<<
>>

Центральний банк та його функції


Центральний банк у ринковій економіці є ключовою ланкою банківської системи. Його головне призначення полягає у забезпеченні стійкості національної грошової одиниці, професійному нагляді та координації діяльності банківської системи.
За допомогою монетарних інструментів центробанк виступає також органом державного регулювання макроекономічних процесів, що відбуваються в економіці країни. Він самостійно розробляє і впроваджує конкретні заходи щодо реалізації пріоритетів грошово-кредитної політики, визначених урядом, бере безпосередню участь у формуванні пропозиції грошей, щоб ефективно здійснювати урядові програми і стимулювати економічну кон'юнктуру в країні.
Центральні банки у своєму сучасному вигляді, з притаманними їм функціями, існують відносно недавно. До початку XIX ст. чіткого розмежування між комерційними та центральними банками не було, а монополії на емісію грошей не існувало. Децентралізована емісія банкнот, характерна для того часу, практично дозволяла комерційним банкам випускати гроші в обіг у необмеженій кількості. Тому комерційні банки інколи зловживали випуском банкнот, що зумовило неможливість задовольнити банками підвищений попит їх клієнтів в обміні банкнот на золото.
У результаті цього відбувалося неконтрольоване зростання обсягів неповноцінних грошей: банкноти масово витісняли з обігу повноцінні монети, що об'єктивно вимагало державної монополії та централізації банкнотної емісії.
Історично процес організації центральних банків відбувався двома шляхами:
еволюційний - становлення центрального банку відбувається протягом тривалого періоду часу шляхом поступового закріплення за ним монопольного права емісії банкнот. Такий шлях розвитку пройшли більшість центробанків європейських країн (Банк Англії, Банк Голландії, Банк Франції та ін.);
директивний - держава приймає рішення (декрет) про заснування центрального банку, закріплюючи за ним монопольне право випуску грошей у країні, надання йому функцій нагляду за діяльністю комерційних банків та грошово-кредитного регулювання економіки (Федеральна резервна система США, Банк Німеччини, Національний банк України та ін.).
Світовий досвід свідчить про те, що діяльність центрального банку має бути певною мірою незалежною від владних структур. Під незалежністю центробанку від уряду слід розуміти дві її форми: політичну та економічну незалежність.
Рівень автономії центрального банку визначається правовим актом, який регулює його діяльність. У багатьох країнах завдання і функції центрального банку, його монетарні інструменти та їх застосування регулюються окремим законом про Центральний банк. Іноді питання незалежності центрального банку передбачаються у Конституції країни. Досить часто місце центрального банку у процесі економічного регулювання та ступінь його самостійності визначаються не лише законодавством, а й національними традиціями та історичними особливостями функціонування банківської системи країни.
Суттєвий вплив на місце і роль центрального банку в економіці, певні проміжки часу, мають домінуючі економічні доктрини, які, в кожен окремий період, беруть гору в тій чи іншій країні. Наприклад, коли у багатьох ринкових країнах після глибинних кризових потрясінь дотримувалися кейнсіанських поглядів, позиції центрального банку значно посилювалися.
Досить часто державою і центральним банком використовувалися адміністративно-розпорядчі методи регулювання економіки.
В умовах домінування ліберально-монетаристських теорій втручання держави в економіку зменшується. Центральний банк здійснює регулювання економіки переважно через економічні важелі, впливаючи за їх допомогою на грошову масу в обігу.
Отже, незалежний статут центрального банку дає йому можливість не пов'язувати свої дії з динамікою політичної та соціальної кон'юнктури, яка склалася в державі, а зосередитися на забезпеченні стабільності національної грошової системи.
Водночас незалежність центрального банку об'єктивно не може бути абсолютною. У тактичних питаннях щодо регулювання економіки вона не повинна вступати у протиріччя за стратегічними цілями економічної політики органів державного управління. Центральний банк, як агент уряду, повинен враховувати загальноекономічні цілі та узгоджувати свої дії з урядом й іншими державними установами, які формують в країні економічну і фінансову політику.
Центральний банк нашої країни - Національний банк України - за своїми функціями принципово не відрізняється від центральних банків інших країн. Він підзвітний Верховній Раді України, тому незалежний від Уряду, але активно співпрацює з ним.
Центральний банк виконує ряд специфічних функцій:
є емісійним центром країни - здійснює емісію грошей та забезпечує організацію грошового обігу;
виступає „банком банків” - надає їм (комерційним банкам) кредити;
здійснює нагляд і регулювання діяльності банківської системи, надає їм ліцензію, контролює діяльність;
виконує обов’язки „банку уряду” - виступає банкіром і фінансовим агентом уряду, здійснює касове виконання державного бюджету;
регулює валютний курс;
здійснює грошово-кредитне регулювання економіки;
представляє інтереси країни у міжнародних кредитно-фінансових установах.
Кожну з названих функцій центральний банк виконує за допомогою певного набору
заходів, прийомів і операцій. Як емісійний центр країни, Центральний банк здійснює випуск в обіг грошей на кредитній основі. Це відбувається шляхом кредитування комерційних банків та уряду.. Для цього банк прогнозує необхідну для розвитку економіки грошову масу (як готівкову, так і безготівкову), стежить за співвідношенням грошей в обох сферах грошового обігу, розробляє проект грошово-кредитної політики та подає його на розгляд вищих органів влади.
У процесі виконання емісійної функції центральний банк здійснює регулювання грошового обігу, що передбачає сукупність монетарних заходів для підтримання стабільності грошового обігу, сталості національної валюти, стримування інфляції, гнучкого забезпечення грошима потреб економіки, тобто урівноваження попиту і пропозиції грошей.
Регулюючи грошовий обіг з метою підтримки стійкості національної валюти та сприяючи розвитку економіки своєї країни, центральний банк має дотримуватися вимог економічного закону грошового обігу. Цей закон вимагає, щоб кількість грошей в обігу (готівковому і безготівковому) зростала прямо пропорційно до зростання обсягів валового національного продукту та обернено пропорційно до швидкості обігу грошей. Для цього у розпорядженні центрального банку для регулювання грошової маси в обігу є певний набір інструментів грошово-кредитної політики, якими він повинен кваліфіковано оперувати. Відповідно до закону „Про банки та банківську діяльність” емісійним центром країни є НБУ.
На нього покладено організацію грошового обігу й регулювання емісійних операцій, тобто операцій, пов’язаних з випуском і вилученням готівки з обігу.
Згідно з чинним законодавством, НБУ забезпечує виготовлення грошових знаків (банкнот і монет) і регулює їх функціонування на всіх етапах обігу: від випуску до вилучення з обігу зношених, пошкоджених та фальшивих банкнот і монет. НБУ розробляє дизайн грошових знаків, установлює номінали, визначає систему їх захисту тощо.
Національний банк, як емісійний центр країни, має повноваження щодо організації та регулювання грошового обігу на території України. Він встановлює правила випуску в обіг, зберігання, перевезення, інкасації та вилучення готівки з обігу, визначає порядок ведення касових операцій для банків і суб’єктів господарювання.
Зауважимо, що значення емісійної функції центрального банку в наші дні дещо знижується, оскільки постійно зменшується питома вага готівкових платежів у загальному грошовому обігу. У розвинених країнах їх частка не перевищує 5-10%, а сфера застосування обмежена, в основному, роздрібним товарообігом. При безготівкових (електронних) платежах, що здійснюються переважно через банківську систему, джерелом емісії депозитних грошей стають позичкові операції комерційних банків. Тому завданням центрального банку є регулювання не лише обігу готівки, а й кредитних операцій економічних суб’єктів відповідно до тенденцій у змінах ВВП країни.
Функція „банку банків”. Центральні банки у більшості країн безпосередньо не вступають у фінансові відносини із суб'єктами господарської діяльності та населенням, а забезпечують касове, розрахункове та кредитне обслуговування комерційних банків. Вплив центральних банків на економічні процеси в державі здійснюється уже через комерційні банки. Отож, центральні банки, в основному, обслуговують кредитні установи та уряд.
Виконуючи функцію „банку банків”, центральний банк відкриває кореспондентські рахунки комерційним банкам; проводить міжбанківські розрахунки; кредитує й організовує систему рефінансування комерційних банків. Центральний банк здійснює нагляд за діяльністю комерційних банків; видає інструкції, методичні положення та інші нормативні документи, що регламентують процедуру проведення банківських операцій; визначає напрями діяльності банківської системи.
Центральний банк виступає кредитором останньої інстанції та організовує систему рефінансування для комерційних банків. Це робиться з метою підтримки їх ліквідності та забезпечення стабільності банківської системи. Відносно окремого банку ця підтримка зорієнтована на мінімізацію потенційних втрат і здійснюється в разі неможливості залучення комерційними банками коштів з інших джерел, зокрема кредитів на міжбанківському ринку.
Процентні ставки на кредити рефінансування центральний банк визначає залежно від прогнозованого рівня інфляції та кон’юнктури (співвідношення попиту і пропозиції), що склалася на кредитному ринку.
В Україні Національний банк поступово освоює методи кредитування комерційних банків, загальноприйняті у світовій банківській практиці. Важливим кроком в освоєнні ринкових інструментів рефінансування комерційних банків було запровадження після грошової реформи (1996 р.) ломбардного кредитування комерційних банків під заставу державних цінних паперів і шляхом угод „репо”.
Центральні банки здійснюють регулювання діяльності комерційних банків, а в окремих країнах до їх повноважень належить і банківський нагляд.
Банківське регулювання - це система заходів, що визначають загальні правила і принципи банківської діяльності, порядок здійснення банківського нагляду, відповідальність за порушення банківського законодавства.
Банківський нагляд - це система контролю й активних засобів впливу, спрямованих на забезпечення дотримання банками у процесі їх діяльності вимог законодавства України і встановлених економічних нормативів. Банківський нагляд здійснюється з метою забезпечення стабільності банківської системи та захисту інтересів вкладників і кредиторів.
З метою забезпечення фінансової стійкості комерційних банків і захисту інтересів вкладників і кредиторів, центральний банк установлює для них обов’язкові економічні нормативи, які мають забезпечувати здійснення контролю за банківськими ризиками, пов’язаними з капіталом, ліквідністю, платоспроможністю, кредитно-інвестиційними та валютними операціями.
До основних завдань банківського нагляду належать:
забезпечення стабільності та надійності банківської системи;
захист інтересів вкладників та інших кредиторів від ризику втрати коштів;
створення конкурентного середовища у банківському секторі;
забезпечення прозорості діяльності банківської системи;
підтримання необхідного рівня професіоналізму і стандартів в діяльності банків;
запровадження новітніх банківських технологій тощо.
У функції банкіра та фінансового агента уряду центральний банк тісно взаємодіє з фінансовими органами держави у розв’язанні загальних проблем монетарної та фіскальної політики. Зокрема, йому належить провідна роль в організації касового виконання державного бюджету - організації надходження грошових коштів до бюджету та їх видачі в процесі виконання бюджету. З цією метою фінансові органи відкривають рахунки, на яких відбиваються (відображаються) відповідні розрахунково-касові операції:
прийняття розрахункових документів на виплату податків, зборів та інших платежів до бюджету;
зарахування доходів на рахунки відповідних бюджетів;
зберігання бюджетних коштів;
видача цих коштів на передбачені бюджетом заходи;
ведення відповідного обліку та звітності.
Центробанк відповідальний також за зберігання золотовалютних резервів країни, що використовуються центральними банками як гарантійно-страхові фонди для міжнародних платежів і для підтримки курсів національних валют шляхом здійснення інтервенцій на валютному ринку.
Центральні банки беруть активну участь у фінансово-кредитних операціях своїх держав на міжнародних фінансових ринках у якості фінансових агентів (радників, консультантів), а також представляють інтереси своїх країн у міжнародних фінансових інститутах.
Функція грошово-кредитного регулювання економіки. Найважливішою функцією, що притаманна всім, без винятку, центральним банкам, є регулювання грошової пропозиції (Ms) шляхом розробки стратегії і тактики монетарної політики в країні. Для центрального банку, як органу державного регулювання, основне стратегічне завдання полягає у забезпеченні стабільності та купівельної спроможності національної грошової одиниці. Тактика монетарної політики полягає у виборі інструментів для досягнення поставленої мети.
Головне завдання центральних банків сучасних країн з розвинутою економікою ринкового типу - регулювання процесів розвитку національної економіки через вплив на грошово-кредитну систему у формі зміни обсягів і структури грошової маси. У даному випадку в спрощеному вигляді фактично мова йде про емісію додаткової кількості грошей відповідно до збільшення маси благ і прискорення грошового обігу при необхідності додаткового стимулювання економіки з метою прискорення економічного зростання (експансіоністська політика) або вилучення надлишкової кількості грошей при загрозі надмірної інфляції (рестрикційна політика).
У цих умовах важливу роль відіграє механізм, за допомогою якого центральний банк здійснює запуск додаткових грошей в економіку і який визначає можливості ефективного вилучення надлишкових грошей. Рівень розвитку й ефективність роботи даного механізму можна вважати однією з фундаментальних відмінностей між змішаними економічними системами сучасних розвинутих країн та економічними системами країн з командно- адміністративною або перехідною економікою.
Центральний банк використовує такі класичні інструменти грошово-кредитної політики: резервна норма, облікова ставка й операції на відкритому ринку.
Також зазначимо, що центральний банк вживає низку інших заходів для підвищення надійності та стабільності банківської системи, зокрема встановлює для комерційних банків певні економічні нормативи: мінімальний розмір статутного фонду, показники ліквідності балансу, наприклад, співвідношення власного і залученого капіталу, максимальний розмір ризику на одного позичальника у відсотках до загальної суми власних коштів банку тощо.
<< | >>
Источник: Невідомий. Загальна економіка. 2013. 2013

Еще по теме Центральний банк та його функції:

  1. Центральный банк Российской Федерации
  2. Підприємство і його функції. Види підприємств
  3. Предмет економічної теорії та зміна підходів до його визначення. Функції економічної теорії
  4. 12. Банк контрольных заданий и вопросов по учебной дисциплине (портфель студента)
  5. 6. Функції трудового права України
  6. ТЕМА і ФІЛОСОФІЯ: її ПРЕДМЕТ, ФУНКЦІЇ ТА ЗНАЧЕННЯ (2 год.)
  7. Предмет і функції філософії
  8. З.Податки, їх функції та структура. Система оподаткування
  9. Тема 1 Філософія як світогляд, її предмет, структура та функції (2 год.)
  10. РОЗПОДІЛ НАЦІОНАЛЬНОГО ДОХОДУ І ЙОГО СПОЖИВАННЯ
  11. § 2. Шлюб та його види
  12. 29. Строковий трудовий договір та особливості його укладення
  13. З.Ринок монополії та його ознаки
  14. Поняття попиту і фактори, що його визначають
  15. Ринок товарів і послуг та його інфраструктура.