<<
>>

Суть, форми і системи заробітної плати. Мінімальна заробітна плата

У ринковій економіці заробітна плата виступає як ціна, що сплачується за використання найманої праці. Для роботодавця зарплата виступає як ціна за ресурс. В умовах досконалої конкуренції ціна на ресурси визначається співвідношенням попиту і пропозиції, а попит і пропозиція, в свою чергу, є похідними від споживчого попиту та рівня цін на товари і послуги, які виробляються за допомогою цих ресурсів.

Наприклад, попит на програмістів визначається рівнем попиту на програмне забезпечення галузей економіки та домашніх господарств.

Усі економічні ресурси використовуються одночасно, тому попит на кожний із факторів залежить не тільки від рівня цін на певний ресурс, а й від рівня цін на інші ресурси. Все це означає, що підприємець завжди порівнює, як йому вигідніше вчинити: найняти більше працівників чи збільшити обсяг фізичного капіталу. Підприємець може збільшувати чисельність найманих працівників до тих пір, поки грошова оцінка граничного продукту буде більшою або дорівнюватиме величині заробітної плати. З іншого боку, працівник розраховує на заміщення вартості його робочої сили - відновлення фізичних і духовних здібностей до праці. Ці фактори формують попит і пропозицію на ринку праці, а їх взаємодія - ціну праці або розмір заробітної плати. Фактор заміщення вартості робочої сили лежить в основі встановлення розміру мінімального споживчого кошика та мінімальної ставки заробітної плати.

Заробітна плата, як правило, складається із основної (тарифної) і додаткової. Тарифна частина зарплати визначається за тарифно-кваліфікаційною сіткою і виплачується працівникові, якщо він відпрацював необхідний час. Ця частина зарплати повинна бути гарантованою і складати не менше 60% від рівня зарплати. Додаткова зарплата значною мірою залежить від результатів праці і виплачується за працю понад встановлені норми, за трудові успіхи, винахідливість, особливі умови праці тощо.

Заробітна плата має дві форми: відрядну та погодинну. Кожна з форм зарплати має свої системи.

Відрядна заробітна плата - це форма оплати праці, при якій вона нараховується за кожну одиницю виробленої продукції. Всередині відрядної форми можуть використовуватися проста відрядна, відрядно-прогресивна, відрядно-преміальна системи зарплати. Відрядна форма зарплати передбачає також систему доплат за економію палива, енергії, сировини, матеріалів, за ефективне використання устаткування, за ставлення до праці тощо.

Погодинна форма заробітної плати застосовується там, де продукту треба виробляти саме стільки, скільки того вимагає технологія, наприклад, при конвеєрному

виробництві. Існує погодинно-нормативна і погодинно-преміальна системи заробітної плати. Перша передбачає оплату за відпрацьований час та при виконанні встановлених нормативів, а друга - ще й додаткову виплату премій за економію витрат, досконаліші форми організації праці, підвищення якості продукції тощо. В останні десятиліття в розвинутих країнах почали використовувати систему дольової участі робітників у розподілі доходів підприємства, яка дозволяє зацікавити робітників у кінцевих результатах роботи фірми, оскільки вони отримують певну частку прибутку або дивіденди на свої акції.

В Україні організація оплати праці здійснюється на основі Генеральної тарифної угоди, галузевих і регіональних угод, колективних і індивідуальних договорів. На рівень заробітної плати впливає держава (встановлюючи гарантований мінімум зарплати) та профспілки. Розміри середньомісячної номінальної та реальної зарплати в Україні можна проаналізувати за допомогою табл..2.6.1.

Таблиця 2.6.1.

Середньомісячна номінальна та реальна заробітна плата                             найманих працівників*

Номінальна заробітна плата, грн..

Відсотків до попереднього року

індекс номінальної заробітної плати індекс реальної заробітної плати
1995 - 514,2 110,6
2000 230 129,6 99,1
2001 311 135,2 119,3
2002 376 121,0 118,2
2003 462 122,8 115,2
2004 590 127,5 123,8
1995 - 514,2 110,6

* Без найманих працівників статистично малих підприємств та зайнятих у громадян- підприємців

Мінімальна заробітна плата - це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту некваліфіковану працю. Вона визначається з урахуванням вартості мінімального споживчого кошика, загального рівня середньої зарплати, продуктивності праці, рівня зайнятості і не повинна бути нижче межі малозабезпеченості.

Мінімальний споживчий кошик (прожитковий мінімум) визначається як вартість набору товарів і послуг, мінімально необхідних для задоволення потреб у харчуванні на рівні фізіологічно мінімальних норм споживання (окремо для дорослих, дітей, людей похилого віку), а також мінімальних потреб в одязі, взутті, предметах домашнього вжитку, медикаментах, комунальних і побутових послугах, транспорті, культурі. В              Україні

склад споживчого кошика розробляється науковими установами та організаціями відповідного профілю і затверджується Кабінетом Міністрів. На основі системи споживчих кошиків формується мінімальний споживчий бюджет (Закон України „Про мінімальний споживчий бюджет” № 1284-XII від 03.07.1991). До 1999 року в Україні розроблявся і затверджувався соціальний норматив - межа малозабезпеченості. Межа малозабезпеченості - це величина середньодушового сукупного доходу, який забезпечує непрацездатному громадянинові споживання товарів і послуг на мінімальному рівні, встановленому законодавством. Споживчі кошики для визначення величини вартості межі малозабезпеченості розроблялися за участю профспілок Кабінетом Міністрів (Закон України „Про межу малозабезпеченості” № 190/94-ВР від 04.10.1994).

Відповідно до статті 6 Закону України „Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії” № 2017-III від 05.10.2000р. базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, який щорічно встановлюється Кабінетом Міністрів після проведення науково громадської експертизи сформованих набору продуктів харчування, набору непродовольчих товарів і набору послуг і затверджується Верховною Радою. На основі прожиткового мінімуму повинні визначатись державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально- культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти.

В Україні, на жаль, основну частку вартості мінімального споживчого кошика складають витрати на продукти харчування (вважається, що до групи бідних належать країни, в яких населення витрачає на продовольчі потреби понад 60% сімейного бюджету.

Норми продовольчого споживання рекомендовані Українським НДІ харчування. На сьогодні їх рівень приблизно на 20% нижчий проти фактичного споживання у розвинутих країнах. При розрахунку норм споживання враховуються: норми фізіологічних потреб у харчових речовинах і за енергетичною цінністю для різних груп населення; дані про хімічний склад та енергетичну цінність харчових продуктів та їх втрату при кулінарній обробці та приготуванні їжі; дані про засвоювання білка і вміст у ньому амінокислот. За цими даними визначається хімічний склад продуктів та їх калорійність. У середньому на душу населення на 1 добу слід забезпечити: білків - 73,6 г; жирів - 56,8г; вуглеводів - 353,3г. Все разом це має забезпечити приблизно 2200ккал. (у тому числі: для чоловіків - 2700ккал., для жінок - 2100 ккал., для пенсіонерів - 1970 ккал., для дітей до 6 років - 1580 ккал., для дітей від 7 до 15 років - 2385 ккал). Прожитковий мінімум, встановлений ст..65 Закону про Державний бюджет України на 2006 рік складає: для дітей віком до 6 років - 418 грн.; дітей віком від 6 до 16 років - 536 грн.; осіб, які втратили працездатність - 366 грн.; для працездатних осіб - 505 грн. Можна очікувати і на подальше його зростання у зв’язку із підвищенням цін на комунальні послуги для населення.

Для реалізації соціальних стандартів необхідно не тільки мати їх визначені розміри та грошовий вираз, а й періодично переглядати в залежності від зміни соціально- психологічних факторів і економічних умов розвитку суспільства. Як показує досвід соціальної політики останніх років, в Україні відбувається розширення кола гарантій, але відносно знижується рівень їх забезпечення. Як відзначають економісти, в галузях культурно-соціальної сфери (освіта, охорона здоров'я, культура) відповідними правовими актами мають бути встановлені нормативи їх фінансування у вигляді частки ВВП, що приходиться на ці потреби. На сьогодні вони не використовуються.

<< | >>
Источник: Невідомий. Загальна економіка. 2013. 2013

Еще по теме Суть, форми і системи заробітної плати. Мінімальна заробітна плата:

  1. Система маркетингу у діяльності сучасного підприємства
  2. Суть, форми і системи заробітної плати. Мінімальна заробітна плата