<<
>>

Матеріальне буття. Матерія та форми її існування

У матеріалістичній філософії форми буття зводять до двох його сутностей: буття матеріального й буття ідеального. Сутність матеріального буття розкривається через поняття «матерія» та форм її існування.

Категорія матерії є фундаментальним філософським поняттям, яке розвивалося та уточнювалося впродовж усієї історії філософії. Матеріалісти античності ототожнювали її з першоосновою буття всіх речей, субстанцією — останнім неподільним елементом, за межами якого нічого не існує. Зрештою, у межах діалектичного матеріалізму сформувалося таке поняття матерії, яке не ототожнювалося з жодними фізичною формою та видами, а містило лише дві вимоги: а) бути об’єктивною реальністю і

б) відображуватись у людській свідомості та відчуттях, існуючи незалежно від них.

Зберігаючись у будь-яких змінах і перетвореннях речей, властивість бути об’єктивною реальністю свідчить про нестворюва- ність і незнищуваність матерії, про її вічне й нескінченне існування. Матерія наділена низкою інших властивостей: вона скінченна та нескінченна, перервна й неперервна, структурна, перебуває в стані руху, існує в просторі та часі. У неї є й така фундаментальна властивість, як можливість відображення, з якої в процесі тривалої еволюції на основі суспільної практики виникла свідомість.

Відомі кілька видів матерії —речовина, антиречовина, поле, фізичний вакуум. Розрізняють також структурні рівні її організації: мікросвіт, макросвіт і мегасвіт. Існують концепції струк- турування матерії на засадах її складності: 1) системи неживої природи (елементарні частинки, молекули, макроскопічні тіла, космічні системи різних рівнів); 2) біологічні системи (уся біосфера від мікроорганізмів до людини); 3) соціально організовані системи (людина, сім’я, різні форми колективності, об’єднання та організації, класи, партії, нації, держава, суспільство, людство загалом).

Невід’ємним атрибутом (необхідна, істотна, невід’ємна властивість об ’єкта), однією з форм існування матерії є рух.

Матерія не може існувати поза рухом, який є абсолютним. Навіть спокій — це лише відносний стан руху, який тимчасово не порушує якісну специфіку речей. З погляду філософії, рух — це не просто пересування, переміщення, а будь-яка зміна стану предмета взагалі. Кожному структурному рівню матерії відповідають свої форми руху. Зазвичай виокремлюють дві групи форм руху матерії: 1)

форми, які виявляються на всіх відомих просторових масштабах і структурних рівнях матерії (механічний рух атомів, молекул, мікроскопічних і космічних тіл; поширення електромагнітних і гравітаційних хвиль; рух елементарних частинок), 2) форми, які виявляються лише на певних структурних рівнях у неорганічній та живій природі або в суспільстві (галактики, метагалактики, біосфера, ноосфера, техносфера, екологічні системи тощо). Досягнення науки свідчать про величезне різноманіття й складність форм руху, їх взаємодію та перехід. Усі класифікації руху матерії побудовані за принципом ієрархічності: нижчі форми руху органічно входять до складу вищих, кожна більш висока за організацією форма руху матерії не зводиться до простої суми нижчих її форм.

Рух є внутрішньою необхідністю, формою існування матерії. У цьому аспекті говорять про існування двох типів руху матерії'. перший з них пов’язаний з процесом збереження якостей предмета, другий — зі зміною якісного його стану. Ці два типи руху відображають дві внутрішні тенденції в матеріальних процесах — тенденцію до стійкості й тенденцію до мінливості. Завдяки наявності цих суперечливих тенденцій відбувається рух як саморозвиток об’єктів реальності. Якісні зміни матеріальних об’єктів поділяються також на два різновиди: перший з них — це процеси якісних перетворень, що не виходять за межі цього виду матерії, певного рівня її організації; другий — процеси переходу від одного виду матерії до іншого, від одного її структурного рівня до іншого. З погляду спрямованості змін виокремлюються три типи руху: 1) прогресивний (наприклад, загальні процеси пізнання); 2) регресивний (наприклад, старіння живого організму); 3) кругообіг.

Важливими й невід’ємними формами існування матерії є простір і час. Категорія простору виражає властивості речей бути протяжними, займати фіксоване місце серед інших об’єктів, межувати з ними в структурній організації матеріального світу. Поняття простору має сенс лише тоді, коли воно пов’язане з існуючим матеріальним світом. Якби світ не мав своєї складної структури, не розчленовувався на окремі предмети, а ці предмети не членувалися б на ще більш дрібні елементи, пов’язані між собою, то поняття простору не мало б сенсу.

Об’єкти матеріального світу постійно перебувають у русі й розвитку. Вони являють собою процеси, в яких можна виявити деякі якісні етапи, стадії, що змінюють одна одну. Зміна цих стадій має характеризуватися певною повторюваністю. Такі особливості процесів характеризуються поняттям «тривалість». Порівняння різних тривалостей є основою для кількісних вимірів (швидкість, ритм, темп та ін.). Абстрагування цих характеристик від самих процесів дає уявлення про таку форму існування матерії як час.

Простір є тривимірним, він має довжину, ширину й висоту, час— одномірним, бо він характеризується лише тривалістю. Але немає абсолютного простору й часу, які існують поза матерією. Простір і час, які нерозривно пов’язані з матерією, нерозривні відносно один одного, тому вважається доцільним користуватися поняттям просторово-часового континууму (від лат. continuum — безперервне). Отже, простір, час, рух і матерія нерозривно поєднані та взаємопозв’язані.

Існує й метафізичний погляд на простір, час і матерію. Ньютон, наприклад, уважав, що коли зі світу послідовно вилучати всі матеріальні тіла, то все, що залишиться, й буде простором й часом. Тобто він виступав за існування абсолютно «чистого» простору і часу, розглядаючи їх як звичайне вмістилище матеріальних тіл. Насправді ж, якби вдалося б вилучити зі світу всі матеріальні тіла, то не залишилося б нічого — ні простору, ні часу. На це звернув увагу А. Ейнштейн, який створив теорію відносності, довівши органічний зв’язок геометрії простору й часу з характером поля тяжіння (взаємним розташуванням мас, що тяжіють одна до одної), а також внутрішній зв’язок самого простору та часу, зміни їх метрики залежно від швидкості руху системи. У цьому полягає один з аспектів доказу єдності матеріального світу.

Інший аспект єдності світу^ перевіряється через вирішення основного питання філософії. Йдеться про те, на якому принципі ми будуємо філософсько-світоглядну систему — на основі принципу монізму (уявлення про єдину першооснову світу — матеріальну чи ідеальну) чи дуалізму (уявлення про дві першооснови — матеріальну та ідеальну) й плюралізму (уявлення про нескінчену кількість субстанцій).

<< | >>
Источник: В. X. Арутюнов, С. В. Бондар, Ю. М. Вільчинський та ін.. Філософія (філософія, релігієзнавство, логіка): Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисц. — К.: КНЕУ. — 312 с.. 2008

Еще по теме Матеріальне буття. Матерія та форми її існування:

  1. 3.1. Соціально-філософські передумови теорії комунікативної дії
  2. Юрген Габермас Єдність розуму в розмаїтті його голосів
  3. Юрген Габермас Мораль і моральність. Чи стосуються гегелівські заперечення Канта також і дискурсивної етики?
  4. Модуль 1
  5. 6.2. ПІДСУМКОВИЙ КОНТРОЛЬ ЗНАНЬ СТУДЕНТІВ
  6. Конспективний виклад теми Сутність буття та його основні форми
  7. Матеріальне буття. Матерія та форми її існування
  8. Свідомість як ідеальне буття
  9. Конспективний виклад теми Проблема людини й особистості в філософії
  10. Сучасне релігієзнавство — віхи історичного розвитку
  11. § 1. Поняття особи. Правоздатність та дієздатність осіб