<<
>>

7.4. Про військовий та територіальний устрій Вольностей Запорозьких

Військо Запорізьке низове у всьому його складі мало два поділи — військовий і територіальний. Як військо запорізька громада поділялася на тридцять вісім куренів, територіальне — спочатку на п'ять, згодом на вісім паланок.
Коли й ким було встановлено такий поділ, сказати неможливо через відсутність про це документальних відомостей: є лише вказівка історика Мацієвського, що Військо Запорізьке поділилося на «курені, селища й околиці» за гетьмана Остафія Ружинського, тобто в першій половині XVI ст. (1514 — 1534 рр.). Курені були в самій Січі; їх, скільки пам'ятають історики запорізьких козаків, завжди було 38; всі вони мали різні назви, переважно взяті від своїх отаманів-засновників або від міст-метрополій, звідки вийшли перші запорожці, або від назви більшості козаків, які вперше склали курінь. Назви цих куренів дійшли до нашого часу в синодику 1714 року, в історії Мишецького, в різних документах січового архіву й на могильних хрестах запорізьких цвинтарів, а саме: Пашківський, Кущівський, Кисляківський, Іванівсь- кий, Конелівський, Сергіївський, Донський, Крилівський, Канівський, Батуринський, Поповичівський, Васюринський, Незамайківський, неправильно званий Єзамшівським, Іркліївський, Щербинівський, Ти- тарівський, Шкуринський, Коренівський, неправильно званий Курені- вським, Рогівський, Корсунський, Кальниболотський, Уманський або Гу- манський, Дерев'янківський, Стебліївський-нижчий, Стебліївський-ви- щий, Жерелівський або Джерелівський, Переяславський, Полтавський, Мишастівський, Менський, неправильно званий Минським, Тимошівсь- кий, Величківський, Левушківський, Пластунівський, Дядьківський, Брюховецький, Ведмедівський і Платнірівський.

Назву «курінь» козацькому житлові дали від слова «куріти», тобто диміти, у своїй основі воно має однакове значення з тмутараканськими «курями», згаданими в Ігоревій пісні, й великоруським словом «курная изба».

Ще й зараз можна побачити такі курені, тобто курні житла, по берегах Дніпра, особливо навпроти його порогів, у котрих туляться рибалки ранньої весни чи пізньої осені; але в Січі, в усякому разі в Новій, курені вже не були курними житлами, хоча раз засвоєна назва залишалася за ними й тоді, коли втратила своє первісне значення.

.У запорізьких козаків слово «курінь» вживалося у подвійному значенні: у значенні житла і в значенні сотні, полку, самостійної частини війська, «завжди мобілізованої, поставленої на воєнну ногу». Якщо казалося: «козак Незамайківського куреня», то це означало, що або козак жив у Незамайківському курені, або ж був приписаний до нього, а міг жити десь у іншому місці — у слободі, селі, на зимівнику однієї з пала- нок запорізьких вольностей. Більшість козаків лише числилася у Січі по куренях, але перебувала в них одна десята всього війська, інші ж, а особливо влітку, то по рибу, то за кіньми, то на дикого степового звіра, то в роз'їздах, то в бекетах, то у Великому Лузі, то на «оселях» — скрізь розсипані були, мов бджоли на запашних квітах; узимку ж багато з них ішли у «городи», тобто в Гетьманщину, щоб побачитись із ріднею чи підманути кого з молоді «до Січі».

Паланка в буквальному перекладі з турецької мови означає невелику фортецю; у переносному розумінні слова у запорожців ним позначалося центральне управління певної частини території, саме управління, а найчастіше керівництво, або, кажучи нашою мовою, повіт запорізьких вольностей. Центром кожної паланки була садиба з різними будівлями, обгороджена навколо палісадом. Коли земля запорізьких козаків уперше була розділена на паланки, не можна визначити через брак даних; є, щоправда, припущення, начебто цей поділ було запроваджено 1734 року, після повернення запорожців з-під влади кримського хана в Росію, але чи ж справді так, стверджувати не можна. До 1768 року всіх паланок у Запоріжжі було п'ять — Бугогардівська, Перевізька, або ж Інгульська, Кодацька, Самарська й Кальміуська; з 1768 року додалося ще дві — Орільська й Протовчанська, а згодом третя, Прогноївсь- ка, зрештою, початок останній було покладено ще 1735 року, коли у «Прогноях, тобто біля солоних озер, на Кінбурнському півострові, було засновано шостий пост для захисту людей із Запоріжжя й України, котрі приходили туди по сіль або для рибальства на лиман». Отже, під кінець історичного існування запорізьких козаків на козацькій території, що мала 1700 верст в окружності, всіх паланок було вісім, причому три з них були біля правого берега Дніпра, а п'ять біля лівого.

Бугогардівська паланка займала степи між лівим берегом Бугу і правим Інгульця з одного боку та рікою Дніпром і новосербським кордоном з другого. Вона містилася у нинішніх Єлизаветградському й Олександрійському повітах Херсонської губернії. Центром цієї паланки був Гард на ріці Бузі. Крім того, були зимівники в Соколах, Вербовому, Ба- лацькому, Мигії, Корабельному, Вовковому, Харсютиному й Громоклії. Інгульська, чи Перевізька, паланка була розташована вздовж лівого берега ріки Інгульця, у північній частині нинішнього Херсонського повіту. Центром її була або так звана Перевізка, біля правого берега Дніпра, на 2 верстви нижче гирла Інгульця й на 2 1/2 версти нижче садиби власника села Фаліївки М. Комстадіуса; або ж село Кам'янка при впадінні річки Кам'янки в Дніпро, де була Кам'янська Січ. Окрім того, до неї належали села та кілька зимівників: Квакове, Білі Криниці, Давидів Брід, Блакитна, Шестірня, Пономарева, Кривий Ріг, Милове, Золота Балка, Осо- корівка, Тернівка, Ракова та ін. Кодацька паланка знаходилася між Дніпром і рікою Базавлуком та верхів'ям Інгульця з одного боку й річкою Тясмином або, з 1752 року, з новосербською граничною лінією з друго- го, у теперішніх Катеринославському й Верхньодніпровському повітах. Центром її було місто Новий Кодак; крім того, до неї належали села й зимівники: Старий Кодак, Волоські хутори, Половиця, Микитине, Кічкас, Біленьке, Тарасівка, Медовець, хутір Грязного, Кемликівка, На- боківка, Тарамське, Карнаухівка, Тритузне, Романкове, Бородаївка, Ми- шурин Ріг, Комісарівка, Лихівка й Томаківка. Самарська паланка лежала по обидва боки ріки Самари, вгору від лівого берега Дніпра, в теперішніх Новомосковському, Павлоградському й частково Олександрі- вському повітах Катеринославської губернії. Центром її було місто Самарь або Новоселиця чи Новоселівка, теперішнє місто Новомосковськ. Крім того, в ній були села: Чаплі, Піщана Самарь, Переметівка, Кам'янка, Сокольський редут, Бригадирівка, Ревівка, Бардаківка, Адам- ківка, Пишнівка, Військове, Чернече та ін.
Орільська паланка розташовувалася між ріками Оріллю й Самарою, у східній частині нинішнього Новомосковського й західній Павлоградського повітів; центром її була Козирщина. Крім того, в ній були села: Чаплинська Кам'янка, Гупалів- ка, Прядівка, Калантаївка, Пушкарівка й Бабайківка, передана сюди 1770 року з Протовчанської паланки. Протовчанська паланка — по течії річок Протовчі й Орелі, у теперішньому Новомосковському повіті, свій центр мала в селі Личкові. Крім того, у ній були села: Перещепине, Котівка, Черенеччина, Петриківка, Китай-город, Могилів, Кільчень, нинішня Ґолубівка, Курилівка, Плеса, Чорноухівка, Василькове, Грузинівка, Полковнича, Судіївка, Сердюківка, Шугліївка, або Шульгівка, Климівка, Се- менчинівка, Балабанівка, Горбулівка, Половнищине, Проданівка, Галуш- ківка, Одарівка, Цеглувата, Сирківка, Лебединці, а також хутори над Ца- ричанкою й Маячками та в урочищах Шуровому й Бабенківці. Кальмі- уська паланка була між Вовчою, Кальміусом та Азовським морем, у нинішніх Олександрівському, Бахмутському й Маріупольському повітах. Центром її було селище біля самого гирла Кальміусу при впадінні в Азовське море, де колись було городище Домаха, а 1779 року збудоване місто Маріуполь. У ній було відомо два села — Ясенувате й Макарове, та 28 зимівників: у Лозовому яру на Терсі, Широкому на Кам'янці, в балках Холодній, Сухій, яру Поповому, Кам'яній ярузі, ярах Чорнухи- ному, Шовковому, Глибокому, Государевому, балці Залізній на Кривому Торці, яру Холодовому біля Сіверського Дінця й Луганчика, Залізному яру біля Сіверського Дінця, балках Крутилці, Довгій, Морозовій і Крутій, урочищі Бобровому, яру Хорошому на Лугані, балці Мечетній на Міущику, балці Зайцевій над морем, урочищі Підгорині, балці Кле- повій над Кальцем, річці Дубовій, Білосарайському лимані, річці Берді і в балці Світуватій. Прогноївська паланка розташовувалася на лівому березі Дніпровського лиману, навпроти урочища Прогноєва62, на 35 верст вище кінця Кінбурнської коси, у теперішньому Дніпровському повіті Таврійської губернії. Центром її був Прогноївськ. Тут стояв передовий запорізький пост, що спостерігав за рухом татар у Криму й турків у Очакові й охороняв усіх посланців, солепромисловців, купців, котрі їхали через південну окраїну запорізьких вольностей в Очаків, Прогній та Крим. Озера Прогноївської паланки запорожці вважали своєю власністю й вивозили з них багато солі на Запоріжжя, Україну й Польщу, обходячи, таким чином, кримську сіль, хоча й чисту, але надто дорогу.

Яворницький Д.1. Історія запорізьких козаків: У 3 т. — Львів, 1990. — Т. І. — С. 126, 128—130.

<< | >>
Источник: А. С. Чайковський (кер.), О. Л. Копиленко, В. М. Кривоніс, В. В. Свистунов, Г. І. Трофанчук. Хрестоматія з історії держави і права України: Навч. посіб. — К.: Юрінком Інтер — 656 с.. 2003

Еще по теме 7.4. Про військовий та територіальний устрій Вольностей Запорозьких:

  1. 112. Колективна (бригадна) матеріальна відповідальність
  2. 125. Правове регулювання проведення страйку
  3. 7.3. Про склад Війська Запорозького низового, його чисельність та густоту заселення Вольностей Запорозьких
  4. 7.4. Про військовий та територіальний устрій Вольностей Запорозьких
  5. 7.S. Ради у запорожців. Військова рада, її регламент та функції'. Курінні та паланкові ради
  6. 8.21. Пакти й Конституції законів та вольностей Війська Запорозького, укладені S квітня 1710 р. у Бендерах97
  7. 12.29. Конституція Української Народної Республіки (Статут про державний устрій, права і вольності УНР) (29 квітня 1918 р.)
  8. 13.7. Декрет Всеросійського ЦВК про військовий союз радянських республік Росії, України, Латвії, Литви, Білорусії для боротьби проти імперіалістів (1 червня 1919 р.)
  9. 13.17. Нотифікація Уряду Української РСР про зовнішні зносини республіки, вручена Народним Комісаріатом Закордонних Справ УСРР іноземним представникам у Москві (23 липня 1923 р.)
  10. 14.9. Постанова ВУЦВК і РНК УСРР «Про заходи забезпечення рівноправності мов і про допомогу розвиткові української мови» (1 серпня 1923 р.)