География

7?

Композиційні осі Г.М.Лапгю розглядає як економічні лінії у тери-торіальніи структурі господарства. Матеріальною основою їх формування є природні межі (лінії морського узбережжя, великі ріки. гірські масиви тощо), вздовж яких розміщуються елементи системних географічних утворень, а також прокладені через ці елементи транспортні комунікації.

Поряд з прямими осями у реальній дійсності досить часто трапляються композиційні відношення у вигляді замкнутих осей (наприклад, сукупність населених пунктів, що знаходяться на кільцевій магістралі). Для замкнутої осі характерна попарна послідовна суміжність усіх елементів. Особливість цього композиційного відношення полягає в тому, що останній його елемент виступає суміжником першого елемента. Тому замкнуту вісь можна визначити як таку сукупність елементів, кожний з яких має по два суміжники (мал. 3,11).

Пряма і замкнута осі — найпростіші види відношень територіальної композиції. Вони є також частинами складніших композиційних відношень. Для розкриття суті останніх необхідно розглянути відношення територіальної взаємодії осей. Прямі осі можуть перетинатися і не перетинатися. Серед можливих перетинів осей виділимо три варіанти лише з одним спільним елементом. Перетин двох осей утворює послідовність осей або дугу, якшо спільний елемент є крайнім в обох осях. Відмінність дуги від осі полягає у відсутності єдиної спільної спрямованості елементів.

Перетин двох осей з одним спільним елементом виступає як сполучення. якщо спільний елемент в одній осі є крайнім, а в іншій — проміжним. Нарешті, спільний елемент в обох осях може бути проміжним. У цьому випадку він є вузлом осей.

Для кожної осі характерна певна спрямованість. Дві осі можуть бути односпрямованими і різноспрямованими. Односпрямованість може бути точна і неточна. Перша має місце, якшо спрямованості обох осей повністю збігаються, а друга виникає у тому разі. якщо спрямованість однієї осі частково визначає спрямованість другої (наприклад, осі північної і північно-західної спрямованості). Осі називаються паралельними, якщо нони мають одне спрямування і не перетинаються. За введенням відношення паралельності осей виникає можливість аналізу композиції довіль-

73

Мал. 3. Композиційні відношення.

Типи композицій:

І — пряма вісь; II — замкнута вісь; III — друга; IV — ґратчаста композиція; V — радіально-кільцева композиція.

Територіальні відношення у композиціях:

Ф — елемент або сукупність елементів суспільно-територіальної системи; ^^^'ч^, — суміжність;

" Ц - — суміжність з наявністю транспортної комунікації між елементами; >_^__» — симетричність;

С_ ') — межі ареалу композиції,

ної територіальної сукупності елементів. Для цього у цій сукупності виділяється група паралельних осей, серед яких фіксуються крайні осі. Дві інші лінії, що обмежують зазначену сукупність елементів, проводяться відповідно через початкові і кінцеві елементи кожної з паралельних осей. Кількість випадків зміни спрямованості в разі переходу від одної пари суміжних точок до іншої в обмежувальних лініях характеризує вертикальну або горизонтальну конфігурацію цієї сукупності.. Додаткову інформацію про композицію дає аналіз довжини кожної з паралельних осей і характеру її зміни у разі спрямованості від початкової осі до кінцевої.

74

допомогою сукупності паралельних осей можна змолелюватп ґратчастий тип композиції елементів.

Під час розгляду композиційних відношень часто фіксується певний елемент. Таким чином виділяють радіальний і радіально-кільцевий типи композиційних відношень. Опишемо другий тип відношень. В цьому випадку сукупність елементів складається з прямих і замкнутих осей (мал. З.У). Будь-який елемент сукупності належить одночасно прямій і замкнутій осям. У сукупності виділяється центральний об'єкт, який є крайнім елементом у кожній прямій осі. Інших спільних елементів ці осі не мають. Центральний об'єкт не належить до замкнутих осей. Усі елементи першої замкнутої осі водночас входять до складу прямих осей, а також є суміжними з центральним об'єктом. Аналогічні властивості мають й елементи будь-якої іншої замкнутої осі. Однак тут уже немає СУМІЖНОСТІ з центральним об'єктом, а лише наявне його розташування на одній прямій осі з кожним елементом замкнутої осі. Остання замкнута вісь є граничною, і її конфігурація визначає конфігурацію усієї сукупності. У реальній дійсності описані регулярні осі радіально-кільцевого типу у композиційних відношеннях можуть мати багато в чому формальний характер. Більш важливого значення набувають лінії, що формуються транспортними комунікаціями. Кожну таку лінію можна врахувати. Вона добре «прив'язується» до точок описаної радіально-кільцевої композиції. оскільки її елементи визначаються точками перетину замкнутих і прямих осей.

Таким чином, композиційні відношення виражаються через інші типи територіальних відношень (спрямованість, суміжність, перетин та ін.).

До територіальних відношень дуже часто зараховують економіко-гео-графічне положення (ЕГП). ЕГП визначається як відношення економіко-географічного об'єкта (країни, району, міста тощо) до інших об'єктів, які лежать поза ним і чинять економічний вплив на нього. Поняття ЕГП запроваджено М.М.Баранським, подальший розвиток дістало у працях

1. VI. Маєргойза.

ЕГП можна інтерпретувати як цілісну сукупність територіальних і компонентних (у широкому розумінні) відношень досліджуваного об'єкта. У цю сукупність входять доступність (близькість) і взаєморозташування — тери-

75

торіальна складова, а також оазн матеріального вирооництпа. ресурси, шляхи сполучення тощо п компонентна складова. Тому. на наш погляд, не слід ототожнювати ЕГП з територіальними відношеннями. Для характеристики ЕГП, крім територіальних відношень використовуються композиційні відношення (центральність, періїферійність. глибинність тощо) до країни, раиону. шо включають зазначений об'єкт, а також відношення суміжності, сусідства з іншими об'єктами. Відношення взаєморозташування становлять також основу для поділу ЕГП міста на мікроположення (в адміністративному районі, області), мезоположення (в економічному районі) і макропо-ложення (країні), а ЕГП країни — на регіональне (субконтинентальне), континентальне, міжконтинентальне і світове.

ЕГП належить до зовнішніх та індивідуалізуючих факторів розвитку об'єкта, є передумовою і наслідком процесів територіального поділу праці і раионоутворення. ЕГП — історична, змінювана в часі категорія.

Тепер для визначення ЕГП об'єкта уже недостатньо враховувати лише економічний вплив на нього. Вкрай необхідно брати до уваги зовнішні екологічні і соціальні процеси. Тоді ЕГП трансформується в суспільно-географічне положення (СГП). СГП складається з економіко-географіч-ного, соціально-географічного і еколого-географічного положення. Розглядаючи соціально-географічне положення об'єкта, необхідно оцінити його розташування щодо баз продовольства, центрів культури, науки, торгівлі, освіти, медицини, районів рекреації тощо. В еколого-географіч-ному положенні слід урахувати близькість, характер взаєморозташування і доступності до великих забруднювачів навколишнього середовища (рудників, шахт. енергетичних об'єктів та ін.), а також до природних масивів, що виконують функції екологічного захисту.

Особливістю територіальних відношень є те, що вони не залежать від компонентної належності охоплюваних ними елементів. Тому ці відношення менш різноманітні, ніж функціональні зв'язки, і мають більш загальний характер. Розглянутими територіальними відношеннями можна користуватися і під час дослідження природно-географічних системних об'єктів. При цьому необхідно лише дещо змінити визначення відношень доступності, взаєморозташування і територіальної концентрації, ув'язавши їх з природними процесами.