<<
>>

12.1. Про зречення імператора Миколи II від престолу російського та про зняття з себе верховної влади (2 березня 1917 р.)

Ставка

Начальнику штаба

В дни великой борьбы с внешним врагом, стремящимся почти три года поработить нашу Родину, господу богу угодно было ниспослать России новое тяжкое испытание.

Начавшиеся внутренние народные волнения грозят бедственно отразиться на дальнейшем ведении упорной войны. Судьба России, честь геройской нашей армии, благо народа, все будущее дорогого нашего Отечества требуют доведения войны во что бы то ни стало до победного конца. Жестокий враг напрягает последние силы, и уже близок час, когда доблестная армия наша совместно со славными нашими союзниками сможет окончательно сломить врага. В эти решительные дни в жизни России почли мы долгом совести облегчить народу нашему тесное единение и сплочение всех сил народных для скорейшего достижения победы и в согласии с Государственной думою признали мы за благо отречься от престола государства Российского и сложить с себя верховную власть. Не желая расстаться с любимым сыном нашим, мы передаем наследие наше брату нашему великому князю Михаилу Александровичу и благословляем его на вступление на престол государства Российского. Заповедуем брату нашему править делами государственными в полном и ненарушимом единении с представителями народа в законодательных учреждениях на тех началах, кои будут ими установлены, принеся в том ненарушимую присягу. Во имя горячо любимой Родины призываем всех верных сынов Отечества к исполнению своего святого долга перед ним повиновением царю в тяжелую минуту всенародных испытаний и помочь ему вместе с представителями народа вывести государство Российское на путь победы, благоденствия и славы.

РОССИЙСКОЄ законолательство X—XX веков: В 10 т. — М., 1994. — Т. 9. Законолательство ЭПОХИ буржуазно-лемократических революций. — С. 122—123.

12.2. Наказ Делегації Центральної Ради до Тимчасового Уряду (11 травня 1917 р.) 1.

Добитися видання деклярації в справі автономії України. 2.

Іменування Краевого комісара і поручення йому сформування Краєвої Ради України за порозумінням з Центральною Радою. 3.

Призначення в розпорядження Центральної Ради засобів з Государ- ственнаго Казначейства на цілі національні, культурні і організаційні — при чім на трати сего місяця мало бути для неї одкритий біжучий рахунок в Государственнім Банку на 5 міліонів. (Як біжучі предмети рос- ходів можна вказати: покупка і організація друкарень для народних газет і літератури, підготовку підручників, стипендії для підготовки наукових сил, театрови, удержанія народніх інструкторів, підмогу науковим інструкціям, розсилку інструкторів на провінцію, підмогу національним організаціям, організацію інформації російської преси). На найблизші видатки необхідно 500000 валюти. 4.

Допущення Українських представників до участи в мировій конференції. Для підготовки має бути дозволений виїзд українських представників до нейтральних держав для порозуміння з заграничними українцями і утворене там постійне бюро. 5.

Утворення Українського міністерства чи статс-секретаріату при правительстві. 6.

В військових справах крім військових резолюцій домаганнє імено- вання українців начальниками воєнних округів, взагалі начальників воєнної управи, українізації Київського гарнізона. 7.

В освітніх справах: негайного заменовання попечителями: Одеської Округи — Наутленка, помічником (або окр. інсп.) Володимира Моисеевича Чеховського, Харківського — професора Сумцова і помічника (або окр. інсп.) Олексія Августиновича Левицького, директора Таган- рогської Коммерційної школи — для української теріторії округи, і порученне їм негайно проводити українізацію школи в українських місцевостях. Також інструкції Кавказському попечителеві щодо українських місцевостей. Міністерство повинно дати накази попечителям і що до українізації в середній школі, і звернутися з такими ж інструкціями до вищих шкіл, в дусі постанов секції вищої школи негайно утворити вказані там кафедри українознавства, дати засоби для паралельних курсів і т.

і. 8.

В справах церковних — усунення владиків Великоросів і иньших неприхильних виборній організації української церкви, в дальним пляні признання принципа автокефальности української церкви, себто осво- бождення її вид синодальної власти. 9.

Дозвіл на виїзд за границю Галичанам висланцям, виїзду на Україну обранцям, відібраннє фондів від москвофільських організацій (фондів публічних). 10.

Заходи против конрреволюційної пропаганди, яка ведеться під антиукраїнським прапором. 11.

Вияснення діяльности Київського Виконавчого Комітету, солдатських і робочих депутатів і в зв'зку з сим невідповідальність виділення Київа з губернії. 12.

Введення українців в склад Петроградського Телеграфного агенства. 13.

Холмським комісаром предложити Лоського, тепер начальник міліції в Каменці.

Хрестоматія з історії лержави і права України: У 3 кн. — К., 2000. — Кн. 1. — С. 200—201.

12.3. Резолюція Української Центральної Ради з приводу відповіді Тимчасового Правительства на домагання, предложені делегацією Української Центральної Ради (3 червня 1917 р.)

Обміркувавши одповідь Тимчасового Російського Уряду на домагання Української Центральної Ради і зважаючи на те, що признання права українського народу на автономію відповідає його трудовим і національним інтересам, загальні збори Центральної Ради, поповненої Радою Селянських Депутатів та Військовим Генеральним Комітетом признали, що одкинувши домагання Центральної Ради, Тимчасовий Російський Уряд свідомо пішов в супереч інтересів трудового народу на Україні і в супереч ним же (урядом) проголошеного принципу самовизначення народів. Через це Збори Центральної Ради визнають необхідним: 1.

Звернутися до всього українського народу з закликом організуватися і приступити до негайного закладання підвалин автономного ладу на Україні. 2.

Центральна Рада вважає потрібним негайно видати до українського народу універсал, в якому має вияснити суть домагань української демократії представленої Центральною Радою, а також ті завдання, які стоять перед нею в творенню автономного ладу на Україні разом з іньши- ми національностями Української Землі. 3.

Загальні збори визнають, що Центральна Рада вжила всіх заходів, щоб порозумітися з Тимчасовим Російським Урядом в справі оголошення принціпу автономії України і з огляду на те, що стихійний зріст українського руху набирає все більших розмірів, що відмова Тимчасо- вим Урядом може той рух направити по небажаному напрямку. Уряд Центральної Ради постановляє тепер ще з більшим напруженням сил стати до організації й направлення того руху, щоб не довести край і всю Росію до анархії і занепаду здобутків революції.

Вісті з Української Центральної Рали. — 1917 .— № 8. — С. 3.

12.4. I Універсал Центральної Ради (10 червня 1917 р.)

Народе Український!

Народе селян, робітників, трудящого люду!

Волею своєю ти поставив нас, Українську Центральну Раду, на сторожі прав і вольностей української землі.

Найкращі сини твої, виборні люди від сел, від фабрик, від солдатських казарм, од усіх громад і товариств українських вибрали нас, Українську Центральну Раду, й наказали нам стояти й боротись за ті права та вольности.

Твої, Народе, виборні люди заявили свою волю так:

Хай буде Україна вільною. Не одділяючись від усієї Росії, не розриваючи з державою російською; хай народ український на своїй землі має право сам порядкувати своїм життям. Хай порядок і лад на Вкраїні дають вибрані вселюдним, рівним, прямим і тайним голосуванням Всенародні Українські Збори (Сойм). Всі закони, що повинні дати той лад тут у нас, на Вкраїні, мають право видавати тільки наші Українські Збори.

Ті ж закони, що мають лад давати по всій Російській державі, повинні видаватися у Всеросійськім Парламенті.

Ніхто краще нас не може знати, чого нам треба, й які закони для нас лучші.

Ніхто краще наших селян не може знати, як порядкувати своєю землею. І через те ми хочемо, щоб після того, як буде одібрано по всій Росії поміщицькі, казенні, царські, монастирські та інші землі у власність народів, як буде видано про це закон на Всеросійськім Учредительнім Зібранні, право порядкування нашими українськими землями, право користування ними належало тільки нам самим, нашим Українським Зборам (Соймові).

Так сказали виборні люди з усієї Землі Української.

Сказавши так, вони вибрали з поміж себе нас, Українську Центральну Раду, й наказали нам бути на чолі нашого народу, стояти за його права й творити новий лад вільної автономної України.

І ми, Українська Центральна Рада, вволили волю свого народу, взяли на себе великий тягар будови нового життя й приступили до тієї великої роботи.

Ми гадали, що Центральне Російське Правительство простягне нам руку в сій роботі, що в згоді з ним ми, Українська Центральна Рада, зможемо дати лад нашій землі.

Але Тимчасово Російське Правительство одкинуло всі наші домагання, одпхнуло простягнену руку українського народу.

Ми вислали до Петрограду своїх делегатів (послів), щоб вони представили Російському Тимчасовому Правительству наші домагання.

А найголовніші домагання ті були такі:

Щоб Російське Правительство прилюдно окремим актом заявило, що воно не стоїть проти національної волі України, проти права нашого народу на Автономію.

Щоб Центральне Російське Правительство по всіх справах, що торкаются України, мало при собі нашого комісаря по українських справах.

Щоб місцева власть на Вкраїні була об'єднана одним представником від Центрального Російського Правительства, себ-то вибраним нами комісаром на Вкраїні.

Щоб певна частина грошей, які збираються в Центральну Казну з нашого народу, була віддана нам, представникам сього народу, на національно-культурні потреби його.

Всі ці домагання наші Центральне Російське Правительство одкинуло.

Воно не схотіло сказати, чи признає за нашим народом право на Автономію, та право самому порядкувати своїм життям. Воно ухилилось од відповіді, одіславши нас до майбутнього Всеросійського Учредительного зібрання.

Центральне Російське Правительство не схотіло мати при собі нашого комісаря, не схотіло разом з нами творити новий лад.

Так само не схотіло признати комісаря на всю Україну, щоб ми могли разом з ним вести наш край до ладу й порядку.

І гроші, що збираються з нашої землі, одмовилось повернути на потреби нашої школи, освіти й організації.

І тепер, Народе Український, нас приневолено, щоб ми самі творили нашу долю. Ми не можемо допустити край наш на безладдя та занепад. Коли Тимчасове Російське Правительство не може дати лад у нас, коли не хоче стати разом з нами до великої роботи, то ми самі повинні взяти її на себе. Це наш обов'язок перед нашим краєм і перед тими народами, що живуть на нашій землі.

І через те ми, Українська Центральна Рада, видаємо цей Універсал до всього нашого народу й оповіщаємо: однині самі будемо творити наше життя.

Отже, хай кожен член нашої нації, кожен громадянин села чи города однині знає, що настав час великої роботи.

Од сього часу кожне село, кожна волость, кожна управа повітова чи земська, яка стоїть за інтереси українського народу, повинна мати найтісніші організаційні зносини з Центральною Радою.

Там, де через якісь причини адміністративна влада зосталась у руках людей, ворожих до українства, приписуємо нашим громадянам повести широку, дужу організацію та освідомлення народу, й тоді перевиб- рати адміністрацію.

В городах і тих місцях, де українська людність живе всуміш з іншими національностями, приписуємо нашим громадянам негайно прийти до згоди й порозуміння з демократією тих національностей і разом з ними приступити до підготовки нового правильного життя.

Центральна Рада покладає надію, що народи не-українські, що живуть на нашій землі, також дбатимуть про лад та спокій у нашім краю й у цей тяжкий час вседержавного безладдя дружно, одностайно з нами стануть до праці коло організації автономної України.

І коли ми зробимо цю підготовчу організаційну роботу, ми скличемо представників від усіх народів землі української й виробимо закони для неї.

Ті закони, той увесь лад, який ми підготовимо, Всеросійське Учредительне Зібрання має затвердити своїм законом.

Народе Український! Перед твоїм вибраним органом — Українською Центральною Радою стоїть велика й висока стіна, яку їй треба повалити, щоб вивести народ свій на вільний шлях.

Треба сил для того. Треба дужих, сміливих рук. Треба великої на- родньої праці. А для успіху тої праці насамперед потрібні великі кошти (гроші). До цього часу український народ усі кошти свої оддавав у Всеросійську Центральну Казну, а сам не мав, та не має й тепер від неї того, що повинен би мати за це.

І через те ми, Українська Центральна Рада, приписуємо всім організованим громадянам сел і городів, усім українським громадським управам і установам 31-го числа місяця липня (іюля) накласти на людність особливий податок на рідну справу й точно, негайно й регулярно пересилати його в скарбницю Української Центральної Ради.

Народе Український! У твоїх руках доля твоя. В цей трудний час всесвітнього безладдя й розпаду докажи своєю одностайністю й державним розумом, що ти, народ робітників, народ хліборобів, можеш гордо й достойно стати поруч з кожним організованим, державним народом, як рівний з рівним.

Ухвалено:

Київ. Року 1917, місяця червня (іюня) числа 10.

Винниченко В.К. Вілролження нації: Репринт- не вилання 1920 р.: В 3 ч. — К., 1990. — Ч. 1. — С. 219—224.

<< | >>
Источник: А. С. Чайковський (кер.), О. Л. Копиленко, В. М. Кривоніс, В. В. Свистунов, Г. І. Трофанчук. Хрестоматія з історії держави і права України: Навч. посіб. — К.: Юрінком Інтер — 656 с.. 2003

Еще по теме 12.1. Про зречення імператора Миколи II від престолу російського та про зняття з себе верховної влади (2 березня 1917 р.):

  1. Форма государственного устройства 970-977 гг.
  2. 33. Особливості укладення трудового договору з іноземними громадянами
  3. 100. Відмінність матеріальної відповідальності працівників за трудовим правом від майнової відповідальності за цивільним правом
  4. ДОПОЛНЕНИЕ К "СУЩНОСТИ ХРИСТИАНСТВА"
  5. 2.2. Государственный строй
  6. 7.3. Про склад Війська Запорозького низового, його чисельність та густоту заселення Вольностей Запорозьких
  7. 7.6. Про ознаки влади у запорожців
  8. 7.7. Посадові особи Запорозької Січі. Військова старшина, військові службовці, «отамання» та їх функції. «Батьки», або «сивоусі діди». Похідна і паланкова старшина
  9. 7.8. Звичаєве козацьке право про злочини та покарання
  10. 7.9. Про суддів, покарання і страти на Січі
  11. 10.9. Положення про земські установи (1 січня 1864 р.)
  12. 12.1. Про зречення імператора Миколи II від престолу російського та про зняття з себе верховної влади (2 березня 1917 р.)
  13. 12.25. Мирний договір між Українською Народною Республікою з одної, а Німеччиною, Австро-Угорщиною, Болгарією і Туреччиною з другої сторони (9 лютого 1918 р.)
  14. 12.48. Закон про тимчасове верховне управління та порядок законодавства в Українській Народній Республіці (12 листопада 1920 р.)
  15. 13.7. Декрет Всеросійського ЦВК про військовий союз радянських республік Росії, України, Латвії, Литви, Білорусії для боротьби проти імперіалістів (1 червня 1919 р.)
  16. 13.17. Нотифікація Уряду Української РСР про зовнішні зносини республіки, вручена Народним Комісаріатом Закордонних Справ УСРР іноземним представникам у Москві (23 липня 1923 р.)
  17. 15.12. Конституційний закон Чехо-Словацької Республіки про автономію Карпатської України (22 листопада 1938 р.)
  18. 16.12. Закон про включення північної частини Буковини і Хотинського, Акерманського та Ізмаїльського повітів Бессарабії в склад Української Радянської Соціалістичної Республіки (2 серпня 1940 р.)
  19. Модуль 1