<<
>>

Філософія Просвітництва та французький матеріалізм XVIII ст.

Просвітництво — це культурно-історичний термін, що відбиває певну епоху розвитку людства, сутність якої полягає в широкому використанні розуму для суспільного прогресу. Головним прагненням просвітників було завдяки діяльності людського розуму знайти природні принципи суспільного життя.

Через усю філософію Нового часу проходить думка про «розумність» світу, яка у XVIII ст., трансформувалась в ідею просвітництва як головну рушійну силу історії, джерело та основний засіб досягнення рівності, братерства та свободи, тобто такого суспільного стану, що відповідає ідеалу Царства Розуму. В епоху Просвітництва філософів уже цікавлять не проблеми методології та субстанцій- них основ буття, а проблеми людського буття, буття суспільства, історії та перспектив розвитку людства. На цій основі в філософії Просвітництва формуються два напрями: деїстичний та матеріалістично-атеїстичний. Вважається, що Просвітництво було започатковано в Англії під впливом філософських ідей Дж. Локка.

Французьке Просвітництво порушувало проблему вдосконалення суспільства шляхом реформ. Велике значення мало вчення Шарля Монтеск’є (1689—17'55). Учений за допомогою методу порівняльного аналізу описував типи державного устрою. Монтеск’є в дусі деїзму визнавав Бога лише «творцем та охоронцем» природи, який, створивши світ, більше не втручається в його справи. Закони історії філософ тлумачив як утілення розуму. Він стверджував, що природне середовище має великий вплив на розвиток суспільства. Монтеск’є поставив і досліджував важливу проблему політичної значимості соціально-психологічних рис народів, проте він занадто абсолютизував роль цих рис. Незаперечною заслугою Монтеск’є є також докладна розробка ідеї Локка про поділ влади на законодавчу, виконавчу та судову. Лише за умови такого поділу, на його думку, можливий державний лад, за якого нікого не примушуватимуть робити те, до чого не зобов’язує закон, і не робити того, що закон йому дозволяє.

Раннім представником французьких просвітителів був Франсуа Вольтер (1694—1778), який висував ідеї, спрямовані проти феодалізму та кріпацтва, він боровся проти церкви, релігійної нетерпимості, фанатизму, деспотії. Ф. Вольтер — рішучий прибічник рівності громадян перед законом, але слід звернути увагу на те, що він уважав неминучим поділ людей на багатих і бідних. Саме Вольтер висуває на перший план таку характерну для просвітницької думки рису, як рішучий поворот від дещо абстрактних, загальних проблем буття, реальності як такої, притаманних філософії XVII ст., до проблем живої практики людського життя, соціальної проблематики, упорядкування й удосконалення людського існування в світі. Як і більшість просвітників він був прихильником деїзму.

Блискучий полеміст і талановитий письменник Жан-Жак Руссо (1712—1778) торкався питань розвитку цивілізації, держави, моралі, розмірковував над проблемами соціальної нерівності та виховання, вимагав свободи й забезпечення повноти юридичних прав. Вбачаючи джерело змін людського життя в розумі, Руссо вважав, що сам розум при цьому зазнає впливів життєвих потреб людей. Люди, що спочатку жили в «природному» стані, поступово переходять у «суспільний стан», об’єднуються в сім’ї, а останні — у племена. У племенах люди живуть вільно, вони здорові й щасливі, продовжують насолоджуватись усіма радощами спілкування, які ще не порушують їхньої незалежності. Залізо та хліб — ось що, на думку Руссо, цивілізувало людей і згубило рід людський.

Таке суспільство мало бути ліквідоване, а натомість збудоване нове, на засадах нового суспільного договору. Новий суспільний договір Руссо — це фактично заклик повернутися назад до первісної простоти та рівності «природного» стану людини.

Отже, відмітною рисою Просвітництва є поворот до людини. Мислителі-просвітники, починаючи з Монтеск’є, головну увагу звертають на людське суспільство, історію, біди та страждання людей. У зв’язку з цим основний акцент вони роблять на розум, шляхи й засоби приведення суспільства у відповідність з вимогами розуму, насамперед такими, як рівність, справедливість, свобода, братерство тощо.

Французький матеріалізм XVIII ст. має багато спільного з філософією Просвітництва, але йому властиві свої відмінні риси. Насамперед його відрізняє одностайна матеріалістична спрямованість у поглядах на природу.

Матерія існує об’єктивно, пов’язана з рухом, указував Жульєн Ламеттрі (1709—1751). Природа — це сукупність різних форм руху матеріальних часточок. Згідно з Полем Гольбахом (1723— 1789), існує рух матеріальних мас (атомів), а також енергетичний рух; матерія існує в просторі та часі. Ламеттрі першим у філософії Нового часу будував свої філософські узагальнення про природу не лише на основі механіки, а й осмислюючи результати біологічних і частково хімічних досліджень. Він висунув положення про необхідність суспільного життя як умови формування людини та її свідомості. Ламеттрі вважав, що людині від народження притаманний «природний закон», сутність якого полягає в умінні розрізняти добро й зло. Найважливішим виразом «природного закону» моральності, на його думку, є почуття вдячності за добро та розкаяння за зло, вчинене у відповідь на добро.

Гольбах підходив до осмислення питання про відношення природи, матерії та духу, свідомості як центральної філософської проблеми Нового часу й виокремлював два протилежні напрями — натуралістичний та спіритуалістичний. Він також конкретизував та обгрунтував учення про субстанцію, наголошуючи, що субстанцією може бути лише матерія — вічна, безкінечна й самопричинна. У Гольбаха ми знаходимо одне з перших визначень матерії: матерія — це те, що, діючи на наші органи чуття, викликає відчуття.

У теорії пізнання ДеніДідро (1713—1784) поєднував переваги як емпіризму, так і раціоналізму, підкреслюючи необхідність нової раціональності, яка функціонувала б в органічній єдності з чуттєвим пізнанням, визначаючи сутність філософської методології як перевірку розуму розумом, контроль розумом та експериментом чуттєвого пізнання, відображення чуттєвим досвідом природи.

Важливим досягненням Дідро було вчення про універсальну внутрішню активність матерії.

Рух не зводився ним лише до механічного переміщення в просторі, а розумівся як будь-яка зміна, як активність загалом. Рух, на його думку, є як у тілі, що переміщується, так і в тілі, яке перебуває в спокої.

Дідро був прибічником цілковитої ліквідації релігії та перетворення суспільства на атеїстичне. Проте атеїзм, на його думку, мав Грунтуватися на високих духовних цінностях, філософській аргументованості та морально-соціальній відповідальності. Дідро вважав, що соціальна справедливість, яка забезпечується законами «просвітницького правління», є найважливішою об’єктивною передумовою для втілення моральних начал у житті народів.

Французькі матеріалісти висунули низку цінних положень щодо суспільства, зокрема підкреслили роль людських потреб як могутнього джерела розвитку. Клод Гельвецій (1715—1771) указував на єдність особистих і громадських інтересів. Доброчесна людина, як підкреслював учений, — це та, чия сильна пристрасть до доброчесності узгоджується із суспільним інтересом, тому вона завжди змушена бути добродійною.

На думку Гельвеція, усе це цілком можливо реалізувати в сучасному йому суспільстві шляхом втілення в дійсність розумного законодавства, просвітництва та відповідного виховання, що цілком узгоджується з основною тенденцією філософії Нового часу — вірою у всемогутність розуму та пізнання як рушіїв прогресивного розвитку людства.

Отже, в XVII cm. головним завданням європейської філософії стало вирішення проблеми обґрунтування способів отримання істинного знання (проблема методології пізнання). Головне досягнення тогочасної філософії — знаходження принципів автономності суб’єкта пізнання та сумніву як початку наукового дослідження. Розвиваються індуктивний емпіричний та раціональний дедуктивний методи пізнання, який містить у собі інтелектуальну інтуїцію. У цей час формується механістична картина світу, яка була основою природознавства й філософії аж до XX cm.

Філософія Просвітництва XVIII cm. виступила проти метафізики, сприяла розвитку раціоналізму, матеріалізму та атеїзму.

Подальший розвиток отримали ідеї соціального прогресу, можливості реалізації в соціальній практиці ідеалів гуманізму. У політиці, правовій культурі, суспільно-економічному житті активно пропагувались ідеї соціальної несправедливості, рівності всіх людей перед законом.

Питання для самоконтролю 1.

Охарактеризуйте філософські погляди мислителів англійської школи — Ф. Бекона, Дж. Локка та Т. Гоббса. 2.

У чому полягає сутність емпіризму та проблеми методу філософії Ф. Бекона? 3.

У чому полягає дуалізм філософії Р. Декарта? 4.

У чому полягає сутність та обмеженість сенсуалістичної теорії пізнання Дж. Локка? 5.

Охарактеризуйте пантеїстично-матеріалістичне вчення Б. Спі- нози про субстанцію, атрибути та модуси. 6.

У чому полягає сутність філософії Г. Лейбніца? 7.

Що таке Просвітництво та які ідеї воно репрезентувало? 8.

Як розглядається людина й суспільство в філософії Просвітництва в теоріях французьких матеріалістів? 9.

У чому полягає значення філософії Нового часу та Просвітництва?

Філософський словник до теми: дедукція, індукція, раціоналізм, емпіризм, інтуїція, монада, субстанція, сенсуалізм, гіло-

зоїзм, метафізичний матеріалізм, механіцизм.

Лук ’яненко О. М.

<< | >>
Источник: В. X. Арутюнов, С. В. Бондар, Ю. М. Вільчинський та ін.. Філософія (філософія, релігієзнавство, логіка): Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисц. — К.: КНЕУ. — 312 с.. 2008

Еще по теме Філософія Просвітництва та французький матеріалізм XVIII ст.:

  1. 2. Комунікативно-теоретичний поворот у філософії
  2. 2.3. Метагерменевтична критика ідеології
  3. 3.1. Соціально-філософські передумови теорії комунікативної дії
  4. 3.3. Розвиток моральності до універсалістської етики
  5. 4.3. Ідеально-комунікативне подолання утопії
  6. Юрген Габермас Єдність розуму в розмаїтті його голосів
  7. III. Співвідношення формальної доповнювальності між етикою справедливості (для всіх) і етноетикою добра (для нас) і, однак, нормативна перевага першої над останньою
  8. Карл-Отто Апель Дискурсивна етика як політична етика відповідальності у ситуації сучасного світу
  9. III. Диференційоване введення дискурсивної етики як філософська відповідь на виклики екологічної кризи "ззовні"
  10. 2 і Предмет дисципліни «Філософія»