<<
>>

Ринковий механізм розподілу доходів. Проблема нерівності в доходах Крива Лоренца. Індекс Джині


Проблема розподілу доходів у ринковій економіці - одна із ключових, оскільки принципи розподілу передбачають механізм розв’язання низки як економічних, так і соціальних проблем. Система розподілу визначає можливості отримання доходу від володіння певними ресурсами, систему стимулів до праці, поділ людей на класи і соціальні групи, вирішення проблеми бідності та ін.
У командній економіці існували зрівняльний розподіл прибутків і доходів та система перерозподілу соціальних благ через суспільні фонди споживання. Така система розподільних відносин дозволяла створити для більшості членів суспільства однакові умови матеріального добробуту, але не створювала стимулів до зростання виробництва, оскільки не передбачала достатньої диференціації і доходів, і суспільства.
Формування доходів у ринковій економіці відбувається на основі таких принципів:
Усі доходи формуються відповідно до вкладу праці, природних ресурсів, капіталу і підприємницьких здібностей у виробництво товарів та послуг. Це означає, що розподіл носить факторний характер, є функціонально-виробничим, а основними факторними доходами виступають заробітна плата, рента, відсоток і прибуток.
Дохід від факторів виробництва пропорційний кількості і якості вкладених ресурсів. На цьому заснований принцип соціальної справедливості в розподілі. Він означає, що кожний учасник має право примножувати своє багатство, збільшуючи при цьому свій вклад у підвищення ефективності виробництва. Принцип соціальної справедливості фіксує не походження доходів, а ступінь рівності і відповідно нерівності розподілу. Цей принцип прямо пов’язаний із функціонально-виробничим розподілом, бо рівність або нерівність залежать від того, за рахунок чого і за яких обставин ці доходи присвоюються.
Нерівномірність у розповіді ресурсів веде до значної нерівності в доходах. Високий ступінь нерівномірності може створювати низку соціально-економічних проблем: підривати стимули, загострювати соціальну несправедливість, погіршувати можливості для розвитку суспільства.
Для нормального функціонування економіки необхідна державна політика перерозподілу доходів через бюджет.
У зв ’язку з функціонування недосконалої конкуренції у сучасній ринковій економіці розмір доходу може не відображати вкладу факторів виробництва у випуск готової продукції. Це пов’ язується, наприклад, із монопольним становищем підприємств, можливістю отримати спадщину, виграти гроші у лотерею, рекетом.
Структуру доходів населення України можна побачити за допомогою рис.2.6.1.
Аналіз цих принципів показує, що ринкова економіка не гарантує кожному члену суспільства певний визначений рівень доходів, вони визначаються вкладом певного
фактора у виробництво. Усі учасники ринкової економіки із самого початку не однакові за своїми потенціальними можливостями. Вони розрізняються за:              володінням власністю;
здібностями, рівнем освіти і кваліфікації; фінансовими можливостями; умовами виробництва; ступенем ризикованості, вдачею; станом здоров’я тощо. Ця нерівномірність, з одного боку, породжує економічні стимули, а з іншого - примножує нерівномірність у майбутньому.
Велике значення у суспільній поведінці залежить не лише від професії або місця конкретної людини в професійно-кваліфікаційній і службовій ієрархії, не тільки від майнового становища, але й від суспільного походження, політико-ідеологічних переконань та прихильності, які можуть бути пов’язані з різним розумінням соціальної справедливості.

Принцип соціальної справедливості фіксує не походження доходів, а ступінь рівності і відповідно нерівності розподілу. Цей принцип прямо пов’ язаний із функціонально-виробничим розподілом, бо рівність або нерівність залежать від того, за рахунок чого і за яких обставин ці доходи присвоюються. Абсолютна (безумовна, необмежена) рівність неможлива, бо, по-перше, існує різниця у володінні ресурсами, а подруге, якщо їх не диференціювати (як у СРСР), то буде різниця у кількості дітей, здоров’ї, потребах.
Проблема нерівномірності характерна як для країн з низьким рівнем розвитку, так і для найрозвинутіших країн. Наприклад, у США розрізняються такі суспільні класи: вищий (1% населення)- еліта; нижчий вищий (2%)- бізнесмени; вищий середній (12%) управлінці, бізнесмени, особи вільних професій; нижчий середній (30%) - службовці, підприємці, робоча аристократія; вищий нижчий (35%)- дрібні службовці, малокваліфіковані робітники; нижчий (20%)- некваліфіковані робітники та особи, що живуть на допомогу.
Ступінь нерівномірності розподілу доходів можна проаналізувати за допомогою кривої Лоренца (за ім’ям американського економіста Макса Лоренца (1876-1959 рр.)).
Як бачимо, на графіку (рис.2.6.2 ) по одній осі відкладена частка сімей з різними доходами, а по іншій - частка доходу. Якщо уявити, що доходи розподіляються рівномірно, то це означатиме, що існує абсолютна рівність, за якої, наприклад, 10% сімей одержують 10% доходу, 30% сімей - 30% доходу, 70% сімей - 70% доходу і т.д. Такий розподіл на графіку показує бісектриса ОА.
Крива Лоренца
Рис.2.6.2.. Крива Лоренца
Реальний розподіл, як показують реальні результати його аналізу у багатьох країнах, відбувається так, що більша частина сукупного доходу розподіляється на користь меншої частини сімей. Його відображає на графіку крива Лоренца. Чим далі ця крива відхиляється від бісектриси, тим більший ступінь нерівності в розподілі доходів. Абсолютна нерівність у розподілі на графіку показана лініями ОВ і АВ, які обмежують графік внизу і справа. У цій ситуації графік розподілу співпадає з осями системи координат з вершиною в точці В. Він показує, що менше 1% сімей отримують 100% доходу, а інші - взагалі нічого не отримують.
Якщо заштриховану площу між бісектрисою і кривою Лоренца поділити на площу трикутника АОВ, отримаємо показник ступеня нерівномірності в доходах. Його називають коефіцієнтом Джині (за ім’ям італійського економіста Коррадо Джині (1884-1965 рр.), який запропонував використовувати цей коефіцієнт). Чим більший цей коефіцієнт, тим більший ступінь нерівномірності. На сьогодні цей індекс в Україні складає 0,359.
У сучасній економічній теорії поряд із кривою Лоренца та коефіцієнтом Джині для аналізу нерівномірності у розподілі доходів використовують так звані децильні та квантильні коефіцієнти. Це відношення багатства 10 або 20% найбідніших членів суспільства до такої ж кількості найбагатших. Так, у США співвідношення доходів 20% багатих і 20% бідних складає 1:6, у Франції - 1:10, у Японії і Німеччині - 1:3, у скандинавських країнах - 1:2,5, у Росії - 1:15,5 (за децильним коефіцієнтом). В Україні за різними оцінками цей показник розрізняється від 10 до 100 разів.
Дослідження засвідчують, що на нинішньому етапі полярність між багатством і бідністю дедалі поглиблюється. Приміром, якщо в 1960 р. 20% багатого населення світу мали 70% загального світового доходу, то сьогодні вони володіють вже 86-90%. Натомість 20% найбіднішого населення мали тоді 2,3% глобального економічного доходу, а нині - лише близько 1,1%.              У              1960 р. 20% найбагатших людей світу одержували доходів у
30 разів більше, ніж 20% найбідніших, а на початку ХІХ цей розрив збільшився до 60 разів. За даними Інституту трансформації суспільства, сьогодні у розвинутих країнах багатою вважається сім’я, що має доходи на рівні 100 мільйонів доларів у рік, а до середнього класу науковці відносять сім’ї, доходи яких складають 40-50 тисяч доларів на рік. Зростає протиріччя між більш справедливим внутрідержавним розподілом доходів і вкрай несправедливим глобальним. Ця проблема загострилася до крайньої межі.
Глобалізація економіки скоріше підтверджує, ніж заперечує існування та примноження бідності. Загальне багатство 225 найзаможніших людей світу становить понад $1 трлн., що відповідає річному доходу більш ніж 2,8 млрд. чол., або 47% населення світу. Загальний капітал лише трьох фінансових магнатів більший, ніж ВВП 48 найменш розвинутих країн світу, серед яких є такі, що займають велику територією і мають велику кількість населення. Абсолютне багатство одиниць проти глобальної бідності мільйонів і мільярдів - така дилема глобалізації економіки.
Оскільки доходи виступають у грошовій формі, їх реальні розміри мають оцінюватись, виходячи із купівельної спроможності грошей, які безпосередньо надходять у розпорядження їх власника. Тому розрізняють номінальні та реальні доходи. Номінальні доходи характеризують рівень грошових доходів незалежно від розмірів оподаткування та зміни цін на товари та послуги. Реальні доходи - це доходи з урахуванням роздрібних цін і тарифів на товари та послуги, розміру податків та обов’язкових платежів. Щоб розрахувати реальні доходи, необхідно від номінальних доходів відняти податки та обов’язкові платежі до бюджету. Це буде величина кінцевих доходів, які необхідно скорегувати на рівень цін:
IDd = — -100%,
р.о.              j              ?
ц.х.
де Ір,д, - індекс реального доходу;              Ік.д. - індекс кінцевого доходу;              Іцх.              - індекс
цін.
Індекс - це зміна будь-якого показника за певний термін часу, виражена у відсотках.
Якщо реальні доходи населення зменшуються у зв’язку з інфляцією, то державі потрібно проводити політику індексації доходів, яка сприяє утриманню доходів на попередньому рівні. Індексація доходів - це показник перерахування величини грошового вмісту доходів, вкладень, цінних паперів, заощаджень залежно від рівня інфляції. Її здійснюють держава, банки, страхові компанії, акціонерні товариства та ін. Індексація доходів проводиться з метою компенсувати подорожчання споживчого кошика і виражається у підвищенні доходів населення. Індексація вкладів означає зміну розміру процентних ставок, індексація податків - зміну їх розмірів залежно від зміни цін, розмірів зарплати тощо.
У розвинутих країнах індексація проводиться, якщо рівень цін зростає більше, як на 5% в рік. Індексація, як правило, стосується тих категорій населення, які отримують доходи із державного бюджету. В Україні вона стосується лише найменш оплачуваних категорій населення, що отримують доходи з бюджету.
<< | >>
Источник: Невідомий. Загальна економіка. 2013. 2013

Еще по теме Ринковий механізм розподілу доходів. Проблема нерівності в доходах Крива Лоренца. Індекс Джині:

  1. Розподільчі відносини як фаза відтворення. Механізм розподілу національного доходу
  2. РОЗПОДІЛ НАЦІОНАЛЬНОГО ДОХОДУ І ЙОГО СПОЖИВАННЯ
  3. РАЗДЕЛ 2. Способы измерения дифференциации доходов. Кривые Лоренца
  4. Об’єкти ринкових відносин і структура ринку. Суть та функції ринкової інфраструктури. Ринкова кон’юнктура
  5. Державна політика регулювання доходів та вирішення проблеми бідності
  6. Формування сукупних доходів населення та проблема диференціації суспільства на багатих і бідних
  7. Альтернативність використання ресурсів і необхідність раціонального вибору. Крива виробничих можливостей
  8. ТИПИ РИНКОВИХ СТРУКТУР
  9. Лоренцо Валла
  10. ПОПИТ І ПРОПОЗИЦІЯ. РИНКОВА РІВНОВАГА
  11. Ринкова економіка вільної конкуренції, її характерні риси
  12. ПІДПРИЄМНИЦТВО. ФОРМИ ОРГАНІЗАЦІЇ ТА МЕХАНІЗМ УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ