<<
>>

15.8. Звернення делегації УНР до Паризької мирної конференції' з приводу її рішення про передачу Буковини до Румунії' (17 травня 1918 р.)

Його Ексцеленції

Панові Президентові Конференції Миру в Парижі.

Ексцеленціе,

Ми щойно зробили заходи 9-го травня в справі Угорської України, як часописи занотували чутку, на підставі якої вся Буковина мала б бути віддана Румунії.

Ми не можемо вірити в правдивість цього, але, гадаючи, що йдеться про імперіялістичні заміри наших сусідів, ми дозволяємо собі з натис- ком прохати, спираючись на попередні послання від 25-го лютого і 18-го березня, не виносити рішення в цій справі без того, щоб нас не вислухати.

Для цього ми прохаємо визначити спеціяльну Міжсоюзну Комісію із завданням перевірити наші ревендикації відносно українсько-румунської границі на Буковині і ми бажали б, щоб думка цієї Комісії послужила для рішення, що буде винесене в цій справі.

Щоб обгрунтувати наше прохання, додаємо наступні факти: 1.

Буковина охоплює територію в 10000 км.2, з чого 4500 творять компактну територію, приналежну цілковито до української території Галичини. В 1910 р. начислялося 800000 мешканців, з яких українці становили 38,4%, а румуни 34,4%, отже українці мали релятивну більшість. Буковина була поділена на 28 судових повітів (дивись залучену мапу), з яких сім (під числами 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8) були (без жидів, розпорошених по всьому краю, і деяких малочисельних німецьких та угорських колоній) виключно українськими; один (ч. 6) майже увесь український, один (ч. 9) з українською більшістю, три (чч. 10, 11, 12) із сильною українською меншістю (понад 20% населення) і тільки два (чч. 21, 22) з населенням під 1%. В той час румуни творили тільки в одному повіті (ч. 22) більш як три чверти населення і в семи (чч. 1, 5, 7 і 8) менше як 1%; 2.

Ніхто не ставив під сумнів український характер Буковини північної і західньої; румуни сами це визнають;

Що більше, Висока Міжнародня Команда в Букарешті, генерал Бер- тело, під час зустрічі з надзвичайною місією Уряду Західньої України 7-го квітня, визнала український характер Буковини північної і західньої як незаперечний, в наслідок чого зобов'язалася переслати український меморіял відносно питання Буковини до Урядів Союзних Потуг; 3.

Історичні мотиви, якими користуються румуни в своїх імперіялі- стичних вимогах, спираються виключно на факті, що цей край від 1400 до 1774-го р. становив частину князівства Молдавії. Другий факт, також історично незаперечний, це те, що не тільки Буковина, а й сама північна Румунія входили до складу Української Галицько-Волинської Держави. Цей факт вони промовчують; 4.

Ніяка підстава географічного порядку не підтверджує румунських вимог, навпаки, правий берег Черемоша і простір між Прутом і Дністром становить природнє продовження Галичини вже самим своїм положенням; 5.

Договір, заключений між Румунією і Союзниками 17-го серпня 1916 р., визнає український характер Буковини і як границю майбутньої Румунії — Прут, а не Дністер; 6.

Українське населення Буковини, хоча й малочисельне, становило в інтелектуальному і політичному житті України дуже значний чинник; тому приєднання її до України є необхідним. Релятивний добробут, високі фізичні і моральні прикмети населення, його патріотизм і його політична зрілість, використані для розбудови Української Держави, є неоцінимими не тільки з особливої точки погляду українців, але і з погляду загального інтересу всього цивілізованого світу. Було б непростимим залишити розпорошеними ці вітальні сили в непродуктивній боротьбі проти національного ворога; 7.

Ніхто не робить собі ілюзій: ця боротьба стане невідкличною, якщо імперіялістичні мрії румунів знайдуть своє здійснення.

Українці Буковини, які протягом понад півсторіччя відігравали значну ролю в національному й інтелектуальному житті; які мали великий вплив на громадські інституції, які створили велике число економічних підприємств, як також виховання і мистецтва; яким визнано права на університет, шість середніх шкіл на утриманні держави, сотні народніх шкіл, професійних тощо на кошти краю, — не зможуть розвиватися під чужинним пануванням. Навпаки, вони зударяться з непереступни- ми перешкодами, що зможуть навіть зламати їхнє національне життя.

Національна боротьба розпочнеться ще завзятіша ніж це було за Австрії і в цій боротьбі українське населення знайде опору не тільки в своїх братах у Бесарабії, яких число сягає до мільйона, але і в не-румунів нової імперії (Великої Румунії).

Чи ж це піде на користь світовому мирові? Румунія має вже досить внутрішніх і зовнішніх ворогів, щоб собі шукати нових.

Мотивів, які ми навели, незаперечно вистачає на те, щоб дозволити включення північної і західньої Буковини до України, щонайменше по лінію Кирлибаба — Сторожинець — Чернівці — Хотин.

Отже, ми вважаємо за потрібне визначити міжсоюзну комісію, на підставі нашого вище висловленого прохання, яка: 1.

визначила б на Буковині границю між Румунією і Україною; 2.

і яка, до часу, доки праці будуть закінчені, визначить демаркаційну лінію між цими двома державами після евакуації румунських частин з окупованої української частини, — віддасть владу урядові за- хідньої України.

Д-р Панейко

Віцепрезидент

Г. Сидоренко

Президент делегації Української Республіки»

Буковина. її минуле і сучасне. — Париж, 1956. — С. 325—326.

15.9. Заява Українського клубу Польського сейму у Варшаві з приводу анексії' Східної Галичини буржуазною Польщею (24 березня 1923 р.)

Варшава, 24. III. Український клуб Польського сейму склав для польської преси повідомлення з приводу передачі Польщі Східної Галичини. Одначе жодна польська газета, за винятком жаргонної єврейської преси, цього повідомлення не надрукувала. Наводимо це повідомлення цілком:

«Офіціальне повідомлення українських парламентських представників у польському сеймі і сенаті, що до визнання державами Антанти так званих східних кордонів Польщі. В часи панування великої ідеї самовизначення народів, коли цілий ряд пригноблених народів утворив власні національні держави, українські землі Волинь, Холм- щина, Полісся і ін. опинились відірваними сторонніми силами від рідного етнічного коріння великої Української землі, без згоди на те українського населення, котре в цих землях становить абсолютну більшість.

Постійний і повний хазяїн цих земель —українське населення, ніколи не відмовлявся од своїх елементарних прав на самовизначення і разом з тим від одвічної єдності зі всіма етнічними українськими землями, в тому числі з Буковиною і Закарпатською Україною, а також і од своєї національної єдності зі всім українським народом.

На протязі всього свого історичною шляху український народ з непереможною силою прагнув до цілковитого об'єднання всіх етнічних українських земель в єдину Українську державу. З особливою силою прагнення це виявилося останніми часами. Всякі спроби сторонніх сил стримати це прагнення і поділити українські землі є насильство, котрого український народ санкціонувати не буде. Таким насильством над українським народом є визнання державами Антанти так званих східних кордонів Польщі, бо постанова Антанти відбулась без участі і без згоди українського народу. Це визнання польських кордонів, бувши насильницьким актом над живим тілом українського народу, не утворить миру у Східній Європі, особливо на українських землях, де боротьба набере хіба ще жахливіших форм, ніж були досі».

Газ. «Вісті ВУЦВК», № 65.

Харків, 25 березня 1923 р.

Боротьба за возз'єлнання ЗахілноїУкраїни з Українською РСР. 1917—1939: Збірник локу- ментів та матеріалів. — К., 1979. — С. 95.

<< | >>
Источник: А. С. Чайковський (кер.), О. Л. Копиленко, В. М. Кривоніс, В. В. Свистунов, Г. І. Трофанчук. Хрестоматія з історії держави і права України: Навч. посіб. — К.: Юрінком Інтер — 656 с.. 2003

Еще по теме 15.8. Звернення делегації УНР до Паризької мирної конференції' з приводу її рішення про передачу Буковини до Румунії' (17 травня 1918 р.):

  1. Украина в борьбе за сохранение государственной независимости (1918-1920 гг.)
  2. Послевоенное восстановление и развитие Украины в 1945 — в начале 50-х гг.
  3. Война в Корее и Япония
  4. Внутриполитическая борьба и демократическое движение
  5. 1. Отношения СССР с будущими союзниками накануне войны
  6. 2. Становление и углубление сотрудничества
  7. Смена декораций
  8. На сцене Евгений Петрович Семенов
  9. Театр теней. Акт третий
  10. 12.25. Мирний договір між Українською Народною Республікою з одної, а Німеччиною, Австро-Угорщиною, Болгарією і Туреччиною з другої сторони (9 лютого 1918 р.)
  11. 15.5. Ухвала Всенародних Зборів угорських українців (21 січня 1919 р.) 1.
  12. 15.8. Звернення делегації УНР до Паризької мирної конференції' з приводу її рішення про передачу Буковини до Румунії' (17 травня 1918 р.)
  13. 18.9. Конституційний договір між Верховною Радою України та Президентом України про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України (8 червня 199S р.)
  14. КОММЕНТАРИИ
  15. КОММЕНТАРИИ 1.
  16. VIII Филимонов А.П. РАЗГРОМ КУБАНСКОЙ РАДЫ (1919 г.)54
  17. № 467 ИЗ ПРОТОКОЛА ОБЪЕДИНЕННОГО ЗАСЕДАНИЯ ВРЕМЕННОГО РЕВОЛЮЦИОННОГО ПРАВИТЕЛЬСТВА ХИВЫ И ЧРЕЗВЫЧАЙНОГО УПОЛНОМОЧЕННОГО РСФСР В ХИВЕ ОБ ОРГАНИЗАЦИИ ХИВИНСКОЙ АРМИИ 11« апреля 1920 г.
  18. 4. КРАХ ГЕРМАНСКОЙ II АВСТРО-ВЕНГЕРСКОЙ ОККУПАЦИИ НАЧАЛО ВОССТАНОВЛЕНИЯ СОВЕТСКОЙ ВЛАСТИ