География

96

іт. по суті. ототожнюються категорії «система» і «структура». Останню слід використовувати для відображення внутрішньої будови об'єктів, зокрема територіальної. 1 в цьому розумінні поки що немає єдності в уявленні про територіальну структуру. Так. під час розгляду виробничих СТС (які найбільш досліджені у структурному відношенні) обмежуються лише описом особливостей галузевого складу і рівнів концентрації певних видів виробництв в окремих ареалах. Н'І.Блажко вважала, що для виявлення територіальної структури системи необхідно виділити її відносно цілісні територіальні підрозділи (наприклад, для економічного району — це окремі області, для міст — адміністративні райони).

Великий внесок у розвиток концепції територіальної структури зробив І. М. Маєргойз. Він, зокрема, показав, що територіальна структура — генералізуюча «стержнева» категорія, яка охоплює (точніше, взаємодіє) багато основоположних економіко-географічних понять (економічний район, територіальну концентрацію, економіко-географічне положення тощо), виділив три види структур: 1) інтегрально-просторову, або ареально-синтетичну: 2) множинну територіально-галузеву: 3) живильно-розподільчу, зв'язуючу лінійно-вузлову, які дають змогу описувати будову різноманітних територіальних систем (у тому числі СТС континуального і дискретного типів). Перша з цих структур призначена для характеристики цілісних континуальних частин країни (мікрорайонів, мезорай-онів. областей, районів, зон). Множинна територіально-галузева структура розкриває будову на території окремих галузей (і їх сукупностей). Характерні її особливості — вибірність, дискретність. Територіальна структура третього виду використовується для опису комунікаційних СТС (транспортних, лінійної інфраструктури). Розробки І. М. Маєргойза дуже високо оцінені економікогеографами. У Географічному енциклопедичному словнику стверджується, що саме він уперше розробив поняття «територіальна структура господарства». Проте це не зовсім так. В Україні паралельно з І.

Концепцію 1. М. Маєргойза продовжують розвивати його послідовники. Так, Л. 1. Василевський і П. М. Полян намагалися параметризувати територіальну структуру. Вони виявили чотири типи територіальних параметрів: 1) концентрація: 2) диференціація: 3) інтеграція: 4) композиція. Для кожного з них додатково вводяться компоненти (наприклад, у територіальній концентрації — це централізація і агломерація). Зміст параметрів і компонентів розкривається за допомогою сукупності аспектів. Запропоновано низку кількісних показників, однак відсутній аналіз зна-

1 - 83109 97

чень цих показників. Деякі параметри (комплементарність. структурна спеціалізація і кооперування) є функціональними, а не територіальними.

Проблемі структури СТС на прикладі промисловості зарубіжних країн присвячені цікаві спільні праці А. П. Горкіна. В. М. Гохмана і Л. В. Смир-нягіна. Вони. зокрема, виділяють такі вихідні структури: організаційну. виробничу і просторову, кожну з яких визначають за допомогою специфічних. характерних лише для неї зв'язків і відношень. Відсутність переліку організаційних і виробничих зв'язків не лає змоги зробити детальніший аналіз уявлення зазначених авторів про відповідні структури. Можливо, виробнича структура за змістом близька до функціональної. Просторова ж структура, на думку А. П. Горкіна, В. М. Гохмана і Л. В. Смирнягіна. характеризує місцезнаходження, взаєморозташування і дисперсність (рівень концентрації у просторі) елементів системи. Вона позбавлена конкретного змісту і виражає лише потенційну можливість здійснення у просторі виробничо-технологічних і організаційних зв'язків на основі близькості, сусідства, компактності елементів і субсистем. Просторова структура дістає конкретний зміст у разі суперпозиції (накладенні) з іншими вихідними структурами, внаслідок чого утворюються складніші комбіновані структури — територіально-організаційна і територіально-виробнича.

Досить плідною для дослідження територіальної структури є концепція опорного каркаса Г.М.Лаппо. Саме поняття «опорний каркас» введено в науку М. М. Баранським для позначення сукупності міст, центрів, вузлів країни і транспортних магістралей (економічних ліній). Ця концепція дає змогу в умовах мінімуму вихідних даних дістати загальне уявлення про територіальну структуру СТК країни або регіону. Вона припускає і формалізоване вираження за допомогою математичного апарата теорії графів.

Виходячи із загального уявлення про структуру СТС і спираючись на результати даного аналізу різних трактувань категорії «територіальна структура», можна встановити таке. Територіальна структура є однією з проекцій загальної інтегративної структури системи. Вона визначається сукупністю територіальних відношень між об'єктами. Стійкі, типово повторювані поєднання цих відношень утворюють елементи даної структури. Виділивши для деякої СТС відповідний їй набір структурних елементів. встановивши територіальні співвідношення між ними. ми цим розкриваємо суть територіальної структури системи.

Елементи територіальної структури СТС можна поділити на такі чотири типи: 1) точкові: 2) вузлові: 3) ареальні: 4) регіональні. Точкові елементи формуються на основі одного населеного пункту. До цього типу належать пункти, центри і зосереджені вузли. Для вузлових елементів структури характерне охоплення уже кількох порівняно близько розташованих пунктів, що властиве роззосередженим вузлам, кущам та агломераціям. Третій тип становлять ареальні елементи: дискретні куш (мікрорайон), мезорайон, район і зона. Вони необхідні для відображення тери-

98

торіальної будови дискретних систем, зокрема сформованих на основі оплів трудової діяльності, зв'язаних із зональністю природних умов і ресурсів.

Пункт утворюють елементи СТС. розташовані у межах одного поселення. Соціально-економічний потенціал (масштаб концентрації) цього поселення не повинен перевищувати мінімальне значення (у першому наближенні його можна задати кількістю населення, наприклад, до ЗО тис. чоловік). Зазначений ЕС включає всі об'єкти відповідного населеного пункту. Таким чином, пункт визначається відношеннями компактної територіальної спільності і територіальної концентрації мінімального масштабу своїх складових.

Центр відрізняється від пункту лише більшим соціально-економічним потенціалом, тобто іншим масштабом територіальної концентрації. Орієнтовно його можна задати інтервалом кількості населення від ЗО до 200 тис. чоловік. Інші характеристики центру ті ж, що й у пункту.

Зосереджений вузол утворюється завдяки значному збільшенню кількості виробничих, обслуговуючих та інших об'єктів центру, який перетворюється фактично в кілька злитих в одне ціле центрів і пунктів. У такому населеному пункті внаслідок його протяжності можливе порушення умови компактної територіальної спільності за рівнем доступності. Тому зосереджений вузол визначається відношенням взаєморозташування елементів в одному населеному пункті. Кількісно соціально-економічний потенціал зосередженого вузла становить від 200 до 500 тис. чоловік. Такими елементами є багато обласних центрів України.

Роззосереджений вузол належить до ЕС другого типу. Він являє собою сукупність розташованих близько центрів і пунктів, які мають мікрорайонну територіальну спільність. Серед центрів у складі вузла виділяється найбільший. У економіко-географічній літературі він дістав назву ядра.

Елементами територіальної структури виступають сукупності близько розташованих пунктів і центрів. Їх об'єднують у ціле трудові, культурно-побутові і різноманітні виробничі зв'язки. За територіальною ознакою ці елементи подібні до роззосереджених вузлів, відрізняючись лише меншим масштабом концентрації. Будемо називати такі елементи кущами. Здебільшого куші формуються при мікрорайонній територіальній спільності складових її об'єктів. Іноді виникають такі поєднання населених пунктів на межі кількох областей (районна спільність) або навіть суміж-

7* 99

ни економічних районів (міжрайонна мікросуміжна спільність). Кущ містить у собі всі об'єкти кожного пункту і центру. Його сумарниіі соці-ально-економічний потенціал не перевищу*.- 200 тис. чоловік. Умови територіальної близькості складових куща такі ж. як роззосередженого вузла. Куші досить чітко виділяються у територіальній структурі обласних СТК. У літературі з питань розселення їх часто називають агломераціями другого порядку, компактами.

Найбільш складна серед елементів другого типу — агломерація. Це — вузол вузлів. В агломерації щонайменше одне ядро. яке саме є зосередженим вузлом. Складові агломерації мають мікрорайонну другого порядку або мезорайонну територіальну спільність з масштабом їх концентрації ще більшим, ніж у вузлі, тобто понад 500 тис. чоловік. Наявність в агломерації одного або кількох вузлів (крім ядра) не є необхідною для неї умовою, вона може включати лише центри і пункти. Важливим територіальним атрибутом агломерації є показник граничного віддалення її пунктів і центрів від ядра. Багато науковців вважають, що він становить близько двох'годин, а це відповідає мікрорайонному рівню доступності.

Ареальні елементи мають характерну особливість: територіальними відношеннями охоплюються не всі об'єкти, що знаходяться у межах ареалів їх поширення. Цим і зумовлюється спільний прикметник «дискретний» у назвах структурних елементів цього типу. А властивість територіальної розірваності, нецілісності елемента зовсім не мається на увазі.

Межі дискретних елементів часто не узгоджуються з межами територіальних підрозділів (населених пунктів, адміністративних районів та ін.): за допомогою відношення територіальної спільності можна показати швидше ранг регіону, в межах якого розміщується дискретний ЕС, а не власний його ранг. Так, дискретний кущ є локальним територіальним поєднанням об'єктів. Розміри його ареалу можна порівняти з адміністративним або внутріобласним економічним районом. Водночас можливе його формування на межі областей, одного або кількох економічних районів. Отже, між об'єктами, що складають кущ. виникають районна. міжрайонна суміжна територіальні спільності.

Доцільно ввести поняття «власна ареальна спільність». Будемо розрізняти такі її види: мікрорайонну, мезорайонну, районну і макрорайонну. Кожне з цих відношень виступає інтегральною характеристикою усієї сукупності об'єктів даного структурного елемента. Види власної ареальної спільності визначаються на основі зіставлення ареалу дискретного елемента структури з мікрорайоном другого порядку (внутріобласним економічним районом), адміністративною областю, економічним районом. При цьому виходимо уже з нового районування України, коли один район складатиметься з 2—4 областей. Щоб ця операція зіставлення була точною, необхідно задати множину еталонних значень площ відповідних територіальних підрозділів. Ці числа розіб'ють область можливих площ ареалів на чотири проміжки. Кожний інтервал пов'яжемо з певним відношенням ареальної спільності. Так. у разі розміру ареалу, що перевищує

100

вибране значення для адміністративної області, але менше значення економічного району, констатуємо районну ареальну спільність (третій проміжок). Аналогічно визначаються й інші види.

Перейдемо до безпосереднього розгляду дискретних елементів. Найпростішим серед них є куш. Він формується у випадку внутріпосе-ленської. мікрорайонних і міжрайонній територіальних спільностях, має власну мікрорайонну ареальну'спільність. Прикладом внутріпоселенсько-го куща може бути мережа молочних заводів або хлібозаводів великого міста. Мікрорайонні кущі часто утворюють обробні підприємства АПК разом зі своїми сировинними зонами.

У межах ареалу дискретного куща завжди можна вибрати об'єкт, який не входить до його складу. Характер територіальної близькості складових куща такий же, як і роззосередженого вузла, усі елементи мають годинну (внутріпоселенську) доступність між собою або з деяким центральним елементом.

Дискретний мезорайон утворює сукупність об'єктів з мезорайонною, районною, а також міжрайонною територіальною спільностями у випадку власної мезорайонної ареальної спільності. Розмір його ареалу можна порівняти з розміром адміністративної області. Розглянемо тепер питання про територіальну близькість складових мезорайону. Воно дуже важливе. оскільки визначає не лише умови взаємодії окремих елементів, а й територіальну цілісність усього ЕС. Дійсно, якщо в ЕС можна виділити відокремлені, віддалені від усіх інших складові, то такий ЕС не є цілісним і єдиним. У мезорайоні близькість складових розуміється як мікрорайонна доступність між ними. Мезорайон територіальне цілісний, якщо для будь-якої пари його складових можна виділити ланцюжок послідовних суміжних елементів, у якому будь-які сусідні елементи мають таку доступність. У разі суміжності даних складових ланцюжок включає два елементи. Найбільше елементів у ньому буде, коли ЕС являтиме собою лінію. У вигляді дискретного мезорайону можуть сформуватися обласна система міських поселень, обласний спеціалізований АПК та інші об'єкти.

Дискретні кущі і мезорайони формуються як відносно відокремлені структурні елементи, а також у складі більших елементів структури даного типу — районів і зон. Для району характерна районна ареальна спільність складових при їх районній, міжрайонній мезосуміжній і міжрайонній суміжній видах територіальної спільності. Цілісність структурного елемента визначається так. як і мезорайону, але на рівні доступності внутріобласного економічного району. Лісовиробничий комплекс Карпатського регіону, вугледобувна промисловість Донбасу сформувалися у вигляді дискретних районів.

Від дискретного району дискретна зона відрязняється макрорайонною ареальною спільністю і макрорайонною (рідше загальнодержавною) територіальною спільністю складових за умови їх близькості на рівні обласної доступності. Прикладом такого виду ЕС може бути зона бурякоцук-рового виробництва України.

Регіональні елементи структури охоплюють усі об'єкти в межах свого ареалу. Кожний з цих елементів — стійке, типово повторюване поєднання територіальних відношень, являє собою сукупність ЕС перших

101

трьох типів. Конкретний аналіз територіальної структури зараз в основному здійснюється у розрізі цих елементів. Територіальні пропорції, як одна з найважливіших складових категорії «територіальна структура», також визначаються між континуальними мікрорайонами, мезорайонами і районами. Кожний регіональний ЕС виражається за допомогою конкретного відношення взаєморозташування. що відображає його ранг. і умови континуальності. Остання фіксує належність до ЕС усіх об'єктів з ареалу його поширення (конкретні регіональні елементи структури названі више).

Елементи територіальної структури упорядковуються, узгоджуються, пов'язуються між собою й інтегруються в одне ціле за допомогою відношень територіальної взаємодії. Вони розглядались у попередній главі як відношення поєднань елементів.