<<
>>

Структура й етапи розвитку світової валютної системи


На базі національних валютних систем функціонує світова валютна система - форма організації міжнародних валютних відносин, що склалась на основі розвитку світового ринку і закріплена відповідними міждержавними угодами, виконання яких забезпечується утвореними на колективній основі міжнародними валютно-фінансовими закладами.
Її складові елементи .
світовий грошовий товар як міжнародний платіжний засіб;
механізм установлення та підтримки валютних курсів;
порядок балансування міжнародних платежів;
умови оберненості (конвертованості) валют;
режим міжнародних валютних ринків і ринків золота;
статус міжнародних інститутів, що регулюють валютні відносини у світі.
Світова валютна система пройшла в своєму розвитку декілька етапів. Критеріальною ознакою кожного з цих етапів був той факт, що виступало світовим грошовим товаром, тобто світовою валютою, засобом міжнародних розрахунків, носієм міжнародних валютно- грошових відносин.
Першим світовим грошовим товаром виступило золото. Період, коли засобом міжнародних розрахунків було винятково золото, називався золотим стандартом. Історично золотий стандарт сформувався у 20-х роках XIX сторіччя, а юридично був оформлений на Міжнародній конференції 1867 р. у Парижі. Значно зруйнований під час першої світової війни, але частково проіснував до другої світової війни.
Друга світова валютна система оформлена міжнародною угодою на Генуезькій конференції 1922 р. За нею як засіб міжнародних розрахунків використовувалося золото, а також валюти (девізи) 30 країн. Звідси дана валютна система отримала назву золото- девізного стандарту.
Третя валютна система, - Бреттон-Вудська, отримала свою назву від містечка в США (штат Нью-Гемпшір), де у 1944 році підписано валютну угоду. Як засіб міжнародних розрахунків, використовувалися золото, долар США та англійський фунт стерлінгів, які отримали особливий статус резервних валют. Оскільки фунт виконував цю функцію тільки частково і незначною мірою, а основна частина розрахунків проводилась у доларах, то валютна система була названа „золотодоларовим стандартом ".
Четверта, діюча і по сьогодні, валютна система оформлена Ямайськими угодами (1976-1978 pp.). Золото перестало бути світовим грошовим товаром, ним почали виступати валюти провідних країн і спеціальні валюти. Ця система отримала назву багатовалютного стандарту. Колективною валютою, яка застосовується у міжнародних розрахунках, виступають СПЗ (спеціальні права запозичення).
Спеціальні права запозичення (СПЗ або SDR) - міжнародні платіжні засоби, які випускає Міжнародний валютний фонд і які використовуються для безготівкових міжнародних розрахунків шляхом запису на спеціальних рахунках як розрахункова кодова одиниця МВФ. СПЗ виконують ряд функцій світового грошового товару при регулюванні платіжних балансів, поновленні операційних валютних резервів, порівнянні вартості національних валют, вони надаються зацікавленим країнам, міжнародним і регіональним валютним фондам, банкам.
Початково (до 1974 р.) курс СПЗ визначався за офіційним золотим вмістом, прирівняним до долара США, а потім за валютним „кошиком” спочатку 16, а тепер 4 основних валют.
До кошика СПЗ входять долар США - 39%, євро - 33%, японська йєна - 17% та англійський фунт - 11%. Питома вага кожної з цих національних валют у кошику визначається з урахуванням частки кожної країни у міжнародній торгівлі, а для долара враховується також його роль у міжнародних розрахунках.
Сукупність усіх платіжних інструментів, які можуть бути використані у міжнародних розрахунках, називається міжнародною ліквідністю. По суті, це рухомість валютних ресурсів, яка забезпечує можливість безперебійної оплати в строк зобов’язань у міжнародній сфері і характеризується співвідношенням між валютними резервами і сумою зовнішньої заборгованості. Валютні резерви - сукупність валютних ресурсів, що перебувають у розпорядженні держав, банків, транснаціональних корпорацій і використовуються для міжнародних платежів. Найважливішу частину валютних резервів складають запаси ВКВ і золота, а також міжнародних колективних валют типу СПЗ і резервні позиції країн у МВФ.
Одним з найважливіших елементів кожної валютної системи є валютний курс, який показує ціну валюти однієї країни, виражену в валюті іншої. Валютні курси поділяються на два види: фіксовані (тверді) і плаваючі (гнучкі).
В основі фіксованого курсу знаходиться монетний паритет, тобто ваговий вміст золота у національних грошових одиницях. Фіксований валютний курс коливається навколо монетного паритету залежно від попиту й пропозиції. Однак ці обмеження не мають перевищувати якийсь відсоток паритету, бо інакше держава повинна примусово понизити чи підвищити золотий вміст своєї валюти. Фіксовані валютні курси були характерними для золотого, золотодевізного і золотодоларового стандартів. Сьогодні, коли золото „вийшло” зі змісту грошей, вони можуть тільки годі існувати, коли держава в особі Центрального банку встановлює в адміністративному порядку примусово фіксований валютний курс.
Плаваючі валютні курси не пов’язані з монетними паритетами. Вони визначаються шляхом зіставлення паритетів купівельної спроможності валют, інакше кажучи, оцінки у національних грошах вартості однойменного „кошика” товарів. Такі курси зумовлюють обмін однієї валюти на іншу в залежності від попиту й пропозиції, і характерні для сучасного багатовалютного стандарту, коли перестало існувати саме поняття „золотий вміст” валюти.
Формою існування валютного курсу є валютний режим. У сучасних умовах, коли валютні курси „плаваючі” (в усякому разі, в абсолютній більшості країн) існують різні види таких плаваючих курсів, а отже, різні валютні режими - способи встановлення і підтримання валютних курсів. Вони можуть „плавати” вільно винятково під впливом попиту і пропозиції на валютному ринку - це режим незалежного плавання. До таких валют відносяться найбільш „сильні”, наприклад, долар, євро, йєна. Валютні курси можуть плавати спільно - режим спільного „плавання”. Країни, які використовують спільні валютні курси у розрахунках один з одним, фіксують коливання курсів, а з іншими країнами використовують режим незалежного вільного плавання. Валюти можуть „плавати” також пов’язано з іншими валютами. Країни, що використовують режим пов’язаного плавання, прив’язують свою валюту до однієї з провідних країн (наприклад, долара США) або до колективної валюти (СПЗ). Валюти цих країн плавають разом з валютою, до якої вони прив’язані.
До ознак певних валютних режимів належить поняття валютної зони - об’єднання численних і різних за рівнем економічного розвитку держав у більш чи менш єдине валютне угруповання, зумовлене тісними економічними, а інколи й політичними зв’ язками у вигляді єдиного валютно-фінансового режиму та однакової, в основному, системи валютних обмежень.
Особливостями валютних зон є:
підтримання усіма учасниками валютної зони твердих курсів своїх валют відносно основної валюти;
зміна курсів своїх національних валют відносно інших валют здійснюється тільки зі згоди держави основної валюти;
зберігання в банках країни основної валюти більшої частини національних валютних резервів;
вільний обмін між собою валют країн-учасниць зони;
вільний рух коштів у межах зони і наявність обмежень відносно третіх країн тощо. Найбільшими валютними зонами у світі є стерлінгова зона, доларова зона і зона євро. Купівля-продаж іноземних валют і платіжних документів в іноземних валютах
здійснюється на валютних ринках. Історично першим таким ринком був ринок золота, як грошового товару, де воно продавалось на основі офіційної, закріпленої міжнародними угодами, ціни. При цьому дану ціну повинні були підтримувати центральні банки шляхом інтервенцій - продажів із державного золотого запасу, якщо попит на нього перевищував пропозицію. Офіційна ціна золота за одну трійську унцію (31,1035 г) складала 20,67 дол. (1837-1934 pp.), 35 дол. (1934-1968 pp.), 38 дол. (1968-1970 pp.). Остання офіційна ціна золота складала 42,22 дол. Цей ринок проіснував до серпня 1971 року, коли офіційна ціна була скасована. Сьогодні ринок золота функціонує за принципами звичайного товарного ринку, і ціна на нього формується під впливом попиту й пропозиції.
Сучасний валютний ринок - це складний економічний механізм, функціонування якого покликане забезпечити купівлю та продаж окремих валют, формування їх валютних курсів. Існує три групи суб’єктів валютного ринку:
фірми, організації, приватні особи, зайняті у різноманітних сферах зовнішньоекономічної діяльності;
комерційні банківські установи, які забезпечують валютне обслуговування зовнішніх зв’язків; особливо велику роль тут відіграють брокерські контори, на які у деяких країнах припадає понад половину операцій на валютному ринку;
державні установи, основне місце серед яких займають центральні банки та казначейства окремих країн.
Водночас необхідно пам’ ятати, що головними суб’ єктами валютного ринку виступають світові транснаціональні банки і валютні курси, які формуються, як правило, у процесі здійснення міжбанківських операцій і на валютних біржах.
Статистика, яка б визначала щорічні обсяги операцій на валютному ринку, відсутня. За існуючими оцінками, нинішній сукупний обіг валютних ринків досягає 700 трлн. доларів у рік. Така астрономічна цифра пояснюється багатократністю валютних переведень, що здійснюються не лише на готівковій, але й безготівковій основі. Нині найбільш крупні валютні ринки у Нью-Йорку, Лондоні, Франкфурті, Цюриху, Парижі, Торонто, Токіо, Гонконгу, Сінгапурі та ін. Усі вони пов’язані новітнім телекомунікаційним зв’язком, що створює глобальну структуру світового валютного ринку.
У практиці операцій на валютних ринках розрізняють касові операції - платежі по них здійснюються не більше, ніж за 48 годин, і строкові, розрахунки по яких здійснюватимуться у майбутньому. Визначається валютний курс для касових операцій (курс спот) і відповідний
курс для строкових - ф’ючерсних чи опціонних операцій (курс форвард).
До факторів, що безпосередньо впливають на співвідношення попиту та пропозиції на окремі валюти на валютних ринках, належать. стан платіжного балансу країни по поточних операціях, а також по руху довгострокових капіталів; рівень процентних ставок, що встановлюється в економіці тієї чи іншої країни; фактори спекулятивного ринку та інфляційні очікування; умови політичної та соціальної стабільності та інші обставини.
3.
<< | >>
Источник: Невідомий. Загальна економіка. 2013. 2013

Еще по теме Структура й етапи розвитку світової валютної системи:

  1. § 2. Основні етапи розвитку римського спадкового права
  2. Етапи становлення та основні риси світового господарства, його структура. Міжнародні економічні відносини
  3. § 2. Роль римського приватного права у виникненні й розвитку правових систем у країнах Європи
  4. Розвиток сучасної світової філософії та її особливості
  5. Суть, етапи та форми міжнародної економічної інтеграції
  6. Держава і право України в роки другої світової війни (вересень 1939 — вересень 1945 рр.)
  7. ^ш § 1. Періодизація розвитку Римської держави і права
  8. Формаційний та цивілізаційний підходи до періодизації суспільного розвитку
  9. Філософія розвитку (діалектика буття)
  10. 29. Правовая система общества: понятие и структура
  11. 21. Политическая система общества: политика и структура
  12. З.Податки, їх функції та структура. Система оподаткування
  13. ТЕМА 8 ТРАДИЦІЇ ТА ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ФІЛОСОФСЬКОЇ ДУМКИ В УКРАЇНІ (2 год.)
  14. 4.7. Анализ структуры территориально-производственных систем
  15. Сучасне релігієзнавство — віхи історичного розвитку
  16. Класичний сократівський період розвитку
  17. Глава 10 ПРЕДПОСЫЛОЧНЫЕ МЕТОДОЛОГИЧЕСКИЕ СТРУКТУРЫ В СИСТЕМЕ ТЕОРЕТИЧЕСКОГО ЗНАНИЯ
  18. Глава 10 Древняя Индия: политическая система и социальная структура
  19. Генезис розвитку релігії та її ранніх форм