География

Геополітичне положення (ГПП) — складна наукова категорія, що визначається сукупністю територіальних відношень певної країни з іншими державами та великими природними об'єктами, які мають істотний політичний. економічний, екологічний, соціальний вплив на цю країну. До

117

територіальних відношень належать: взаєморозташування. доступність. територіальна композиція, граничність. сусідство. симетричність тощо. Територіальна композиція означає форму іі конфігурацію території держа-іііі як географічного об'єкта. ГПП країни також відбиває такі композиційні відношення, як центральність і периферіиність у певному регіоні.

Кожна з країн світу має свій економічний потенціал, політичну спрямованість. належить до певних міжнародних, економічних, політичних союзів, релігійних угруповань тощо. Визначаючи геополітичне положення конкретної країни щодо іншої, треба враховувати не тільки індивідуальні особливості цієї країни, а й належність її до зазначених союзів і угруповань.

1. Країни потужного економічного й політичного потенціалу («Велика сімка», а також Росія, Китай, Республіка Корея).

2. Країни — джерела паливно-енергетичних ресурсів.

3. Країни, шо експортують та імпортують продукцію у великих обсягах (або мають потенціал для цього).

4. Дружні країни (відсутність істотних економічних, політичних суперечностей, територіальних претензій, тісне політичне, економічне, культурне співробітництво, входження до спільних асоціацій).

5. Протидіючі країни (наявність економічних, політичних суперечностей або територіальних претензій — існуючих та потенційних).

6. Нейтральні країни (стосовно даної країни).

7. Країни — вогнища регіональних військових конфліктів і такі, що перебувають під дією міжнародних санкцій ізоляції.

8. Економічні союзи країн.

9. Військово-політичні союзи країн.

10. Країни, шо групуються за релігійними ознаками.

Деякі країни одночасно можуть належати до кількох угруповань, шо посилює вплив на їх геополітичне положення. Аналіз геополітичного положення передбачає також розгляд природних об'єктів (морів, океанів, гірських масивів, річок тошо). Такі об'єкти можуть поліпшувати або ускладнювати взаємодію країн.

Геополітичне положення — дуже важливий резерв економічного, соціального та політичного розвитку країни. Від його використання значною мірою залежать раціональність структури та ефективність матеріального виробництва країни, її економічна, політична, екологічна та воєнна безпека. ГПП країни пов'язане з іншими видами географічного положення: природно-географічним, економіко-географічним. еколого-географіч-ним тошо.

Природно-географічне положення — розміщення географічного об'єкта (у даному разі країни) на поверхні Землі, а також серед інших об'єктів, з якими він перебуває у взаємодії. На поверхні Землі географічне положення визначається географічними координатами об'єкта.

Економіко-географічне положення (ЕГП) — це відношення певної

118

країни до інших країн, що розташовані поза нею і мають вплив на Гі економічний розвиток. В еколого-географічному положенні, як вже зазначалося. слід враховувати близькість, характер взаєморозташування і відстань до великих забруднювачів навколишнього середовища.

Резервні можливості географічного положення зростають внаслідок інтернаціоналізації економічного життя, економічної інтеграції країн. розвитку транспортних засобів.

Досліджуючії й опрацьовуючи проблеми геополітичного положення. наука може зробити вагомий внесок у правильне розуміння національних інтересів і у розв'язання проблем національної безпеки країни.

Геополітичне положення — категорія міждисциплінарна. Вона використовується у політології, особливо в одному з основних й напрямів — геополітиці. Одне із завдань соціально-економічної і зовнішньоекономічної політики та дипломатії країни полягає у використанні, всебічному врахуванні її геополітичного положення. Науковою розробкою резервів ГПП мають займатися відповідні спеціалісти: економісти, політологи. географи тощо.

На жаль, в умовах тоталітарного режиму геополітика як науковий напрям не тільки не розвивалася, а й вважалася «ворожою», пов'язувалася лише з ідеологією фашизму, який використовував її у своїх цілях. Тому у виданнях колишнього СРСР не давалося об'єктивного визначення геополітики. В українській географічній літературі до 1991 р. немає жодної статті про геополітичне положення й геополітику. Географічний енциклопедичний словник, виданий у Москві в 1986 р.. геополітику визначав як буржуазну реакційну концепцію, що виправдовує і пояснює агресивну політику імперіалістичних держав природно-географічними умовами, географічним положенням та расовими відмінностями населення.

Геополітика — це складова наукових основ зовнішніх відносин країни як частини світового господарства й соціально-політичної спільності. Географічні науки покликані накопичувати знання про країну і створювати відповідні інформаційні системи. На основі таких систем, а також систематизованих знань деяких інших наук в аспекті міжнародних відносин і світового господарства політологія розвиває напрям, який називається геополітикою.

Методи дослідження геополітичного положення, по суті. не розроблено ні українською, ні російською наукою. Є певний доробок у вивченні економіко-географічного положення. Саме поняття ввів до наукового обігу М. М. Баранський. Значний внесок у розробку цього питання належить 1. М. Маєргойзу.

У ГПП країни можна виділити такі рівні: регіонально-субконтинен-тальний. континентальний, міжконтинентальний, світовий. У дослідженні геополітичних проблем для стислого, точного визначення наукових категорій і понять доцільно застосовувати логіко-математичні методи. Значна увага має приділятися картографічному методу досліджень із залученням уже існуючих і розробленням нових картографічних матеріалів для вивчення країн, їх груп та взаємозв'язків між ними.

119

Розглянемо основні риси географічного і геополітичного положення України. Наша держана знаходиться у південно-східніи частині Європи між 44 і 52' північної широти, а також 22 і 40" східної довготи, її територія простягається із заходу на схід на 1316 км. а з півночі на південь — на МЗ км. Крайній західний пункт — місто Чоп Закарпатської області:

східний — седо Червона Зірка Луганської області: північнпії — село Пет-ршка Чернігівської області: південнпії — мис Сарич (Автономна Республіка Крим). Площа України — 603.7 тпс.км'1. населення — 50.9 млн. чоловік. За кількістю населення та розмірами території вона належить до найбільших держав Європи: її площа перевищує площі Франції (544 тис.

за чисельністю населення Україна посідає п'яте місце в Європі, поступа-ючисьлііше ФРН, Італії. Великобританії, Франції, і дев'ятнадцяте місце у світі. Загальна протяжність кордонів становить 6500 км. Найбільшу протяжність має суходільний кордон з Росією, з якою Україна межує на сході. На півночі вона межує з Білоруссю, на заході — з Польщею. Словаччиною та Угорщиною, на південному заході — з Румунією та Молдовою. Протяжність морських кордонів становить 1050 км. Через рівнинний характер рельєфу й особливості гідрогеографічної мережі кордони України здебільшого не мають чітких природних рубежів. Тільки Карпати як гірська система становлять певний природний рубіж.

Найбільша річка України — Дніпро, що поділяє територію країни на Правобережжя і Лівобереж-жя, віддавна була важливою транспортною магістраллю: вона сполучає балтійські країни з Причорномор'ям і східним Середземномор'ям («шлях із варягів у греки»).

Відкритість України до широких степових просторів Поволжя й Казахстану була тією її особливістю геополітичного положення, яка вкрай згубно позначилася на всій історії українського народу. Впродовж тривалого часу Україна зазнавала навал кочівників зі сходу й, по суті, була щитом для країн Центральної та Західної Європи. Така роль випала на долю всіх державних утворень українського етносу — Київської Русі, Галиць-ко-Волинського князівства, а згодом — Запорозької Січі. Ця особливість геополітичного положення України позначилася й на розвитку державності українського народу, даючи змогу державам, розташованим поблизу на захід і південь від неї, а в новітні часи — й на північний схід, зазіхати на її територію. Західна частина України тривалий час перебувала у володінні Польщі, південна (Причорномор'я і Крим) — під протекторатом Туреччини. З XVII ст. на територію України вже претендувала Росія.

Суперництво між Польщею. Росією та Туреччиною призвело до того. шо наприкінці XVIII ст. основна частина України, за винятком Галичини.

120

На півдні територію України омивають Чорне й Азовське моря. На краиньому південному заході її кордон проходить по нижній течії Дунаю іКі.ііиськс гирло) — другої за довжиною річки Європи. Ці природні об'єкти є дуже важливими чинниками геополітичного положення України. Чорне море біля берегів України замерзає на нетривалий час. Українські порти Одеса та Іллічівськ розташовані на невеликій відстані від берегів інших причорноморських країн: від Одеси до Констанци (Румунія) — ЇЖ) км, до Варни (Болгарія) — 340 км. до Стамбула (Туреччина) — 630 км.

Через Чорне й Азовське моря Україна розпиває зовнішньоекономічні зв'язки з причорноморськими країнами, а через протоки Босфор і Дарданелли. шо належать Туреччині, має вихід до Середземного моря та Світового океану. Причорноморське положення визначило участь України п асоціації країн Чорноморського Економічного Співробітництва. Вихід до Дунаю (порти Ізмаїл і Рені) дає можливість налагоджувати економічні зв'язки з країнами Центральної Європи. Саме по Дунаю українські судна прокладають маршрути до віддалених від морів європейських країн. Дунай системою каналів сполучає Чорне і Північне моря,

Більша частина території України рівнинна (95 %). Гори є лише на крайньому заході (Карпати), на півдні (Кримські). За винятком гірських районів, рельєф України сприятливий для сільськогосподарської діяльності, промислового й житлового будівництва, транспортних сполучень.

Територія України розташована переважно у помірному поясі, в межах трьох природних зон — мішаних лісів, лісостепової та степової. Клімат її помірно континентальний і тільки на Південному березі Криму має риси субтропічного середземноморського типу. В цілому кліматичні умови України сприятливі для вирощування різних сільськогосподарських культур, зокрема таких, як озима пшениця, цукрові буряки (у лісостеповій зоні), соняшник (у степовій зоні), льон-довгунець (у зоні змішаних лісів) тощо. Сума температур вище 10 °С становить від 2350— 2 500 °С у зоні мішаних лісів до 3 200—3 400 "С у Південностеповій підзоні, кількість опадів за квітень—жовтень — від 400—500 мм у зоні мішаних лісів до 200—250 у Піпденностеповій підзоні. Україна належить до районів, недостатньо забезпечених водою: на одного жителя її припадає близько 1 тис. м3. Найбільше значення у водопостачанні має Дніпро (65 % стоку всіх річок країни).

Геополітичне положення України справляє істотний вплив на розв'язання багатьох її проблем. До таких проблем, наприклад, належить розвиток паливно-енергетичного, агропромислового, військово-промислового та інших виробничих комплексів України.

Геополітнчне положення України сприятливе для перетворення її на потужну базу продовольства міжнародного значення.

До інших важливих рис геополітичного положення України належать такі:

1. Розташування України між країнами Західної і Центральної Європи. бідними на мінеральну сировину та лісові ресурси, з одного боку. і

121

Росією т.і Казахстаном з їх величезними ресурсами, з другого. Саме через територію України проходять магістральні трубопроводи, потужні лінії електропередачі й електрифіковані залізничні магістралі, що зв'язують країни сходу і заходу Європи.

2. Близькість України до країн Закавказзя і Близького Сходу. Україна розташована, по суті. між Європою і країнами них регіонів. Ця особливість дає змогу встановити тісні економічні зв'язки з багатими на природні ресурси країнами Близького Сходу й Перської затоки. Іраном і Туркменистаном. У майбутньому передбачається будівництво нафто- й газопроводів, які відіграватимуть важливу роль у розв'язанні економічних проблем України.

3. Положення України між балтійським і чорноморським басейнами. Вже тепер політики мають намір використати цю особливість ГПП України для зміцнення економічних зв'язків причорноморських та прибалтійських країн.

4. Велике різноманіття країн — безпосередніх і близьких сусідів України — за особливостями їх природних ресурсів, спеціалізації господарства. зручністю транспортних зв'язків. Завдяки цьому Україна має великі можливості для розвитку економічних відносин з європейськими, азіатськими та африканськими країнами.

5. Надзвичайно протяжний кордон з такою величезною євразійською державою, як Росія, з якою тісно взаємопов'язана Україна економікою. історією, наукою, культурою, демографічними та іншими особливостями. Геополітичні проблеми відносин з Росією мають пріоритетне значення й потребують глибоких наукових розробок, спрямованих на всебічне зміцнення взаємовигідних рівноправних зв'язків України з Росією.

Особливості геополітичного положення України — один з найважливіших чинників піднесення її ролі у міжнародному поділі праці, зростання авторитету держави та інтеграції економіки України у світове господарство.

Структура матеріального виробництва України формувалася під впливом переважання тісних господарських зв'язків з Росією. 70% їх замикалось однобічно на Росію. З цим було пов'язано те, що 80% промислових виробництв України не мали завершених на її території технологічних циклів. Внаслідок розпаду СРСР Україна отримала велику частку економіки народногосподарського комплексу Радянського Союзу. Ця частка характеризувалася неефективною структурою матеріального виробництва, великою залежністю від Росії в постачанні нафти, газу, деревини та іншої сировини, надмірно переважаючим виробництвом засобів виробництва. недостатніми масштабами виробництва предметів народного споживання.

Економіки України і Росії в 90-х роках опинились в тяжкому стані. Над Україною нависла загроза перетворення її в сировинний придаток віісокорозвинених країн світу. Росія втрачає роль економічно могутньої країни. Майбутнє обох країн значною мірою залежить від характеру та інтенсивності їх економічних відносин. Ці відносини повинні розвиватися. зміцнюватися й поглиблюватися, мати максимально дружній характер. Необхідно політичним шляхом зняти все те. шо заважає інтенсифікації добросусідських господарських відносин.

Проблеми нормалізації і розвитку економічних відносин двох країн дуже складні і різноманітні, у їх вирішенні можуть бути різні підходи і засоби. різна послідовність реалізації у часі конкретних заходів. Для нау

кового забезпечення економічного співробітництва необхідні спеціальні дослідження. В Україні вже створено Інститут українсько-російських відносин. Важливою умовою нормалізації та підвищення нзаємовигідності міждержавного економічного співробітництва є створення правових засад товарообміну та спільної виробничої діяльності.

Найважливіші шляхи і форми економічного співробітництва України і Росією зводяться до такого.

1. Спільними зусиллями розвивати паливно-енергетичні комплекси обох країн. Збільшувати масштаби бурильних робіт та видобутку нафти, особливо в Західносибірському регіоні. В інтересах обох країн повністю використати потужності нафтопереробних заводів України, здійснювати курс на збільшення експорту не сирої нафти, а продуктів нафтопереробки. Використати досягнення науково-технічного прогресу і можливості машинобудування та приладобудування обох країн для оновлення вугільної промисловості, збільшення масштабів видобутку вугілля, використання його, зокрема для виробництва електричної енергії. Відновити єдину електроенергетичну систему Росії та України.

2. Всіляко розвивати прямі виробничі зв'язки (без посередників) між промисловими підприємствами. Доцільно було б створити органи матеріального постачання у великих машинобудівних вузлах для розвитку їх раціонального кооперування та ритмічного функціонування. Формувати територіальні машинобудівні системи підприємств різних форм власності.

3. Опрацювати та здійснити спільні програми розвитку агропромислових комплексів країн. Забезпечити їх автономне функціонування та гарантований ринок. Досягти незалежності від інших країн усіх виробництв, що становлять АПК. Всіляко здешевлювати продукцію всіх його сфер. особливо виробництва сільськогосподарських машин, мінеральних добрив, засобів захисту рослин.

4. Формувати міждержавні спеціалізовані територіальні промислові комплекси (літако-, автомобіле-, вагоно-. верстатобудування, виробництв устаткування для різних галузей промисловості тощо). Найбільш ефективні з них використовувати для збільшення експорту готової продукції на світовий ринок.

5. Створювати спільними зусиллями вільні економічні зони і транспортні вузли для розвитку економічних зв'язків України й Росії з іншими країнами.

6. Розробляти щорічні плани та окремі програми прямих зв'язків між виробничими підприємствами України і Росії. Створити спеціальний орган щодо вдосконалення економічного співробітництва: його зародком може бути змішана українсько-російська комісія з співробітництва.