Деловой язык

Звертання може бути на початку, в середині і в кінці речення. Воно відокремлюється комою чи знаком оклику, якщо стоїть на початку речення; комами з обох боків, якщо стоїть всередині речення, і комою від попередніх слів, якщо стоїть у кінці речення.

Якщо звертання стоїть у кінці окличного речення, то після нього ставлять знак оклику, якщо в кінці питального — знак питання.

Наприклад: Тату, гляньте — лев, як зачарований (О. Довженко). Фанні, чого ти плачеш? (І. Франко). Весно, ох, довго ж на тебе чекали! (І. Франко). Не ображайся, Кириле Петровичу, що я тобі екзамен влаштував; це на краще, будеш знати, що сказав Довженко (А. Хижняк). Спи, маленьке, до зорі! (М. Рильський). Зашуми, Дніпро, розкажи мені, як здіймав ти гори-хвилі у грозові дні (В. Колом ієць). Навіщо, вітре, хвилі підіймаєш? (Т. Шевченко). Є цікаві новини, Романе? (М. Канюка). Чого дивуєшся, Олексію? (М. Канюка). Іди, моя ластівко! (Марко Вовчок). Шевченку! Відгук дум своїх чи чуєш ти у нашім співі? (М. Рильський).

57

Найчастіше звертання виражають кличною формою іменника: Зоре моя вечірняя, зійди над горою (Т. Шевченко).

У реченні може бути кілька звертань, наприклад: Весно красна! Любі мрії! Сни мої щасливі! Я люблю вас! (Леся Українка).

При звертанні можуть стояти пояснювальні слова. Таке звертання називають поширеним, наприклад: Цвіти, моя Вітчизно молода, безмежна, непереборна, яснокрая! (А. Малишко). Рости, рости, моя пташко, маковий цвіте (Т. Шевченко).

Звертання можна виражати й іншими частинами мови у значенні іменника (прикметником, числівником, дієприкметником).

Особовим займенником у сучасній літературі звертання ніколи не виражають. Іноді в експресивному мовленні зустрічається звертання, виражене особовим займенником у формі другої особи однини чи множини. Воно має грубуватий відтінок. Наприклад: Слухай, ти. Ну, ти, нахабо (І. Рябокляч). Ех, ви, ледацюги.

Звертання властиві різним стилям мовлення: розмовно-побутовому, художньому, епістолярному.

Так, звертання до неживих предметів часто вживають у художній літературі. Наприклад: Хлюпни нам, море, свіжі лави! О земле, велетнів роди (П. Тичина).

У фольклорній мові часто вживають пестливі, зменшувальні, голубливі звертання. Вони можуть бути ускладнені прикладами-епітетами. Наприклад: Іди, сонку, в колисоньку, приспи мою ді-тоньку. Сонку, дрімку, голубоньку! Приспи мою дитиноньку (Укр. нар. колискова пісня). Тебе трудом квітчаю, земле-матінко, а треба — від біди обороню (А. Кацнельсон). Ой, устань, устань, пан-господар, ой засвіти свічку ясненькую. Пробуди челядь красненькую (3 фольклору). Відкривай гарячі груди, Мати-Зем-ле (М. Рильський).

Вокативні речення-звертання

Вокативним називають речення, яке складається тільки з одного звертання і яке, називаючи адресата мови, передає почуття: докір, радість, незадоволення, обурення, заборону, оклик і под.

Характерними особливостями цих речень є те, що в них вживають тільки назви осіб у кличній формі або у формі називного від-

58

мінка.

Особливу роль у вокативному реченні відіграє інтонація. З її допомогою передаються спонукання і різні емоційні реакції. Із семан-тико-граматичного боку вокативні речення нерозкладні. Наприклад: А хто тобі, Власе, дозволив тут рибу вудить? (виражається заборона). Здрастуйте, свахо, спасибі, що завітали (виражається радість). Краще, Марфушо, заглядати собі в душу якнайглибш і якнайпрозоріш тоді, коли ще зможеш дивитися в неї, не червоніючи (виражається докір). Горпино, роби так, як велять (виражається наказ). Геть, бузувіри! Анахтеми! В холодну вас, п'янюги чортові! (виражається гнів, обурення). Доню, доню, гріх тобі (виражається докір). Просю тебе, сестричко, за старшу дружку (виражається прохання). Іване, брате, друже! Товаришу вірний! (виражається радість). Ні, сестрице моя, ніяке зілля не загоїть мого горя (виражається біль). Ярино! Люба моя, квіточко моя, зоре моя! (виражається любов) (3 творів М. Кропивницького).

Вправа 1. Складіть речення, в яких наведені слова були б звертанням.

Сонце, діти, Дніпро, Київ, школа, радість, лани, земля, пісня, сад, мати, людина, Україна, доля, батько, сестра.

Вправа 2. Знайдіть у художній літературі 10 вокативних речень і запишіть їх.

Вправа 3. Знайдіть і запишіть речення, в якому може бути кілька звертань.

Вправа 4. Перекладіть тексти українською мовою.

Мы не перестаєм удивляться чуду родной речи. Только родное слово, познанное и постигнутое в детстве, может напоить душу поэзией, рожденной опытом народа, пробудить эстетическое наслаждение многомерностью и многозначимостью языка предков (Чингіз Айтматов).

В производстве нельзя без заместителей, но затем и создано и существует искусство, что человек тут сам.

В искусстве нет заместителей: тем искусство и отличается от всего (М. Пришвін).

Старый дуб, который рос на открытом месте смолоду, никогда не бывает высоким. Крона такого дерева очень широка и начинается почти от самой земли, совершенно иначе выглядит дуб, выросший в лесу.

Правопис закінчень іменників, власних і загальних імен у кличній формі й звертаннях

1. Іменники чоловічого й жіночого роду 1-ї та 2-ї відмін мають в однині окрему кличну форму.

59

Іменники чоловічого роду 2-ї відміни в кличній формі закінчуються на -у, -ю, -е.

Іменники твердої групи із суфіксами -ик-, -OK-, -к(о) та деякі іменники мішаної групи з основою на шиплячий (крім ж) мають закінчення -у. Наприклад: батьку, товаришу, хлопчику, провіднику, Іваненку, дядьку, синку.

Іменники м'якої групи мають закінчення -ю. Наприклад: лікарю, токарю, кобзарю, місяцю, Костю, секретарю, водію, Юрію.

Безсуфіксні іменники твердої групи та іменники м'якої групи з суфіксом -ець, а також окремі іменники мішаної групи (це власні назви з основою на ж, ч, ш, дж і загальні з основою на р, ж) мають закінчення -е. Наприклад: друже, молодче, хлопче, Іване, Вікторе, Петре, козаче, інженере, директоре, школяре.

2. Іменники чоловічого й жіночого роду 1-ї відміни та рідше іменники жіночого роду 3-ї відміни в кличній формі закінчуються на -о, -е(є), -ю.

Іменники 1-ї відміни твердої групи мають закінчення -о.

Іменники 1-ї відміни м'якої та твердої груп, а також іменники 3-ї відміни мають закінчення -е(-є). Наприклад: земле, мріє, надіє, радосте, воле.

Іменники 1-ї відміни м'якої групи, що означають жіночі й чоловічі пестливі імена або загальні назви, мають закінчення -ю. Наприклад: матусю, доню, тьотю, тітусю, бабусю, бабуню, дідусю, дідуню, Маласю, Галю, Олю, Лесю, Грицю, Михасю, Вітасю.

3. У звертаннях, що складаються з двох власних імен (імені та по батькові) обидва слова мають закінчення кличної форми: Романе Романовичу, Борисе Івановичу, Миколо Артемовичу, Лесю Миколаївно, Надіє Петрівно, Ганно Василівно.

4.

Іноді в таких звертаннях кличну форму можуть мати й обидва слова: товаришу бригадире, товаришу агрономе, товаришу полковнику, пане директоре, пане лікарю.

5. У звертаннях, що складаються із загальної назви та прізвища, кличну форму має лише загальна назва. Прізвище пишуть у називному відмінку: пане Миколаєнко, товаришу Шевчук, пане Андріє-нко, товаришу Марченко, добродію Якименко.

60

6. У звертаннях, що складаються із загальної назви і власного імені, кличну форму має загальне слово, а власне ім'я може мати і кличну форму, і форму називного відмінка: брате Іване (брате Іван), друже Ярославе (друже Ярослав], товаришу Андрію (товаришу Андрій), сестро Ярино (сестро Ярина).

Вправа 1. Подані прізвища запишіть у формі звертання, що складається із загальної назви та прізвища, і поясніть написання.

Андрієнко, Осипчук, Магда, Терехова, Віленко, Шевченко, Роговий, Писанська, Максимович, Тоцька, Кравець, Явдокименко, Сергієнко, Бойко, Балій, Магеря, Данилевич, Прокопчук, Білобаба, Кацай.

Вправа 2. Складіть і запишіть п'ять речень, в яких іменники чоловічого роду у кличній формі мають закінчення -у(-ю), -е; п'ять речень, в яких іменники жіночого роду у кличній формі мають закінчення -о. Поясніть написання.

Вправа 3. Перекладіть тексти українською мовою. Поясніть зміни у словах порівняно з написанням російською мовою.

День кончался. Казалось, что лесные поляны сами наливались густой темнотой. Скоро уже стало трудно различать очертания веток-. След знакомой тропинки стал пропадать. Время от времени раздавался одинокий голос птички. Она будто была удивлена таинственным наступлением тишины. Приближалась ночь (М. Пришвін).

Цветы — прекраснейшие создания природы. Какими разными по форме, размерам, окраске они бывают! Тысячи лет человек выращивает их около дома, в квартире, выводит новые сорта. Лотос и нарцисс в древнем Египте, тюльпан у народов горных стран — стали обожествленными символами. Даже неуклюжий, колючий, но по-своему красивый чертополох является эмблемой одного из графств сегодняшней Англии. ("Юний натураліст").

Киев — один из древнейших городов мира — возник в эпоху формирования славянских народов. Через несколько столетий, став политическим центром могущественного государства средневековой Европы — Древней Руси, он сыграл важную роль в политической и духовной жизни русского, украинского, белорусского и других славянских народов, внес большой вклад в мировую цивилизацию (3 книги "Історія Києва").