<<
>>

9.12. Повідомлення газети «Kurjer Polski» про дії гайдамацьких загонів на Білоцерківщині (листопад 1737 р.)

У п'ятницю, дня сьомого (листопада) за недостовірною інформацією, поданою його милістю паном Рудницьким, економом Чигиринського староства, його милості пану Шумлянському, регіментарю української партії1, було тільки 50 кінних гайдамаків.
Проти них вислано його милість пана Скоржевського з 224 кіннотниками. Цей (Скоржевський), прибувши до Ведмедівки і, вчинивши допит, довідався, що гайдамаків було не більше як 50. Тому він вирушив вночі у степ. Тут о другій годині дня він напав на їхнє пасовисько, на якому було голів 40 забитої худоби. Вояки загону його переконували, що тут стільки худоби забито не для 50 чоловік. Городові козаки хотіли було повернути забрану в них худобу, твердячи, що їх (гайдамаків) немає більш як 50. Коли вирушили з цього місця... натрапили на невелике число гайдамаків. Це помітили козаки і піддали тил. Передня частина нашого загону наскочила зненацька, залишивши корпус в добрій охороні. Але на двоколісках підійшло підкріплення — 200 гайдамаків, які зламали пішу сторожу польського загону.

Помітивши це, його милість пан Скоржевський наказав загону спішитися і сам, злізши з коня, зустрівся з цими 200 гайдамаками. Через короткий час знову прибуло підкріплення — 200 гайдамаків. Його милість пан командуючий, бачачи, що не витримає натиску такої великої сили, відстрелюючись, відступив болотами, степом миль зо дві. 400 гайдамаків, що були на конях, не стріляли, бо їм не вистачило пороху, хоч вимагали здатися і віддати їм коней. Але його милість пан Скоржевський відповів негативно, додавши, що воліє сам загинути на місці, ніж попасти в руки жорстокого народу.

Так відступаючи, прибули до села, що знаходиться на кордоні і зветься Кам'янкою. Тут зупинилися біля греблі, як наказав його милість пан командуючий, який розважував людей, щоб не тривожились, так як вийшли з-під небезпеки. В цей час, як тільки переправились через гребельку Кам'янки, зараз же напав на нас загін гайдамаків на 200 конях.

Вони цілком знищили наш загін, лише втекло 16 кіннотників і то поранених.

Одначе проти цих гайдамаків вирушив польський загін на 800 конях, що за результат буде, майбутній час покаже.

Відзначено, що ця битва між польськими загонами і гайдамаками тривала від полудня аж до півночі і закінчилась нещасним наслідком для наших.

Хрестоматія з історії Української РСР: У 3 т. — К., 1959. — Т. 1. — С. 441—442. 9.13. Універсал коронного гетьмана Й. Потоцького, в якому він загрожує карами усім, хто буде допомагати опришкам, керованим О. Довбушем (серпень 1742 р.)130

Я, Йосиф Потоцький з Потока в Станіславі, у Бродах, збаразькому князівстві і в Немирові воєвода і генерал київських земель, гетьман великої корони, лежайський, снятинський і т. д. староста.

Мій обов'язок — донести до відома вельможних їх милості панів, дідичів, посесорів, власників маєтків на Покутті і Підгір'ї, а також їх комісарів, економів, губернаторів, адміністраторів і підстарост, зокрема всіх громад в країні (а їм про це необхідно знати) про селянина Дов- буша, який відомий в цілім Покутськім і Підгірськім краю своєю злістю і зухвалістю, що він вже три роки нападає з ватагою зібраних опришків на містечка і села — грабує, вбиває і нищить.

Я намагаюсь підтримувати безпеку в Покутськім краю моїми людьми як пішими, так і надвірною кіннотою, даю грошову винагороду за слухняність і оголошую, що необхідно зберігати настанову для най- святішої землі Галицької. Через те, що згаданий Довбуш із своїми опришками має по різних селах своїх захисників, які надають йому притулок, доручаю всім моїм і чужим громадам, щоб вони всякою силою і спритністю спіймали Довбуша і виловили всіх опришків, що з ним шаліють по країні; спійманих за заподіяний злочин відсилати до Станіслава.

Якщо яка-небудь громада сховає, або чим-небудь нагодує, зробить перев'язку, або попередить Довбуша і інших гультяїв, щоб вони сховалися, — такі без ніякого жалю будуть упень винищені.

Щоб запобігти можливих наслідків і зберегти цілість, загальну безпеку і справедливість в країні, що їх тепер підтримують каральні загони, я сам особисто швидко вирушаю до Покутського краю і в Станіслав.

А цей мій гетьманський універсал, підписаний моєю власною рукою, з прикладеною звичайною печаткою повинен бути опублікований по всіх містах і селах, як Покутських, так і Підгірських.

Хрестоматія з історії Української РСР: У 3 т. — К., 1959. — Т. 1. — С. 442—443.

<< | >>
Источник: А. С. Чайковський (кер.), О. Л. Копиленко, В. М. Кривоніс, В. В. Свистунов, Г. І. Трофанчук. Хрестоматія з історії держави і права України: Навч. посіб. — К.: Юрінком Інтер — 656 с.. 2003

Еще по теме 9.12. Повідомлення газети «Kurjer Polski» про дії гайдамацьких загонів на Білоцерківщині (листопад 1737 р.):

  1. 38. Особливості укладення трудового договору з роботодавцями — фізичними особами
  2. 64. Вихідна допомога при звільненні працівника
  3. 1.3. Гіппократ21 про життя і звичаї скіфів (V ст. до н. е.)
  4. 2.I. Про антів та їх протистояння з аварами. Витяг з «Історії» Менандра Протектора
  5. 2.5. «Повість минулих літ» про Олега, Володимира і Ярослава
  6. 9.12. Повідомлення газети «Kurjer Polski» про дії гайдамацьких загонів на Білоцерківщині (листопад 1737 р.)
  7. 10.9. Положення про земські установи (1 січня 1864 р.)
  8. 13.1. Резолюція першого з'їзду Рад України про зрив роботи з'їзду Рад у Києві (11 грудня 1917 р.)
  9. 13.17. Нотифікація Уряду Української РСР про зовнішні зносини республіки, вручена Народним Комісаріатом Закордонних Справ УСРР іноземним представникам у Москві (23 липня 1923 р.)
  10. 14.15. Постанова і інструкція Раднаркому УСРР про застосування репресій до одноосібників за нездачу хліба під час голоднечі (11 листопада 1932 р.)
  11. 14.16. Постанова Раднаркому УСРР «Про заходи до посилення хлібозаготівель» (20 листопада 1932 р.)
  12. 14.18. Розпорядження Наркомюсту УСРР прокурорам на місцях про репресивні заходи при проведенні хлібозаготівель (25 листопада 1932 р.)
  13. 14.21. Із оперативного наказу народного комісара внутрішніх справ Союзу РСР № 00447 «Про операції по репресуванню колишніх куркулів, кримінальних злочинців та інших антирадянських елементів» (30 липня 1937 р.)
  14. 15.8. Звернення делегації УНР до Паризької мирної конференції' з приводу її рішення про передачу Буковини до Румунії' (17 травня 1918 р.)
  15. 16.24. Постанова ДКО № ГОКО-192сс «Про членів сімей зрадників Батьківщини» (24 червня 1942 р.)
  16. 17.15. Закон Української Радянської Соціалістичної Республіки «Про мови в Українській РСР» (28 жовтня 1989 р.)