<<
>>

Філософія історії: сутнісні характеристики історичного процесу та його сенс

Філософія історії — це розділ філософії, в якому осмислюється та оцінюється дослідження та опис історичних подій з метою цілісного осягнення історичного процесу, визначення його закономірностей, загальної тенденції і сенсу.

Предмет філософії історії — історія — трактується не лише як спадщина, залишена попередніми поколіннями, а й як становлення суспільства в часовому вимірі. Філософія історії вивчає історичний процес загалом та окремі соціокультурні утворення, спираючись на філософську методологію та загальні філософські принципи. Коло питань, яке досліджується в цьому розділі філософії, окреслюється такими темами: закономірності, логіка руху історії, її сенс, спрямованість, детермінізм, соціальний прогрес, існування культур і цивілізацій, майбутнє людства, періодизація та методологія дослідження історичного процесу.

Становлення філософського осмислення історії розпочинається в Стародавньому світі, коли міфологія дає перші уявлення про суспільство та його ґенезу. Історія в межах міфологічного світогляду не знає еволюції. Час не рухається, життя суспільства полягає в постійному відтворенні наявного стану речей шляхом наслідування традицій і дотримання ритуалів. З плином часу виникає уявлення про кругооберт історії, циклічну зміну й повторення тих самих подій. Третім варіантом опису історичного руху є песимістичний погляд на життя суспільства як процес деградації, занепаду. Прихильники ідеї суспільного прогресу розглядають історичний процес як рух по спіралі чи висхідній лінії позитивних змін, передбачають наявність цілі та рушійних сил історії, критеріїв історичного прогресу. Три останні типи поглядів на розвиток історичних подій зберегли своє значення до нашого часу.

Рушійними силами та детермінантами історії різні напрями філософії історії називають Бога, трансцендентальний закон, чи ідею, долю, духовно-раціональну або духовно-душевну природу людини, природне середовище, економічні відносини, науково- технічний прогрес тощо. Вирішення питання про характер історичного процесу має альтернативу. Одні розглядають історію як рух суспільства спільним монолінійним шляхом історичного розвитку, на якому певні народи мають більш високий рівень суспільного прогресу, інші знаходяться на нижчих стадіях розвитку, але разом утворюють єдину всесвітню історію. Згідно з другим підходом існують незалежні одна від одної локальні цивілізації, кожна з яких має унікальну культуру, власну історію злетів і падінь, періоди прогресу й регресу. Отже, ніякої спільної історії еволюції людства немає.

Поняття історичного прогресу доволі суперечливе. Прогрес в одних сферах суспільного життя може сприяти регресу в інших. Те, що одні вважають прогресом, для інших — регрес. Усе залежить від пануючої системи суспільних цінностей і уявлень про мету суспільного розвитку. Однак у сфері духовного життя кожного народу існують вищі загальнолюдські цінності та цілі, ступінь усвідомлення та прийняття яких всіма членами суспільства може слугувати основою визначення рівня суспільного розвитку. Істотними умовами суспільного прогресу є зростання добробуту, підвищення рівня освіти, охорони здоров’я, соціального забезпечення, функціонування громадянських прав і свобод.

Визначення характеру й змісту законів суспільного розвитку ускладнюється впливом суб’єктивного чинника на розвиток історії.

На відміну від природних процесів, історичні події — унікальні та неповторні, вони здійснюються людьми, які мають свободу волі, власні інтереси, потреби та цілі. Водночас природа кожної людини зумовлена суспільною дійсністю, людська особистість, бажання, думки є результатом взаємодії із нею. І незважаючи на унікальність конкретних культурно-історичних обставин, усі суспільні явища й процеси мають спільні, універсальні риси, що дають підстави говорити про наявність законів історичного розвитку суспільства. Ці закони мають імовірнісний характер і визначають загальні тенденції руху історії, вірогідність реалізації тих чи тих процесів і подій за наявності необхідних умов. Остаточний варіант розвитку подій залежить від спільної діяльності людей, цілей, які вони ставлять перед собою та засобів, які використовують для їх досягнення. Людина здатна змінювати умови власного існування, отже, може змінити умови функціонування історичних законів, тобто творити історичну реальність.

Суспільство є складною системою, здатною до самоорганізації. У межах таких систем спостерігаються два взаємопов’язані процеси: ентропійний — тенденція до руйнування системи, хаосу та антиентропійний — упорядкування, організація системи. Обидва процеси одвічно притаманні системі. Організація та дезорганізація зумовлені процесами життєдіяльності самої системи, а не зовнішніми умовами. Порядок тут народжується з хаосу й навпаки. Хаос відіграє конструктивну роль, оскільки знищує зайві, нежиттєздатні елементи системи, тобто готує становлення впорядкованості. Він є важливим чинником процесу самоорганізації. У будь- якому соціальному порядку закладений елемент хаосу. Кожне суспільство переживає періоди стабільності та періоди хаосу, пов ’язані із соціальними потрясіннями і революційними змінами. Періоди стабільності завжди триваліші, ніж періоди соціального хаосу, оскільки суспільство як живий організм намагається відновити рівновагу.

Прояви соціального хаосу в суспільстві пов ’язують з поняттям свободи. Існують суспільства, в яких упорядкованість превалює над хаосом і будь-які прояви свободи жорстко контролюються. Ідеальним варіантом суспільного устрою вважається той, в якому закон і дисципліна та самодіяльність і свобода є факторами взаємного стримування. Чітка стратифікація суспільства врівноважується особистою свободою кожного її члена. Під час самоорганізації суспільної системи до неї залучаються нові людські та природні сили, що створює умови для глобалізації.

Найвідоміші підходи до періодизації соціально-історичного процесу — це формаційній і цивілізаційний. У контексті історичного матеріалізму історія людства розглядається як послідовність зміни соціально-економічних формацій. Зазвичай їх виокремлюють п’ять: первіснообщинний лад, рабовласницький, феодалізм, капіталізм, комунізм. Соціально-економічна формація — це суспільство на певному етапі свого історичного становлення. Розвиток історії зумовлений матеріальним виробництвом. Отже, основу суспільно-економічної формації становить спосіб виробництва, притаманний цьому історичному етапу. Базисом суспільних відносин є відносини виробничі. Відображення виробничих відносин у суспільній свідомості утворює надбудову — систему політичних, ідеологічних, юридичних, моральних тощо ідей, теорій, поглядів, уявлень, а також відповідних інститутів та організацій.

Перехід від однієї суспільно-економічної формації до іншої відбувається завдяки виникненню суперечностей між новими продуктивними силами та застарілими виробничими відносинами. Ці суперечності розв’язуються шляхом соціальної революції. Таким чином, історія людства розглядається як монолінійний процес зміни суспільно-економічних формацій і поступове сходження до комунізму як вищого та остаточного типу суспільно- економічної формації.

Прихильники цивілізаційного підходу заперечують існування спільного, монолінійного руху історії. Вона трактується як розвиток і співіснування самостійних культурно-історичних утворень. Цивілізація при цьому подається як певна стадія розвитку «живого організму» культури, як її кінець, що характеризується занепадом творчих сил і механічним повторенням усталених форм діяльності. Таку концепцію історичного розвитку пропонує О. Шпенглер. М. Я. Данилевський вважав цивілізацію періодом культурного злету, коли розгортається унікальний духовний потенціал народу. У А. Тойнбі сама цивілізація проходить певні життєві стадії — від виникнення до загибелі. Цивілізація виникає у відповідь на «виклик» природи. І якщо суспільство не здатне знайти адекватні відповіді на наступні виклики, то цивілізація занепадає й гине.

Для цивілізаційного підходу характерне наголошення на унікальності та самоцінності окремих культур, що втрачається у разі розгляду історії як єдиного поступального процесу, поділу суспільств на розвинені та відсталі.

Можна сказати, що філософія історії почалася з питання про сенс історії. Осмислення процесу становлення суспільства з необхідністю наштовхує на думку, що історія має певну ціль. Людина завжди діє цілеспрямовано й саме це надає її діяльності сенс. Наявність сенсу є життєвою необхідністю. Якщо життя окремої людини осмислене, то й історія людства має сенс і ціль. Людина намагається відшукати в історії те, що притаманне їй як розумній істоті. Існують різні теорії щодо сенсу історії. Релігія вважає спрямованість і сенс історії зумовленими Божественною волею. В історії філософської думки сенс історії пов ’язують з реалізацією певних ідей чи соціального ідеалу, створеного людьми. Наявність або відсутність сенсу.історії не можна довести за допомогою наукових аргументів чи історичних фактів. Людство саме повинне обрати ціль і надати смисл власному існуванню.

<< | >>
Источник: В. X. Арутюнов, С. В. Бондар, Ю. М. Вільчинський та ін.. Філософія (філософія, релігієзнавство, логіка): Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисц. — К.: КНЕУ. — 312 с.. 2008

Еще по теме Філософія історії: сутнісні характеристики історичного процесу та його сенс:

  1. § 2. Історична роль римського приватного права та його значення для сучасного юриста
  2. дисципліни «Філософія» (філософія, релігієзнавство, логіка) 0 Навчальна програма
  3. Сенс ЖИТТЯ ЛЮДИНИ
  4. В. X. Арутюнов, С. В. Бондар, Ю. М. Вільчинський та ін.. Філософія (філософія, релігієзнавство, логіка): Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисц. — К.: КНЕУ. — 312 с., 2008
  5. ГЛАВА ВОСЬМА Про чолобитника і відповідача, також про судовий процес або про судовий процес і докази, про декрети або вироки, про апеляції і про штрафи: як засудженим за невірний позов, так і тим, хто засуджений за неправосуддя
  6. Сучасне релігієзнавство — віхи історичного розвитку
  7. Глава 7 СУД И ПРОЦЕС
  8. § 2. Види римського цивільного процесу
  9. 2.I. Про антів та їх протистояння з аварами. Витяг з «Історії» Менандра Протектора
  10. Юрген Габермас Про суб'єкта історії. Деякі міркування щодо хибних альтернатив
  11. 7.10. Про судовий процес у запорожців
  12. § 2. Загальне поняття про легісакційнкй, формулярний і екстраординарний процеси
  13. А. С. Чайковський (кер.), О. Л. Копиленко, В. М. Кривоніс, В. В. Свистунов, Г. І. Трофанчук. Хрестоматія з історії держави і права України: Навч. посіб. — К.: Юрінком Інтер — 656 с., 2003
  14. Соціальна філософія: особливості соціальної дійсності та її пізнання
  15. 2 і Предмет дисципліни «Філософія»
  16. Філософія як різновид світогляду
  17. РОЗПОДІЛ НАЦІОНАЛЬНОГО ДОХОДУ І ЙОГО СПОЖИВАННЯ