<<
>>

12.16. Маніфест Раднаркому радянської Росії до українського народу з ультимативними вимогами до Української Центральної Ради (S грудня 1917 р.)

Исходя из интересов единства и братского союза рабочих и трудящихся, эксплуатируемых масс в борьбе за социализм, исходя из признания этих принципов многочисленными решениями органов революционной демократии, Советов, и особенно II Всероссийского съезда

Советов, социалистическое правительство России, Совет Народных Комиссаров, еще раз подтверждает право на самоопределение за всеми нациями, которые угнетались царизмом и великорусской буржуазией, вплоть до права этих наций отделиться от России.

Поэтому мы, Совет Народных Комиссаров, признаем народную Украинскую республику, ее право совершенно отделиться от России или вступить в договор с Российской республикой о федеративных и тому подобных взаимоотношениях между ними.

Все, что касается национальных прав и национальной независимости украинского народа, признается нами, Советом Народных Комиссаров, тотчас же, без ограничений и безусловно.

Против финляндской буржуазной республики, которая остается пока буржуазной, мы не сделали ни одного шага в смысле ограничения национальных прав и национальной независимости финского народа, и не сделаем никаких шагов, ограничивающих национальную независимость какой бы то ни было нации из числа входивших и желающих входить в состав Российской республики.

Мы обвиняем Раду в том, что, прикрываясь национальными фразами, она ведет двусмысленную буржуазную политику, которая давно уже выражается в непризнании Радой Советов и Советской власти на Украине (между прочим, Рада отказалась созвать, по требованию Советов Украины, краевой съезд украинских Советов немедленно).

Эта двусмысленная политика, лишающая нас возможности признать Раду, как полномочного представителя трудящихся и эксплуатируемых масс Украинской республики, довела Раду в самое последнее время до шагов, означающих уничтожение всякой возможности соглашения.

Такими шагами явились, во-первых, дезорганизация фронта.

Рада перемещает и отзывает односторонними приказами украинские части с фронта, разрушая таким образом единый общий фронт до размежевания, осуществимого лишь путем организованного соглашения правительства обеих республик.

Во-вторых, Рада приступила к разоружению советских войск, находящихся на Украине.

В-третьих, Рада оказывает поддержку кадетски-калединскому заговору и восстанию против Советской власти.

Ссылаясь заведомо ложно на автономные будто бы права «Дона и Кубани», прикрывая этим кале- динские контрреволюционные выступления, идущие вразрез с интересами и требованиями громадного большинства трудового казачества, Рада пропускает через свою территорию войска к Каледину, отказываясь пропускать войска против Каледина.

Становясь на этот путь неслыханной измены революции, на путь поддержки злейших врагов как национальной независимости народов

России, так и Советской власти, врагов трудящейся и эксплуатируемой массы, кадетов и калединцев, Рада вынудила бы нас объявить, без всяких колебаний, войну ей, даже если бы она была уже вполне формально признанным и бесспорным органом высшей государственной власти, независимой буржуазной республики украинской.

В настоящее же время, ввиду всех вышеизложенных обстоятельств, Совет Народных Комиссаров ставит Раде, пред лицом народов Украинской и Российской республик, следующие вопросы: 1.

Обязуется ли Рада отказаться от попыток дезорганизации общего фронта? 2.

Обязуется ли Рада не пропускать впредь без согласия верховного главнокомандующего никаких воинских частей, направляющихся на Дон, Урал или в другие места? 3.

Обязуется ли Рада оказывать содействие революционным войскам в деле их борьбы с контрреволюционным кадетски-калединским восстанием? 4.

Обязуется ли Рада прекратить все свои попытки разоружения советских полков и рабочей Красной гвардии на Украине и возвратить немедленно оружие тем, у кого оно было отнято?

В случае неполучения удовлетворительного ответа на эти вопросы в течение 48 часов, Совет Народных Комиссаров будет считать Раду в состоянии войны против Советской власти в России и на Украине.

Председатель Совета Народных Комиссаров В. УЛЬЯНОВ (ЛЕНИН).

Народный Комиссар по иностранным делам Л. ТРОЦКИЙ.

Вісник Генерального Секретаріату Української НаролньоїРеспубліки. — 1917. — 9 грулня.

12.17. Відповідь Генерального Секретаріату на маніфест з ультимативними вимогами Раднаркому радянської Росії (S грудня 1917 р.)

Відповідь Генерального секретаріату на заяву більшовиків

У відповідь на декларацію «Совета народних комиссаров» Велико- росії Генеральний секретаріат Народної Української Республіки цим заявляє:

Генеральний секретаріат в заяві народних комісарів про те, що вони визнають Українську Республіку, вбачає нещирість або ж суперечність самим собі. Неможливо одночасно визнавати право на самовизначення «аж до відокремлення» і в той же час робити грубий замах на це право, накидаючи свої форми політичного ладу державі, яка самовизначилась, як це робить «Совет народних комиссаров» Великоросії щодо Народної Української Республіки.

Генеральний секретаріат рішуче одкидає всякі намагання народних комісарів вмішуватись в справу упорядкування державного й політичного життя в Народній Українській Республіці. Претензії народних комісарів на керування українською демократією тим менше можуть мати яке-небудь виправдання, що ті форми політичного правління, які накидають Україні, дали на території самих народних комісарів такі наслідки, що цілком не викликають заздрості.

Поки в Великоросії розвивається анархія, економічні, політичні та господарчі розрухи, поки там панує груба сваволя та нищення всіх свобод, які одвоювала у царизму революція. Генеральний секретаріат не визнає потрібним повторювати цю сумну спробу на території українського народу.

Українська демократія в особі українських рад солдатських, робітничих й селянських депутатів, які зорганізувались в законодавчому органі — Центральній раді — та в уряді її — Генеральному секретаріаті, цілком задоволена як складом цих органів, так і переведенням в життя її волі.

Центральною радою незадоволені великоросійські елементи чорносотенного, кадетського й більшовицького напрямків, які, певно, більше хотіли б другого національного складу Ради.

Але Генеральний секретаріат дає повну можливість зазначеним елементам виїхати з території України до Великоросії, де їхнє національне почуття буде задоволене.

Маючи це на меті, українські солдати роззброїли анархічно настроєних великоросійських солдатів, які робили змови проти влади українського народу й загрожували внести в життя України криваву братовбивчу війну, анархію і всю ту розбещеність, яка панує на території народних комісарів. Солдати ці одержали можливість безборонно виїхати в межі власної держави. Відціля випливають другі відповіді на запитання «Совета народных комиссаров».

Єдність фронту визнає і Генеральний секретаріат Української Народної Республіки. Але після того як «Совет народних комиссаров» Вели- коросії розруйнував цей фронт, додавши в нього повну дезорганізацію, після того як більшовицькі части[ни] кидають позиції й оголяють фронт, Генеральний секретаріат не вважає можливим тільки силами українських частин охороняти всю величезну лінію фронту. Тому-то він одкли- кав з Північного і Західного фронтів українське військо на Український фронт (об'єднавши в теперішній час Південно-Західний й Румунський фронти).

Робиться це задля врятування хоча би однієї частини фронту, і од цього завдання Генеральний секретаріат не одступить ні перед якими перешкодами.

В ім'я ж дійсного заховання135 і зміцнення єдності фронту, настільки потрібної для успішного досягнення загального миру, Генеральний секретаріат пропонує «Совету народних комиссаров» припинити ворожу діяльність проти українських частин, які є зараз поза межами Української Республіки, і не заважати Генеральному секретаріату в його роботі по приведенню в порядок розруйнованих діяльністю великоросійських частин української армії, потрібної для оборони як України, так і всієї Росії.

Що ж до другого питання про пропуск військових частин через територію Народної Української Республіки, то Генеральний секретаріат займає цілком певну позицію: він визнає право на самовизначенння кожної національності або країни аж до відокремлення.

Тому накидати Великоросії, Дону, Уралу, Сибіру, Бессарабії або кому другому свого розуміння політичного управління Генеральний секретаріат не вважає логічним і можливим.

Тим більш не вважає правильним допомагати одній країні накидать другій її розуміння. Генеральний секретаріат вважає необхідним сформування центральної влади всієї Російської Республіки. Але для цього він пропонує другі методи, ніж ті, які вживає «Совет народных комиссаров». А саме: 1) охоча згода всіх країн і народів Великоросії, Сибіру, Кавказу, Кубані, Дону, Криму й др. на таких умовах: а) уряд мусить бути однорідно-соціалістичним — від більшовиків до народних соціалістів; б) мусить бути федералістичним.

Тільки такий уряд має право розв'язувати питання миру всієї Росії. І, нарешті, щодо четвертого питання, чи буде Рада роззброювати неукраїнські полки, Генеральний секретаріат заявляє, що на території Української Народної Республіки влада належить демократії України. Всякі замахи озброєною силою на цю владу будуть придушуватись тою ж силою. Через те Генеральний секретаріат, для того щоб уникнути бра- тоубивчої війни, пропонує «Совету народных комиссаров» відкликати більшовицькі полки з України. Генеральний секретаріат ніяких перешкод до виходу їх чинити не буде. Так само «Совет народных комиссаров» мусить дати можливість українським частинам безборонне проїхати Великоросії й з фронтів на Україну.

Стан війни між двома державами Російської Республіки Генеральний секретаріат вважає смертоносним для діла революції й для перемоги інтересів робітників та селян. Генеральний секретаріат всіма способами уникає кривавих засобів розв'язання політичних та державних питань. Але, коли народні комісарі Великоросії, беручи на себе всі на- слідки майбутнього лиха братовбивчої війні, винудять Генеральний секретаріат прийняти їх визов, то Генеральний секретаріат цілком певен в тому, що українські солдати, робітники й селяни, обороняючи свої права й свій край, дадуть належну відповідь народним комісарам, що здіймають руку великоросійських солдатів на їх братів українців.

Голова Генерального секретаріату,

секретар справ внутрішніх В. Винниченко

Генеральний секретар міжнаціональних справ О. Шульгін.

Вісник Генерального Секретаріату Української Наролньої Республіки. — 1917. — 9 грулня.

<< | >>
Источник: А. С. Чайковський (кер.), О. Л. Копиленко, В. М. Кривоніс, В. В. Свистунов, Г. І. Трофанчук. Хрестоматія з історії держави і права України: Навч. посіб. — К.: Юрінком Інтер — 656 с.. 2003

Еще по теме 12.16. Маніфест Раднаркому радянської Росії до українського народу з ультимативними вимогами до Української Центральної Ради (S грудня 1917 р.):

  1. 10.4. Маніфест 19 лютого 1861 р.
  2. 12.1. Про зречення імператора Миколи II від престолу російського та про зняття з себе верховної влади (2 березня 1917 р.)
  3. 12.S. II Універсал Центральної Ради (3 липня 1917 р.)
  4. 12.7. Тимчасова інструкція Генеральному Секретаріатові Тимчасового Уряду на Україні (4 серпня 1917 р.) 1.
  5. 12.9. Постанова Центральної Ради про склад і завдання правительства (9 вересня 1917 р.)
  6. 12.12. Ill Універсал Центральної Ради (7 листопада 1917 р.)
  7. 12.13. Тлумачення Генерального Секретаріату Ill Універсалу Української Центральної Ради (12 листопада 1917 р.)
  8. 12.16. Маніфест Раднаркому радянської Росії до українського народу з ультимативними вимогами до Української Центральної Ради (S грудня 1917 р.)
  9. 12.18. Нота Генерального Секретаріату урядам республік, утворених на території' Росії (S грудня 1917 р.)
  10. 12.22. IV Універсал Центральної Ради (9 січня 1918 р.)
  11. 12.25. Мирний договір між Українською Народною Республікою з одної, а Німеччиною, Австро-Угорщиною, Болгарією і Туреччиною з другої сторони (9 лютого 1918 р.)