<<
>>

Розподільчі відносини як фаза відтворення. Механізм розподілу національного доходу


Роль та місце відносин розподілу в ринковій економіці визначається цілою низкою структурних взаємозв’язків, що існують перш за все між виробництвом, розподілом, обміном, споживанням. Ці взаємозв’язки мають прямий і зворотний характер, безпосередньо визначають специфіку економіки, заснованої на переважно приватній формі власності та ринкових механізмах регулювання.
Розподільчі відносини поділяються на первинні, вторинні та відносини перерозподілу. Первинний розподіл визначається специфікою відносин власності і передбачає розподіл засобів виробництва за галузями і видами виробництва. Вторинний розподіл характеризує функціонально-виробничі стосунки і визначається як факторний розподіл. Функціонально-виробничий аспект фіксує розподіл національного доходу згідно з вкладом факторів виробництва у виробництво готової продукції. Існує п’ять видів первинних доходів: зарплата, відсотки, рента, прибуток, доходи від власності. Функціонально-виробничий розподіл НД між різними суб’ єктами передбачає визначення мінімального рівня доходів, певної пропорційності в доходах, формування певних умов, за яких певні категорії населення належать до певних соціальних груп, що дозволяє з певною мірою умовності відносити їх до певного суспільного класу. Перерозподіл доходів здійснюється державою через бюджет з метою розв’язання низки проблем соціального захисту певних груп населення.
Враховуючи усі ці характеристики розподільчих відносин, можемо дати таке їх визначення: розподільчі відносини - це сфера соціально-економічних та організаційно- економічних відносин, що виникають в суспільстві щодо: визначення частки всіх учасників виробництва у вартості створеного продукту; встановлення частки доходів держави для перерозподілу їх через бюджет; визначення принципів формування доходів пропорційно затраченим ресурсам; встановлення розмірів мінімальних доходів; визначення частки національного доходу, що використовується на споживання, заощадження, розширення виробництва; розподілу факторів виробництва між галузями і видами виробництва.
Як фаза відтворення, розподільчі відносини займають проміжне місце між виробництвом і споживанням. Реалізована на ринку продукція перетворюється на грошову виручку. Після відрахування вартості спожитих засобів виробництва залишається новостворена вартість (національний дохід), який розподіляється на різних рівнях: між державою і підприємствами; між підприємствами і працівниками; між учасниками виробництва - власниками виробничих ресурсів. Розмір доходів визначає масштаби споживання та заощаджень, структуру платоспроможного попиту у сфері обміну, стимулює або, навпаки, гальмує розвиток виробництва. Об’єктом розподільчих відносин між державою і підприємствами виступає прибуток. Значення мають не лише норми оподаткування, а й загальна величина прибутку. Розміри прибутків визначають стимули до розширення виробництва. Норми оподаткування підприємств визначають можливості продовження бізнесу, використання прибутку як джерела для інвестицій. Податки виступають джерелом поповнення державного бюджету і фінансування бюджетних витрат (загальнодержавних програм розвитку, соціально-культурних заходів, утримання державних органів влади, забезпечення оборони країни тощо).
Зростання абсолютних масштабів прибутковості, навіть при незначних податкових ставках, може означати зростання надходжень в бюджет. Тут важливим принципом розподілу виступає встановлення оптимального співвідношення, яке б забезпечувало сприятливі умови для поєднання інтересів підприємств і суспільства.
Від системи та механізму розподілу доходів залежить поділ людей на класи та соціальні групи, визначається їх місце в суспільстві, спосіб розв’язання проблеми соціальної справедливості. За відомим визначенням В.Леніна, класи - „це великі групи людей, що розрізняються за їх місцем в історично визначеній системі суспільного виробництва, за їх відношенням (переважно закріпленому й оформленому в законах) до засобів виробництва, за їх роллю в суспільній організації праці, а значить, за способом отримання і розмірами тієї частки суспільного багатства, якою вони розпоряджаються. Класи - це такі групи людей, із яких одна може присвоїти працю іншої, дякуючи різниці у їхньому місці в у певному укладі суспільного господарства”. За цим визначенням класів не складно виділити і внутрішньокласові соціальні групи, а також професійно-соціальні групи (лікарі, управлінці). У США, наприклад, залежно від розмірів доходів виділяють такі суспільні класи: вищий (1% населення) - еліта; нижчий вищий (2%) - бізнесмени; вищий середній (12%) управлінці, бізнесмени, особи вільних професій; нижчий середній (30%) - службовці, підприємці, робоча аристократія; вищий нижчий (35%) - дрібні службовці, малокваліфіковані робітники; нижчий (20%) - некваліфіковані працівники та особи, що живуть на допомогу. Однак велике значення у соціальній поведінці має не лише професія або місце конкретної людини в професійно-кваліфікаційній і службовій ієрархії, не тільки майнове становище, але й соціальне походження, політико-ідеологічні переконання та прихильність, які можуть бути пов’язані з різним розумінням соціальної справедливості.
Принцип соціальної справедливості фіксує не походження доходів, а ступінь рівності і, відповідно, нерівності розподілу. Цей принцип прямо пов’язаний із функціонально-виробничим розподілом, бо рівність або нерівність залежать від того, за рахунок чого і за яких обставин ці доходи присвоюються.
Абсолютна (безумовна, необмежена) рівність неможлива, бо, по-перше, існує різниця у володінні ресурсами, а по-друге, якщо їх не диференціювати (як у СРСР), то буде залишатися різниця у кількості дітей, здоров’ї, потребах. Висока ступінь нерівномірності підриває стимули, загострює соціальну несправедливість, погіршує можливості до розвитку суспільства. Причинами нерівномірності можуть виступати: різниця у володінні ресурсами; диференціація у здібностях; неоднакові можливості в освіті і кваліфікації; різна схильність до ризику; ринкова влада; вдача, зв’ язки тощо.
Досвід теоретичних досліджень проблеми соціальної справедливості у розподілі свідчить про відносність цього поняття. Наприклад, за теорією граничної продуктивності вважається, що за працю справедливо виплатити цінність її граничного продукту. Однак за цією теорією неможливо з точністю визначити, яка частина цього фактора у порівнянні з іншими, які застосовуються у процесі виробництва. З іншого боку, справедливість передбачає однакову міру оплати за однакову міру праці. Але ж неможливо ототожнювати ринкову оплату із виконаною роботою. Наприклад, існують види діяльності, безпосередньо не пов’язані із зарплатою (робота домогосподарки). За відсутності конкуренції дохід може відображати не виконану роботу, а економічну владу. Тому поряд із випуском слід враховувати і витрати (кількість і якість затрачених ресурсів).
На основі вищесказаного можемо визначити такі функції розподілу:
Регулююча. Розподільчі відносини визначають структуру розподілу засобів виробництва між галузями і видами виробництва. В умовах сучасної ринкової економіки ця структура частково визначається попитом і нормою прибутковості, а частково - державою через розподіл державного бюджету, цільові кредити, норми оподаткування, інноваційну та соціальну політику.
Стимулююча. Розмір доходу визначає стимули до розширення виробництва, зацікавлює у підвищенні науково-технічного рівня виробництва, застосуванні більш ефективних форм організації виробництва.
Соціальна. Розподіл доходів визначає частку учасників виробництва у створеному продукті, а тим самим і розміри індивідуальних доходів, рівень соціальної захищеності, можливості для капіталовкладень тощо. Через розподіл визначається частка різних соціальних груп в обміні і споживанні, їх місце і роль в суспільстві.
Відтворювальна. Система розподілу здійснює зворотний вплив на виробництво, формує макроекономічні пропорції.
<< | >>
Источник: Невідомий. Загальна економіка. 2013. 2013

Еще по теме Розподільчі відносини як фаза відтворення. Механізм розподілу національного доходу:

  1. РОЗПОДІЛ НАЦІОНАЛЬНОГО ДОХОДУ І ЙОГО СПОЖИВАННЯ
  2. Ринковий механізм розподілу доходів. Проблема нерівності в доходах Крива Лоренца. Індекс Джині
  3. Національне рахівництво і значення національних рахунків.
  4. НАЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА ТА МАКРОЕКОНОМІЧНІ ПОКАЗНИКИ
  5. ПІДПРИЄМНИЦТВО. ФОРМИ ОРГАНІЗАЦІЇ ТА МЕХАНІЗМ УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ
  6. Г Л А В А КОНФРОНТАЦИОННАЯ ФАЗА АРАБО-ИЗРАИЛЬСКОГО КОНФЛИКТА (1948-1949 гг. - 1991 г.)
  7. Міжнародні валютні відносини, їх суть, умови виникнення
  8. ГАДАНИЕ КАК ФАЗА В СОЦИАЛЬНОМ ПРОЦЕССЕ
  9. Суть і структура фінансової системи. Суб’єкти фінансових відносин
  10. 11              ¦ •              •••••              •              •              U . Підприємництво: механізм реалізації та значення в економічній системі
  11. 1. Види трудових відносин та їх правове регулювання
  12. Фіскальна політика держави та механізм її реалізації в перехідній економіці
  13. Етапи становлення та основні риси світового господарства, його структура. Міжнародні економічні відносини
  14. § 4. Правові відносини батька і дітей. Батьківська влада.
  15. Глава 15. Конечная фаза войны. Декабрь 1938 года – март 1939 года
  16. Об’єкти ринкових відносин і структура ринку. Суть та функції ринкової інфраструктури. Ринкова кон’юнктура