География

Паламарчук М.М., Паламарчук О.М. Економічна і соціальна географія України з основами теорії: Посібник для викладачів економічних і географічних факультетів вузів, наукових працівників, аспірантів /М.М.

Паламарчук, О. М. Паламарчук — К Знання 1998. — 416 с.

4.3. ТЕРИТОРІАЛЬНА КОНЦЕНТРАЦІЯ, ГЕОГРАФІЧНА СПРЯМОВАНІСТЬ І МІСЦЕПОЛОЖЕННЯ

Крім відношень взаєморозташування і доступності, будь-яке територіальне утворення характеризується ще й щільністю розміщення своїх елементів. Територіальна концентрація — специфічне територіальне відношення. яке можна уявити як своєрідний синергічний ефект взаєморозташування або територіальної спільності цілої сукупності елементів. Проявляється таке відношення у формуванні різних територіальних поєднань виробничих, селітебних, природних та інших об'єктів.

Тепер ще немає однозначності у трактуванні самого поняття «територіальна концентрація», не розроблено і єдиного показника для вимірювання її рівня. Конкретне значення рівня територіальної концентрації і масштаба концентрації для тої чи іншої територіальної одиниці визначається по-різному. У будь-якій територіальній одиниці слід розрізняти метричний і таксономічний аспекти територіальної концентрації. Виходячи з першого, визначають конкретні значення її рівня шляхом ділення того чи іншого показника (наприклад кількості умовної продукції, чисельності зайнятих) на показник площі ареалу поширення відповідних елементів.

Щодо другого аспекту визначають масштаб територіальної концентрації шляхом співвіднесеності значення відповідного показника з видом взаєморозташування елементів (наприклад визначається кількість продукції у розрахунку на населений пункт, мікрорайон, мезорайон та ін.).

Поки що не розроблена інтегральна характеристика територіальної концентрації елементів усіх компонент СТК.

У літературі розглядається окремо територіальна концентрація виробництва (у цілому і за галузями), населення, ресурсів (в основному у розрізі окремих видів). Можлива постановка питання про територіальну концентрацію антропогенного впливу на природне середовище. У низці праць обґрунтовується економіко-геог-рафічний закон територіальної концентрації продуктивних сил. На нашу думку, територіальну концентрацію продуктивних сил великою мірою характеризує концентрація населення. В цілому вважаємо, що інтегральна територіальна концентрація має визначатися на основі сукупності покомпо-нентних показників. У таксономічому аспекті для цього потрібно виявити виробничий, ресурсний і селітебний потенціали територіальних підрозділів.

Значення величин, що характеризують будь-який із названих потенціалів, розіб'ємо на кілька проміжків. Кожний з проміжків визначає конкретний вид відношення концентрації. Чим більший номер проміжка, тим більший масштаб концентрації територіальної одиниці.

Виробничий потенціал можна виразити через показник умовної продукції. що являє собою суму заробітної плати виробничого персоналу та амортизації основних фондів даних підприємств за рік. Селітебний потенціал визначається кількістю населення досліджуваної одиниці. Прикладом порогозих значень концентрації населення можуть бути кількісні показники, що застосовуються для виділення малих (50 тис.чол.). середніх (100), великих (250), ду^е великих (500), найбільших (1 млн) і мільйонних (понад 1 млн чол.) міст.

Відношення взаєморозташування. доступності і територіальної концентрації характеризують загальні територіальні параметри системного географічного об'єкта певного типу. Як індивідуалізуючі параметри такого об'єкта виступають відношення географічної спрямованості, місцеположення і територіальної композиції.

Географічна спрямованість упорядковує елементи суспільно-територіальних систем та їх сукупності щодо частин світу. Як базові достатньо використати два відношення, наприклад: знаходитись на північ і на захід.

Решта відношень географічної спрямованості є протилежними до базових (лежать на південь і схід) або є їх поєднаннями (розміщуються на північний захід). В економічній та соціальній географії відношення географічної спрямованості використовується для характеристики конкретних об'єктів, а також як складові більш складних відношень і територіальних структур. При цьому фіксується упорядкованість елементів за напрямом без зазначення частини світу.

Відношення місцеположення виражає координати елементів і систем. Можливі кілька його трактувань. Перше передбачає використання унарного відношення. Воно співвідносить елемент з якоюсь територією, шо являє собою множину розташованих на ній об'єктів. Ця територія характеризується низкою ознак або координат, що відображають приналежність її до країни, регіону, населеного пункту. Визначення місцеположення полягає у з'ясуванні ознак території, на якій знаходиться цей елемент. Таке уявлення про місцеположення не суперечить трактуванню місця О.О.Мінцем і В.С.

Преображенським як деякої частини географічного простору, шо характеризується певним положенням у двомірному або тримірному просторі і сукупністю багатьох його властивостей. Між ознаками — координатами території і положенням у двомірному або тримірному просторі — існує однозначна відповідність. Прикладом унарного відношення місцеположення підприємства або установи може бути його повна адреса. В інформаційно-пошукових системах для розв'язання завдань розміщення виробництва, а також у геоінформаційних системах використовується подібна схема визначення місцеположення.

Інше трактування відношення місцеположення запропонував О.Г.Топчієв. Він визначає його як інтегральне співвідношення окремого елемента географічного простору з множиною решти його елементів. Таке визначення має велике значення для поглиблення теоретичних уявлень про суть місця. Практично відношення одного елемента до всіх інших навряд чи можна виразити через надто велику його розмірність.

Ймовірно, за умов конкретного розгляду цього відношення можна обмежитися певною частиною елементів, а від впливу інших (наприклад, надто віддалених) абстрагуватися. Інтегральне відношення одного об'єкта з

цілою сукупністю об'єктів згідно з визначенням О. Г.Топчієна можна подати сукупністю бінарних відношень цього об'єкта з усіма іншими.

Можливі кілька варіантів цих бінарних відношень. Передусім усі відношення можуть бути однотипними. Наприклад, місцеположення об'єкта певною мірою передається через відношення граничності. Так. Черкаська область межує з Київською. Вінницькою. Кіровоградською і Полтавською областями. Уявлення про місцеположення об'єкта значно поглибиться, якщо його визначити з використанням відразу кількох типів територіальних відношень. Місцеположення можна характеризувати відношеннями взаєморозташування. доступності, географічної спрямованості. Місцеположення об'єкта визначається на основі виявлення елементів, які знаходяться з цим об'єктом в цих територіальних відношеннях. Можливий ще й інший шлях, коли з'ясовуються територіальні відношення з певними елементами. Наприклад, місцеположення населеного пункта області визначається відношеннями доступності і спрямованості до обласного центру та інших міст внутріоблас-ного значення. Відношення місцеположення виступає як складне інтегральне територіальне відношення, що включає інші види територіальних відношень. Інтерпретація його як унарного відношення значно простіша для практичного використання, але одночасно й набагато бідніша за змістом.

< пред след >

вернуться к содержанию

вернуться к списку источников

перейти на главную страницу

Помощь с написанием учебных работ

Релевантная научная информация:

Другие научные источники направления География:

Тарасенко Н. Г.. Экономические районы Украины. Пособие для школьников, абитуриентов, студентов, учителей. 1999