<<
>>

Свідомість як ідеальне буття

Феномен свідомості вивчають різні науки: філософія, антропологія, богослов’я, соціологія, психологія, мовознавство, педагогіка, фізіологія вищої нервової діяльності, семіотика, кібернетика, інформатика.

Упродовж століть точаться суперечки щодо її сутності. Тому існує кілька концепцій свідомості. Найвідомішими серед них є: ідеалістична — згідно з якою свідомість відірвана від природи й людини, їй приписується незалежне від матеріального носія субстанціональне існування, вона обожнюється, може бути виведена із самої себе; матеріалістична — свідомість є властивістю високоорганізованої матерії, її активною формою відображення дійсності; богословська — свідомість розглядається як крихітна іскра Божественного розуму, складова акту Божого Творіння людини; вульгарно-матеріалістична — свідомість матеріальна, тобто має не лише матеріальне походження, а й матеріальну сутність і структуру; діалектико-матеріалістична — ідеальне є результатом відображення матеріального й детермінується суспільно-історичними процесами; дуалістична — свідомість так само первісна, як і матерія, вона є вічною або створеною разом з матерією.

Незважаючи на розбіжність думок, усі філософи згідні з тим, що свідомість — це реальність, яка відіграє величезну роль у житті людини та суспільства загалом. Вона має свою історію виникнення, становлення й розвитку. Згідно з діалектико-матеріалістичною концепцією, генетичною передумовою виникнення свідомості є загальна властивість матерії відображувати природне та соціальне буття. Генетичною передумовою виникнення свідомості є загальна властивість відображення всіх наявних предметів і явищ як природних, так і соціальних. Відображення є здатність матеріальних об’єктів, процесів, явищ відтворювати пов’язані з ними об’єкти зовнішнього світу. Умовно можна виокремити відображення в неживій природі, у живій природі та на соціальному рівні.

Необхідно розрізняти поняття «психіка» й «свідомість». Психіка в розвинутій формі виникає з появою нервової системи. Во- на притаманна як тваринам, так і людині. Психіка людини складається з двох компонентів: усвідомленого (мислення, відчуття, увага, пам’ять, воля) і неусвідомленого (емоції, навички, автоматичні дії, інстинкти, інтуїція). Слід розрізняти два види неусвідом- лених дій: 1) дії, які ніколи не усвідомлювалися; 2) дії, що раніше усвідомлювалися, потім автоматизувалися й стали здійснюватися вже стихійно. Отже, вчинки людини не завжди усвідомлені. Не- усвідомлене може виявитися в людині у формі різноманітної ілюзорної сфери сновидінь, владних інстинктів та ін. Проте людина — це насамперед свідома істота. Світлом свідомості в неї пронизані не лише думки, а й відчуття.

Свідомість є властивістю високорозвинутої матерії — людського мозку. Процес мислення супроводжується певними біохімічними, фізіологічними та іншими змінами в мозку, але не вони становлять його зміст. Ця проблема знаходить свою конкретизацію в поняттях матеріального та ідеального. Матеріальне є філософське поняття про буття, яке вказує на його об’єктивно-реальне, тобто незалежне від свідомості існування. Ідеальне — філософська категорія для позначення нематеріальної, суб’єктивно-духовної природи, образного відображення дійсності в людській свідомості. Ідеальне характеризує принципову відмінність між відображенням (образом) і відображуваним (об’єктом). Ідеальне є суб’єктивно- психічною реальністю, яка існує лише в актах свідомості.

Біологічні передумови виникнення свідомості пов’язані з ускладненням організації живих істот завдяки боротьбі видів і з появою приматів і людиноподібних мавп. їхнє перетворення на людей стало можливим завдяки включенню в антропогенез соціальних факторів, головні з яких — праця, колективний спосіб життя та членороздільна мова.

Отже, свідомість є діяльним відображенням навколишнього світу. Існують різні рівні відображення: перший з них — це відображення в неорганічній природі (результат механічних, фізичних, хімічних процесів і взаємодій); другий — відображення в органічній природі (подразливість, чутливість, психіка); третій — діяльне відображення навколишнього світу суб’єктами, які мають свідомість (соціальне відображення).

Свідомість має подвійну природу: з одного боку, вона є результатом розвитку матерії, з другого — результатом історичного процесу становлення й розвитку людини та суспільства, вона є діяльним, активним відображенням дійсності, суб’єктивним образом об’єктивного світу.

Основними характеристиками свідомості є: універсальність, об’єктивність, цілеспрямованість, творчість, опосередкованість мовою, соціалізованість, поліструктурність. Головними ознаками свідомості є відображення світу, відношення цілепокладання, управління. Свідомість як відображення відтворює насамперед форми людської діяльності й через них — форми природного буття.

Специфіка свідомості як відношення полягає в її націленості на буття, на пізнання, освоєння того, що лежить поза свідомістю, на розкриття його сутності. Водночас об’єктом розгляду свідомості може бути вона сама та її носії, тобто свідомість пов’язана із самосвідомістю. Висхідним пунктом людського ставлення до світу є цілеспрямоване його перетворення. Свідомість не зводиться повністю до мислення, поняття, пізнання та знання, вона охоплює як раціональне, так і чуттєве відображення дійсності, як пізнавальне, так і емоційно-оціночне ставлення людини до світу.

Основними елементами свідомості, які перебувають у діалектичному взаємозв’язку, є усвідомлення явищ, знання, самосвідомість, емоції, воля. Розвиток свідомості — це насамперед збагачення її новими знаннями про навколишній світ і саму людину. Пізнання речей має різний рівень, глибину проникнення в об’єкт і ступінь ясності розуміння. Звідси — повсякденне, наукове, філософське, естетичне й релігійне усвідомлення світу.

Назвемо головні властивості людської свідомості.

Ідеальність — особлива нематеріальна сутність свідомості. Ідеальна свідомість за своєю природою 1) протилежна матеріальному світу, 2) незалежна від матерії, 3) невловима, непізпавана за допомогою матеріальних засобів.

Інтенціональність — спрямованість на предмет. Свідомість не може бути безпредметною, щось завжди є її предметом — що свідомість «бачить», у якій формі, тобто, як вона сприймає предмет.

Ідеаторність свідомості — здатність творити й відтворювати ідеї, внутрішня самостійна робота, що виходить за межі простого відображення. Здатність виробляти абстрактні ідеї — докорінна відмінність свідомості людини від свідомості тварин. Результатом цієї здатності є вироблення системи кодування, передачі й поширення змісту свідомості — мови. Завдяки ідеаторності стали можливими еволюція людства й розвиток, поглиблення самої свідомості.

<< | >>
Источник: В. X. Арутюнов, С. В. Бондар, Ю. М. Вільчинський та ін.. Філософія (філософія, релігієзнавство, логіка): Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисц. — К.: КНЕУ. — 312 с.. 2008

Еще по теме Свідомість як ідеальне буття:

  1. 2. Комунікативно-теоретичний поворот у філософії
  2. Юрген Габермас Мораль і моральність. Чи стосуються гегелівські заперечення Канта також і дискурсивної етики?
  3. IV. Трансцендентально-прагматичне введення дискурсивної етики зсередини
  4. Модуль 1
  5. Предмет і функції філософії
  6. Система філософії
  7. Конспективний виклад теми Сутність буття та його основні форми
  8. Свідомість як ідеальне буття
  9. Філософія розвитку (діалектика буття)