<<
>>

2.I. Про антів та їх протистояння з аварами. Витяг з «Історії» Менандра Протектора

SS9 р. Вожді антські доведені були до тяжкого становища і втратили свої надії. Авари грабували і спустошували їхню землю. Пригнічені нападами ворогів, анти відправили до аварів посланником Мезаміра, сина Ідарізієва, брата Келагастова, і попросили допустити їх викупити деяких полонених з свого народу.

Посланник Мезамір, базіка і хвалько, як тільки прибув до аварів, закидав їх зарозумілими й навіть зухвалими виступами. Тоді Котрагіг, який був пов'язаний спорідненістю з аварами й подавав проти антів найбільш неприязні поради, слухаючи, що Мезамір говорить зарозуміліше, аніж це дозволено посланнику, сказав кагану: «Цей чоловік має великий вплив між антами і може сильно діяти проти тих, які хоч скільки-небудь є його ворогами. Треба вбити його, а потім без великого страху напасти на ворожу землю». Авари, переконані словами Контрагіга, ухилилися від звичної до особи посланника поваги, проігнорували права і вбили Мезаміра. Відтоді більше, ніж раніше, почали авари розоряти землю антів, не перестаючи грабувати й поневолювати жителів.

577—578 рр. Отже, поки проходив час в цих переговорах і посли обох держав займалися ними, а про східну війну нічого не було відомо, слов'янський народ в числі біля 100 000 чоловік спустошував Фракію й багато інших областей. Це було на четвертому році царювання Тиверія Константина.

578 р. Еллада була спустошена склавінами, з усіх сторін нависла над нею біда. Тиверій не мав достатніх сил протистояти і одній частині ворогів, тим менш всім разом... Відправив він посольство до князя аварів Баяна... Тиверій схилив його воювати проти склавінів, для того, щоб, розоряючи римські області... повернулися на свою рідну землю й, бажаючи допомогти їй, перестали грабувати римську... Як тільки авари переправилися на протилежний берег (Істра), вони почали негайно палити поселення склавінів, розоряти їх і спустошувати поля.

Ніхто з проживаючих там варварів не посмів вступити з ними у бій; всі втекли у хащі й густі ліси. Зрештою, похід аварів проти склавінів був наслідком не тільки посольства кесаря й бажання Баяна виявити йому подяку за виявлені йому ласки, — він здійснювався і з власної ворожості Баяна до склавінів. Адже перед тим вождь аварів відправив посольство до Дав- ріта і до найважливіших князів склавінського народу, вимагаючи, щоб вони покорилися аварам і зобов'язалися платити данину. Давріт і старшина склавінські відповіли: «Чи народилася на світі й зігрівається проміннями сонця ця людина, яка б підкорила собі силу нашу? Не інші нашою землею, а ми чужою звикли володіти, і в цьому ми впевнені, поки будуть на світі війна й мечі».

Хрестоматія з історії лержави і права України: У 3 т. — К., 1997. — С. 16—17.

2.2. Маврикій37 у «Стратегіконі» про слов'ян і антів

XI. S. Племена слов'ян і антів близькі за способом життя, за своїми звичаями, за своєю любов'ю до волі, їх ніяким чином не можна схилити до рабства або покори у своїй країні. Вони багаточисельні, витривалі, легко переносять спеку, холод, дощ, наготу, нестачу їжі.

До прибуваючих до них іноземців вони ставляться ласкаво й, виявляючи їм знаки своєї поваги, [при переході їх] з одного місця в інше охороняють їх при необхідності, так що якщо б виявилося, що через недбалість того, хто приймає в себе іноземця, останній зазнав [якоїсь] шкоди, приймаючий його раніше починає війну [проти винного], вважаючи справою честі помстися за чужоземця. Тих, хто знаходиться у них в полоні, вони не тримають у рабстві, як інші племена, на протязі необмеженого часу, а, обмежуючи [термін рабства], певним часом пропонують їм вибір: бажають вони за певний викуп повернутися геть чи залишитися там [де вони знаходяться] на становищі вільних і друзів.

У них велика кількість різноманітної худоби і плодів земних, що лежать у купах, особливо проса і пшениці.

Скромність їх жінок перевищує всяку людську природу, так що більшість із них вважають смерть свого чоловіка своєю смертю і добровільно душать себе, не вважаючи перебування вдовою за життя.

Вони селяться у лісах, біля важкодоступних рік, боліт та озер, влаштовують у своїх житлах багато виходів...

Необхідні для них речі вони заривають у тайниках, нічим зайвим відкрито не володіють і ведуть життя бродяче. Воювати зі своїми ворогами вони люблять у місцях, що поросли густим лісом, у тіснинах, на урвищах, з вигодою для себе користуються [засідками], раптовими атаками, хитрощами, і вдень, і вночі винаходячи багато [різноманітних] способів. Досвідчені вони також і в переправі через ріки, перевершуючи в цьому відношенні всіх людей. Мужньо витримують вони перебування у воді, так що часто деякі з числа тих, що залишаються дома, захоплених зненацька раптовим нападом, поринають у пучину води. При цьому вони тримають в роті спеціально виготовлені великі, видовбані всередині тростини, які доходять до поверхні води, а самі, лежачи навзнак на дні [ріки], дихають з їх допомогою, і це вони можуть робити на протязі багатьох годин, так що абсолютно не можна догадатися про їх присутність...

Кожен озброєний двома невеликими списами, деякі мають також щити... Вони користуються також дерев'яними луками і невеликими стрілами, намоченими особливим ядом, сильно діючим...

Не маючи над собою голови і ворогуючи один з одним, вони не визнають воєнного строю, нездатні битися у правильній битві, показуватися на відкритих, рівних місцях. Якщо і станеться, що вони відважилися іти на бій, то вони в час його з криком трохи просуваються вперед всі разом, і якщо противник не витримує їх крику, похитнеться, то вони сильно наступають, у протилежному випадку починають тікати, не поспішаючи помірятися з силами супротивника у рукопашному бою. Маючи велику допомогу в лісах, вони направляються до них, оскільки серед тіснин вони вміють відмінно воювати. Часто здобич вони кидають [нібито] під впливом розгубленості і біжать у ліс, а потім, коли наступаючі кидаються на здобич, легко піднімаються і завдають супротивнику зло...

Словом, вони підступні і не тримають свого слова відносно договорів, їх легше підпорядкувати страхом, ніж подарунками. Оскільки між ними нема однодумства, то вони не збираються разом, а якщо і зберуться, то вирішене ними тут же порушують інші, оскільки всі вони ворожі один одному і ніхто не хоче поступитися іншому.

Хрестоматія з історіїлержави і права України: У 3 т.

— К., 1997. — С. 18—19.

2.3. «Повість минулих літ» про розселення слов'ян ...Ці слов'яни прийшли і сіли по Дніпру і назвалися полянами, а інші — древлянами, тому що сіли в лісах, а ще інші сіли між Прип'яттю й Двіною і назвалися дреговичами, інші сіли на Двіні й назвалися полочанами по річці, що впадає в Двіну й носить назву Полота. Ті ж слов'яни, котрі сіли біля озера Ільменя, прозвалися своїм ім'ям — слов'янами, й побудували місто та назвали його Новгородом. А інші сіли по Десні, й по Сеймі, й по Сулі й назвались северянами. І так розійшовся слов'янський народ, а по його імені і грамота назвалась слов'янська...

Поляни ж жили в ті часи й володіли своїми родами, бо й до тієї братії були вже поляни і жили вони родами на своїх місцях, володіючи кожні своїм родом. І були три брати: один на ім'я Кий, другий — Щек, третій — Хорив, а сестра їх була Либідь. Сидів Кий на горі, де нині узвіз Боричів, а Щек сидів на горі, що нині зветься Щекавиця, а Хорив на третій горі, котра прозвалася по ньому Хоревицею. І збудували городок в ім'я старшого свого брата, і назвали його Київ, і був навколо міста ліс і бір великий, і ловили там звірів, і були ті мужі мудрі та тямущі, і називались вони полянами, від них поляни й до сьогодні у Києві.

...По смерті братів цих поляни пригноблювалися древлянами та іншими навколишніми людьми. І знайшли їх хозари сидячими на горах цих у лісах і сказали: «Платіть нам данину». Поляни, порадившись, дали від диму по мечу. І віднесли їх хозари до свого князя й до своїх старійшин, і мовили їм: «Ось нову данину захопили ми». Ті ж спитали у них: «Звідкіля?». Вони ж відповіли: «В лісі на горах над рікою Дніпром». Знову спитали ті: «А що дали?» Вони ж показали меч, і мовили старці хозарські: «Не добра ця данина, княже: ми добули її зброєю, гострою лише з одного боку, тобто шаблями, а у цих зброя на два боки гостра, тобто мечі: стануть вони коли-небудь збирати данину і з нас, і з інших земель». І збулося це все, бо ж не по своїй волі говорили вони, а по божому повелінню.

В літо 360 [8S2 рік], індикта 1S, коли почав царювати Михаїл, стала прозиватися Руська земля. Дізналися ми про це тому, що при цьому цареві приходила Русь на Цареград, як пишеться про це в літописанні грецькому. Ось чому з цієї пори почнемо і числа покладемо.

Аавня історія України: У 2 кн. / П. П. Толочко (керівник авт. колективу), А. Н. Козак, С. А. Кри- жицький та ін. — К., 1995. — Кн. 2. — С. 203.

<< | >>
Источник: А. С. Чайковський (кер.), О. Л. Копиленко, В. М. Кривоніс, В. В. Свистунов, Г. І. Трофанчук. Хрестоматія з історії держави і права України: Навч. посіб. — К.: Юрінком Інтер — 656 с.. 2003

Еще по теме 2.I. Про антів та їх протистояння з аварами. Витяг з «Історії» Менандра Протектора:

  1. 2. ВИЗАНТИЙСКИЕ ИСТОЧНИКИ ОБ АНТАХ И СЛАВЯНАХ. 2.1. Иордан о войне остготов с антами, конец IV - начало V в. н.э.
  2. 2. 2. Прокопий Кесарийский о славянах и антах, VI в.
  3. 2. 3. Маврикий Стратег о славянах и антах, конец VI в.
  4. АКТИВНЫЕ ПРОЦЕССЫ СЛОВОПРОИЗВОДСТВА В ЯЗЫКЕ ГАЗЕТЫ Н.А. Бекетова Белгородский государственный университет
  5. V. «Конфедеративный» политико-правовой статус тиверцев, дулебов, вятичей
  6. 103. Письмові договори про повну матеріальну відповідальність
  7. МЫСЛИ ПРО СЕБЯ
  8. 1.3. Гіппократ21 про життя і звичаї скіфів (V ст. до н. е.)
  9. 2.I. Про антів та їх протистояння з аварами. Витяг з «Історії» Менандра Протектора
  10. 2.5. «Повість минулих літ» про Олега, Володимира і Ярослава
  11. 3.4. Статут князя Ярослава про церковні суди (Розширена редакція) 1.
  12. 5.I. Хроніка Київського Михайлівського монастиря про початок загарбання литовськими феодалами українських земель у 1362 р.
  13. 5.4. Розповідь літописця про боротьбу між литовськими князями і їх прагнення зберегти своє панування на Україні (30-ті роки XV ст.)
  14. 6.I. Рішення Люблінського сейму про об'єднання Польщі й Литви в одну державу — Річ Посполиту (1569 р.)
  15. Про вольності шляхетські та про розширення Великого князівства Литовського
  16. Розділ 11 Про насилля, покої і головщини шляхетські
  17. 7.11. Уривки з опису Запорозької Січі невідомого учасника (1740 р.)
  18. 12.32. Ухвалений Радою Міністрів тимчасовий закон про верховне управління Державою на випадок смерті, тяжкої хвороби і перебування поза межами Держави ясновельможного Пана Гетьмана всієї України (1 серпня 1918 р.)