<<
>>

5.4. Розповідь літописця про боротьбу між литовськими князями і їх прагнення зберегти своє панування на Україні (30-ті роки XV ст.)

Король Ягайло, будучи у Києві, дав привілей волинським громадянам, щоб їм у вірі ніхто насильства не чинив, церквам православним не пакостив і до своєї віри їх не примушував. Свидригайло вигнаний був з князівства Литовського і посадив король Ягайло на його місце Жигмон- та Кейстутовича, Вітовтового брата, а Свидригайла руські князі посадили на князівство Київське і Смоленське, і Вітебське і ін.
Свидригайло ж, як неспокійний, не переставав війни (вести) з навколишніми з Литвою... Свидригайло князь литовський, неспокійний привів татар на Литву і Польщу. Але татари, прийшовши, дізнались про великі сили Польщі і Литви, і через це не пішли на Литву і в Польщу, а тільки українську землю пограбували і спустошили, навколо Києва і Чернігова вогнем і мечем, без числа християн у полон повели. Цього року костьол і біскуп у Києві поставлено.

Хрестоматія з історії України / Уклал. Білик В. І., АячукЛ. В., Калакура Я. С. — К., 1993. — С. 75—76.

5.5. Жалувана грамота короля Казимира литовському, руському і жмудському духовенству, дворянству, рицарям, шляхті, боярам і местичан (2 травня 1457 р.)

(Витяг)

... Ми, Казимир, з божою милістю виборний король Польський і великий князь Литовський, Руський і Жмудський та інших земель, маємо нагоду добротою і ласкою одарити достойних і мудрих духовних і світських княжат, рицарів, шляхтичів, бояр і міщан. 2.

Всі дарування, привілеї церков головних, збірних і кляшторних в межах наших земель захищати будемо всією міццю держави. 3.

Нікого з княжат, рицарів, шляхтичів, бояр і міщан, що живуть на землях наших, не будемо судити за наклепом, а лише через суд за правом християнським, звичаєм і правом держави нашої. 4.

Також за проступок ніхто інший, а лише винуватий відповідно із правом християнським страчений має бути: ні дружина за проступок свого чоловіка, ні батько за проступок сина, ні інший родич, ні слуга не відповідають, хіба були б причетними до тих проступків, за вийнятком проступків проти держави. 5.

Княжата, рицарі, шляхтичі, бояри мають право добровільно виїхати за межі земель нашого князівства для пощуків щастя, а також вчинків рицарських, за виключенням земель ворожих. 6.

Предписуємо княжатам і рицарям, шляхтичам, боярам, міщанам маєтності свої і вотчини утримувати і привілеями користуватися. Вони мають право продати, поміняти, позичити, подарувати їх.

7. Після смерті батька сини та дочки не можуть бути позбавлені своєї спадщини, а мають право володіти нею разом з своїми найближчими родичами. 9.

Дочки, племінниці і вдови можуть заміж виходить без дозволу на те намісників наших, оберігаючи при цьому звичаї християнські. 10.

Всі піддані наші, в тому числі селяни, від різних податей державних, платежів, зборів і повинностей звільняються, за винятком робіт по будівництву міст, а також ремонту старих укріплень. 13.

Також обіцяємо, що землеволодінь панства нашого не зменшимо, оберігатимемо їх у тих межах, що і предки наші мали. 14.

Обіцяємо, що в межах земель держави нашої землеволодіння зберігатимемо за їх віковічними власниками, не даватимемо у володіння чужоземцям. На засвідчення цього листа прикладається печатка наша.

Хрестоматія з історіїлержави і права України: У 2 т. — К., 1997. — Т. 1. — С. 53—55.

5.6. Судебник князя Казимира Ягеловича, даний Литві 29 лютого 1468 року

(Витяг)

... Ми з князями і панами-радою нашою великого князівства Литовського і з усім поспільством порадившись і вчинили таке:

1. Якщо злодія (татя) приведуть з речовим доказом, то мусить той заплатити за вчинене штраф; якщо ж платити буде нічим, а дружина з дорослими дітьми знала про вчинений злочин, то вони повинні сплатити штраф; якщо ж будуть малі діти до семи років; то вони в тому невинуваті. Самого злодія стратити на шибениці.

3. У кого буде вкрадено, то судці присудять: спершу заплатити позивачу, а тоді господар татя бере свою вину.

5. Коли б злодій щось у когось вкрав, і там, де вкрадено, його спіймано на гарячому, але додому вкрадене він не приносив, дружина і діти краденого не споживали, то відповідальність несе лише один злодій.

7.

Коли чийсь підданий впаде в злодійство, а його господарю буде відомо про це, він ділитиме зі злодієм здобич, то, якщо буде на те відповідний доказ, господар понесе кару нарівні зі злодієм.

12. Коли злодія видадуть, і суд визнає його винуватим, то він підлягає страті. Коли ж той, кому татя видадуть, не захоче його страчувати, а матиме бажання заробити на ньому гроші чи собі в неволю взяти, то нам з пани-радою слід порадитись і скарати смертю його, якщо буде на те причина. Для злодія милість не потрібна. 13.

А хто вкраде майно на суму більше півкопи грошей чи корову, того повісити. 14.

Якщо ж крадіжка вчинена вперше, то за першу татьбу виною карати злодія: якщо вкраде менше полтини, домашні речі, домашніми речами платити; якщо ж більше полтини, то віддавати до суду. 15.

А хто хоча б і вперше крав, але то була кража коня, то, коли буде спійманий на гарячому, повісити.

22. Якщо хто-небудь знайде заблудлого коня чи клячу або якісь інші речі, то має оголосити про це. Якщо знайдеться господар впродовж трьох днів, то тому, хто знайшов, має бути винагорода за знахідку, дана на королівському дворі. Якщо той, хто знайде, не оголосить про знахідку, а візьме у користуваня, то відповідатиме, як злодій.

Хрестоматія з історіїлержави та права України: У 2 т. — К., 1997. — Т. 1. — С. 57—59.

5.7. Ліквідація литовським урядом місцевої князівської влади в Київському князівстві. Виступ киян проти воєводи Гаштовта в 1471 році

(Уривок з літопису)

Року 1471. Упокоївся Семен Олелькович, князь київський. Після його смерті Казімір, король польський, бажаючи, щоб перестало існувати князівство Київське, не посадив уже там Симеонового сина Мартина, а посадив воєводу з Литви Мартина Гаштовта, ляха, якого не хотіли кияни прийняти не тільки тому, що він не був князем, а більше тому, що він був ляхом; одначе, будучи примушені, погодилися. І з цього часу в Києві перестали бути князі, а замість князів стали воєводи.

Хрестоматія з історії Української РСР: У 3 т. — К., 1959. — Т. 1. — С. 116.

<< | >>
Источник: А. С. Чайковський (кер.), О. Л. Копиленко, В. М. Кривоніс, В. В. Свистунов, Г. І. Трофанчук. Хрестоматія з історії держави і права України: Навч. посіб. — К.: Юрінком Інтер — 656 с.. 2003

Еще по теме 5.4. Розповідь літописця про боротьбу між литовськими князями і їх прагнення зберегти своє панування на Україні (30-ті роки XV ст.):

  1. 1.1. Первая усобица на Руси, княжение Владимира Святославовича
  2. 5.4. Розповідь літописця про боротьбу між литовськими князями і їх прагнення зберегти своє панування на Україні (30-ті роки XV ст.)
  3. 12.12. Ill Універсал Центральної Ради (7 листопада 1917 р.)
  4. 12.22. IV Універсал Центральної Ради (9 січня 1918 р.)
  5. 12.32. Ухвалений Радою Міністрів тимчасовий закон про верховне управління Державою на випадок смерті, тяжкої хвороби і перебування поза межами Держави ясновельможного Пана Гетьмана всієї України (1 серпня 1918 р.)
  6. 12.36. Декларація Української Директорії' (1918 р.)
  7. 13.17. Нотифікація Уряду Української РСР про зовнішні зносини республіки, вручена Народним Комісаріатом Закордонних Справ УСРР іноземним представникам у Москві (23 липня 1923 р.)
  8. 15.8. Звернення делегації УНР до Паризької мирної конференції' з приводу її рішення про передачу Буковини до Румунії' (17 травня 1918 р.)
  9. IS.II. Маніфест Центральної Української Народної Ради з приводу початку угорської окупації' частини Закарпаття та перенесення столиці Підкарпатської Держави до м. Хуст (10 листопада 1938 р.)
  10. 16.17. Указ Президії Верховної Ради СРСР «Про режим робочого часу робітників і службовців в період війни» (26 червня 1941 р.)
  11. 17.13. Конституція (Основний Закон) Української Радянської Соціалістичної Республіки (1978 р.)
  12. 18.1. Декларація про державний суверенітет України150(16 липня 1990 р.)
  13. 18.9. Конституційний договір між Верховною Радою України та Президентом України про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України (8 червня 199S р.)
  14. Юрген Габермас Єдність розуму в розмаїтті його голосів
  15. Іудаїзм
  16. Історія та сучасний стан релігії в Україні
  17. § 1. Поняття і види джерел римського права
  18. § 2. Загальне поняття про легісакційнкй, формулярний і екстраординарний процеси