<<
>>

Фіскальна політика держави та механізм її реалізації в перехідній економіці


Фіскальна політика зумовлює використання можливостей уряду формувати податки та витрачати кошти державного бюджету для регулювання рівня ділової активності й розв ’язання різноманітних соціальних проблем, тобто це система регулювання, пов’ язана з урядовими видатками і податками.
Основним важелем фіскальної політики держави є зміна структури податків і, насамперед зміна податкових ставок згідно з метою уряду. Проведення фіскальної політики - прерогатива законодавчих органів влади країни, оскільки саме вони контролюють оподаткування і витрати коштів з нього.
У світовій практиці добре відомі ефективні способи стимулювання економічного розвитку за допомогою податків і державних витрат. В економічній теорії в цьому плані виділяють кейнсіанській підхід до податкових ставок у зв’язку з державними витратами, досягненням макрорівноваги й економічного росту, аналогічний підхід монетаристів у рамках теорії „економіки пропозиції”. Кейнсіанці орієнтуються на попит, вважаючи, що він створює свою власну пропозицію. Тому вони традиційно вважають, що скорочення податків приводить до зростання сукупного попиту, водночас з яким зростає реальний обсяг ВВП і рівень цін, отже, прискорюється темп інфляції. Крім того, скорочуються надходження до бюджету, наслідком чого є поява або зростання бюджетного дефіциту.
Прихильники теорії „економіки пропозиції” орієнтуються на сукупну пропозицію, вважаючи, що пропозиція створює власний попит. Вони вважають, що вплив скорочення податкових ставок на сукупну пропозицію призводить до збільшення доходів як населення (відповідно до зросту заощаджень), так і бізнесу, підприємців (відповідно до збільшення прибутковості інвестицій, норми накопичення капіталу). Так скорочення податків викликає зростання національного виробництва і доходу, що не тільки не зменшує податкові надходження до бюджету і не викликає бюджетного дефіциту, але, при більш низьких ставках, податку забезпечує збільшення податкових надходжень за рахунок розширення податкової бази.
Вважається, і практика підтверджує, що вплив податків на попит відчувається швидше. У короткостроковому періоді зниження податків одночасно призводить до зростання сукупного попиту і зменшення податкових надходжень до бюджету. А вплив
податків на сукупну пропозицію за своєю специфікою має довгостроковий характер.
На питання, хто правий - кейнсіанці чи прихильники „економіки пропозиції”, однозначної відповіді немає. Застосування тієї чи іншої концепції залежить від конкретної економічної ситуації в країні і тих першочергових завдань, які стоять перед економікою. Однак до реалізації причинно-наслідкових зв’язків між фіскальною політикою та сукупною пропозицією в рамках теорії „економіки пропозиції” відносяться з більшою обмеженістю, оскільки вони розраховані на довгостроковий ефект, а сам ланцюжок цих зв’язків достатньо великий і складний.
Фіскальна політика складається з так званої дискреційної фіскальної політики й автоматичної. Під дискреційною політикою розуміють свідоме регулювання державою оподаткування і державних витрат з метою впливу на реальний обсяг ВВП, зайнятість, інфляцію, економічний ріст. Як правило, дискреційну фіскальну політику можна прогнозувати в різні періоди економічного циклу.

У період спаду стимулююча дискреційна політика складається із:
збільшення державних витрат;
зниження податків;
поєднання росту державних витрат зі зниженням податків (з урахуванням того, що мультиплікаційний ефект зростання державних витрат більший, ніж мультиплікаційний ефект зниження податків).
Така фіскальна політика призводить фактично до дефіциту бюджету, але забезпечує скорочення падіння виробництва.
В умовах інфляції при надлишковому попиті стримуюча дискреційна фіскальна політика складається із:
зменшення державних витрат;
збільшення податків;
поєднання скорочення державних              витрат із зростаючим оподаткуванням              (з
урахуванням того, що мультиплікаційний ефект зменшення державних витрат більше, ніж мультиплікаційний ефект росту податків).
Така політика орієнтується на позитивне сальдо бюджету. Безумовно, це абстрактна схема поведінки парламенту й уряду, і механізм дискреційної фіскальної політики далеко не такий простий, оскільки в реальній економіці діють паралельні і різноспрямовані фактори і зрозуміло, що пошук оптимальної фіскальної політики - це завдання дуже складне.
Автоматична фіскальна політика заснована на системі вбудованих стабілізаторів. Під автоматичним, або вбудованим стабілізатором розуміють економічний механізм, який автоматично реагує на зміну економічного стану без необхідності прийняття певних рішень з боку уряду, здійснення ним певних проектів. До основних вбудованих стабілізаторів відноситься зміна податкових надходжень. Сума податків залежить від величини доходів. Тому в періоди активного росту ВВП податкові надходження автоматично зростають (при прогресивній системі оподаткування), що забезпечує зниження купівельної спроможності і стримує економічний ріст. І, навпаки, в періоди спаду податкові надходження автоматично зменшуються, сума вилучених доходів також зменшується, тобто поступово збільшується купівельна спроможність в економіці, що стримує спад. По-іншому, прогресивна система оподаткування в періоди інфляційного росту приводить до втрати потенційної купівельної спроможності, і навпаки, в періоди уповільнення економічного росту вона забезпечує мінімальну втрату купівельної спроможності. І перше, і друге є бажаним з погляду економічної стабільності.
До вбудованих стабілізаторів відносяться система допомог по безробіттю і різних соціальних виплат, програми з підтримки малозабезпечених верств населення тощо, які перешкоджають різкому скороченню сукупного попиту навіть в періоди економічного спаду. В періоди підйому і скорочення безробіття виплата різного роду допомог або
припиняється, або зменшується, що стримує сукупний попит.
Світовий досвід свідчить, що система оподаткування - це не застигла схема. Вона постійно змінюється, динамічно пристосовуючись до процесів відтворення, ринку, вимог НТР. Наприклад, тільки у США у 80-ті роки було проведено дві реформи (1982 і 1986 pp.) оподаткування, які можна пов’язати з проведенням дискреційної фіскальної політики.
Якщо говорити про механізм здійснення фіскальної політики в Україні, то її можна віднести до дискреційної. Головною проблемою фіскальної політики в Україні у 90-ті роки ХХ ст. було те, що вона здійснювалася під впливом стихійних інфляційних процесів і прагнення розв’язати проблему бюджетного дефіциту за рахунок необгрунтованої емісії паперових грошей та кредитної емісії. Як відомо, це безперспективний шлях. Податкова політика в Україні в минулі роки здійснювалася за відсутності цілісної концепції її проведення в умовах переходу економіки від суто адміністративних методів управління до ринкових форм господарювання. Більшість принципів, зафіксованих у Законі „Про систему оподаткування”, прийнятому у 1991 р., лишилася нереалізованою. Відтак, податкова система набула однобічного, відверто фіскального (винятково в плані наповнення бюджету) характеру і, нарешті, перетворилася на гальмо у процесі виходу України з кризового стану. Інакше кажучи, з поля зору податкової політики випав її регулюючий критерій, покликаний впливати на умови конкуренції, ефективність використання ресурсів та економічне зростання.
Проявом економічної політики було те, що податки й обов’язкові платежі зростали у 1991-1994 pp. швидшими темпами, ніж ВВП у діючих цінах, їх питома вага у структурі ВВП зросла з 32,6% у 1990р. до 37,5% у 1994 р. І хоча в 1995-1997 pp. податкові надходження зростали меншими темпами, ніж номінальний ВВП, за відсутності суттєвих змін в умовах оподаткування, це свідчило не так про полегшення податкового тиску, як про виснаження виробництва та зростаючі масштаби ухилення від сплати податку. І в сучасних умовах, перше п’ятиріччя ХХІ ст., в Україні продовжує існувати велика низка проблем у податковій сфері, яка суттєво гальмує розвиток реального виробництва.
На жаль, монетарні заходи в Україні не були підкріплені відповідними кроками в податковій політиці, у сфері приватизації та структурній перебудові економіки. Наслідком відсутності структурних реформ і незмінних підходів у проведенні податкової політики, негнучкості бюджетних витрат стало значне посилення податкового тиску.
Розширення видатків бюджету як метод антикризової фіскальної політики (через стимулювання попиту) в умовах України непридатний, оскільки видатки і так надмірні. Тому набагато доцільніше розширювати сукупний попит шляхом зниження податків та одночасного скорочення державних витрат, аби уникнути надмірного дефіциту бюджету.
Але в умовах вітчизняної економіки з її значними структурними деформаціями проведення такої політики вимагає (щоб уникнути нового спалаху інфляції) також проведення структурних реформ і стимулювання виробництва, тобто розширення не тільки сукупного попиту, а й сукупної пропозиції. Це потребує вдосконалення податкової системи з дотриманням таких принципових умов:
незважаючи на переваги використання непрямих податків у перехідний період, у перспективі основу податкової системи повинні складати прямі податки, за яких об’єктом оподаткування є дохід юридичної і фізичної особи, земля, майно, капітал;
непрямі податки доцільно використовувати лише у формі акцизів (з метою обмеження споживання окремих видів товарів, невиправдано високих доходів виробника-монополіста, а також для оподаткування предметів розкоші) та невеликого (за ставкою 10-12%) податку на додану вартість;
обґрунтовано диференціювати ставки податків, враховуючи об’єктивні особливості й умови надходження доходів;
ліквідувати надмірну кількість податкових пільг, які сприяють перерозподілу доходів, деформують вартісні показники в економіці і знижують конкурентоспроможність товаровиробників; пільги можна надавати на певний строк і з умовою, що кошти використовуватимуться на визначені державою цілі;
система податків повинна бути прогнозованою і сталою; обрахування податків - простим і зрозумілим; сума податків відносно доходів - поміркованою, щоб забезпечити певні стимули для розвитку підприємства;
суворо додержуватися системи розмежування податків за бюджетами різних рівнів.
Головним завданням у реформуванні податкової політики повинна стати переорієнтація податкової системи із суто фіскальних цілей на стимулювання економічного зростання. Здійснити це можна насамперед шляхом послаблення податкового тягаря економіки - частки податків у ВВП. Зниження ставок податків сприятиме пожвавленню підприємницької активності і в підсумку не зменшить, а навпаки, збільшить податкові надходження до бюджету. Стимулюючий вплив матиме й радикальне скорочення пільг: крім соціального ефекту (утвердження принципу справедливості в оподаткуванні), воно сприятиме розширенню бази оподаткування, зменшить можливості для ухилення від сплати податків. Як свідчить досвід багатьох країн, стабільність і помірність системи оподаткування дають кращий і триваліший стимулюючий ефект, ніж податкові пільги.
Безперечно, у певних випадках (стимулювання інвестицій, НТП) пільги відіграють позитивну роль, але необхідно знаходити компроміс між їх кількістю і необхідністю збереження „незруйнованого” податкового поля.
<< | >>
Источник: Невідомий. Загальна економіка. 2013. 2013

Еще по теме Фіскальна політика держави та механізм її реалізації в перехідній економіці:

  1. 4/^              •              •              •              •              ••• . Соціальна політика держави та основні шляхи її реалізації
  2. 11              ¦ •              •••••              •              •              U . Підприємництво: механізм реалізації та значення в економічній системі
  3. Валютна політика держави
  4. Особливості економічної та соціальної політики держави в Україні
  5. Зу—V              •              •              • и              •              ••              • . Основні напрямки та інструменти здійснення економічної політики держави
  6. Антимонопольна політика держави
  7. ПІДПРИЄМНИЦТВО. ФОРМИ ОРГАНІЗАЦІЇ ТА МЕХАНІЗМ УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ
  8. 12.32. Ухвалений Радою Міністрів тимчасовий закон про верховне управління Державою на випадок смерті, тяжкої хвороби і перебування поза межами Держави ясновельможного Пана Гетьмана всієї України (1 серпня 1918 р.)
  9. Розподільчі відносини як фаза відтворення. Механізм розподілу національного доходу
  10. Ринковий механізм розподілу доходів. Проблема нерівності в доходах Крива Лоренца. Індекс Джині
  11. Розділ IV КОМУНІКАТИВНА РЕКОНСТРУКЦІЯ ПРАКТИЧНОГО РОЗУМУ: ЕТИКА ТА ПОЛІТИКА
  12. Проблеми бюджетної політики та державного боргу
  13. Державна політика регулювання доходів та вирішення проблеми бідності
  14. Рента як форма реалізації власності на виняткові ресурси. Земельна рента. Типи і види земельної ренти
  15. $ 1 э Ассирийсккая держава
  16. Лекция 2: Новоассирийская держава