География

Паламарчук М.М., Паламарчук О.М. Економічна і соціальна географія України з основами теорії: Посібник для викладачів економічних і географічних факультетів вузів, наукових працівників, аспірантів /М.М.
Паламарчук, О. М. Паламарчук — К Знання 1998. — 416 с.
6.2. ІСТОРИКО-ГЕОГРАФІЧНІ ОБЛАСТІ. КОРОТКА ІСТОРІЯ ДЕРЖАВНОСТІ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ Й ФОРМУВАННЯ ТЕРИТОРІЇ
Назва Україна вперше згадується 1187 р. у Київському літопису стосовно території Переяславської. Київської та Чернігівської земель. У пам'ятках 1189 р. Україною названо також Галицьку землю (Галичина. Буковина. Покуття). У Галицько-волинському літопису від 1213 р. назва Україна поширилась на Волинську і Подільську землі. Широко вживалась назва Україна в Європі у XVII й XIX ст.. а в документах царської Росії була поширена назва Малоросія, яка, проте, серед українського народу не прижилася.

Поряд з цим повсюдно вживалися назви окремих земель України:

Західна Україна, Закарпатська Україна, Правобережна Україна, Лівобережна Україна, Слобідська Україна. Після революції 1917 р. назва Україна дістала офіційне визнання.

У процесі історичного розвитку за окремими частинами території України закріпилися історико-географічні назви: Волинь — північно-західна частина України, яка охоплює територію сучасних Волинської, Рівненської та Житомирської областей; Поділля — територія сучасних Хмельницької та Вінницької областей; Галичина — територія сучасних Львівської, Івано-Франківської та Тернопільської областей.

Назва походить від столиці Галицько-волинського князівства — Галича. У період між двома світовими війнами Галичина входила до складу Польщі й разом із західною частиною Волині називалася Західною Україною.

Буковина — територія в межах сучасної Чернівецької області. У період 1918—1940 рр. перебувала в складі Румунії, а до того — Австрії (за винятком Хотинського повіту, який залишався у складі Росії). Підкарпатською Руссю (Підкарпатською Україною) називалася територія сучасної Закарпатської області. Бессарабія — територія між Дністром і Прутом. До складу України входить південна частина Бессарабії (тепер південно-західна частина Одеської області).

Запоріжжя — територія сучасних Дніпропетровської, Кіровоградської, та частини Донецької, Запорізької і Херсонської областей — землі, на які поширювалася влада Запорозької Січі. Лівобережна Україна (Лівобережна Гетьманщина) — назва частини українських земель, що за Ан-друсівським перемир'ям 1667 р. перебували на автономному становищі у складі царської Росії. До неї входили території сучасних Чернігівської, Полтавської, західних районів Сумської, східних районів Київської та Черкаської областей. Слобідська Україна (Слобожанщина) — історична назва східної частини України (територія сучасних Харківської і південно-східних районів Сумської областей, північної частини Донецької та Луганської областей). Покуття («кут» Галичини) — невелика територія південної частини Івано-Франківської області.

Наприкінці першого тисячоліття на території Середнього Придніпров'я виникла держава з центром у Києві — Київська Русь.

Особливої могутності вона досягла за київського княза Володимира (980—1015 рр.). Територія її простягалася від Балтики до Чорного і Азовського морів, від Карпат до Волги й об'єднувала землі трьох східно-слов'янських наро-

Кордон Київської Русі в 2-ій половині XI- початку ХІІст.

® КИЇВ

Центр Київської Русі

™ Галицько-волинське князівство (1199-1241 рр.)

Галич

Головні міста князівств на початку ХІІст.

'^/////Л Територія,що контролювалася ..

г- .

'^^Л Галицько-волинським князівством О ^'•У"" Інш1 ""^лення

— — — — Головні торговельні шляхи

Мал. 6. Галицьке-Волинське князівство у складі Київської Русі.

дів — українського, російського і білоруського. У 988 р. для зміцнення країни Володимир запровадив єдину державну релігію — християнство. Київська Русь мала дружні зв'язки з Візантією, Францією, Угорщиною. Польщею, скандинавськими та іншими країнами.

За князювання Ярослава Мудрого (1019—1054 рр.) зміцнення держави тривало. Вона досягла значних успіхів у розвитку ремісництва, архітектури. живопису, в освіті, судочинстві. Саме в цей період був збудований Софіївський собор у Києві, побачив світ збірник законів «Руська правда», почали карбувати монети із зображенням тризуба, який став головним елементом державного герба.

Після спалення Києва Батиєм у 1240 р. центр української держави перемістився у Галич — столицю Галицько-волинського князівства (мал. 6). яким правив Данило Романович (1238—1264 рр.) Діяльність цього князя сприяла економічному й культурному піднесенню країни. Він заснував місто, назвавши його ім'ям свого сина Лева — нинішній Львів. Данило належить до видатних правителів України. Він намагався звільнити від чужинців Придніпров'я та Київ. проте це йому не вдалося. По

112

смерті Данила українська держава почала занепадати. Феодальною роі-іі-іоб.теністю її знесиленням у боротьбі проти татаро-монгольських заво-.юіінцкііі скористалися феодали сусідніх країн. У XIV ст. українські зем-.іі іютраііи/іи під владу литовських князів. Литовська держава багато чого успадкувала від своєї попередниці Руси-України: державний устрій. освіту, культуру. Навіть офіційні документи складалися тодішньою українською мовою.

Наприкінці ХУ ст. на півдні України виникла нова політична формація — Кримське ханство, яке відокремилося від Золотої Орди й стало васалом Туреччини. Часті набіги кримчаків істотно затримали соціально-скономічнпіі розвиток українських земель.

У 1569 р. Польща й Литва об'єдналися в єдину державу — Річ Посполиту.

Поступово майже всі українські землі були загарбані польськими магнатами.

Наприкінці ХУІ — початку XVII ст. масового характеру набрали антифеодальні виступи селян. Боротьбу за національне відродження української держави перебрали на себе люди. які почали селитися на межі польських і татарських володінь. Там вони організовувалися у військові загони. Цих людей називали козаками, що в перекладі з татарської означає «вільна людина». З-поміж козаків були люди всіх станів — селяни, міщани і навіть шляхта.

Оскільки козаки будували свої укріплення здебільшого нижче від порогів Дніпра, то їх називали запорожцями, а їхні центральні укріплення — Запорозькими Січами. Запорозька Січ мала військово-адміністра-тивну організацію, що своїм корінням сягала вікових традицій Київської Русі. Січ очолював гетьман і керував нею за допомогою старшини. Важливі справи вирішувалися на козацькій раді — своєрідному народному парламенті. Запорозькі козаки проводили політику, незалежну від польського уряду.

Спроби українського козацтва обмежити наступ Польщі на українські землі закінчувались невдачею. Тільки тоді, коли дії козаків були підтримані всім народом, вдалося добитися певних успіхів. Визвольна війна 1648—1654 рр. під проводом Богдана Хмельницького завершилася створенням козацько-гетьманської держави (мал. 7).

За адміністративним устроєм територія країни поділялася на полки, а ті. у свою чергу, — на сотні. Вища влада належала гетьману, що обирався на загальновійськовій раді. Радами обиралася й козацька старшина. За часів незалежності Україна досягла значних успіхів у культурі й освіті. Майже в кожному селі працювала школа. Більшість людей була письменна. Вже діяла Києво-Могилянська академія — найвищий навчальний заклад того часу у Східній Європі. Вихідці з цього закладу сприяли культурному піднесенню не лише України, а й Білорусі та Росії.

Скрутні зовнішні обставини змусили Хмельницького шукати могутнього союзника. У 1654 р. з Росією був укладений Переяславський договір. Україна визнала протекторат московського царя.

Водночас вона залишалася й надалі окремою державою, зберігаючії свій соціальний устрій, власні адміністрацію, військо, фінанси тощо.

Віроломне порушення договору московським урядом спричинилося ю того. що Україна була поділена між Польщею та Росією: Лівобереж-

8-83109 цз

2 3 й с; •^ ,-

^& й о >- о Ги щ 0 "^ » ^ " 0 ^ Ї@ ІЗс. та •- щ .^ Я Ч ^ Х

с. 11 о. й ^. 0. й) ^ ^І3 її ш^ 5 і&і

2^ 2 5а3 і|^

&.°3

^ а— х ^й-§°3 |й| ^ п 5 І І І

1 1

О

>

на Україна разом з Києвом потрапила під впліїн Московської держави. Правобережна — Польської.

Московсько-українські відносини вступили у вирішальну фазу піл час гетьманства Івана Мазепи (1687—1709 рр.) — видатного політичного її культурного діяча України. Реформи російського царя Петра І загрожували українській автономії та незалежності козацького війська від царських воєначальників та сваволі самого царя.

У 1709 р. цар повідомив Мазепу, що не зможе підтримати його. якщо шведи й поляки спробують окупувати Україну. Перед королем Швеції Карпом XII Мазепа поставив питання про створення Української держави і'і уклав з ним військовий союз. На покару за це Петро І наказав зруйнувати гетьманську столицю Батурин і знищити всіх її жителів.

У 1709 р. війська Карла XII й Мазепи зазнали поразки у Полтавській битві. Україну було піддано жорстоким репресіям. Почався період занепаду її автономії. Гетьманщина (Лівобережна Україна) дедалі більше підпорядковувалася московському цареві. Столицю України перенесли з Батурина до Глухова, ближче до російського кордону. В Україні було заборонено друкувати книжки (окрім церковних). Десятки тисяч козаків силоміць відправили на північ споруджувати Ладозький канал та нову столицю Росії Санкт-Петербург. Багатьох з них там спіткала смерть.

Остаточна ліквідація автономії України відбулася за Катерини II. За указами імператриці був ліквідований полковий адміністративний устрій. розпушена козацька армія, скасоване гетьманське правління.

У 1775 р. російські війська захопили й зруйнували Запорозьку Січ.

У результаті російсько-турецьких воєн Північне Причорномор'я та Приазов'я були приєднані до Росії (1791 р.). Хоч українці і раніше жили в цих краях, їх інтенсивне заселення почалося після війни. Крім українців і росіян царський уряд заохочував переселення сюди іноземців — греків, сербів, болгар, німців. Наприкінці XVIII ст. на півдні України виникли нові міста — Херсон, Одеса, Миколаїв, Маріуполь.

У 1783 р. Росія остаточно захопила увесь Кримський півострів, встановивши повний контроль над північним Причорномор'ям. Наприкінці XVIII ст., після поділу Польщі, Правобережна Україна ввійшла до складу Російської імперії, Галичина — до Австрійської. Закарпаття й Буковина перебували під владою інших держав ще з часів Київської Русі.

У складі Росії Лівобережну Україну почали називати Малоросією, Правобережну — Південно-Західним краєм, а Південну — Новоросією.

Царський уряд послідовно здійснював русифікаційну політику.

Українську мову було заборонено.

Центром українського національно-визвольного руху XIX ст. стала Галичина, оскільки конституційний режим Австро-Угорщини створював значно ширші можливості для національного руху, ніж самодержавство у Російській імперії. На початку XX ст. також і в українських землях, що входили до складу Росії, виникло кілька національних політичних організацій. Одна з них — Революційна українська партія (РУП) — виступила із закликами до революції й висунула ідею самостійності України. У 1905 р. члени РУП створили Українську соціал-демократичну робітничу партію, яка разом з Українською партією соціалістів-революціонерів відіграла важливу роль у народженні в 1917 р. Української держави.

8* іі5

Реію/іюція 1905 р. стола великим поштовхом у розпитку українсько-ю національного руху. Царськиіі уряд був змушений дозволити видава-тп україномовна літературу, організовувати українські культурні товариства та установи.

лютому 1917 р. в результаті революції влада в Росії перейшла ло Тимчасового уряду. Вже в березні 1917 р. у Києві було створено Центральну Раду — наіівищіїіі орган самоврядування українського народу. Очолив її відомий вчений-історик Михайло Грушевський. Виконавчим органом Центральної Ради став Генеральній! Секретаріат, очолюваний Володимиром Винніїченком. До його складу входили соціал-демократи. соціал-реіюлюціонергі, соціал-федералісти та безпартіііні. Центральну Раду визнав Тимчасовий уряд Росії.

7 листопада 1917 р. більшовики на чолі з Леніним повалили Тимча-совиіі уряд і захопили владу. Центральна Рада не визнала більшовицького перевороту. 20 листопада 1917 р. було проголошено утворення Української Народної Республіки (УНР). Демократичними принципами української держави стали: свобода слова, друку, віросповідання, зборів. страйків, недоторканність особи, скасування права приватної власності на землю й проголошення її власністю всього народу. Було встановлено восьмигодинний робочий день, уряд і робітники отримали право контролю над промисловістю, національні меншини здобули автономію. Уряд УНР визнали Франція і Великобританія.

Уряд більшовицької Росії з метою ліквідувати українську самостійну державу розпочав війну з військами УНР. що з перервами тривала до кінця листопада 1921 р. Вона велася більшовиками від імені створеної ними 25 грудня 1917 р. у Харкові «Республіки Рад» і призначеного ЗО грудня 1917 р. «робітничо-селянського уряду».

Державне відродження на західних українських землях, що входили до складу Австро-Угорщини, відбувалося відособлено, але під великим впливом подій у Наддніпрянщині. Створена у Львові Українська Національна Рада. спираючись на право самовизначення народів. 18 жовтня 1918 р. проголосила Українську державу на території Галичини, Північної Буковини й Закарпаття. Рада ухвалила назву держави — Західно-Україн-ська Народна Республіка (ЗУНР). 22 січня 1919 р. у Києві відбулося урочисте проголошення об'єднання (злуки) двох українських держав — ЗУНР і УНР.

Після втрати незалежності Українською державою, її землі були поділені між сусідніми країнами. За Ризьким мирним договором (1921 р.) Західна Волинь і Східна Галичина відійшли до Польщі, Закарпатська Україна — до Чехослоначчини. Північну Буковину й Південну Бессарабію (частина території сучасної Одеської області, що лежить на південний захід віл Дністровського лиману) захопила Румунія.

1922 р. було утворено СРСР. Україна стала його складовою частиною. У 1939 р. Західна Волинь і Східна Галичина (Західна Україна), а в 1940 р. Північна Буковина й Південна Бессарабія були возз'єднані з Україною. У червні 1945 р. за радянсько-чехословацьким договором до складу України увійшла Закарпатська Україна.

Враховуючи історію заселення Кримського півострова, спільність економіки, територіальну близькість і тісні господарські та культурні зв'язки

116

і Територія Молдови, що з 12.X.1924 р. до ] 2.VIII.1940 р. перебувала в складі України (УРСР)

•Територія західних областей України.

возз'єднана з УРСР у вересні—листопаді ' 1939р.

Територія Закарпатської України, возз'єднана з УРСР на підставі договору між Чехословаччиною і СРСР, підписаного 29.VI. 1945р.

Територія.передана Польській Народній Республіці за договором між СРСР і ПНР про радянсько-польський кордон, підписаним Іб.УІІІ.1945р.

^.я Територія Північної Буковини і Хотинського, у^-г. Територія Кримської області, переданої ^^ Акерманського та Ізмаїльського повітів ^//Д з складу РСФСР до складу УРСР

Бессараби, возз єднана з УРСР у червні— ' ' ' ' ' ід II 1954р

серпні 1940р. ' '

Примітка: 1) Кордони держав та межі областей дано сучасні; 2) І - Словаччина, II - Угорщина.

М;іл. о. Формунання території України.

між Кримською областю і Україною, в 1954 р. рішенням Верховної Ради СРСР цю область, яка до того входила до РРФСР. включено до складу України. Цим закінчилося формування сучасної території Ураїни (мал. 8).

Тепер до складу України входять Автономна Республіка Крим, 24 адміністративні області, 490 районів (не враховуючії районів у містах), міста безпосереднього підпорядкування — Київ та Севастополь.

вернуться к содержанию
вернуться к списку источников
перейти на главную страницу

Релевантная научная информация:

  1. КУЛЬТУРА ЄВРОПИ, ВІЗАНТІЇ - Культурология
  2. Культура XIV-XVI - Культурология
  3. Розвиток культури в Україні у другій половині XVII-XVIII - Культурология
  4. 6.2. ІСТОРИКО-ГЕОГРАФІЧНІ ОБЛАСТІ. КОРОТКА ІСТОРІЯ ДЕРЖАВНОСТІ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ Й ФОРМУВАННЯ ТЕРИТОРІЇ - География
  5. Культура Київської Русі - Культурология
  6. Українське національно-культурне відродження - Культурология
  7. Культура XX століття - Культурология
  8. КУЛЬТУРА ЄГИПТУ - Культурология
  9. ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ - Культурология
  10. 7.3. НАЦІОНАЛЬНИЙ СКЛАД НАСЕЛЕННЯ - География
  11. ВСТУП - Культурология
  12. ЧАСТИНА І. ІСТОРІЯ СВІТОВОЇ КУЛЬТУРИ - Культурология
  13. АНТИЧНА КУЛЬТУРА - Культурология
  14. 6.3. ГЕОПОЛІТИЧНЕ ПОЛОЖЕННЯ - География
  15. 17.1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ І ПРИНЦИПИ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО РАЙОНУВАННЯ - География
  16. XIX СТОЛІТТЯ - Культурология
  17. ВСТУП - География
  18. 5.4. КОМБІНОВАНІ СТРУКТУРИ - География
  19. 7.4. МІСЬКЕ І СІЛЬСЬКЕ НАСЕЛЕННЯ. СИСТЕМИ РОЗСЕЛЕННЯ - География
  20. 8.2. ГАЛУЗЕВІ ЛАНКИ, РІВЕНЬ ЇХ РОЗВИТКУ ТА РОЛЬ У ЗАДОВОЛЕННІ ПОТРЕБ НАСЕЛЕННЯ В ПОСЛУГАХ - География

Другие научные источники направления География:

    1. Тарасенко Н. Г.. Экономические районы Украины. Пособие для школьников, абитуриентов, студентов, учителей. 1999