>>

ВСТУП

Проблема розробки етичних норм та цінностей у їх взаємозв'язку із соціальним світом людини є особлріво нагальною сьогодні, коли розвиток науково-технічної цивілізації, загрожуючи існуванню самого життя на землі, потребує внесення коректив у сферу ціннісних орієнтіацій суспільства, в мотиваційну сферу особистості, у способи регулювання соціальних конфліктів.

Необхідність пошуків нових морально-ціннісних орієнтацій та форм соціальної інтеграції зумовлена також руйнацією усталених етичних систем, які грунтуються на релігійних світоглядах, звичаях та традиціях, кризою раціоналістичних світоглядних систем. Ці пошуки посилюють інтерес до аксіології та філософії моралі.

Аксіологічна та морально-етична проблематика не є принципово новим явищем для західної філософії та соціології, проте вона репрезентує саме ту специфічну рису, яка притаманна передусім сучасній філософії, де вкрай загострилася "суперечка про ціннісні судження". Актуальна для філософії Баденської школи неокантіанства проблема буття і цінностей набуває соціологічного характеру насамперед завдяки працям М. Вебера. Так звані суперечки "про позитивізм" і "свободу від цінностей" 50—60-х років надали нового імпульсу дослідженню цієї проблематики. Ціннісна тематика розвивалася в цей період між "вільним від цінностей" об'єктивізмом, з одного боку, та ідеологічним суб'єктивізмом — з іншого. За цих умов безперечною ставала думка, що немає шляху до раціональної, вільної від ідеології, ціннісної орієнтації. Або раціональність, або цінність — іншого не дано. До того ж здавалося, що того нищівного удару, якого було завдано етиці К. Марксом, Ф. Ніцше та 3. Фройдом (про імморалізм М. Гайдеггера чи соціальний редукціонізм В. Леніна та Л. Троцького годі вже й казати), було достатньо, щоб вона вже ніколи не підвелася.

Однак уже на початку 70-х років виразно виявилась обмеженість такої контроверзи.

Тому відтоді в західній філософії і соціології активізуються пошуки інших можливостей і підходів до ціннісної проблематики, що позначилося на "зміні парадигм", або "повороті тенденцій" у розвитку суспільних наук.

Етапним було видання на початку 70-х років збірника в двох томах за редакцією М. Ріделя під загальною назвою "Реабілітація практичної філософії"1. Автори висували зав-

8 A.M. Єрмоленко. Комунікативна практична філософія

дання відновлення тієї єдності економіки, політики та етики, яку було закладено ще в практичній філософії Аріс-тотеля і втрачено за доби модерну. Усвідомлення необхідності морально-ціннісної переорієнтації суспільства й пов'язаний з цим ренесанс практичної філософії в цілому, етики зокрема, що його переживають гуманітарні та суспільні науки світу останньої третини XX століття, надихають на пошуки нових підходів до розв'язання цих проблем.

У 80 — 90-ті роки особливо посилюється тенденція до аксіологізації, етизації і "рекультивації" економічної теорії, соціології та філософії. "...Незважаючи на глибоку кризу, яка спіткала етику з часів Маркса, Ніцше та Фройда, — пише Г.-М. Шьонгер-Манн у статті "Початок справедливості. Пост-модерні теорії політичного", — після програмної "Реабілітації практичної філософії" М. Ріделя у філософських дискусіях найчастіше йдеться про етику"2. Услід за Е. Голенштайном можна стверджувати, що в Німеччині такі дисципліни, як герменевтика й практична філософія, перебувають у розквіті3, поступово перебираючи домінуюче становище, яке ще донедавна посідали соціальна філософія й методологія науки. І це, судячи з філософських публікацій в інших країнах, стосується не лише Німеччини. Етика переважає також і в працях більшості представників постмодерну (Ж.-Ф. Ліотара, Ж. Дер-ріди, П. Козловського, В. Вельша та ін.), ціннісного консерватизму (Г.-К. Кальтенбруннера, В. Клюксена, Г. Люббе, Г. Шельскі та ін.), американського комунітаризму (Б. Бар-бера, Р.Н. Белла та ін.), теологічної філософії Г. Кюнга та Р. Шпаєманна, в теорії науки О.

Швеммера. Щодо цього Д. Ваттімо зазначає, що, "зважаючи на онтологічне безсилля (Schwache) буття, філософії не залишається нічого іншого, як знову присвятити себе етиці, аби за умов технічної доби таким чином ствердити примат етики, який вона посідала у Платона на зразок сонця, оскільки не можна нічого сказати в пізнанні про істинне буття без питання про благо та справедливість"4. Е. Левінас іде ще далі, стверджуючи етику як першу філософію, яка передує питанню про буття в сенсі Платона5.

Отже, потреба нових підходів до обгрунтування етики за доби кризи традиційних форм обгрунтування, пов'язаних як з релігійним, так і з раціоналістичним світоглядом, значно посилює інтерес до етики як практичної філософії, яка виходить на передній план гуманітарного й соціального знан-

Вступ

9

ня. Проблематика практичної філософії перебуває на межі багатьох дисциплін — теорії дії і теорії рішень, лінгвістики і філософії мовлення, економічної теорії і філософії права, політології і соціології, культурології та екології. Проте практична філософія об'єднує їх усіх саме морально-етичною проблематикою.

Звернення до етики є помітним явищем у комунікативній філософії — одному з найвпливовіших напрямів сучасної західної практичної філософії, представниками якої є К.-О. Апель6, Ю. Габермас7, Д. Бьолер8, В. Кульман9, П. Уль-ріх10, певною мірою В. Гьосле11 та ін. Комунікативна, чи дискурсивна, етика репрезентує собою методологічний поворот від класичної парадигми філософії свідомості до пост-класичної парадигми філософії комунікації, відкриваючи шлях подолання "методичного соліцсизму" в обгрунтуванні етичних норм на основі принципу справедливості та досягнення взаєморозуміння. Важливість викладення основних положень цієї філософської парадигми пояснюється тим, що її представники в пошуках відповідей на сучасні питання не відкидають досягнення класичної філософії, а розвивають її далі, збагачуючи здобутками філософії мовлення XX ст. У дискурсивній етиці набувають нового значення такі класичні етичні категорії, як "відповідальність", "справедливість", "рефлексія", "зрілість" та "суверенність особистості", "обов'язок та сумління", отримуючи нове, інтерсуб'єктивне забарвлення.

І це стосується не тільки дослідження комунікативного підґрунтя названих категорій, а й виявлення тих соціально-інституціональних детермінант, які уможливлюють формування цих якостей в особистості. Комунікативна теорія прагне дати відповіді на головні питання сучасності, спрямовуючи свої зусилля на розв'язання як методологічних, так і практичних проблем.

Перша низка таких проблем стосується власне філософсько-теоретичного обгрунтування моральних норм. Чи можна засобами філософії довести очевидність, загальну значущість та достовірність моральних норм, якою мірою можливе саме граничне обгрунтування (Letztbegriindung) етики? Як останнє співвідноситься з такими поняттями, як "істина", "хибність", "правильність"? Ці питання належать до царини філософії моралі, яка має виконувати методологічну функцію щодо такого обгрунтування. Чи є філософія нау-

10 A.M. Єрмоленко. Комунікативна практична філософія

кою, що лише описує наявні моральні системи, чи вона може стати тією інстанцією, яка виконує саме метатеоретичну функцію раціонального обгрунтування моральних норм у суспільстві, бути носієм розуму як чинника суспільної метаінституції, що виконує функцію легітимуючої інстанції12?

У соціокультурному аспекті це питання — про умови співіснування одного з одним різноманітних традиційних етосів, що належать до окремих людських спільнот (етносів, націй та ін.), а в соціально-філософському — про співвідношення етичних норм, що належать певним соціальним інституціям (скажімо, мораль політика, підприємця чи вояка) з універсальними моральними принципами. Чи мають етичні норми підвалини, які б виходили за межі цих інституцій і коре-лювалися з поняттям "граничного обгрунтування"? Узагальнити ці проблеми можна питанням: чи можливе за наявності розмаїття світоглядних уявлень та ціннісних уподобань існування нерелятивної етики як універсальної13?

Цілком зрозуміло, що в ситуації, коли традиційні моральні конвенції піддаються сумніву, коли в процесі "переоцінювання усіх цінностей" постійно змінюються "правила гри", і та чи інша спільнота претендує на всезагальність своїх ціннісних уподобань, у пересічної людини виникає питання: "А чому взагалі я маю бути моральною?" Слідом за Гансом Кюнгом це питання можна конкретизувати так: "Якщо уявити, що немає жодного персонального ризику, то чому злочинцю не можна вбивати своїх заручників, диктаторові — пригнічувати свій народ, економічній групі — експлуатувати свою країну, нації — починати війну, військовому блоку — в екстремальному випадку посилати ракети проти другої половини людства, коли це відповідає їхнім основним інтересам та відсутній трансцендентний авторитет, що має силу абсолютно для усіх?"14.

Отже, виникає питання про безумовні належності, джерело та основу моралі. Адже, якщо не існує чогось безумовного, якщо засадничі ціннісні уявлення не піддаються граничному обгрунтуванню, тоді не існує загальнозначущих моральних належностей. Останні матимуть лише гіпотетичний характер, що спонукає до релятивістського ототожнення значущості будь-якого етосу, будь-якої теорії обгрунтування. До того ж, як засвідчує сам досвід, існують різноманітні ето-

Вступ

11

си, як і різноманітні етики. Але якщо стверджувати, що існують лише гіпотетичні етичні судження, якщо визнати рівноцінність норм того чи того етосу, то це рівнозначно відмові від етичних суджень взагалі. А це призводить до релятивізму, а зрештою — до етичного нігілізму. Якої ж слід чекати відповіді на питання, чому він взагалі має бути моральним, від юнака, який у ситуації так званої кризи перехідного віку змушений разом з Ніцше ставити під сумнів усі традиційні моральні конвенції, коли немає граничного обгрунтування, а усі цінності стали релятивними?15 Ось як загострює це питання Апель. До того ж проблема обгрунтування моральних норм та цінностей має й життєвий запит. На які певності має спиратись людина у своїх моральних судженнях та рішеннях? Що є останньою інстанцією морально-етичного вибору — розум, буття, природна конституція людини чи людська спільнота? Ці питання мають не тільки теоретичну, а й практичну значущість.

Комунікативна філософія прагне довести не лише можливість, а й історичну необхідність обгрунтування моральних норм. І це розглядається не тільки як завдання філософської науки, зокрема практичної філософії, а й як завдання суспільства, яке має створити форми інститу-ціональної легітимації норм та цінностей, а отже й умови для свого морального вдосконалення.

Інша низка проблем — це з'ясування єдності теоретичного та історичного, що трансформується в питання про можливість морально-етичного поступу, а відтак і про можливість інституціоналізації у сучасному світі морально-етичного розуму як метаінституції.

Отже, практична комунікативна філософія поєднується з філософією історії, чинником якої є також філософія історії моральної свідомості. На основі концепції реконструкції розвитку моральної свідомості особистості, а також відповідної реконструкції соціально-культурних передумов розвитку моральних норм представники комунікативної етики доводять можливість та необхідність раціонального дискурсивного обгрунтування норм універсалістської етики відповідальності, яка й має втілюватись у демократичних інституціях сучасного суспільства.

Ще один комплекс проблем об'єднується навколо питання про етичне удосконалення сучасного суспільства, що за

12 AM. Єрмоленко. Комунікативна практична філософія

нових умов потребує вирішення традиційного питання про співвідношення буття та моральних цінностей, поєднання соціальних норм, що належать до конкретних систем, з моральними. До того ж, оскільки нестримний науково-технічний прогрес сприяє зростанню кількості не регульованих, однак таких, що потребують регуляції, різноманітних сфер людського буття у політиці, господарстві, науці, техніці, медицині та ін., загострюється питання про можливості цієї регуляції і про її межі. Пошуки відповідей на порушувані проблеми в комунікативній теорії здійснюються в полеміці з представниками інших філософських напрямів, що утворює постійний дискурс з цих проблем. Скажімо, в царині політики треба з'ясувати, чи має легітимація політичної системи, держави та права бути також і моральною легітимацією, чи мають максими політика виводитися з етичних принципів16.

Виникає також питання про "місцерозташування" моралі в ринковому господарстві. Як господарство, зорієнтоване на ринкову раціональність та прибуток, може керуватись і морально-етичними категоріями17? Прогрес у сфері генної інженерії відкриває простір для непередбачених наслідків. Те саме стосується сфери медицини, науки загалом. Отже, мають бути витворені певні норми, які давали б змогу встановити межі втручання у сферу людської природи18.

До нових умов належить також глобальна екологічна криза, з планетарними масштабами якої досі ще не стикалося людство. Вона вимагає відповіді на питання, якою мірою моральні норми можуть регулювати стосунки людини, суспільства з природним довкіллям, а в кінцевому підсумку — чи є етика вираженням лише людських стосунків, чи має вона містити в собі й природний вимір, так би мовити, екологічний імператив. Отже, взаємовідношення з природою постає як етична проблема. Звідси виникає питання про межі моралі, а відтак — про межі моральної філософії у подоланні екологічних проблем19.

У філософських дискусіях останнього десятиліття особливе місце посідає розкриття ролі практичної філософії як прикладної етики, тематичне поле дослідження якої спрямоване вже не так на розв'язання проблеми обгрунтування моральних принципів (хоча й вона є дуже актуальною й важливою, адже від шляхів її розв'язання залежать і спосо-

Вступ

13

би її застосування), як на її функціонування в конкретних формах людського буття — політики, економіки, техніки, екології та ін. Необхідність переорієнтації суспільного розвитку потребує пошуків нових підходів до прикладної етики, норми якої могли б впливати на діяльність політика, підприємця, вченого, сприяти усуненню соціальних конфліктів, врегульовувати людські взаємини в різноманітних соціальних сферах. Проте застосування етичних категорій до конкретних виявів людського буття ускладнюється зростанням системної комплексності сучасної науково-технічної цивілізації, прискоренням динаміки її розвитку. За таких умов часто-густо досить важко, а іноді зовсім неможливо "прорахувати" з погляду моральних критеріїв наслідки дій у різних системах. Тим більше, що наслідком системної диференціації суспільства є орієнтація кожної системи на власні системні коди. Саме комунікативна філософія і спрямовує свої зусилля на подолання цієї проблеми, тобто вона досліджує не тільки методологічні проблеми етики та практичної філософії як теоретичної дисципліни, а й застосування її до конкретних виявів людського буття: легітимації права, політичної системи загалом, економіки, розв'язання екологічних проблем тощо. Усе це зумовлює необхідність вивчати й викладати основні методологічні засади та стратегії комунікативної практичної філософії.

Відтак і структура висвітлення в підручнику основних положень комунікативної практичної філософії побудована так, щоб якнайкраще розкрити основні методологічні принципи та концептуальні стратегії комунікативної практичної філософії. Підручник складається з двох частин: лекційного курсу і хрестоматії. У лекційному курсі розкривається специфіка комунікативної парадигми в практичній філософії й соціальній теорії, її спрямованість на подолання методологічного монологізму класичної філософії свідомості та теорії соціальної дії, на побудову універсалістської мак-роетики через критичну реконструкцію практичної філософії ІСанта на засадах мовленнєвої прагматики. У першому розділі висвітлюються основні риси парадигмального повороту від філософії свідомості до філософії комунікації відповідно до викликів сучасної кризової ситуації у світі, у другому — проблеми дискурсивного граничного обгрунтування етичних норм. У третьому розділі показано зміну парадигми в со-

14 A.M. Єрмоленко. Комунікативна практична філософія

ціальній теорії як перехід від цілераціональності до комунікативної раціональності, на основі реконструкції щаблів розвитку моральної свідомості з'ясовуються місце та роль нормативно-ціннісних форм суспільної інтеграції. Четвертий і п'ятий розділи присвячено висвітленню проблем практичної філософії як прикладної етики, а саме — можливостей дискурсу як суспільної метаінституції в морально-етичній легітимації політичної системи, урегулюванні політичних конфліктів, а також у консенсуально-етичній трансформації економічної раціональності, нарешті — застосування дискурсивної етики до подолання проблем екології. Насамкінець йдеться про межі комунікативної теорії. У Висновках підсумовуються результати дослідження, розкривається значення постановки морально-етичних проблем у сучасній практичній філософії для вітчизняної філософської думки, для входження України у світову спільноту. Друга частина містить ті тексти статей представників комунікативної теорії, в яких розробляються згадані проблеми.

Підручник складено на основі здійсненого автором дослідження комунікативної філософії20. Досвід читання курсів "Сучасна практична філософія" та "Комунікативна практична філософія" в Київському національному університеті ім. Т. Шевченка та Національному університеті "Києво-Могилянська академія", а також оприлюднені останнім часом доробки українських науковців, присвячені цій проблематиці21, спонукали автора на узагальнення уявлень про комунікативну практичну філософію, на те, щоб ознайомити вітчизняних студентів з деякими працями її представників (в українському перекладі).

Зважаючи на величезний інтерес до питань практичної філософії, який існує у світі, на ще недостатню висвітленість цієї проблематики у вітчизняній філософській літературі, висвітлення основних положень комунікативної практичної філософії, а також подані переклади праць її основних представників мають заповнити прогалини в цій царині знання, сприяти якнайшвидшому подоланню розриву між станом дослідження й викладення проблем практичної філософії у вітчизняній філософії та сучасним рівнем світової філософської думки, яка репрезентується її комунікативним напрямом.

Сформульовані в підручнику методологічні принципи та висновки можуть бути використані у подальшому вивченні

Вступ

15

морально-етичної проблематики, викладанні курсів з етики та практичної філософії, у формуванні критичного мислення студентів, що сприятиме вивільненню їх від ідеологічних та догматичних ціннісних уявлень. Наслідки тематизації основних проблем і їх розв'язання в комунікативній філософії можуть слугувати певним досвідом для практичного дискурсу в нашій країні, зокрема у визначенні процедурних вимог проведення політичних дискусій, легітимації правових норм у парламентських дебатах, суспільному обговоренні проблем ціннісних орієнтацій розвитку суспільства, політичних та економічних перетворень у напрямі його демократизації та у створенні соціального ринкового господарства.

Примітки

1 Rehabilitierung der Praktischen Philosophie. (Hrsg. Riedel M.). 2B. — Freiburg, 1972; 1974.

- Schonherr-Мапп H.-M. Ein Anfang der Gerechtigkeit. Postmodeme Theorien des Politischen//Zeitschrift fur phiiosophische Forschung. —1995. — B.49. — H. 1. — S.36.

3 Holenstein E. Menschliche Selbstverstandnis. IchbewuBtsein — Intersubjektive Verantwortung — Interkulturelle Verstandigung. — Frankfurt a.M., 1985. —• S. 154.

1 Schonherr-Мапп H.-M. Ein Anfang der Gerechtigkeit. Postmodeme Theorien des Politischen. — S.37.

5 Ibidem.

6 Апель Карл-Отто (Apel Karl-Otto) народився 1922 p. в Дюссельдорфі. Захист докторської дисертації з філософії — 1950 р. в Боннському університеті, габілітація — 1961 р. в університеті Майнца. 1962 — 1969

— професор філософії Кільського університету, 1969 — 1972 — професор філософії університету Саарбрюкена, 1972—1990 — професор Франк фуртського університету. З 1990 р. — професор у відставці.

Основні праці: Die Idee der Sprache in der Tradition des Humanismus von Dante bis Vico. — Bonn. — 1963; Transformation der Philosophie. — 2 Bde. — Frankfurt a.M., 1973; Der Denkweg von Charles Sanders Peirce. — Frankfurt a.M., 1975; Diskurs und Verantwortung. Das Problem des Ubergangs zur postkonventionellen Moral. — Frankfurt a.M., 1988; 1st die Ethik der idealen Kommunikationsgemeinschaft eine Utopie? Zum Verhaltnis von Ethik, Geschichtsphilosophie und Utopie/AJtopie-forschung. B.l. — Stuttgart, 1983; Das Problem einer philosophischen Theorie der Rationalitatstypen//Rationalitat (Hrsg. von Schnadelbach H.). —-Frankfurt a.M., 1984; "Fallibilismus, Konsenstheorie der Wahrheit und Letztbegriindung//Forum fur Philosophie Bad Homburg (Hrsg. von Kuhlmann W.) Philosophie und Begriindung.

— Frankfurt a.M., 1987; Diskursethik als politische Verantwortungsethik in der gegen- wartigen Weltsituation//Ethik und Politik heute. Verantwortliches Handeln in der technisch-industriellen Welt. (Hrsg. Von Engholm В., Rohrich W.). — Opladen, 1990.

7 Габержас Юрген (Habermas Jiirgen), народився 1929 p. в Дюссельдорфі. Захист докторської дисертації з філософії — 1954 р. в Бонні. Габілітація

— 1962. 1956—1962 — асистент Франкфуртського інституту соціальних

16 AM. Єрмоленко. Комунікативна практична філософія

досліджень. 1962-1964 — професор філософії в Гайдельберзькому університеті. 1964-1971 — професор філософії та соціології у Франкфуртському університеті. З 1971 до 1981 — співдиректор, директор Інституту досліджень умов життя науково-технічного світу ім. Макса Планка в Штарнберзі. З 1982 — професор соціології та філософії Франкфуртського університету.

Основні праці: Strukturwandel der Offentlichkeit. Untersuchungen zu einer Kategorie der biirgerlichen Gesellschaft. — Neuwied, 1962; Theorie und Praxis. Sozialphilosophische Studien. — Neuwied. — Berlin, 1963; Erkenntnis und Inter-esse. — Frankfurt a.M., 1968; Technik und Wissenschaft als "Ideologie". — Frankfurt a.M., 1968; Zur Logik der Sozialwissenschaften. — Frankfurt a.M., 1985; Theorie der Gesellschaft oder Sozialtechnologie. Was leistet die Systemforschung?

— Frankfurt a.M., 1971 (zusammen mit N. Luhmann); Zur Rekonstruktion des Historischen Materialismus. — Frankfurt a.M., 1976; Theorie des kommunikativen Handelns. — 2 Bde. — Frankfurt a.M., 1981; MoralbewuBtsein und kommunikatives Handeln — Frankfurt a.M., 1983; Der philosophische Diskurs der Moderne: 12 Vorlesungen — Frankfurt a.M., 1985; Nachmetaphysisches Denken. Philosophische Aufsatze — Frankfurt a.M., 1988.

8 Бьолер Дітріх (Bohier Dietrich), народився в 1942 p. в Берліні. Захист докторської дисертації з філософії — 1970 р. в Кілі. 1870—1975 — асистент, асистент професора Саарландського університету, 1975 — 1980 — професор соціальної філософії педагогічної вищої школи в Берліні. В 1981 — габілітація в Саарландському університеті. З 1980 р.

— професор філософії Вільного університету в Берліні.

Основні праці: MetakritikderMarxschenldeologiekritik. — Frankfurt a.M., 1971; Kommunikation und Reflexion. Zur Diskussion der Transzendentalpragmatik (hrsg.mit W. Kuhlmann). — Frankfurt a.M., 1982; Funkkolleg Praktische Philosophie /Etik: Studientexte, Bd.I-III (Hrsg.mit K.-O. Apel/K.-H. Rebel). — Frankfurt a.M., 1984; Rekonstruktive Pragmatik. Von der BewuBtseinsphilosophie zur Kommu-nikationsreflexion. — Frankfurt a.M., 1985; Die pragmatische Wende, Sprach-pragmatik oder Transzendentalpragmatik? (Hrsg.mit T. Nordenstam u.G. Skirbekk).

— Frankfurt a.M., 1987; Die deutsche Zerstorang des politischethischen Universalismus. Uber die Gefahr des — heute (post-)modernen — Relativismus und Dezisionismus//Zerstorang des moralischen SelbstbewuBtseins: Chance oder Gefahrdung? (Flrsg.v.Foram fur Philosophie Bad Homburg). —Frankfurt a.M., 1988; Etik fur die Zukunft. Im Diskurs mit Hans Jonas (Hrsg.). — Miinchen, 1994.

9 Кульман Вольфганг (Kuhlmann Wolfgang) , народився 1939 p. Захист док торської дисертації з філософії — 1974 p., габілітація — 1983 р. у Франк фурті на Майні. 1985—1992 — керівник форуму з філософії Бад Гомбургу, 1989 — професор Франкфуртського університету, 1992 — професор університету в Ерфурті, з 1993 — професор університету в Аахені.

Основні праці: Reflexion und kommunikative Erfahrung. — Frankfurt a.M., 1975; Reflexive Letztbegriindung. Untersuchungen zur Transzendentalphilosophie, Freiburg. — Miinchen, 1985; Kant und die Transzendentalpragmatik, WUrzburg, 1992; Sprachphilosophie-Hermeneutik-Ethik. — Wurzburg, 1992; Moralitat und Sittlichkeit. —Frankfurt a.M., 1986; Kommunikation und Reflexion. Zur Diskussion der Transzendentalpragmatik (Hrsg.mit D. Bohier). — Frankfurt a.M., 1982.

10 Ульріх Петер (Ulrich Peter) — швейцарський філософ, фахівець у царині філософії економіки як комунікативної метатеорії. Народився 1948 р.

Вступ 17

в Берні. 1967—1971 студіював соціальні та економічні науки в університеті Фрайбургу, 1972—1976 — асистент Економічного інституту університету в Базелі, 1976—1979 — активна діяльність як члена Господарсько-підприємницької наради, 1979—1984 — стипендіат Швейцарського національного фонду. З 1984 — професор Вищої загальної школи при Вуппер-тальському гірничому університеті. Захист докторської дисертації — 1976 р. У 1986 — габілітація в університеті Віттен/Гердек. Габілітаційна праця "Науки про господарство та їх філософські підвалини". З 1989 — директор створеного Інституту господарської етики при Вищій школі Ст.Галлен.

Основні праці: Transformation der okonomischen Vernunft: Fortschrittsperspektiven der modernen Industriegesellschaft, Stuttgart. — Bern, 1986; Die Weiterentwicklung der okonomischen Rationalitat — Zur Grandlegung der Ethik der Untemehmung //Оkonomische Theorie und Ethik (Hrsg. VonBiervert В., Неї М). — Frankfurt a.M., N.Y., 1987; Wirtschaftsethik als Beitrag zur Bildung mtindiger Wirtschafts-biirgers: Zur Frage nach dem "Ort" der Moral in den Marktwirtschaft//Ethica. —№ 1.— 1982.

11 Гьосле Bimmopio (Hosle Vittorio), народився 1960 p. в Мілані. 1977—1982 студіював філософію, індологію, філологію в університетах Ренсбурга, Тюбингена, Бохума та Фрайберга. З 1982 — доктор філософських наук. 1986 — габілітація у сфері філософії. В 1987 — отримав стипендію ім. Гайсенберга Німецького наукового товариства, з 1988 — асоційований професор Нової школи соціальних досліджень у Нью-Йорку. Стажувався в університетах Італії, Нідерландів, США, Бразилії, Радянського Союзу, Норвегії та Індії. З 1992 — професор Загальної вищої школи в Ессені.

Основні праці: Wahrheit und Geschichte. — Stuttgart, 1984; Die Bedeutung der Tragodie im Spatwerk des Sophokles. — Stuttgart-Bad Cannstadt, 1984; Hegelssystem, 2 Bde. — Hamburg, 1987/1988; Die Krise der Gegenwart und die Verantwortung der Philosophic. Transzendentalpragmatik, Letztbegriindung und Ethik. — Munchen, 1990; Philosophic der okologischen Krise. — Munchen, 1990; Praktische Philosophic in der modernen Welt. — Munchen, 1992; Гении философии нового времени. — ML, 1992; Философия и экология. — М., 1994.

12 Ці проблеми розглядалися під час таких обговорень, як: Normen und Werte (Hrsg. von Hiller F.). — Heidelberg, 1982; Materialien zur Normendiskussion (Hrsg. von Oelmuller W.), 2 Bde. — Paderborn, 1978; Theorietechnik und Moral (Hrsg. von N. Luhmann). —- Frankfurt a.M., 1978; Normen und soziologische Erklarung (Hrsg. von T. Meleghy et.al.). — Innsbruck; Wien, 1987; Rationalitat. Philosophische Beitrage. (Hrsg. von Schnadelbach H.). — Frankfurt a.M., 1984; Moralitat und Sittlichkeit: Das Problem Hegels und die Diskursethik (Hrsg. von W. Kuhlmann). — Frankfurt a.M., 1986.

13 Труднощі, що виникають в обгрунтуванні етики, яка була б універ сально значущою і до того ж загальнообов'язковою для різноманітних етносів, націй та культур, призводять до того, що багато дослідників, наприклад Е. Макінтайр (Англія), Р. Рорті (США), М. Фуко (Фран ція), Р. Бубнер, В. Клюксен (Німеччина) та ін., відходять від універ сальних норм, надаючи перевагу різноманітним етосам та цінностям соціокультурних форм життя. Відтак комунікативна теорія розроб ляється в площині дискусії із цими філософами.

18 AM. Єрмоленко. Комунікативна практична філософія

14 Kting Н. Auf dem Weg zu einem Weltethos der Weltreligionen//Ethik und Politik heute. Verantwotliches Handelns in der technisch-industriellen Welt. (Hrsg. Von Engholm В., Rohrich W.). — Opladen, 1990. — S.57.

15 ApelK.-O. Nichtmetaphysische Letztbegrundung/ZNachmetaphisische Philosophic. — Koln, 1990.— S.31.

16 Politik, Wertwandel, Technologie: Ansatzpunkte fur eine Theorie der sozialen Entwicklung: Eine Unters. Der Prognos A.G.Basel (Hrsg. von D.Schroder etc.). — Diisseldorf, 1982; Moral und Politik — soziales BewuBtsein als LehrnprozeB (Hrsg. von A.Regenbogen). — Koln, 1984; Wertwandel, Demokratie, Geseilschaft; Perspektiven fur das nachste Jahrzehnt. (Hrsg. von Schneider F. et al.). — Wien, 1987; Ethik und Politik heute. Verantwotliches Handelns in der technisch- industriellen Welt. (Hrsg. Von Engholm В., Rohrich W). — Opladen, 1990.

17 Складні взаємини етики та економіки дістали відображення в дискусіях: Okonomische Theorie und Ethik. (Hrsg. von B.Biervert, M.Held). — Frankfurt a. M.; N.Y., 1987; Kapitalismus. Nutzen und Moral. — Miinchen, 1982; Wirt- schaftswissenschaft und Ethik (Hrsg. von Hesse H.). —Berlin, 1988; Zukunftsethik und Industriegesellschaft.(Hrsg. von Meyer Th., Miller S.). — Miinchen, 1986.

ls Ці проблеми тематизувались у таких дискусіях, як: Der Tod in der Moderne (Hrsg. von Ebeling H.). — Konnigstein, 1979; Anfang und Ende des Lebens als normatives Problem. — Stuttgart, 1988; Auf Leben und Tod. Abtreibung in der Diskussion. — Bergisch Glaadbach, 3985.

19 Передусім тут слід вказати на такі праці, як: Jonas Н. Prinzip Verant- wortung: Versuch einer Ethik fur die technologische Zivilisation. — Zurich, 1987; Luhmann N. Okologische Kommunikation: Kann die moderne Geseilschaft sich auf okologische Gefardungen einsteilen? — Opladen, 1986; Hillman K.-H. Umweltkrise und Wertwandel: Die Umwertung der Werte als Strategie des Uberlebens. — Wiirzburg, 1986; Хёсле В. Философия и экология. — M., 1994; Ethik fur die Zukunft. Im Diskurs mil Hans Jonas (Hrsg. Bohler D.). — Miinchen, 1994.

20 Див.: Ермоленко А.Н. Этика ответственности и социальное бытие человека (современная немецкая практическая философия). — К., 1994; Його ж: Жизненый мир и проблемы обоснования этики//Фено- менология и гуманитарное знание. — К.,1998; Універсальний дискурс як моральна інстанція легітимації політичної системи//Відродження соціал-демократії в Україні: можливості і перспективи. — К., 1997; Соціокультурні підвалини граничного обгрунтування моральних норм //Етичні норми і цінності: проблема обгрунтування. — К., 1997.

21 Див.: Лой А.Н. Патогенез социальных интеграции в постсоветском об- ществе/Діолитическая мысль. — 1997. — № 3; Ситниченко ЛА. Пер шоджерела комунікативної філософії. — К., 1996. Переклади українською та російською: Апель К.-О. Апріорі спільноти та основи етики. До проблеми раціонального обгрунтування етики за доби науки//Сучасна зарубіжна філософія. Течії та напрямки. — К., 1996. (Пер. В. Купліна); Апель К.-О. Етноетика та універсалістська макроетика: суперечність чи доповнювальність/Діолітична думка. — 1994. — № 3—4 (пер. А. Єр- моленка); Хабермас Ю. Теория коммуникативного действия//Філософські студії Київського університету. Філософський альманах. Вид. 2. К., 1997 (пер. М. Тура).

| >>
Источник: A.M. Ермоленко. Комунікативна практична філософія. Підручник. — К.: Лібра. — 488 с. 1999

Еще по теме ВСТУП:

  1. § 3. Оформление брака. Условия вступления в брак и последствия их нарушения
  2. Вступление в духовную семью: шраваки, будды, пратьекабудды
  3. От «вступления в поток» к «возвращению еще один раз»
  4. «Невозвращающиеся»: разнообразие возможностей вступления в Нирвану
  5. § 4. Основания к отмене и изменению решений, определений и постановлений, вступивших в законную силу. Полномочия судебно-надзорных органов. Отличие судебно-надзорного пересмотра от апелляционного и кассационного (по объекту, субъектам, процессуальному порядку и полномочиям)
  6. N° 91 ПРИКАЗ КОМАНДУЮЩЕГО ТУРКЕСТАНСКИМ ФРОНТОМ М. В. ФРУНЗЕ О ВСТУПЛЕНИИ ЕГО В СВОИ ОБЯЗАННОСТИ 22 февраля 1920 г.
  7. Таблица 9: ВИЧ/СПИД и право на вступление в брак и создание семьи
  8. Из анонимной сирийской хроники (XIII в.) о вступлении халифа Умара в Иерусалим в 637 г.
  9. ВСТУПЛЕНИЕ ФРАНЦИИ В АГРЕССИВНЫЕ БЛОКИ И БОРЬБА ТРУДЯЩИХСЯ ПРОТИВ ВОЙНЫ ВО ВЬЕТНАМЕ
  10. Возраст вступления партнеров в брак как один из факторов стабилизации и дестабилизации молодой семьи
  11. Глава 6 ВСТУПЛЕНИЕ ВО ВТОРУЮ МИРОВУЮ ВОЙНУ СССР И США И НАЧАЛЬНЫЙ ЭТАП АНТИФАШИСТСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА (ИЮНЬ 1941-1942)
  12. «Вступаю на престол ценою крови моих подданных»
  13. Вступительная статья
  14. 2.6.0 реферате и вступительных экзаменах
  15. ГЛАВА 6 Вступать в противоборство с сильным или нападать на слабого?
  16. СОЦИОКУЛЬТУРНЫЕ РИСКИ И УГРОЗЫ ВСТУПЛЕНИЯ УКРАИНЫ В ЕВРОСОЮЗ
  17. Статья 43. Вступление в силу настоящего Федерального закона
  18. Структурирование речи - вступление
  19. Вступление английской группы в международный стальной, картель.