<<
>>

1.2. Геродот про життя і звичаї скіфів

Все найважливіше для життя є в скіфів у достатку. Звичаї ж у них такі. Вони шанують тільки таких богів: вище за всіх Естію14, потім Зевса15і Землю, визнаючи останню дружиною Зевса, далі Аполлона16, Небесну Афродіту17, Іріду18 і Арея19.
Ці божества шанують усі скіфи, а так звані скіфи царські приносять жертви ще й Посейдонові20. Естія — по- скіфському зветься Гавіті, Зевс — Папай, на мою думку, цілком правильно. Земля — Апі, Аполлон — Гіпосір, Афродіта Небесна — Аргім- паса, Посідон — Фагімасад. Скіфи не мають звички ставити кумирів, вівтарів і храмів жодному божеству, крім Арея; споруди ж на честь останнього у них у звичаї.

Спосіб принесення жертв усім божествам у всіх скіфів однаковий і полягає в такому: жертвена тварина ставиться із зв'язаними передніми ногами, а той, хто приносить жертву, стоячи позаду тварини, тягне за кінець вірьовки і перекидає її на землю; в той час як тварина падає, він звертається до того божества, якому приносить жертву, потім накидає петлю на шию тварини, повертає палку, встромлену в петлю, і задушує тварину, не запаливши вогню і не виконавши посвячень і узливання; задушивши тварину і знявши з неї шкіру, жертвоприноситель починає варити м'ясо.

Через те, що скіфська земля дуже бідна на ліс, то скіфи придумали такий спосіб варити м'ясо: здерши з тварини шкіру, очищають кістки від м'яса, потім кладуть його в казани місцевого виробу, якщо такі є; ці казани найбільше схожі на лесвійські чаші, тільки далеко більші за них; поклавши м'ясо в ці казани, запалюють кістки тварин і на них варять м'ясо; якщо казана нема, то вкладають усе м'ясо в шлунки тварин, підливають води і запалюють кістки; вони горять прекрасно, а очищене від кісток м'ясо легко вміщується в шлунку. Таким чином бик сам себе варить, а також і всі інші жертвені тварини. Коли м'ясо звариться, то жертвоприно- ситель, відділивши божеству найкращі шматки м'яса і нутрощів, кидає їх уперед.

У жертву приносять різну скотину, а особливо коней...

...Військові звичаї у них такі: скіф п'є кров першого забитого ним ворога, а голови всіх забитих у бою відносять до царя, бо той, хто приніс голови, дістає частину захопленої здобичі, а той, хто не приніс, не дістає.

...Царські гробниці містяться в Геррах, до яких іде судноплавний Бо- рисфен. Коли в них (скіфів) помре цар, тут викопують велику чотирикутну яму, виготувавши її, намащують труп покійного воском, розрізують живіт, наповнюють рубленим купером, ладаном, насінням селери, ганусом, потім знову зашивають, беруть труп і на возі везуть до другого племені. Ті, до яких везуть покійника, роблять те ж, що царські скіфи: відрізують собі частину вуха, обстригають навкруги волосся, надрізують руки, роздряпують лоб і ніс і простромляють стріли крізь ліву руку. Звідти везуть на возі труп царя до другого підвладного їм племені, причому ті, до яких приїжджали раніш, ідуть за ними. Об'їхавши таким чином з трупом усіх, вони приїжджають до Геррів, які з усіх підвладних народів живуть на найвіддаленішій окраїні і в землі яких знаходиться кладовище. Тут кладуть труп у могилу на підстилці, по обидва боки його стромляють списи, на них кладуть дошки і вкривають їх очеретом, а в решті простору могили ховають одну з наложниць царя, перед тим задушивши її, а також винодара, кухара, конюха, слугу, візника, коней, по добірній штуці різної іншої скотини і золоті чаші (срібло і мідь зовсім не вживається); після всього цього вони всі насипають великий курган, намагаючись зробити його якомога більшим.

Після того, як мине рік, знову роблять так: із слуг, що залишались, вибирають найздібніших (вони природні скіфи, бо цареві служать ті, яким він сам накаже, а купованих рабів у них зовсім немає) і з них п'ятдесят чоловік, а також п'ятдесят найкращих коней задушують... Розставивши навколо могили таких вершників, скіфи розходяться.

Так ховають скіфи своїх царів; на випадок же смерті одного із інших скіфів найближчі родичі обвозять покійного на возі по всіх його друзях; кожний з них частує провожатих, причому і покійникові пропонує частину всіх подаваних іншим страв.

Приватних осіб возять таким чином сорок днів, а потім ховають...

...В їх землі ростуть коноплі, дуже схожі на льон, крім висоти і товщини; з цього погляду коноплі значно перевищують льон; вони ростуть і в дикому стані і сіються. Фракійці роблять з них одяг, дуже схожий на лляний, так що навіть людина, яка не дуже на цьому знається, не може розібрати, чи зроблене вбрання з льону, чи з конопель; а хто не бачив конопляної матерії, той вважатиме конопляне вбрання за лляне.

Скіфи беруть насіння цих конопель, входять під повсть і кидають насіння на розпечене каміння. Від кинутого насіння здіймається такий дим і пара, що ніяка грецька парова баня не перевершить цієї скіфської. Скіфи захоплюються такою банею і виють від утіхи: це заміняє їм об- мивання, бо вони зовсім не миють собі тіла водою. Жінки їх труть об шорсткий камінь, кипарисове, кедрове й ліванне дерево, підливаючи до них води, і густою масою, що при цьому утворюється, вимазують собі все тіло і обличчя: це дає тілу приємний запах, а коли на другий день знімуть мазь, то воно стає чистим і глянцюватим.

Хрестоматія з історії'Української'РСР: У 3 т. — К., 1959. — Т. I. — С. 11—13.

<< | >>
Источник: А. С. Чайковський (кер.), О. Л. Копиленко, В. М. Кривоніс, В. В. Свистунов, Г. І. Трофанчук. Хрестоматія з історії держави і права України: Навч. посіб. — К.: Юрінком Інтер — 656 с.. 2003

Еще по теме 1.2. Геродот про життя і звичаї скіфів:

  1. 1.2. Геродот про життя і звичаї скіфів
  2. 1.3. Гіппократ21 про життя і звичаї скіфів (V ст. до н. е.)
  3. 2.I. Про антів та їх протистояння з аварами. Витяг з «Історії» Менандра Протектора
  4. 5.I. Хроніка Київського Михайлівського монастиря про початок загарбання литовськими феодалами українських земель у 1362 р.
  5. 5.4. Розповідь літописця про боротьбу між литовськими князями і їх прагнення зберегти своє панування на Україні (30-ті роки XV ст.)
  6. 6.I. Рішення Люблінського сейму про об'єднання Польщі й Литви в одну державу — Річ Посполиту (1569 р.)
  7. Про вольності шляхетські та про розширення Великого князівства Литовського
  8. Розділ 11 Про насилля, покої і головщини шляхетські
  9. 7.2. Про етимологію понять «Січ» та «кіш» та їх значення
  10. 7.3. Про склад Війська Запорозького низового, його чисельність та густоту заселення Вольностей Запорозьких
  11. 7.8. Звичаєве козацьке право про злочини та покарання
  12. 7.9. Про суддів, покарання і страти на Січі
  13. 8.18. Статті Константинопольського договору про південноукраїнські землі і про взаємовідносини між Московією і Туреччиною в південній смузі (З липня 1700 р.)
  14. ГЛАВА ДВАНАДЦЯТА Про тестамент, або духовні заповіти
  15. ГЛАВА ДВАДЦЯТЬ ЧЕТВЕРТА Про злодіїв і покарання їх, також про інші злочинні діяння
  16. 10.9. Положення про земські установи (1 січня 1864 р.)