<<
>>

8.22. «Вивід прав України»98Пилипа Орлика

По довгій й кривавій війні вічної пам'яті найхоробріший гетьман Хмельницькій визволив з-під польської кормиги пригнічену козацьку націю. Він то утворив з України незалежне князівство і вдоволився титулом гетьмана війська Запорозького і син його перейняв це по нім у спадку й Стани названого князівства по смерті його обирали далі своїх князів і ніяка держава не присвоювала собі права противитися цьому.
Україна залежала тільки під деяким оглядом від царів московських. Не розводитимуся далі про історію України; моя ціль лише показати, що вона є вільним князівством і що Стани її вільно обирали геть- манів по своїй уподобі. Цей факт установлений і правда загально відома, що козацька нація і Україна були вільними. Яко така Україна увійшла з своїм гетьманом у договір вічного миру, заключеного коло Пруту в Молдавії, де вона називається союзницею султана; яко така увійшла вона в договір з ханом татарським і в договір, який заключив гетьман Хмельницький зі шведським королем Карлом Х і який можна бачити в архівах Корони Шведської.

Але найсильнішим і найпереможнішим аргументом і доказом суверенності України є урочистий союзний договір, заключений між царем Олексієм Михайловичем з одного боку та гетьманом Хмельницьким і Станами України з другого. Трактат цей уложений в 16S4 р. і підписаний уповноваженими представниками. Цей, такий урочистий і докладний трактат, названий вічним, повинен був, здавалося, назавжди установити спокій, вольності й лад на Україні. Це дійсно так і було б, якби цар так само сумлінно виконав би його, як у це вірили козаки. Вони передали московському війську свої твердині і злучили свої війська з царськими задля успіху загальної справи, але царські генерали, ско- риставши з довір'я названої нації, хитрощами захопили велику кількість інших укріплень і потім почали командувати, мов би господарі, в цілій країні.

Одначе козаки залишили тінь суверенності і навіть по смерті гетьмана Хмельницького цар дав в 16S8 р.

грамоту Станам України.

Гетьман Брюховецький, удавшися в подорож до Москви під покривкою добра для України, вчинив так, що признано царя за протектора козаків. Це була основа всіх нещасть України. Україну примушено зректися прав козацького суверенітету. Громадянство досі не знає, чи Брю- ховецького примушено до цього негідного кроку погрозами чи чемнішими способами. Але річ відома, що це зречення не касує ні в чому прав України, бо гетьман не міг дарувати того, що належало Станам. Дарма скаржилися козаки; на Україну вислано війська, які збройною силою тримали козаків у неволі і давали їм відчувати увесь тягар деспотичного панування. Те, що я оце щойно сказав, показує кожній неупередженій людині безперечне право Станів України й воліючу несправедливість, учинену їй, поневолюючи козаків, позбавляючи їх власних прав та вольностей під покришкою святого союзу і урочистого договору, котрий забезпечив їм уживання цих прав і вольностей. Але які б великі не були московські насильства, вони не дають ніякого законного права москалям що до України. Навпаки, козаки мають за собою право людське й природне, один із головних принципів которого є: Народ завжди має право протестувати проти гніту і при- вернути уживання своїх стародавніх прав, коли матиме на це слушний час.

Такий слушний час настав для України, бо шведський король прийшов на поміч пригніченій Україні, козаки набрали відваги й думали тільки про те, якби використати цю нагоду, щоби визволитися з неволі. Князь Мазепа і Стани України ужили своєї влади в 1708 р. щоби знову заволодіти тим, що їм належало. Аби краще забезпечити собі свої воль- ності, вони злучилися з королем шведським і умовилися з ним не трактувати не з ким окремо. Ось деякі точки договору, що відносяться до мого предмету: 1.

Й.К.В. зобов'язується обороняти Україну і прилучені до країни козаків землі й негайно вислати туди задля цього помічні війська, коли вимагатиме того потреба і коли помочі цієї проситимуть князь і Стани. Війська ці, вступаючи в країну, будуть під командою шведських генералів, але під час операцій на Україні Й.

В. довірить керування ними князеві та його наступникам і це триватиме доти, доки Україна потребуватиме того війська, котрому Й.К.В. видаватиме платню, а козаки постачатимуть хліб і харчі. 2.

Все, що завоюється з бувшої території Московщини, належатиме на підставі воєнного права тому, хто цим заволодіє, але все те, що — як виявиться, належало колись народові українському, передається і задержиться при українськім князівстві. 3.

Князь і Стани України, згідно з правом, яким досі користувалися, будуть заховані і вдержані на всім просторі князівства і частин прилучених до нього. 4.

Іван Мазепа, законний князь України, жодним способом не може бути нарушений у володінні цим князівством; до його смерті, яка, треба сподіватися — не наступить ще довго. Стани України заховають всі вольності згідно з своїми правами та стародавніми законами. 5.

Нічого не зміниться в тому, що досі зазначено що до герба й титулу князя України. Й.К.В. не могтиме ніколи присвоїти цей титул і герб. 6.

Для більшого забезпечення як цього договору, так і самої України, князь і Стани передадуть Й.К.В. на весь час, поки тягтиметься ця війна, а з нею й небезпека, деякі з своїх городів, а саме Стародуб, Мглин, Батурин, Полтаву, Гадяч.

Уповноважені Його Величества Царя зазначають:

1. Що Україна ніколи не була незалежною, що з-під ярма невірних визволила її побідна зброя Його Царського Величества.

2. Що коли б змінити щось, то цим би порушилися умови карло- вицького договору99.

Що до першого пункту, то з того, що Україна була колись польською провінцією, коли зважимо, що від 1649 р.100 до наших днів її визнала як князівство ціла Європа і навіть сам Цісар. В ім'я якого принципу релігії і побожности Московський Двір, визволивши козаків з-під так мовити польської опіки, накинув їм — як показав це досвід — ярмо безперечно жорстокіше ніж те, яке невірні накидають завойованим народам?

В кінці, коли, як то дехто твердить — хоч таке твердження зовсім фальшиве, — що Його Царське Величество придбав від поляків якесь право не може бути нічим іншим, як правом опіки, бо поляки ніколи не мали іншого, тож і не могли передати більше прав, ніж самі мали, і — більше навіть — на які ніколи не претендували.

Ось чому Й.Ц.В. не має жадної підстави відбирати Україні її вольності на привілеї.

Отже з цього зовсім законно й природно виходить, що Карловиць- кого трактату ні в чому не порушиться, коли оголоситься Україну вільною, якою вона була колись, з тими границями і межами, які мала вона перед тим, як була підступом поневолена. Я питаю, на що цар включив Україну в інструкції що до миру, котрий мається заключити за посередництвом Англії та Генеральних Штатов (Голландії), коли він не хотів, щоб Україна брала участь у переговорах?

Отже з повною рацією можна вивести з усього цього, що Московський Двір належить уважати за узурпатора України і що є причина покладатися на зрозуміння права природного і людського тими, що читатимуть це писання, що вони переконаються в безперечнім праві Станів України обрати п. Пилипа Орлика за свого гетьмана і що цей гетьман може допоминатися посідання цієї країни і сподіватися привернення цього посідання від справедливості європейських держав, які є в силі наказувати, щоб її йому звернено назад.

Це ж бо інтерес усіх європейських держав так зробити, щоб Україну звернено гетьманові Орлику, котрого вільно обрали й проголосили Ста- ни України, їх бо власний інтерес — кажу я — обов'язує їх не санкціонувати і не давати спричиняти небезпечних для себе ж самих наслідків від узурпації, що її якась сильніша держава могла-би вчинити над слабшою під єдиною прикривкою вигоди. Міжнародне право вимагає допомагати в крайніх випадках пригніченим громадянам; тим слушне, справедливіше і в більшій згоді з обов'язком християнства й навіть гуманності причинитися до відбудування держав, пригнічених лише, що повірили в союзі101.

Стародавня історія завела б мене занадто далеко, якби я хотів наводити з неї приклади на доказ, що держави в тих часах завжди брали сторону пригнічених князів чи республік. Не брак нам і новітніх прикладів і за останнє століття можна було бачити, як і цілім Цісарстві, Італії, Льотрінгії, Померанії, Швеції і в багатьох інших містах визнали мирові трактати повну суверенність князівств, на які держави виставляли свої права з різних титулів, а часом просто по причині завоювання102.

Україна знаходиться майже в такому самому становищі. Вона має ті самі права, невже ж не зробиться на її користь того, що було в звичаю робити для інших протягом стількох століть? А що Цісар запропонував гетьманові Хмельницькому свою гарантію й король шведський теж яко союзник, то гетьман і Стани України мають причини бути переконаними, що гарантії трактатів в Оліві103 (козаки включені в Олівський мирний договір як союзники шведського короля) спричиняються до того, що не можна буде дарувати Україні її вольності. А тому, що всі європейські держави мають намір утримати цей трактат, що є основою європейського миру, то їм не тяжко буде знайти в ньому мотиви й способи поставити знову гетьмана Орлика на Україні і включити його в цей новий трактат.

Кажу бо, що цей загальний мир не буде тривалим доти, поки не задовольниться справедливих жадань гетьмана Орлика що до України, поки Московський Двір не задоволить справедливої скарги конфедерації, на чолі якої стоїть гетьман. Не треба лякатися, що в разі віднов- лення цього князівства (України) через ослаблення Московщини нарушиться європейська рівновага. Навпаки — як свідчить про це приклад Генеральних Штатів, котрі ніколи не прислужилися спільній справі, як саме від часу, коли утворили могутню республіку104. Та що можна думати, що цей останній доказ не досить переконуючий і що цар після цього миру зможе вжити всіх сил, щоб остаточно підбити й поневолити Україну, я не клопотатимуся виказувати труднощі, невигоди й крайності, до яких такий намір (царя) зможе довести цей уряд (український), а саме кинутися стрімголов під турецьке панування. А тим більше не покликуватимуся на мотиви справедливості і слави, котрими повинні керуватися європейські держави, щоб звернути Україну її гетьманові. Все це було виказано й доведено. Скажу тільки, що коли всіх наведених мотивів не досить, то інтереси, котрих я де в чому вже торкався, зобов'язують європейські держави веліти звернути Україну і тим самим обмежити державу (московську), яка незабаром може змагати до повалення європейської свободи.

Ті, що дбають про інтерес цілої Європи і кожної її держави зокрема, легко зрозуміють небезпеку для свободи Європи від такої агресивної держави.

Вони можуть судити про це краще за мене не тільки з прикладів історії, але також завдяки глибокому досвідові й досконалій мудрості, котру мають про все, що відноситься до добра їх держав та інтересів Європи.

Треба сподіватися, що вони переконаються, що все сказане тут основане на доказах і досвіді минулого і що забезпечення та тривалість миру залежить у деякій мірі від реституції України.

Вивіл прав України: Аокументи і матеріали ло історії української політичноїлумки. — Вил. 2-е. — Нью-Йорк, 1964. — С. 86—94.

8.23. Указ Петра І про утворення Малоросійської колегії' (16 травня 1722 р.) Цього 1722 р., вітня 27 дня всепресвітліший, державніший Петро Великий, імператор і самодержавець всеросійський і інші і інше, жалуючи підданих своїх — малоросійський народ, видав указ: при гетьмані пану Скоропадському в Глухові для управління судами і для іншого, що в прохальних пунктах гетьмана Хмельницького і в ухвалах на нього написано, замість однієї воєводської персони для кращої вірності і управління бути колегії, в якій бути бригадирові панові Вельямінову з шістьма чоловіками штаб-офіцерами, та при цій же колегії бути прокурорам х гвардії капітанам або капітанам-поручикам з щорічною зміною.

Хрестоматія з історії Української РСР: У 3 т. — К., 1959. — Т. 1. — С. 458—459.

8.24. Права, за якими судиться малоросійський народ105(1743 р.)

(Витяг)

ГЛАВА ПЕРША Про силу і важливість прав малоросійських

Пункт 1

Всякого чину і стану, нікого не виключаючи, від вищих до нижчих — духовного і лицарського, військового і цивільного — малоросійські обивателі і весь без винятків малоросійський народ за артикулами, у цьому праві написаними, у всіх справах суд і розправу мати і цьому праву в усьому слухняні бути повинні.

Пункт 2

Також і ті, які і нетутешні жителі, але якимось майном володіють і в Малій Росії живуть, а також приїжджі із-за кордону різного звання люди, у всяких суду і розправі належних справ так само, як і місцеві обивателі, по цьому праву судитись мають.

Статут: розд. І, арт. І, §1—2.

ГЛАВА ЧЕТВЕРТА Про вольності і свободи малоросійські

АРТИКУЛ І

Про вільне обрання в чини, про повагу до посадових осіб і про їхню відставку

Пункт 1

На будь-який військовий чин у малоросійські старшини; за давніми високомонаршими грамотами затвердженими звичаями, вільними голосами обирати, без будь-якої пристрасті, із тутешніх, які тут народилися, із заслужених, гідних і у вірності не підозрілих; і хто схвалення і затвердження вищого правління на той чин отримає, в той же чин на вірність її імператорській величності присягу скласти повинен.

(Статут: розд. 1, арт. 2, §1; арт. 12, § 1—3; арт. 15, § 2; арт. 18, розд. 4, арт. 1, § 1—2. Порядок: у титулі; обрання в уряди № 6—8, 13—16. Права цивільного арт. 44, № 10)

АРТИКУЛ 2 Шляхтича і військового звання людину без суду не заарештовувати

Кожний шляхтич і військового звання людина, яка має своє помешкання в Малоросії, при своїх вольностях, по всемилостивейшим високо- монаршим грамотам, від всеприсвітлійшої державнійшої великої государині імператриці і від її ж величності високославних блаженної пам'яті святопомерлих предків їм даних, підтверджуються і зберігаються; тому ніякого шляхтича і військового звання людину, в належній формі в суд не викликаного і правдивими доказами не звинуваченого, ніякий уряд заарештувати, крім державне важливих і кримінальних справ, не може.

(Статут: розд. 3, арт. 2, § 1; арт. 10, § 1, 2.)

ГЛАВА СЬОМА

Про суди і суддів та інших осіб, що належать до суду, та про зміст правничого порядку в судових справах

Пункт 3

Судочинство, за давніми у Малій Росії порядками і звичаями, проводиться: Правління Гетьманське, у Військовій Генеральній Канцелярії,

Суд Військовий Генеральний, при Правлінні Гетьманському — третейський Суд; в полках: Полкові Канцелярії при полковниках, Полкові Суди; в сотнях — сотники, у привілейованих містах — Магістрати, у неприві- лейованих — Градські Ратушні, а в селах — Сільські Суди.

(Додаток, в узгодженні права: Статут, розд. З, арт. 13, §1; арт. 15; Зерцало Саксонське: під словом звичай, № 1, 7, 8 і 13).

Пункт 4

У вищезазначених судових місцях, як правило, присутні:

Військової Генеральної Канцелярії — гетьман, а коли він відсутній — правління гетьманського уряду за указом імператорської величності та при ньому декілька чоловік із генеральної старшини, у Суді Військовому Генеральному — генеральні судді та інші із генеральної старшини або від знатних бунчукових товаришів, що розуміються на праві, а Третейський Суд — із осіб, вказаних у цій же главі, в Полкових канцеляріях — полковники і декілька осіб із полкової старшини і від значкових знатних товаришів, про Магістратські суди в особливій 26 главі зазначено, у Сотенних Судах — сотник, отаман, городовий писар, осавул і сотенні хорунжі, а в Ратушних Судах — сотник, отаман, писар, а також війт і бургомістри. Судочинство у Сільських Судах здійснюється через отамана, війта і декількох козаків та посполитих.

(Додаток, у згоді з правом: Статут, розд. З, арт. 13, § P; Зерцало Саксонське: під словом звичай, в тих же вище писаних позначеннях).

Пункт 5

Судові справи розглядати за скаргами і відповідальністю: у Сільських Судах — на козаків і посполитих тих же сіл, у Градських або Ратушних Судах — на міщан і посполитих тамтешніх, у Магістратських судах привілейованих міст — на громадян і посполитих жителів тих же міст, у Сотенних Судах — на сотенних урядників та козаків тих сотен, у Полкових Судах і Канцеляріях — на полкову старшину, сотників і значкових товаришів, у Військовій Генеральній Канцелярії і у Генеральному Суді — на генеральну старшину, на полковників і бунчукових товаришів; а про Третейський Суд викладено нижче, в цій главі, в артикулі 24. Всякому скривдженому, що не бив чолом по вищезазначеному порядку в нижчім суді, у вищім суді без вірних причин не бити чолом, а хто б бив чолом, таке чолобиття в іншім суді не приймають.

(Додаток, у згоді з правом: Статут, розд. З, арт. 15, § 1; розд. 4, арт. 54, § 1. Порядок: частина 1, про суддів № P, 5 і про відповідача № 4. Порядок: частина 1, про чолобитця № P. Там же, частина 3, про процес судовий, 14. Зерцало Саксонське: під словом апеляція, № 5). Пункт 6

Апеляція, тобто відклик із нижчих судів, незадоволених їх рішенням, і передача до вищих судів здійснюється таким чином: від Сільського — на козаків до Сотенного, а на посполитих — до Ратушного Градського Суду, від Сотенних Судів, Ратушного і від того Магістрату, який привілеями не виключено з юрисдикції Полкової Канцелярії — до Полкового Суду або до Суду Полкової Канцелярії — до Військового Генерального Суду, а від Генерального суду — Військової Генеральної Канцелярії, а від неї — до імператорської величності...

(Статут: розд. 14, арт. 86, § 1; арт. 90, § 1. Порядок: частина ЗО, про апеляції, № 1, 4 і 5. Зерцало Саксонське: під словом апеляція № 5.)

<< | >>
Источник: А. С. Чайковський (кер.), О. Л. Копиленко, В. М. Кривоніс, В. В. Свистунов, Г. І. Трофанчук. Хрестоматія з історії держави і права України: Навч. посіб. — К.: Юрінком Інтер — 656 с.. 2003

Еще по теме 8.22. «Вивід прав України»98Пилипа Орлика:

  1. П.Д. Пилипенко. > Трудове право України: Навчальний посібник. — Вид. 2-ге, змінене і доповнене / За ред.. — К.: Істина. - 208 с., 2007
  2. 2. Предмет трудового права
  3. 6. Функції трудового права України
  4. 12. Джерела (форми) трудового права України: поняття, види, особливості
  5. 44. Зміна істотних умов праці: порядок проведення, правові наслідки
  6. 100. Відмінність матеріальної відповідальності працівників за трудовим правом від майнової відповідальності за цивільним правом
  7. Список рекомендованої літератури 1.
  8. А. С. Чайковський (кер.), О. Л. Копиленко, В. М. Кривоніс, В. В. Свистунов, Г. І. Трофанчук. Хрестоматія з історії держави і права України: Навч. посіб. — К.: Юрінком Інтер — 656 с., 2003
  9. ПЕРЕДМОВА
  10. 5.4. Розповідь літописця про боротьбу між литовськими князями і їх прагнення зберегти своє панування на Україні (30-ті роки XV ст.)
  11. 8.22. «Вивід прав України»98Пилипа Орлика
  12. 11.1. Конституційний закон про права громадян для королівств і областей, що представлені в рейхсраті (12 грудня 1867 р.)
  13. Держава і право України в 1917—1920 рр.
  14. 12.30. Грамота до всього українського народу (29 квітня 1918 р.)