<<
>>

6.9. Із скарги шляхтича І. Коленди на ігумена Київського Миколопустинського монастиря І. Трохимовича за побиття селян села Ходосова і за знущання над ними (1645 р.)

Згаданий отець ігумен... , не поважаючи стану свого духовного чернечого, не зважаючи на право посполите і описані в ньому кари на зухвальців, наїзників, гвалтівників права, покою посполитого, умисел противної зухвали перед себе взявши, не контентуючися правом посполитим..., підданим ходосовським власності їх орати не допускав і заборонив, а коли піддані ходосовські решту полів своїх недавно, дня шістнадцятого серпня, року теперішнього, виславши плугів шість, орати були почали, тоді вищезгаданий ігумен нікольський, не перестаючи і далі з завзяттям і вчиненням з великою опресією кривди і шкоди грунтам княжити його милості і підданим ходосовським, але їх чим далі, тим більше причиняючи, грунти власні ходосовські, переходячи границю описану, неслушно і безправно до села свого Гвоздова привласнити намагаючись, з тими всіма людьми, приспособленими для цього помічниками, міцно і ґвалтовно, наїхавши із зброєю, підданих, що там працювали, орючи свої поля, великий крик, галас учинивши, бити, мордувати, плуги, воли відбирати наказав, і сам того домагався, і, брешучи і соромословлячи, відповіді і похвалки на здоров є пана протестуючого чинив, потім плуги і всі снасті плугові посікти, пору- бати, волів похромити, підданих, господарів самих, плугатарів і погоничів потовкти і побити наказав, і то все було виконано.
Перш за все тоді Васькові Юрченкові плуг зо всім — ярма, колеса і всю снасть плугову — порубано, воли похромлено, самого його і двох погоничів. синів його Семена і Гаврила, побито; Михаленкові Іванові плуг зо всією снастю посічено, заліза взято, самого його і погоничів побито, волів похромлено; Остапа Сирітченка побито, плуг зо всією снастю порубано, волів двох похромлено; Івановій вдові Проскурні сина Тимоша, Олексія погонича, побито, плуг зо всією снастю порубано, заліза взято, серм'яги з тих усіх познімано, мене, Коленду, там же на полі, коли я був коло свого плуга, зневажено і побито, плуг мій посічено і волів чотири взято і пограбовано.

Хрестоматія з історії Української РСР: У 3 т.

— К., 1959. — Т. 1. — С. 253—254.

6.10. З Інструкції' Волинської православної шляхти послам на Варшавський сейм про утиски православних у Польщі (1645 р.)

Релігія грецька ... такі утиски терпить ... в Вільній і свободній Речі Посполитій Польській, який не терплять і греки християни в турецькій неволі: забрані в православних церкви, монастирі і кафедри, заборонене вільне відправлення служби, бідні православні вмирають без причастя, не можуть прилюдно відправляти похоронів...

Історія України в локументах і матеріалах: У 3 т. — К., 1941. — Т. 3. — С. 118.

6.11. Звістки І. Єрлича про сваволю і терор над українським населенням коронного стражника шляхтича О. Лаща (1646 р.) 17 жовтня [1646 року] було вигнано [з Макарова] її милість пані страж- никову коронну Самійла Лаща жону за нестерпні збитки, кривди і шкоди, які [він чинив] не боячись пана бога, незважаючи на загальнолюдські права, не сормлячись поважних людей. Він чинив наїзди на маєтки і мешкання почесних шляхтичів, творив насильства, вбивав, калічив, деяким відрізував вуха і носи, силомиць забирав панянок і вдовиць та віддавав їх за своїх головорізів, які при ньому перебували для розбою і грабунків. Негідників волохів, татар, розбійників і злодіїв — порядної людини і не питай — по кілька сот чоловік завжди перебували у нього під боком. Вони було поширили своє грабіжництво на весь головний шлях аж до самого Києва і вже не їздили для грабування та розбійництва на інші дороги. Одних тільки баницій він мав на собі 236, а інфамій за різні злочини 37. При всіх своїх вчинках і величезних злодіяннях він мав могутнього оборонця в розбишацтві і наїздах в особі його мосці пана краківського гетьмана Конєцпольського, який час від часу надавав йому різні військові пільги, що цій безчесній і безбожній людині дозволяло мати за ніщо князів, панів, воєвод, а меншу шляхту він убивав, грабував, чинив насильства над жінками, панянками і дівчатами, і це все йому сходило з рук. Коли ж хто робив спробу вдатися до права, тоді він вимушений був зректися дружини і дому та й тікати світ за очі.

Якось він мав велику сутичку з князями Вишневецькими, Корецькими і київським воєводою Тишкевичем, чинив на них наїзди, плюндрував, грабував, руйнував їх маєтки протягом багатьох років. Тільки тоді, коли гетьмана не стало, за декретом трибунальським, — бо вже пільги для нього минулися, — його мосць пан воєвода зо всім поспільством обивателями воєводства Києвського, яких могло бути до 12 тисяч, наїхавши на Макарів, застав там лише дружину Лаща з дітьми, яка до ніг падала і милосердя просила, дарувавши їм життя і нічого не взявши, вигнав з Макарова. Сам він, передбачаючи це, за кілька днів від жінки втік. Від нього було віднято Канівське і Звенигородське староства, також і стражництво, а маєтки його згідно з трибунальським декретом, було віддано пану Хар- линському.

Хрестоматія з історії Української РСР: У 3 т. — К., 1959. — Т. 1. — С. 254—255.

6.12. Ординація47 Війська Запорозького, заведена польським урядом. Організація Війська Запорозького реєстрового, перебуваючого на службі Речі Посполитої (1638 р.)

1. На вічні часи позбавляємо козаків старшинства, всяких старовид- них судових установ, права, доходів і інших відзнак, набутих ними за вірні послуги від наших предків і тепер в наслідок заколотів, утрачених, і бажаємо тих, кого в живих зберегло воєнне щастя, мати в стані простого народу, оберненого в холопів. 2.

Реєстровим же козакам, число яких Річ Посполита визначила на своїй службі тільки 6 тисяч і які смирилися перед нами і Річчю Посполитою, ми встановлюємо таку військову організацію, згідно з постановою цього сейму. 3.

На місце старшого, який більше не буде [вибиратись] з серед козаків, ми будемо ставити старшого комісара, від сейму до сейму, за рекомендацією гетьманів, — людину, яка була б народжена в шляхетському стані, в лицарській справі досвідчена, підтримувала б у війську лад, запобігала б усяким бунтам, була б справедлива до вбогих людей і з розпорядження гетьмана приходила б у той час і на призначене місце, де потребуватиме Річ Посполита.

Він мусить бути приведенний до присяги за такою формою... 4.

Цьому комісарові мусять коритися осавули, полковники, сотники, як і все військо. Всі вони, також полковники з комісаром, мусять залежати від гетьмана. Більше того: і осавулами мусять бути шляхтичі, досвідчені в лицарському ремеслі, вибробуваної доблесті і віри. Сотники і отамани можуть обиратися з самих козаків, добре заслужених перед нами і Річчю Посполитою, і людей лицарських. Резиденція комісара мусить бути в Трахтемирові, як у центральному пункті. Полковники мусять перебувати кожний при своєму полку, при чому не відлучатися з своїх місць, хіба на законній підставі і то з відома коронного гетьмана. 5.

Полки з своїми полковниками повинні ходити по черзі на Запоріжжя для охорони тих місць і щоб перешкодити татарським переходам через Дніпро. Треба невпинно стежити, щоб козацька вольниця не ховалась по островах і звідти не чинила б походів на море. Разом з тим жоден козак не повинен наважуватись ходити на Запоріжжя без паспорта комісара; спійманий комендантом козацьким, він підлягає смертній карі. 6.

Попереджаємо також про те, щоб перебуваючі на службі у Речі Посполитої козаки не терпіли від старост і українських підстарост без- судних вироків. Так само козаки не повинні чинити ніяких труднощів у здобуванні доходів у наших маєтках, — за цим полковники і комісар повинні пильно стежити і, якби виявились недбалими в виконанні своїх обов'язків, то підлягають відповідальності перед коронним гетьманом. В разі виникнення справи між міщанином з наших маєтків і реєстровим козаком в судах у такій справі повинно засідати підстарости з полковником. 7.

Призначаємо також іменем нашим і Речі Посполитої комісарів для визначення осілості козаків, якою повинні користуватися козаки на вічні часи з тим, щоб не було щорічних приписок на шкоду Речі Посполитій і зменшення доходів з наших маєтків.

Козаки реєстрові ніким не повинні бути обтяжені як щодо земель, так і особисто. Наші міщани, згідно з старовинними правами і заборонами, не повинні ні самі вступати в козаки, ні втягати в це своїх синів, ні навіть віддавати заміж за козаків своїх дочок під страхом кари з конфіскацією майна.

Попереджаю про те, що козаки в далеких українських місцевостях [крім Черкас, Чигирина, Корсуня, де для безпеки від поганих повинні проживати], в інших містах на самій Україні не проживали, щоб, живучи там разом, вони не мали ніякого приводу до зборищ і далі до бунтів.

Історія України в локументах і матеріалах: У 3 т. — К., 1941. — Т. 3. — С. 96—98.

РОЗДІЛ 7

<< | >>
Источник: А. С. Чайковський (кер.), О. Л. Копиленко, В. М. Кривоніс, В. В. Свистунов, Г. І. Трофанчук. Хрестоматія з історії держави і права України: Навч. посіб. — К.: Юрінком Інтер — 656 с.. 2003

Еще по теме 6.9. Із скарги шляхтича І. Коленди на ігумена Київського Миколопустинського монастиря І. Трохимовича за побиття селян села Ходосова і за знущання над ними (1645 р.):

  1. Мировоззренческие дискуссии в эпоху Контрреформации и церковной унии
  2. Начало национального освободительно го движения
  3. РАЗДЕЛ 3. Мировой и российский опыт рекламы
  4. 2. Базы по гуманитарным и социальным наукам
  5. Использование чисел
  6. 6.9. Із скарги шляхтича І. Коленди на ігумена Київського Миколопустинського монастиря І. Трохимовича за побиття селян села Ходосова і за знущання над ними (1645 р.)
  7. 8.I. Скарги козацьких послів, відправлених Богданом Хмельницьким на сейм у Варшаву (липень 1648 р.)
  8. 8.22. «Вивід прав України»98Пилипа Орлика
  9. КОСМОС ИСЛАМА
  10. Политическая, историческая и научная мысль
  11. Привод невесты у ногайцев Северо-Западного Прикаспия.
  12. «Ординация Войска Запорожского реестрового»
  13. 6. Мелкие бесы