<<
>>

Сучасне релігієзнавство — віхи історичного розвитку

Релігієзнавство є комплексною системою вивчення релігії, що характеризується існуванням двох окремих підходів: богословського та світського (науково-релігієзнавчого).

Богословський підхід — це вивчення релігії з погляду віруючих людей (аналіз релігії зсередини).

Уважається, що в будь-якій формі богослов’я є системою релігійно-догматичних доказів наявності абсолютних істин (Святого Письма, Святого Переказу тощо), що даровані людям Богом. Позакритичні твердження про пріоритет Бога та всього того, що є основою віри в надприродне, є фундаментом релігійного богослов’я, а водночас і фундаментом проблем, які воно досліджує та аналізує. Доведення богословським релігієзнавством істин біблійної мудрості дає гарантію най- оптимальнішого шляху в отриманні істин життя (Царства Небесного й порятунку).

З погляду наукового релігієзнавства предметом його вивчення є дослідження передумов виникнення, становлення та розвитку історичних форм релігійного комплексу (первісних вірувань, етнонаціональних, світових релігій та новітніх релігійних течій), дослідження змісту соціального вчення церкви, вивчення Святого Письма (Біблії, Трипітаки, Корану, Тори тощо).

Важливо зазначити, що наукове знання про релігію не робить наукове релігієзнавство автоматично антирелігійним (понад те — атеїстичним); світське релігієзнавство формує знання, яке є об’єктивним і неупередженим. Крім того, світське й богословське релігієзнавство пов’язані між собою історично. Богослов’я (теологія) є історично першою формою релігієзнавства.

Релігієзнавчі знання не є статистичними або такими, що стосуються лише минулого. Релігієзнавчі концепції виникли в другій половині XIX ст. на межі філософії, психології, соціології, антропології, етнографії, мовознавства тощо й продовжують розвиватися й нині, що дає їм змогу адекватно досліджувати й аналізувати релігійні явища сучасності.

За своєю внутрішньою структурою релігієзнавство набуло рис полідисциплінарної науки, яка об’єднує такі її основні розділи: 1)

історію релігії — вивчення голових етапів розвитку релігій; 2)

філософію релігії— вивчення основоположних релігійно-філософських ідей, що аналізують першопричини існуючого світу, існування душі та тіла тощо; 3) психологію релігії — вивчення релігії з позиції психічних феноменів, релігійної свідомості тощо; 4)

соціологію релігії, що вивчає суспільні закономірності виникнення релігії, її головні компоненти, структуру, місце, роль і функції, вплив на інші системи соціуму, зворотний вплив суспільства на релігію тощо; 5) географію релігії, яка займається збором та узагальненням інформації про територіальне розташування релігійних організацій, їх кількісні та якісні характеристики як в історичному, так і в сучасному контексті.

Релігієзнавство як наука досліджує суспільно-історичну природу релігії, механізми її суспільних зв ’язків з економічними, політичними й духовними структурами суспільства, аналізує вплив релігії на суспільство та особу в конкретно-історичних умовах. Нині релігієзнавство ще не має завершеної методологічної та загально-теоретичної бази, що орієнтує нас сприймати його як молоду науку, яка ще перебуває в процесі становлення й розвитку.

Релігієзнавство виникло щонайменше в античному світі, а перші спеціальні релігієзнавчі дослідження з’явилися лише в добу Нової історії. В епоху Відродження, а згодом Просвітництва з’являються перші праці, автори яких намагалися обґрунтувати сутнісні характеристики релігій, з’ясувати причини їх виникнення й суперечливого розвитку тощо.

Першою країною, в якій постали проблеми наукового релігієзнавства, була Франція. Французькі мислителі Б. Вольней (1757— 1820) і Ж. Дюпюї (1742—1809) були фундаторами відомої теорії системного тлумачення походження релігії. Вона ще називається натуралістичною, або астральною теорією. Основним її положенням була ідея про те, що боги та богині давніх релігій, міфологічні та етнічні герої виникають в уяві людей унаслідок страху й нерозуміння природних явищ (природи вітру, грози, дощу) і головним чином астральних явищ, наприклад, причин руху небесних світил та їх можливого впливу на життя тогочасних людей.

Згодом великого значення набула релігієзнавча концепція антропологічної школи, яку активно репрезентував J1. Фейербах (1804—1872). Він стверджував, що людство спочатку створює ідеї про Бога, а потім сприймає їх як потойбічну реальність, тому висловлювання про кращі якості Бога насправді потрібно робити на адресу кращих якостей людини.

На формування наукового релігієзнавства безпосередньо вплинули роботи К. Маркса (1818—1883) та Ф. Енгельса (1820— 1895). Суперечливий матеріальний світ породжує суперечливий світогляд людини. К. Маркс уважав, що люди в релігії перетворюють свій повсякденний світ у «розумну» сутність, яка їм протистоїть як щось відчужене.

Представником антропологічної школи був англійський етнограф Едвард Бернетт Тайлор (1832—1917). Головне питання, над яким працював Е. Тайлор — це питання про походження релігії. У 1896 р. він перший увів у використання термін «анімізм» для означення найбільш ранньої стадії в еволюційному розвитку релігії. За Е. Тайлором, досвід сновидінь і стану трансу привів людину спершу до віри в окрему душу, а потім до віри в духів — у душі, які самостійно живуть після смерті людей у рослинах, тваринах, атмосфері тощо. З цієї віри в душі та духів і виросла віра в Бога.

У подальшому антропологічно-еволюційну теорію було доповнено та уточнено дослідженнями Джеймса Джорджа Фрезера (1845—1941). На його думку, процес розумового розвитку людства, зміни картини розвитку релігійних вірувань та обрядів проходить три етапи: магія, релігія, наука.

Широковизнаною в релігієзнавстві є соціологічна школа дослідження релігії, яку було засновано на початку XX ст. німецьким соціологом і філософом Максом Вебером (1864—1920). Він вивчав релігію як особливий тип соціальної поведінки, уважав головною причиною виникнення релігії конкретні соціальні потреби. Іншим відомим прихильником соціологічної школи був французький мислитель Еміль Дюркгейм (1858—1917), який розвивав еволюційний погляд на релігію. Е. Дюркгейм також критикував ідею про те, що релігія є просто продуктом ілюзорної свідомості. На його думку, Бог є відображенням потреби людей у моральній єдності, засобом для протидії хаосу та дезінтеграції й умовою встановлення гармонії та інтегративної єдності суспільства.

Релігієзнавча наука була збагачена теорією психоаналізу Зіг- мунда Фрейда (1856—1939). Він одним з перших репрезентував психологічну школу вивчення релігії. Релігія, за 3. Фрейдом, с виявом неврозу причепливого стану, вона є явищем виключно біологічним, а отже, одвічним. Загалом релігійна свідомість відволікає людину від адекватної поведінки в дійсності та пошуку істини про оточуючий світ. Але, незважаючи на це, релігія справляє позитивний вплив, позаяк є результатом сублімації несвідомих нереалізованих бажань і статевих інстинктів.

За Фрейдом, вияви «гріховних» бажань та інстинктів виражають сутність людського буття, що збігалося з теологічним уявленням про людину як носія вічного первородного гріха. Звісно, більшість науковців уважають такі концепції 3. Фрейда хибними й безпідставними. Але ті проблеми, які він порушив, стали основою пошуку причин існування ірраціонального внутрішнього «Я» людини, розкриття таємниць шаманських чудотворень, аналізу особливостей екстатичних культів, ефектів релігійного екстазу тощо.

Ознайомлення з класиками релігієзнавчої науки неможливо без вивчення творчості Фрідріха Макса Мюллера (1823—1900), якого часто називають батьком порівняльного релігієзнавства. Заслуга Ф. М. Мюллера як релігієзнавця полягала в тому, що вій одним з перших порушив питання про необхідність вивчення релігійних систем, що були за межами західної культури. Він чи не першим розпочав наукове вивчення, інтерпретацію та тлумачення давньоіндійських релігійних систем.

Наступним класиком релігієзнавства був Уільям Джеймс (1842—1910), американський філософ-ідеаліст і психолог. Найві- домішою стала його ідея про відмінність між «оптимістичними» релігіями «душевного здоров’я» в християнстві та «песимістичними» релігіями «страждаючої душі» в протестантському кальвінізмі. У. Джеймс багато уваги приділяв також дослідженню питань містицизму, трансформованим станам свідомості. Джеймс захищав релігію: він уважав, що «істинність» релігії та віри в Бога доводиться її корисністю для людей.

Ще одним відомим класиком релігієзнавства був Уїльям Робертсон Сміт (1846—1894). Як ліберальний євангеліст Сміт вніс величезний вклад у поєднання традиційної філології і вивчення Біблії (в антропологічному контексті). Сміт вивчав тотемізм, займався проблемою жертвоприношення, у якому він побачив приклад комунікації людини й Бога. Сміт уважав, що ритуал і традиції (культові особливості) є найголовнішим елементом релігії, навіть важливішим за віровчення. Сміт підкреслював, що релігія повинна вивчатися зсередини, без зовнішньої критики й якомога толерантніше.

Необхідно згадати й дослідника релігії Натана Сьодерблума (1866—1931), пастора шведської місії. У своїх працях Сьодерб- лум намагався знайти історичне місце протестантизму й християнства в системі інших релігій світу. Поряд з академічними працями цей дослідник відомий як один з творців екуменічного руху (рух за об’єднання християнських конфесій). У 1930 p. Н. Сьодер- блуму було присуджено Нобелівську премію.

Одним з найвідоміших німецьких релігієзнавців був Рудольф Отто (1869—1937). Найвідомішою його працею є «Ідеї Святого», в якій він намагався довести, що релігія починається з почуття «божої присутності», почуття «надприродності», які викликають страх і водночас зачаровують своєю значимістю віруючу людину. У 1925 p. Р. Отто під впливом ідеї важливості міжрелігійного діалогу створив Міжрелігійну Лігу. Однак цей його проект так і не мав успіху.

Обсяг цього посібника не дає змоги докладно розкрити концепції та досягнення сучасних релігієзнавців— відомих теологів, науковців, філософів, соціологів. Обмежимося лише тим, що назвемо їхні імена: А. Ланг (1844—1912), В. Шмідт (1868—1954), Е. Трельч (1865—1923), К. Варт (1886—1968), Р. Бультман (1884—1976), К. Леві-Стросс (нар. 1908 p.), М. Еліаде (1907— 1986) та ін. Питання для самоконтролю

1.

Дайте визначення поняття «релігія». 2.

Назвіть складові частини релігії як системи. 3.

Які основні функції в суспільстві виконує релігія? 4.

За якими основами класифікують сучасні релігії? 5.

Дайте визначення поняття «релігієзнавство». 6.

У чому полягають основні відмінності наукового та богословського релігієзнавства? 7.

З яких розділів складається релігієзнавство?

8.

Назвіть головні релігієзнавчі концепції та їх представників.

Словник до теми: світогляд, релігія, віра, віровчення, культ, церква, деномінація, секта, релігієзнавство. Пргісухін С. І.

<< | >>
Источник: В. X. Арутюнов, С. В. Бондар, Ю. М. Вільчинський та ін.. Філософія (філософія, релігієзнавство, логіка): Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисц. — К.: КНЕУ. — 312 с.. 2008

Еще по теме Сучасне релігієзнавство — віхи історичного розвитку:

  1. 3.2. Суспільні інтеграції: система і життєвий світ
  2. Юрген Габермас Єдність розуму в розмаїтті його голосів
  3. Юрген Габермас Про суб'єкта історії. Деякі міркування щодо хибних альтернатив
  4. В. X. Арутюнов, С. В. Бондар, Ю. М. Вільчинський та ін.. Філософія (філософія, релігієзнавство, логіка): Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисц. — К.: КНЕУ. — 312 с., 2008
  5. дисципліни «Філософія» (філософія, релігієзнавство, логіка) 0 Навчальна програма
  6. і І ЗАГАЛЬНА МЕТА Й ЗАВДАННЯ леті дисципліни «ФІЛОСОФІЯ»
  7. Модуль 2
  8. Тема 1 Релігія як різновид світогляду та її осмислення в релігієзнавстві [2 год.)
  9. ПОТОЧНИЙ КОНТРОЛЬ ЗНАНЬ
  10. 6.2. ПІДСУМКОВИЙ КОНТРОЛЬ ЗНАНЬ СТУДЕНТІВ