<<
>>

Суть і структура фінансової системи. Суб’єкти фінансових відносин


Вивчення економічної структури сучасного суспільства неможливе без аналізу фінансової системи, яка являє собою сукупність фінансових відносин та інститутів, що їх регулюють. Через фінансовий механізм держава створює і використовує фонди грошових засобів, необхідних для виконання її численних функцій у політичній, економічній та соціальній сферах.
Показники фінансової системи є надійним індикатором стану національної економіки в цілому, тому що саме тут, у цій сфері прямо чи опосередковано відображаються всі найважливіші аспекти господарської діяльності: структура виробництва, міжгалузеві та територіальні пропорції, ефективність діяльності окремих галузей, державне регулювання економіки тощо. Отже, спробуємо визначити, що таке фінанси, фінансові відносини, фінансова система?
Фінанси - це система відносин у розподілі й використанні фондів грошових засобів (фінансовихресурсів). Іншими словами, грошові відносини, рух яких здійснюється через особливі фонди, - це фінансові відносини. Водночас, це відносини між:
Державою, юридичними тафізичними особами;
фізичними і юридичними особами;
юридичними особами;
окремими державами.
Система цих відносин отримала назву фінансової системи. У правовому плані фінансова система - це сукупність до певної міри відокремлених і водночас взаємопов’язаних сфер і ланок фінансових відносин, що управляються спеціальним фінансовим апаратом. Поняття „фінансова система” часто використовується і в розумінні сукупності фінансових установ країни. Отже, фінанси як інструмент вартісного розподілу ВВП і частини національного багатства, відіграють дуже важливу роль у процесі як створення у господарюючих суб’єктів, населення і держави доходів, так і їх використання для забезпечення суспільних потреб, охоплюючи потреби людей, підприємств і специфічні потреби державних і політичних структур у грошових засобах.
Розширене відтворення і матеріальне стимулювання робітників, задоволення соціальних та інших потреб суспільства органічно пов’язані з рухом і споживанням фінансових ресурсів - матеріальних носіїв фінансових відносин.
Фінанси використовуються широко державою, бізнесом, населенням і для контролю за процесами створення доходів та їх використання. Тобто фінанси виконують для держави (в першу чергу) і для господарюючих суб’єктів (бізнесу і населення) роль каналу зворотного зв ’язку, дозволяючи їм отримувати оперативну інформацію про хід усього процесу кругообігу грошових засобів і своєчасно вносити відповідні корективи. Ланками фінансової системи є:              грошові              фонди підприємств, організацій, фірм,
заощадження населення, бюджети різних рівнів, фонди соціального, майнового й особистого страхування, валютні резерви держави, інші спеціальні грошові фонди.
Загальна економічна теорія вирізняє трьох основних суб’єктів фінансових відносин, а отже, відповідно: фінанси господарюючих суб’єктів (бізнесу), фінанси населення, домашніх господарств (у західній термінології - хаузхолду) і фінанси держави (по- іншому - суспільні або публічні фінанси). Фінанси бізнесу - це фінансові відносини між юридичними особами, юридичними і фізичними особами, юридичними особами і державою.
Основними документами, що характеризують показники стану цих фінансових відносин є баланс підприємства, звіт про результати фінансової діяльності та їх використання, звіт про рух грошових потоків, звіт про зміни у власному капіталі фірми.
Дохідну частину фінансів населення створюють первісні доходи сімей, як-от: зарплата, дивіденд, процент, рента, доходи від неакціонерного підприємництва тощо. Витратну частину - всі витрати і заощадження населення.
Державні (публічні) фінанси формують центральну частину всієї фінансової системи, а провідною ланкою фінансів держави є державний бюджет (план доходів і видатків держави). За його допомогою держава здійснює територіальний і міжгалузевий розподіл і перерозподіл валового внутрішнього продукту.
Принципи побудови фінансової системи у сфері суспільних фінансів можуть бути різними. Це залежить від державного устрою країни, закріплених в її Конституції форм державних інститутів, правил їх діяльності тощо. Розповсюдженим є принцип фіскального федералізму, який використовується в багатьох країнах, як от: США, Канада, Німеччина, Росія тощо.
Суть даного принципу зводиться до чіткого розмежування функцій між окремими адміністративно-територіальними ланками фінансової системи. Так, уряд, як правило, є повністю незалежним у тому, що стосується витрат на оборону, космос, дипломатію. Місцеві ж органи фінансують розвиток освіти (принаймні обов’язкової), культури, частково охорони здоров’я, повністю охорону громадського порядку тощо.
Згідно з принципами ринкової економіки і демократичного устрою суспільства, місцеві бюджети не входять своїми доходами і витратами до державного бюджету. Наприклад, у США (федерація) доходна частина федерального бюджету формується в основному за рахунок прямих податків (45%), податків і внесків із соціального страхування, що сплачують робітники і роботодавці (35%), податку на прибуток акціонерних компаній (10%). Частка непрямих податків незначна: акцизи - приблизно 5%, мито - 2%. Доходна частина бюджетів штатів формується, перш за все, за рахунок непрямих податків, а джерела доходів місцевих бюджетів - це різні місцеві податки та збори. Бюджетна система України формується та функціонуєза певними відхиленнями приблизно в такій же структурі.
Отже, фінанси виражають систему відносин, пов ’язану з формуванням, розподілом і використанням фондів грошових засобів. Самі грошові фонди створюються і використовуються не автоматично, а під впливом складних розподільчих відносин, чим і зумовлюється об’єктивна необхідність фінансового контролю.
В умовах ринкових відносин у правовій державі фінансовий контроль вкрай важливий. Він повинен іти від вищих органів державної влади. Це особливо важливо сьогодні, коли бюджетний процес в Україні не сталий. Контроль за виконанням доходної частини бюджету забезпечують фінансові, податкові, митні та інші органи, які організовують роботу з отримання податків, відстежують своєчасний і правильний порядок їх сплати. Контроль за цими процесами йде через Міністерство фінансів України і Державне казначейство, Державну податкову адміністрацію, Державний митний комітет. Розвиток акціонерних форм власності привів до створення нового для нашої країни інституту незалежного зовнішнього фінансового контролю - аудиту. Мережа аудиторських фірм дозволяє втілювати справді економічні принципи фінансового контролю, побудовані на договірних платних партнерських взаємовідносинах між аудиторськими структурами і господарськими суб’ єктами.
Фінансова система держави відтворює всі процеси по розподілу і перерозподілу ВВП, тому політика держави відносно фінансової системи виступає одним з найважливіших регуляторів розвитку національної економіки. Заходи держави з мобілізації фінансових ресурсів, їх розподілу і використання на основі фінансового законодавства країни називаються фінансовою політикою. Напрямки фінансової політики залежать від економічного стану країни. Кризовий стан економіки визначає фінансову політику, що має напрямок, з одного боку, на стимулювання виробництва (наприклад, у вигляді окремих податкових пільг виробникам), на мобілізацію фінансових ресурсів з метою їх ефективного вкладення в окремі галузі економіки, а з іншого - на утримання усіх соціальних програм, скорочення витрат у оборону чи утримання державного апарату тощо. При переході економіки в інший стан відповідно змінюються напрямки фінансової політики.
Правильність обраної фінансової політики, безумовно, залежить від критичної оцінки економічної ситуації в країні, від дотримання основного правила економічної науки: при розробці прогнозів і рекомендацій оцінювати економічну ситуацію такою, якою вона є, а не такою, якою її бажали би бачити. Це тим більше важливо, оскільки загальною тенденцією у сучасному світі є посилення ролі уряду в регулюванні національної економіки через фінансову систему
Фінансова політика складається з двох взаємопов’язаних напрямків діяльності держави: в сфері регулювання бюджету (бюджетна політика) та оподаткування і регулювання структури державних витрат з метою впливу на економіку (фіскальна політика).
<< | >>
Источник: Невідомий. Загальна економіка. 2013. 2013

Еще по теме Суть і структура фінансової системи. Суб’єкти фінансових відносин:

  1. Об’єкти ринкових відносин і структура ринку. Суть та функції ринкової інфраструктури. Ринкова кон’юнктура
  2. § 2. Суб’єкт права
  3. Міжнародні валютні відносини, їх суть, умови виникнення
  4. ФІНАНСОВА СИСТЕМА
  5. Етапи становлення та основні риси світового господарства, його структура. Міжнародні економічні відносини
  6. Суть економічної системи та її основні елементи
  7. Суть, форми і системи заробітної плати. Мінімальна заробітна плата
  8. 9. Працівники як суб'єкти трудових правовідносин
  9. 10. Роботодавці як суб'єкти трудових правовідносин
  10. 1. Види трудових відносин та їх правове регулювання
  11. Ринок природних ресурсів. Земля як об’єкт купівлі-продажу. Ціна землі
  12. З.Податки, їх функції та структура. Система оподаткування
  13. Розподільчі відносини як фаза відтворення. Механізм розподілу національного доходу