспільства, де діє патерна-лістський елітаристський принцип, відповідно до якого рішення приймаються "за учасників" і який легітимується партикулярним етосом, до демократичного суспільства, де діє егалітаристський принцип, згідно з яким рішення приймаються "разом з учасниками" і який легітимується універсальним етосом, засадниченим принципом справедливості. Як зауважує М. Попович, "позиція України тільки тоді жатиме масову підтримку населення, коли це буде позиція демократії проти авторитаризму і несправедливості"4.

Проте це не можна забезпечити лише модернізацією політичної системи створенням представницької демократії. Здійснюючи модернізацію в політичній системі, треба зважати також на те, що сучасна демократія не вичерпується лише політичною системою представницької демократії. Найважливішу роль у сучасному суспільстві мають відігравати йонові соціальні рухи, які слід підтримувати й розвивати. Йдеться також про формування політичної культури громадян, їхньої зрілості та комунікативної компетенції,

8 9-329

226 A.M. Єрмоленко. Комунікативна практична філософія

яка забезпечувала б їм бажання та здатність брати участь у дискурсі, в демократичному політичному процесі загалом. А це потребує і змін у моральній сфері нашого суспільства.

Руйнація внаслідок суспільних перетворень «ідеологічного каркасу», що певною мірою виконував ціннісно-орієнтаційну та інтеграційну функції, катастрофічне зниження ефективності адміністративно-бюрократичної системи управління призвели до «збою» в інтеграційному механізмі суспільства та мотиваційній структурі особистості, пробле-матизували легітимацію суспільного ладу. Ситуація посилюється також загостренням глобальних проблем, які не тільки не обминули нашу країну, а є для неї ще гострішими. За доби «переоцінювання цінностей» чимраз частіше лунають заклики до духовності, моральності, морального відродження та оновлення. Тому інтерес до аксіології та моральної філософії, що тлів, починаючи з 60-х років, у наш час запалав з новою силою.

Ідеологічна система тоталітарного суспільства, яка певною мірою виконувала функцію інституціональної етики, пригнічувала традиційні національні цінності, підґрунтям яких є життєвий світ. Нині вони мають відроджуватися разом із становленням національної свідомості, відродженням етосу, який грунтується на цих цінностях. Це є дуже важливо, адже руйнація ідеологічних цінностей тоталітарного суспільства, які монополізували функцію суспільної інтеграції і відіграли роль стримання, загрожує відкинути моральну свідомість певних соціальних груп до архаїчних (доконвенціональних) форм етосу, а то й до етичного нігілізму та цинізму.

Досвід країн, що розвиваються, зокрема країн Південно-Східної Азії, засвідчує, що свою модернізацію вони починали з рефлексії над своїми власними традиціями. Не випадково свого часу там панувало гасло: «Західна техніка — східна мораль». Та не треба забувати, що тоді й сама техніка «зумовила» виникнення нових форм організації виробничих відносин, які збіглися з тими нераціоналізованими відносинами, що базувалися на залишках традиційних культур. Якщо скористатись ідеєю констеляції Вебера, то можна сказати, що в східних суспільствах стався збіг багатьох факторів, які зумовили модерний розвиток цих суспільств.

Висновки

227

Тому сьогодні й зростає інтерес до національних (етнічних) традицій, посилюються пошуки в них елементів, які сприяли б модернізації суспільства.

До механізму традиції, яка б стала на перешкоді негативним наслідкам розвитку науково-технічної цивілізації, апелюють також і представники ціннісного консерватизму. Вони вважають, що навіть архаїчні культури (їхній досвід ставлення'до природи, до навколишнього середовища загалом) можуть багато чого навчити модерні культури. Тим більше, що сучасна .технічна революція, пов'язана з розвитком автоматизації та комп'ютеризації виробництва, підвищує роль моральності, яка грунтується на стосунках у малих групах.

Проте відбудовою чи відтворенням конвенціональної (традиційної та інституціональної) стадії розвитку моральної свідомості не вичерпується проблема морально-моральнісного розвитку нації. Не менш важливе завдання — здійснення модернізації усього суспільства, в тому числі і його культури, моральних норм та цінностей. Така модернізація, за якою етос не обмежується горизонтом "внутрішньої" моральності, а трансформується в універсалістську етику, що грунтується на загальнолюдських цінностях і правах людини, особливо необхідна за умов, коли Україна стала рівноправним членом світового співтовариства і коли саме людство перестає бути неоформленою сумою окремих суспільних сукупностей, а перетворюється насправді (а не лише як ідея) в єдиний організм, що функціонує на основі діалогічного принципу взаємності, рівноправ'я усіх націй і культур та колективної відповідальності за спільне буття. Така трансформація і модернізація конче потрібні насамперед нам самим — для розв'язання наших внутрішніх проблем. Адже сучасне суспільство з високоскладними технічними та технологічними системами — а наше суспільство і є саме таким з погляду технічної раціоналізації — не може здійснювати інтеграційні, мотиваційні та легітимаційні функції лише на основі традиційних цінностей.

Потребує дослідження той морально-етичний потенціал нашої культурної традиції, який несе в собі елементи універсалізації, раціоналізації та модернізації. Неодмінним є також перехід до постконвенціональної етики з її демократичним потенціалом. Основу її становить принцип

8*

228 A.M. Єрмоленко. Комунікативна практична філософія

справедливості, толерантності та взаємоповаги зрілих особистостей, що стверджується шляхом комунікативної раціоналізації життєвого світу та створенням механізмів дискурсивного обгрунтування норм і цінностей як суспільної метаінституції. Останнє ж не можна уявити без горизонту ідеальної комунікативної спільноти рівності, справедливості та солідарності як регулятивної ідеї. Важливим є віднаходження оптимального варіанту взаємовідношення конвенціональних (традиційних) та постконвенціональних механізмів функціонування етичних норм та цінностей.

Дослідження і викладення основних настанов комунікативної теорії має важливе значення як у визначенні особливостей нашого соціального та морального розвитку, так і для формування ціннісних орієнтацій подальшого руху вперед до демократичного суспільства, що засадничується принципами прав людини та справедливості.

Примітки

1 Див.: Гур В.И. Этическая концепция германской социал-демократии (историко-философский анализ: Бад-Годесберг, 1959 — Берлин, 1989). — Київ, 1997. — 265 с.

2 Докладніше про це див.: Лой А.Н. Патогенез социальных интеграции в

постсоветском обществе//Политическая мысль. — 1997. — № 3.

3 Апель К.-О. Етноетика та універсалістська макроетика:суперечність чи

доповнювальність/Діолітична думка. — 1994. — № 3-4. — С.114— 118; 85—92.

4 Попович М.В. Європа — Україна. Праві і ліві. — Київ, 1997. — С.98.

<< | >>
Источник: A.M. Ермоленко. Комунікативна практична філософія. Підручник. — К.: Лібра. — 488 с. 1999

Еще по теме висновки:

  1. 12. Джерела (форми) трудового права України: поняття, види, особливості
  2. 51. Розірвання трудового договору при виявленні невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі
  3. 15.5. Ухвала Всенародних Зборів угорських українців (21 січня 1919 р.) 1.
  4. ВСТУП
  5. 3.1. Соціально-філософські передумови теорії комунікативної дії
  6. 4.1. Дискурсивно-етична легітимація політичного ладу
  7. висновки
  8. II. Методичні умови можливості реконструкції людської ситуації з етичного погляду
  9. III. Проблема етичної раціональності
  10. IV. Проблема моральної цільової стратегії як вимога продовження еволюції людства
  11. Юрген Габермас Єдність розуму в розмаїтті його голосів
  12. III. Диференційоване введення дискурсивної етики як філософська відповідь на виклики екологічної кризи "ззовні"
  13. IV. Трансцендентально-прагматичне введення дискурсивної етики зсередини
  14. Предмет і функції філософії
  15. Конспективний виклад теми Умовиводи та їх різновиди