География

Між частковими структурами існують взаємозв'язки, оскільки вони — проекція єдиної інтегративної структури, а визначальні їх відношення охоплюють одні й ті ж елементи. Під час виявлення цих взаємозв'язків не обійтися без зіставлення, накладення, інтеграції часткових структур, а отже, без розгляду комбінованих структур. Більше того, досліджувати часткові структури у «чистому вигляді», не враховуючи не характерних для них атрибутів, досить важко. В економіко-географічній літературі розглядають не просто інтеграції і цикли виробництв, а їх конкретні типи, які визначають за допомогою відношень галузевої належності (наприклад, вугільно-металургійний і нафтогазовий цикли або проста машинобудівна інтеграція).

Коли структур чотири, для будь-якої СТС теоретично можна виділити шість комбінованих структур як парних проекцій і чотири — як потрійних. Прикладом парної проекції є компонентно-функціональна структура, а потрійної — компонентно-територіально-функціональна. У зв'язку з якісною неоднорідністю елементів СТС розглядати їх територіально-функціональні. територіально-організаційні і функціонально-організаційні сукупності відношень і зв'язків без компонентної визначеності взаємодіючих елементів не має сенсу. Тому з десяти формально мож-

102

.нівих актуальними і тими. що потребують спеціального розгляду, є такі шість комбінованих структур: 1) компонентно-функціональна: 2) компонентно-територіальна: 3) компонентно-організаційна: 4) територіально-функціональна: 5) територіально-організаційна і 6) функціонально-організаційна. При цьому останні три структури є потрійними проекціями. Для спрощення термінологічних конструкцій в їх назвах вилучена спільна компонентна складова. Так. під територіально-організаційною будемо розуміти компонентно-територіально-організаційну структуру.

Компонентно-функціональна структура відображає субстратно-функ-шональні особливості будови СТС. Вона визначається сукупністю компонентних відношень і функціональних зв'язків елементів системи, взятих у єдності і взаємозумовленості. Специфічним атрибутом такої структури є компонентно-функціональні відношення. Вони можуть бути внутрікомпонентними. коли деякий функціональний зв'язок формують елементи однієї компоненти, і міжкомпонентними у разі різної компонентної належності взаємодіючих елементів. Загалом же компонентно-функціональна структура СТС являє собою її функціональну структуру, доповнену компонентними відношеннями.

Елементами компонентно-функціональної структури СТК є агропромисловий.

Окремим напрямом дослідження компонентно-функціональної СТС є аналіз розподілу функцій системи за компонентами, а компонент — за функціями. Для цього фіксується кожна функція і визначаються компоненти. що беруть учать у її реалізації. Для всіх компонент з'ясовуються виконувані ними функції. У результаті розкриваються функціональна структура компонент і компонентна структура функцій.

У конкретних географічних дослідженнях широко розглядаються компонентно-територіальна та її складова територіально-галузева структури. Їх вивчення знаменує собою початковий етап пізнання територіальної будови СТС, оскільки перше уявлення про нього дістаємо після виявлення сукупностей компонентно-територіальних і територіально-галузевих поєднань елементів цієї системи.

Компонентно-територіальна структура — це збагачена і конкретизована компонентною визначеністю територіальна структура. Більш строго вона трактується як сукупність компонентних і територіальних відношень елементів СТС, узятих у єдності і взаємозумовленості, або як парна проекція інтегративної структури.

Для визначення елементів компонентно-територіальної структури необхідно мати уявлення про відношення компонентної однорідності і різноманітності. Множина елементів будь-якої СТС завжди характеризується високим ступенем компонентної однорідності (якщо частка однієї з компонент перевищує 80%), або середнім ступенем однорідності (коли

103

частка якоїсь з компонент від 60 до 80 °г).

У точкових і вузлових ЕС в основному спостерігається виробнича компонентна однорідність. Якщо має місце таке відношення, то будемо називати даний пункт, центр, вузол тощо виробничим. Коли ж ЕС характеризується середнім ступенем виробничої однорідності, його слід іменувати виробничим з розвинутими компонентами обслуговування населення, науки, управління (зазначаються ті компоненти, частка яких за кількістю зайнятих перевищує певну величину, наприклад, 5%). Виробничі пункти і центри, у свою чергу, за ступенем галузевої однорідності поділяються на галузеві (якщо частка однієї галузі перевищує 80%), і багатогалузеві. Такий поділ має не лише виробниче, а й соціально-демографічне значення, оскільки в цьому разі визначаються характер спеціалізації і професіональної підготовки трудових ресурсів, співвідношення зайнятих на виробництві чоловіків і жінок, переважаючі види захворювань та інші параметри. Вузли і агломерації завжди багатогалузеві елементи.

Окремі пункти або райони великого міста можуть мати високий ступінь однорідності за селітебною компонентою, коли кількість місць застосування праці в них не перевищує 20% жителів. Це пункти або «райони-спальні». Значно рідше зустрічається компонентна однорідність пунктів і центрів у науці, обслуговуванні населення, підготовці кадрів і управлінні.

Якщо сукупність об'єктів точкового або вузлового ЕС формує відношення компонентної різноманітності, то його потрібно вважати багатокомпонентним. У ньому нарівні з виробничими підприємствами велике значення мають установи обслуговування населення, управління, підготовки кадрів, науки.

Компонентні і багатокомпонентні точкові ЕС ще можуть характеризуватися як пункти або центри зосередження об'єктів певної підкомпо-ненти, наприклад, конкретної галузі промисловості, охорони здоров'я, науки, підготовки кадрів. Центр зосередження деякої підкомпоненти визначається наявністю у даному населеному пункті відповідних об'єктів з сумарним числом зайнятих на них.

Ареальні ЕС за компонентною належністю поділяються на компонентні і багатокомпонентні. Виробничі ареальні елементи формуються у вигляді дискретних кущів, мезорайонів, районів, зон. Аналогічні територіальні масштаби мають і природні ареали. Природні райони або навіть зони утворюють великі масиви лісів, гір. Для виробничих ЕС характерна наявність у їх ареалах об'єктів інших компонент, зокрема обслуговування населення, селітебної. Природні ж компонентні елементи можуть являти собою і суцільні масиви.

Природоохоронні (природоперетворювальні) компонентні ареальні елементи формуються у вигляді кушів, мезорайонів і районів залежно від розмірів відповідних споруд (дамб. каналів тощо). Ці елементи слід розглядати в єдності з природними, а іноді і селітебними об'єктами, тобто як багатокомпонентні.

Об'єкти обслуговування населення, науки, підготовки кадрів і управ-

104

ління як компонентні ареальні ЕС можуть бути виявлені тільки в межах СТО великого міста. Загалом вони формують лише пункти і центри зосередження відповідних компонент або входять до складу багатокомпонентних ареальних елементів. Прикладом останніх є територіальні сукупності міських поселень, природно-господарські регіони як поєднання виробничих, природних, селітебних та інших об'єктів.

Регіональні ЕС за своєю' суттю багатокомпонентні. Вивчення їх здійснюється шляхом виявлення компонентного і галузевого складу відповідних територіальних підрозділів СТК. що є одним з результатів дослідження компонентно-територіальної взаємодії елементів комплексу. Для такого дослідження застосовується той самий підхід, що й для аналізу розподілу компонент за функціями, а функцій — за компонентами. Тільки після цього розглядаються компоненти кожного територіального підрозділу і територіальні підрозділи, у яких розміщені елементи конкретних компонент. Для вивчення цих питань розроблені спеціальні компонентно-територіальні баланси і методика їх аналізу за допомогою методів математичної статистики і картографії.

Комбіновані структури визначаються на основі відношень кількох класів. Відношення компонентної належності відіграють конкретизуючу роль. Елементи комбінованої структури формуються шляхом доповнення елементів однієї з окремо взятих структур новими відношеннями або зв'язками (атрибутами іншої часткової структури). Наявність такої схеми звільняє від детального висвітлення компонентно-організаційної структури. Важливо виділити тільки основні типи її елементів.

Тип ЕС визначається комбінуванням компонентних і організаційних ознак. Кожна з ознак набуває значення однорідності і неоднорідності. Виходячи з можливих комбінацій, виділено такі типи елементів компо-нентно-організаційної структури: 1) компонентне- і організаційно-однорідні: 2) компонентно-однорідні і організаційно-неоднорідні; 3) компонентно-неоднорідні і організаційно-однорідні; 4) компонентне- і організаційно-неоднорідні.

В елементах першого типу спостерігається організаційна спільність складових, які виконують еквівалентні функції. Такий спосіб організації поширений в умовах галузевого принципу управління економікою, він зручний для здійснення єдиної технічної політики і раціонального природокористування. Однак його абсолютизація породжує надмірну відомчу концентрацію, яка негативно позначається на ефективності розвитку СТС. Організаційна структура системи стає більш гнучкою за наявності у ній елементів другого типу. що мають деяку організаційну різноманітність об'єктів однієї підкомпоненти. Організаційна неоднорідність об'єктів, що виконують подібні функції, може грунтуватись на різних формах власності (наприклад, збір лісової харчової і лікарської сировини державними, колективними підприємствами, населенням, виконання побутових послуг державними підприємствами, кооперативами та окремими особами) і різній відомчій належності (виробництво однакових продуктів підприємствами кількох відомств).

В елементах четвертого типу проявляється одна з характерних тен-

105

денцій організаціііного розвитку СТС — формування відомчих поєднань. До складу цих поєднань входять не дише об'єкти безпосереднього управління даного відомства, але и ті, що забезпечують різні сторони їх функціонування. Наприклад, при великих промислових підприємствах є заклади громадського харчування, охорони здоров'я, відпочинку, побутового обслуговування, підготовки кадрів та ін. Подібні багатокомпонентні сукупності часто трапляються в організаційних підрозділах управління. науки, їх характерна властивість — компонентна різноманітність за орган і заціино'і однорідності.

Найскладніші елементи четвертого типу з компонентною та організаційною неоднорідністю. Такі властивості має сукупність об'єктів населених пунктів і районів. Серед них доцільно виділити ЕС перших трьох типів разом з відношеннями координації і субординації.

Решта комбінованих структур значно складніші від розглянутих. Кожна з них визначається сукупністю відношень і зв'язків відразу трьох класів. Іншими словами, територіально-функціональна, територіально-організаційна і функціонально-організаційна структури відрізняються від інтегративної структури тільки відсутністю одного класу відношень або зв'язків. За порівнювальної складності гносеологічна значимість зазначених комбінованих структур неоднакова. Так, глибокий аналіз функціонально-організаційної структури СТС, визначення шляхів її удосконалення не входять до кола завдань, що розв'язуються спеціалістами з економічної і соціальної географії. Це звільняє нас від необхідності розгляду цього аспекту будови систем.

Найважливіша, на нашу думку, територіально-функціональна структура. Вона розкриває субстратну природу елементів системи, характер їх взаємодії, взаєморозташування. доступності, територіальної концентрації, тобто значною мірою визначає якісну специфіку всієї системи. Еко-номіко-географічний аналіз територіально-організаційної структури спрямований на з'ясування і пояснення умов здійснення функціонально-територіальних взаємодій у СТС з позицій управління. Тому загалом вона виступає як один з чинників формування територіально-функціональної структури. У дослідженні територіально-організаційної структури виділяємо два ключові напрями: І) виявлення організаційної будови територіальних підрозділів і характеру розміщення організаційних ланок; 2) виділення моно- і поліорганізаційних (зокрема відомчих) ЕС.

Територіально-функціональна структура СТС формується сукупністю функціональних зв'язків, територіальних і компонентних відношень, взятих в єдності і взаємозумовленості. Від інтегративної структури вона відрізняється тільки відсутністю організаційних відношень.

Перехід від елементів часткових і парних комбінованих структур до елементів територіально-функціональної структури (ЕТФС) можливий

106

гакими двома шляхами: 1) наданням структурним компонентно-функціо-нальним елементам територіальної визначеності: 2) з'ясуванням видів зв'язків у середині елементів компонентно-територіальної структури і між ними. У першому випадку для інтеграцій і циклів задаються відношення місцеположення і територіальної спільності для складових, визначається масштаб їх територіальної концентрації. Саме так з'ясовується розподіл відповідних об'єктів по макро-'. мезо- і мікрорайонах, вузлах, кущах, агломераціях. центрах і пунктах, розкривається, який елемент територіальної структури (або їх сукупність) утворює та чи інша інтеграція або цикл. разом узяті. Це можуть бути дискретні зона. район, мезорайон. кущ, якщо об'єкти інтеграції або циклу розміщені суцільним ареалом по зайнятій даною системою території. Коли характер їх розміщення вибірковий, виникає кілька елементів територіальної структури. Далі аналогічна процедура здійснюється для окремих функціональних частин інтеграцій і циклів, внаслідок чого визначаються форми зосередження основних, допоміжних і обслуговуючих, комплексуючих та інших їх ланок (а для циклів з'ясовуються і форми зосередження окремих стадій). Наприклад, основні виробництва галузевих інтеграцій формують кущі, райони. Важливо виявити характер територіальної взаємодії ланок інтеграцій і стадій циклів. Ймовірно, основні і комплексуючі виробництва перебуватимуть у відношеннях перетину і збігу ареалів поширення. Територіальну взаємодію можна простежити і між інтеграціями, циклами в цілому.

Другий шлях дослідження територіально-функціональної структури полягає у виявленні зв'язків об'єктів, що утворюють різні територіальні ЕС. Особливе значення це має для вузлів, кущів і агломерацій, оскільки завдяки наявності функціональних зв'язків між складовими окремих центрів останні об'єднуються в елементи. Тут існувала суперечність. Визначальна ознака елементів територіальної структури не могла бути введена в їх дефініцію як функціональний атрибут. Ця суперечність знімається у разі переходу до комбінованої структури. У плані практичної реалізації другий підхід у дослідженнях територіально-функціональної структури кращий від першого, оскільки спочатку з'ясовується характер розміщення окремих компонентів, а згодом установлюються зв'язки між ними.

Необхідно зазначити, що кожному елементу територіальної структури відповідає кілька ЕТФС завдяки існуванню різних варіантів зв'язків за одного й того ж взаєморозташування та однакового територіального концентрування об'єктів. Наприклад, дискретному району у територіальній структурі відповідає галузевий однорідний, галузевий неоднорідний і різні види стадійних виробничих районів у територіально-функціональній структурі. Таким чином, загальна кількість видів елементів комбінованої структури перевищує сумарну кількість елементів відповідних часткових структур.

Важливо з'ясувати, чи названі два шляхи — це підходи до вивчення однієї комбінованої структури чи різних структур — територіально-функціональної і функціонально-територіальної. Насичення компонентно-територіальних структурних елементів функціональними зв'язками, а компонентно-функціональних територіальними відношеннями веде до формування однієї множини елементів. Дійсно, нехай для сукупності

107

раїни поширюється на всю її територію. Україна — держава унітарна. тобто країна, що є єдиним цілим. Її територія в межах існуючого кордону цілісна і недоторканна. Найвищою соціальною цінністю в Україні, за Конституцією, визначаються людина, її життя і здоров'я, честь і гідність. недоторканність і безпека. Зміст і спрямованість діяльності держави визначають права й свободи людини та їх гарантії. Головний обов'язок держави — забезпечення прав і свобод людини. Україна є республікою. В ній визнається і гарантується місцеве самоврядування.

Державна мова в Україні — українська. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України. Поряд з цим гарантується вільний розвиток. використання інших мов національних меншин України.

Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси в межах території України, її континентального шельфу, морської зони — об'єкти права власності українського народу.

Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів — право власності й господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Земля — основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави. Забезпечення екологічної безпеки й підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи, збереження генофонду українського народу є обов'язок держави.

Захист суверенітету й територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформативної безпеки — найважливіші функції держави, справа всього українського народу. На території України не допускається розташування іноземних військових баз.

Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу і судову. Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент — Верховна Рада України. Найвищий орган виконавчої влади — Кабінет Міністрів України. Найвищий орган судової влади — Верховний суд України.

Державними символами України є Державний Прапор України, Державний Герб і Державний Гімн України.

Перспективи розвитку господарства і поліпшення матеріального добробуту населення пов'язані нині з переходом України до ринкових відносин. Ринкові відносини — це різні форми власності (колективна, кооперативна, акціонерна, приватна, державна), вільні підприємництво, ціноутворення, конкуренція виробників. Для ефективного соціального захисту населення передбачено державне регулювання розвитку народного господарства.

Важливі завдання стоять перед громадянами країни. Кожен член суспільства повинен сумлінно працювати, дбати про поліпшення дисципліни. організованості й порядку. Від цього залежить збільшення багатства нашого суспільства, рівень матеріального добробуту населення, зміцнення економічної та оборонної могутності України.