География

Структура є інваріантним (незмінним) аспектом системи будь-якої природи, вона відбиває її внутрішню будову. Будову визначають залежно від складу елементів та сукупності зв'язків (відношень) між ними. Кожний зв'язок (відношення) розкривається своїм найменуванням та переліком елементів, що його формують. Тому багато дослідників називають структурою мережу зв'язків між елементами системи, тим самим конкретизуючи поняття внутрішньої будови.

Перші дослідники СТС не розглядали структуру через зв'язки і відно-

»ї

шення. Вона їм звичайно уявлялась як склад і співвідношення різних функціональних груп. галузей, форм територіального зосередження виробництв. Ця несистемна інтерпретація структури переважає у конкретних економіко-географічних дослідженнях і нині. Вона. справді, деякою мірою дає змогу розкрити внутрішню будову СТС. Однак у системній інтерпретації структури закладені більші інформаційні можливості. Крім того. вона створює передумови для застосування методів загальної теорії систем, кібернетики, дослідження операцій в її аналізі з метою глибшого розуміння сутності механізму формування та оптимізації. Велике значення має і можливість перетворення при цьому часткового економіко-географічного знання у фрагмент загальнонаукового. Переходові до більш сучасного тлумачення структури СТС перешкоджала відсутність стрункої концепції зв'язків та відношень між їх елементами. Зв'язки та відношення поділяються у цих системах на такі класи: 1) відношення компонентної належності: 2) функціональних зв'язків; 3) територіальних відношень: 4) організаційних відношень. Далі класи розбиваються на типи і види. що було показано вище для другого і третього класів. Розглядаючи відношення тільки одного з класів, приходимо до понять часткових структур: компонентної, функціональної, територіальної і організаційної.

Часткові структури інтегруються в одне ціле у загальній інтегративній структурі.

Концепція інтегративної структури не заперечує доцільність вивчення часткових структур, а лише підтверджує взаємодоповнюваність та взаємопов'язаність отримуваних при цьому результатів. На сучасному рівні розвитку теорії СТС безпосередньо вивчаються в основному лише часткові структури. Вони є засобом пізнання інтегративної структури.

Будь-яка система, крім внутрішньої будови, включає в себе дію (функціонування). Отже. структура є лише деякою частиною, точніше, аспектом (проекцією) системи. Тому даремно побоюються окремі вчені, їло тлумачення структури як сукупності усіх зв'язків і відношень еле-

' Емерджентні атрибути — такі, що властиві цілому і яких немає у складових частинах. б*

83

ментів системи ототожнює її. по суті. з самою системою. Структура — це система, точніше її «знімок», інваріантний аспект, а система — це не тільки структура, а ше й дії перетворення, функціонування, розвиток.

Кожна СТС має слину інтегративну багатокомпонентну структуру. Компонентами є територіальна, функціональна, компонентна та організаційна структури.

Інтерпретація часткових структур як проекцій не зовсім збігається з уявленням про них. шо склалося раніше, як про аспекти структури. Аспект структури — «погляд» на систему з певної сторони (наприклад. функціональної, територіальної). При цьому крім відповідних атрибутів цієї сторони фіксуються і деякі інші моменти. Підтвердженням може бути наявність галузевих і функціональних характеристик, що трапляється під час визначення елементів територіальної структури ВТС.

Проекція ж структури — це вилучення з неї певної сторони. Зміст її вужчий, ніж у аспекта. оскільки відбувається абстрагування від атрибутів, невластивих цій частковій структурі. Таке тимчасове звуження змісту (воно повністю компенсується на етапі вивчення комбінованих структур) необхідне для побудови логічно стрункої системної концепції структури. Проекції зводяться в ціле. а аспекти несуть множинність, нецілісність уявлень про структуру системи.

Поряд з поодинокими проекціями інтегративної структури можна розглядати й парні проекції. Їх будемо інтерпретувати як комбіновані структури (компонентно-територіальна, функціонально-організаційна та ін.). Кожна з них має емерджентні властивості (тобто такі, яких немає у відповідних часткових структур окремо), тому не може бути зведена до простої суми часткових структур. У загальному вигляді ця емерджентність полягає в тому. що багато зв'язків або відношень одного класу зумовлені атрибутами іншого.

Дослідження структури шляхом аналізу окремих зв'язків або відношень — складне і малоефективне, оскільки пов'язане з ризиком втрати емерджентних моментів будови СТС, які не можна виявити на рівні окремих зв'язків або відношень. У загальній теорії систем такий підхід кваліфікується як вивчення без теорії. Тільки у досить простих системах можна виявити усі зв'язки і відношення, для більшості ж систем це завдання практично не розв'язне.

ЕС є ефективним засобом для порівняння внутрішньої будови різних СТС. Конструктивним виразом будь-якої часткової і комбінованої структури стає уявлення про неї як про сукупності взаємодіючих ЕС, а вивчення структури (часткової або комбінованої) уявляється тепер як виділення її елементів і відношень взаємодії між ними. Кожна часткова структура має кілька видів ЕС. Так. у галузевій структурі ВТС — це різні галузі, у

К4

()і нкшональніи — проста, галузева інтеграція та цикл вирооництв. а у територіальній — це різні форми територіального зосередження виробництва: пункти, центри, вузли, агломерації, кущі. райони. Важливо не тільки чітко визначити кожний ЕС. а и упорядкувати їх відносно один одного. Зв'язки і відношення, які упорядковують і утворюють множину ЕС. мають бути з одного класу. Іншими словами, не слід, наприклад, зіставляти між собою територіальні елементи іа допомогою функціональних зв'язків.

Хоч елементами структури вже давно оперують у конкретних еко-номіко-географічних дослідженнях, тривалий час не було єдиного визначення ЕС. Тому елементи різних часткових структур не зіставлялися, не порівнювалися між собою, шо ускладнювало інтеграцію інформації про окремі часткові структури у єдине цілісне уявлення про будову СТС.

У літературі досить часто елемент структури ототожнюється з підсистемою. хоч він являє собою лише сукупність зв'язків (відношень) певного класу (або класів для елементу комбінованої структури). Підсистема містить у собі зв'язки і відношення всіх класів. Крім того, вона включає не тільки інваріантний аспект, а й змінний (поведінка, функціонування, дія, розвиток).

Розрізняють елемент структури і елемент системи. Перший включає кілька первинних об'єктів разом з їх відношеннями (зв'язками) між собою. другий — один об'єкт.

З аналізу зв'язків і відношень одного або кількох класів приходимо до поняття «елемент структури». Будь-яка часткова або комбінована структура не вичерпується лише набором елементів, що входять до неї, оскільки вона має відображати не тільки склад частин цілого, а й їх взаємозв'язки. Тому наступним етапом у дослідженні структури СТС є установлення зв'язків між ЕС.

Для розкриття сутності структури СТС необхідно розглянути часткові структури. Почнемо з компонентної, оскільки вона є вихідною, розкриваючи субстрактну будову системи.

Будь-які два елементи СТС завжди належать до однієї або різних компонент. У першому випадку фіксуємо наявність відношення компонентної належності між елементами. Воно визначається частковими відношеннями належності до конкретних компонент (виробничої, обслуговування населення тощо). Мережа цих відношень у певній СТС формує її компонентну структуру. Окремі компоненти є елементами структури. Кожна система може мати від одного до восьми компонент. Під час аналізу міжкомпонент-них та внутрікомпонентних функціональних зв'язків було установлено, що як монокомпонентну СТС доцільно розглядати лише виробничо-територіальну систему. Наявність усіх восьми компонент характерна для СТК в цілому. Інтерпретація компоненти як ЕС узгоджується з його загальним визначенням. Компонента СТС включає об'єкти, що знаходяться між собою у стійких, що типово повторюються, відношеннях належності.

Для повноти уявлення про компонентну структуру необхідно виявити кількісні співвідношення, пропорції між окремими п елементами. Всі компоненти між собою можуть бути порівнювані за площею території. яку вони займають, а компоненти, що є місцями застосування праці, можуть порівнюватись ще й за кількістю зайнятих.

85

Компонентнії! структурі властива ієрархічність.

Зміст понять «галузь» і «компонента» зумовлює співвідношення між відповідними структурами, яке зводиться до того, що галузева структура виступає компонентною складовою. Галузева структура — важливе наукове поняття, шо вже тривалий час використовується у економіко-геог-рафічних дослідженнях, зберігаючи стабільність і однозначність тлумачення. Розгляд галузевої структури як сукупності відношень галузевої належності (між окремими елементами системи) і пропорційності (між структурними елементами — галузями) не суперечить її загальноприйнятому змістові і узгоджується з сучасними інтерпретаціями структури. Ступінь раціональності галузевої (у загальному випадку — компонентної) структури не можна визначити безпосередньо з неї самої. Тут треба виявити відповідність між ресурсами, потребами та екологічною обстановкою на території СТС.

Організаційна структура на відміну від галузевої є досить новим, ма-лорозробленим поняттям у економічній і соціальній географії. Зіставлення, єдність і можливість інтеграції уявлень про окремі часткові структури досягаються за умови, коли вихідним пунктом вивчення кожної з них є специфічні відношення. Є кілька типів організаційних відношень. Перший тип визначає належність до груп елементів СТС. що розрізняються за формами власності. Так. у виробничій і компоненті обслуговування населення усі підприємства (установи) поділяються на державні, колективні. приватні. Значення останніх у нашій країні поки що невелике, проте в подальшому їх роль, певно, зросте, особливо у сільському господарстві та сфері послуг. Організаційні відношення першого типу тією чи іншою мірою охоплюють і елементи інших компонент.

Другий тип утворюють відношення відомчої належності, що визначають спосіб управління елементами та СТС в цілому. Елементи знаходяться у відношенні відомчої належності, якщо вони управляються одним міністерством (відомством). Відношення відомчої належності конкретизуються за допомогою певних відомств, що утворюють відомчі елементи організаційної структури.

Третій тип організаційних відношень виражає належність елементів СТС до різноманітних об'єднань (вони виступають як специфічні ЕС).

86

Об'єднання можуть охоплювати всі елементи певного типу деякого регіону (наприклад, агропромислові об'єднання району, області) або терито-1-ііально роззосереджені елементи, шо виконують еквівалентні функції {галузеві об'єднання). Часто об'єднуються і колективні підприємства за функціональною або територіальною ознаками. Між різними типами структурних елементів бувають різноманітні організаційні взаємовідношення. Так. об'єднання можуть складатися лише з державних, колективних підприємств тих та інших разом. Відомства часто мають у своєму складі кілька об'єднань, з якими у них виникають відношення субординації. В аналогічні відношення вони вступають з різними своїми підрозділами. Тепер утворюються і міжвідомчі об'єднання, у яких з відповідними відомствами формуються координаційні відношення. Серед об'єднань спостерігаються і міжкомпонентні інтегральні утворення — міжвідомчі науково-виробничі об'єднання.

Елементи організаційної структури пов'язуються в ціле через різноманітні координаційні відношення. Механізм їх формування ще мало досліджений. Під час економіко-географічного аналізу доцільно розрізняти функціональний і територіальний види координації. Перший зумовлений наявністю прямих функціональних зв'язків між елементами різних організаційних підрозділів (поставки сировини, устаткування, напівфабрикатів тощо). Другий вид координації виникає на основі спільного використання одних і тих же ресурсів об'єктами кількох відомств і кількох форм власності, шо знаходяться на одній території. Обидва види координації допускають кілька варіантів реалізації. Організаційні відношення здійснюються на основі різноманітних зв'язків управління. Через організаційну структуру має забезпечуватись ефективне функціонування СТС. Ступінь раціональності цієї структури залежить від того, якою мірою вона дає можливість використовувати переваги існуючих функціональної і територіальної структур та компенсувати їх недоліки. Нераціональність організаційної структури розкривається у проявах відомчості та місництва.

Виділення усіх типів структурних елементів, відношень субординації, координації та пропорційності між ними становить зміст організаційної структури у широкому розумінні, її всебічне вивчення для визначення шляхів удосконалення — важлива міждисциплінарна проблема, яка виходить далеко за межі географічних досліджень. Організаційна структура у вузькому розумінні — це сукупність структурних елементів (найчастіше тільки відомчих) та пропорцій між ними за різними параметрами.

Інші часткові структури через свою складність та важливість для еко-номіко-географічних досліджень потребують детальнішого вивчення.