География

Перед Першою світовою війною найгустіше заселеними були райони лісостепової зони. Найменш заселеними залишалися південна частина степової зони і крайня північна частина Українського Полісся.

Загальна кількість населення України, за наближеними оцінками, на кінець XVIII ст. становила 7.9 млн чоловік. До середини XIX ст. вона зросла до 12.1 млн чоловік. Друга половина XIX ст. — початок XX ст. (період швидкого розвитку капіталізму) характеризується інтенсивнішим.

124

сотень тисяч людей до Сибіру та північних районів Росії. У 1932—1933 рр. сталінський режим організував штучний голод іі Україні. У селян було підібрано весь хліб. Від голоду за цей період померли мільйони людей. Ще донедавна заборонялося згадувати про цей небачений в Україні го-/юдомор. Нині біля міста Лубни Полтавської області створено пам'ятник жертвам голодомору. Мільйони безневинних людей загинули у в'язницях і таборах під час репресій у ЗО'-х роках.

Величезних втрат зазнало населення України у роки Другої світової шини. Багато синів і дочок України загинуло на фронті, у полоні, у фашистській неволі. Сталінські репресії продовжувалися і в 40-х і на початку 50-х років. Втрати населення за ці роки ДОСЯГАЙ майже 10 млн чоловік. Загальні втрати України за період страшних лихоліть 1929—1959 рр. становили майже 16 млн чоловік. Розорення українського селянства, надмірна урбанізація, освоєння східних районів Росії викликали значні міграції населення за межі України. На динаміку кількості населення істотно вплинули не лише міграційні процесії, а й зменшення народжуваності та природного приросту. Всі ці причини призвели до того. що загальна кількість населення в Україні в цілому зростала дуже повільно, а в окремі періоди навіть різко зменшувалася (табл. 2).

Таблиця 2

ДИНАМІКА КІЛЬКОСТІ НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ (в сучасних кордонах) Рік КІЛЬКІСТЬ

населення.

МЛИ ЧОЛОВІК У тому числі (у пілсот

ІІІ1СЄЛЄН11І КІІХ) И.ҐІ ВСЬОГО міське сільське

913 35,2 19 81

922 26.2 20 80

939 40,5 34 66

951 37,2 36 64

959 41,9 46 54

970 47.1 55 45 1979 49.8 61 39 1985 51,0 66 34 1989 51.7 67 33 1993 52.2 68 32 1994 52.1 68 32 1995 51.7 67,8 32.2 1996 51.3 68 32

997 50.9 68 32

Дані таблиці свідчать, шо з 50-х років почалося повільне збільшення кількості жителів України.

125

ми її областях (Вінницька. Житомирська. Кіровоградська, Сумська. Хмельницька, Черкаська. Чернігівська) кількість населення навіть зменшилася. В більшості названих областей переважало сільське населення.

Повільне зростання кількості населення великою мірою було пов'я-іане з тим.

Таблиця З

КОЕФІЦІЄНТИ НАРОДЖУВАНОСТІ. СМЕРТНОСТІ І ПРИРОДНОГО ПРИРОСТУ НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ (у розрахунку на 1000 чоловік) Рік Кількість народжених Кількість померлих Гіріїролііжі приріст населення 1913 44,1 25.2 18.9 1940 27,3 14,3 13,0 1950 22.8 8,5 14,3 1960 20,5 6.9 13,6 1965 15,3 7.6 7,7 1970 15.2 8,9 6,3 1975 15,1 10,0 5,1 1980 14.8 11,4 3,4 1985 15.0 12,1 2.9 1990 12,7 12,1 0.6 1991 12.1 12,9 -0,8 1992 11.4 13,4 -2,0 1993 10,7 14,2 -3,5 1995 9.6 15,4 -5.8 1996 9.1 15.2 -6.1

Коефіцієнт народжуваності у міських поселеннях і сільській місцевості істотно не відрізнявся. Водночас коефіцієнти смертності у сільській місцевості були набагато вищі, ніж у міських поселеннях. Природний приріст населення у селах став від'ємним уже у 1979 р. і у 1985 р. становив -2.1, а у 1996 р. досягнув —8,5. Починаючи з 1991 р. цей показник в Україні незмінно погіршується (табл. 4).

Таблиця 4

КОЕФІЦІЄНТИ НАРОДЖУВАНОСТІ. СМЕРТНОСТІ І ПРИРОДНОГО ПРИРОСТУ НАСЕЛЕННЯ У МІСЬКИХ ПОСЕЛЕННЯХ І СІЛЬСЬКІЙ МІСЦЕВОСТІ УКРАЇНИ (у розрахунку на 1000 чоловік), 1985—1995 рр. Рік Кільк ість на роджених Кількість померлих Природний приріст

усього У містах у селах усього у містах у селах усього у містах у селах 1985 15.0 15.6 13.8 12,1 10,1 15.9 2.9 5.5 -2.1 1990 12.7 12,7 12.7 12,1 10.2 16,1 0.6 2.5 -3.4 1995 9.6 8,8 1 1.1 15,4 13,6 19,1 -5.8 -4,8 -8,0 1996 9.1 8,4 10,7 15,2 13.3 19,2 -6,1 -4,9 -8,5

126

Низький рівень народжуваності протягом досить тривалого часу при-ііив до тою.

Зміни за попередні десятиліття у народжуваності, смертності й природному прирості населення України безпосередньо впливали і впливають Неї його вікову структуру. Загальна тенденція така: приріст населення супроводжувався його прпскоренігм старінням. Так. у цілому в Україні частка осіб молодшого за працездатний вік (до 16 рокіп) знизилася із 25.6% в 1970 р. до 21.5 у 1995 р.. а частка осіб старшого за працездатний вік (чоловіки 60. жінки 55 років) збільшилася відповідно із 17,8 до 22,7%.

Загальне старіння населення України пояснюється зниженням народжуваності. а іі сільській місцевості ще й масовим відпливом молоді в міста. В результаті частка дітей і підлітків у сільській місцевості у 1996 р. становила 22% (у 1970 р. — 28,9). а осіб пенсійного віку — 29,1% (у 1970 — 21.4). Найвідчутніше процес старіння торкнувся сіл Чернігівської. Сумської, Полтавської, Хмельницької, Черкаської, Вінницької областей. де частка людей похилого віку перевищувала 33%.

У статево-віковій структурі населення України переважають жінки. За переписом населення 1989 р. вони становили 27,8 млн (54 % усього населення), чоловіки — 23.9 млн (46%). Перевищення кількості жінок викликане великими втратами чоловіків у роки Другої світової війни й характерне переважно для старших вікових груп. У 50-ті роки ця різниця була ще більшою. Так, у 1959 р. чоловіків у республіці нараховувалось на 4.7 млн менше, ніж жінок. У 70 — 80-х роках цей розрив поступово скорочувався. У 1990 р. співвідношення чоловіків і жінок віком до 46 років її основному зрівнялося.

За пореволюційні роки великі зміни відбулися в соціальному складі населення. Дуже зросла кількість робітників і службовців. Тепер у народному господарстві їх налічується понад 20 млн, що утричі більше, ніж до Другої світової війни. Кількість робітників і службовців значно зросла навіть у тих областях, що колись були сільськогосподарськими, тобто промислово малорозвинутими.

Історія селянства України складна.

Становище інтелігенції за часів командно-адміністративної системи було складним, хоч кількість фахівців з вищою освітою в Україні дуже зросла і тепер становить близько 3 млн чоловік. Інтелігенція не мала належних умов для праці. Творчі можливості її обмежувалися. Чимало визначних письменників, артистів, художників, музикантів, співаків зазнали репресій. В умовах сучасної економічної кризи становище основної маси інтелігенції особливо ускладнилося.

Істотні зміни відбулися в розміщенні населення України. Вони зумовлені переміщенням його в промислові райони і центри, індустріалізацією колишніх аграрних районів, розвитком міст. Середня густота населен-

127

ка дешо зменшилася (до 50'с). а українців — збільшилась (20 °с). що свідчить про ослаблення етнічних мотивів еміграції.

Економічна криза в Україні, чоронобильськиіі чинник, що негативно впливають на умови проживання, дали поштовх у 1992—1993 р. новому витку еміграшіїного відпливу. Зовнішні еміграційні втрати України становили 45 тис. чоловік переважно з Київської, Житомирської та Чернігівської областей, які найбільше постраждали від катастрофи на Чорнобильській АЕС. Незважаючи на політику українського уряду, спрямовану на підтримку національних меншин, серед емігрантів, шо виїхали и останні роки з України, є чимало громадян некорінної національності (євреї, чехи, поляки).

Україна також є регіоном активного припливу імігрантів. У середньому за рік у міста нашої країни прибувало з Росії і Молдови до 600 тис. чоловік.

Причиною міграцій в Україну є зміни політичної та економічної ситуації в республіках колишнього СРСР.

У результаті міграційний приріст населення за 1986—1992 рр. збільшився в 4—7 разів і помітно впливає на демографічну ситуацію в Україні. Наприклад, у 1992 р. пін досяг 288,1 тис. чоловік і повністю компенсував природне зменшення населення. Тісні міграційні зв'язки з Україною протягом останніх років мали жителі практично всіх республік колишнього Радянського Союзу. Найглибші зрушення у міграційному поповненні населення України відбулися за рахунок Росії, а також країн Центральної Азії та Закавказзя. Більшість з прибулих оселилися у східних промислове розвинутих областях України.

Наприкінці 80-х років почалося повернення депортованих народів на свою історичну батьківщину, і насамперед кримських татар в Автономну Республіку Крим. На 1 січня 1994 р. повернулося 254 тис. чоловік, внаслідок чого вже є певні зміни у статевовіковій структурі населення, етнокультурній ситуації, а головне — додаткова пропозиція робочої сили на ринку праці в Криму.

В Україні за попередні десятиліття відбулися великі внутрішні міграції (внутрішньореспубліканські, внутрішньообласні, міжобласні). Вони пов'язані насамперед з інтенсивним переміщенням населення (переважно сільського) до промислових районів і центрів з великим індустріальним будівництвом і розвитком промисловості. Внутрішні міграційні потоки нерозривно пов'язані із зростанням міського населення. Наприклад. у 60—70-ті роки у середньому за рік до міст України прибувало близько 600 тис. чоловік. Більшу частину з них становило сільське населення.

Основні напрями міграційних потоків в Україні — це переїзди із західних і центральних областей у Донбас, Придніпров'я, а також в області Причорномор'я. Найбільший приплив мігрантів характерний для Донецької. Дніпропетровської. Запорізької областей і Криму. Такі міграційні переїзди сільського населення в міські поселення на постійне проживання призвели до демографічної деградації сіл та їх депопуляції, ускладнення житлової', транспортної та інших проблем у містах.

130

В останні роки спостерігається зменшення міграційних втрат V сільській місцевості, шо пов'язане як із скороченням мобільного міграційного контингенту в селах більшості областей України, так і з цільовою переорієнтацією державних напрямів міграційних потоків на користь села. Щорічний відплив населення із сіл України скоротився в 90-ті роки порівняно з 70-ми роками більш як у 2,5 раза. а в 1992 р. приплив мігрантів у сільські поселення вперше перевершив відплив сільських жителів.

Наймасовішими є трудові маятникові міграції. Вони охоплюють від 10 до 25% жителів приміських районів. Наприклад, до Києва з приміської зони в 70—80-ті роки приїздило щоденно понад 200 тис. чоловік, до Харкова — понад 150 тис.. Львова — 135 тис. чоловік.

Трудові маятникові міграції на невеликі відстані не викликають помітних негативних економічних та соціальних наслідків. Вони посилюють територіальну концентрацію промисловості та інших галузей економіки і н минулі десятиріччя були важливим джерелом систематичного покриття дефіциту робочої сили у містах.

Поїздки робітників на великі відстані — це транспортні перевантаження. значні втрати часу. який можна було б використати на розвиток особистості, підвищення кваліфікації, виховання і догляд за дітьми. До того ж. масове залучення жителів заміської зони негативно відбивається на забезпеченості трудовими ресурсами приміських районів, посилює концентрацію господарської діяльності у великих містах.

Функціонування економіки України в умовах ринку визначає якісно новий етап у розвитку міграційних процесів, пов'язаний з політичною та соціально-економічною ситуацією в країні. Для цього етапу характерний стихійний територіальний перерозподіл робочої сили, на який впливає рівень економічного і соціального розвитку регіонів, стан ринку праці, формування ринку житла.

Стабілізації розвитку міграційних процесів сприяють скорочення припливу сільських жителів до міст внаслідок вичерпання мобільних резервів трудових ресурсів у більшості сільських районів України, скорочення попиту на робочу силу у містах країни, збільшення прямого відпливу міського населення до сіл і зворотні міграції сільських жителів, шо не закріпилися у містах. Розвиток міграційних трудових поїздок залежатиме від стану ринку праці в країні та міжнародного ринку робочої сили, розбіжностей у рівні доходів населення.

Катастрофа на Чорнобильській АЕС (26 квітня 1986 р.) увійшла в історію України як одна з найбільших трагедій XX ст., наслідки якої позначатимуться на житті кількох поколінь людей. Нині великі території України, Білорусі та Росії оголошені зоною екологічного лиха. В Україні площа радіоактивне забруднених земель (понад 1 Кр/км2) становить 7 млн гектарів. Радіоактивне забруднення зареєстроване в 13 областях, 74 адміністративних районах.

Такі наслідки радіаційного забруднення спричинили великі соціально-економічні та екологічні проблеми, викликали істотні зміни в розселенні. у демографічних процесах, зокрема в структурі населення.

9* 131

Відповідно ло Закину України віл 1 січня 1991 р. «Про правовий режим території. то зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» заражена територія залежно піл щільності забруднення грунтів радіонуклідами і сумарної дози опромінення населення поділена на 4 зони: відчуження (зона 1). безумовного (обов'язкового) від-селення (зона 2). гарантованого добровільного виселення (зона 3) і посиленого радіологічного контролю (зона 4).

Найбільші зміни в демографічних процесах відбулися в 30-кілометро-вій зоні. яка в основному збігається із зоною відчуження. Одразу ж після катастрофи для рятування людей від радіаційного ураження почалася евакуація населення. На першому етапі було переселено понад 90 тис. чоловік. включаючи ЗО тис. сільських жителів із 72 населених пунктів. 48.6 тис. чоловік з міста Прип'ять, 13.6 тис. чоловік з Чорнобиля. Всі жителі. що перебували у цій зоні. були евакуйовані в 19 екологічно чистих центральних і піденних сільських районів Київської та інших областей, а також у міста, у тому числі й Київ. Крім організованого відселення, відбувався самостійний виїзд у райони України, що не зазнали радіоактивного забруднення, і за її межі. До 1987 р. були також відселені жителі 17 сіл Поліського району Київської області, а також Народицького та Овруцького районів Житомирської області. Загальна кількість відселених із зони -забруднення становить 160 тис. чоловік. Для них збудовано кілька десятків поселень у чистих районах.

У результаті відселення у зоні відчуження залишилися житлові будинки. що поступово руйнуються. Міста Прип'ять і Чорнобиль утратили своє колишнє значення. Незважаючи на небезпеку в 16 населених пунктах зони відчуження проживає понад 1000 чоловік так званих самоселів. Це переважно люди похилого віку.

Зона безумовного (обов'язкового) відселення охоплює 92 населених пункти. Відповідно до Концепції проживання населення на територіях Української РСР з підвищеним рівнем радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженої Верховною Радою України (1991 р.), постійне проживання тут забороняється через високий рівень радіаційного забруднення. У 1990 р. із 17 населених пунктів Поліського району Київської області і Народицького району Житомирської області відселено близько 2,5 тис. чоловік. У 1991 р. передбачалося відселення ще понад 40,5 тис. чоловік із 66 населених пунктів Київської, Житомирської. Рівненської і Чернігівської областей. Однак лосі багато жителів не виїхало у відведені для них місця проживання.

Зона гарантованого добровільного відселення охоплює територію, що межує із зоною безумовного вілселення. а також окремі забруднені ділянки («плями») в Житомирській, Рівненській, Чернігівській. Черкаській, Вінницькій. Чернівецькій і Київській областях. Ця зона значно перевищує площу другої зони і включає 835 населених пунктів (у тому числі Коростень). де постійно проживає майже 1 мли чоловік. У Київській області до цієї зони віднесено 18 поселень з населенням 20.3 тис. чоловік — це 17 сіл і смт Іванків. Відселення тут проходить добровільно, переселяються в основному молоді сім'ї. Така незначна міграція не вплине істотно на динаміку міського й сільського розселення в цій зоні,

Найбільше людей проживає в зоні посиленого радіологічного контро-

132

/по. Вона займає значну частину території Київської. Житомирської. Рівненської і Волинської областей, а також включає забруднені ділянки в Чернігівській. Черкаській. Вінницькій і Чернівецькій областях. Тут постійно проживають або працюють 1.5 млн чоловік. Серед цієї групи понад 400 тис. дітей. А з урахуванням міст Києва, Чернігова та інших обласних центрів ця кількість може перевищувати 4—5 млн чоловік. На забрудненій території четвертої зони розмішені 1 288 населених пунктів, з них 430 — у Київській області, в яких проживає 897.5 тис. чоловік. Серед 23 населених пунктів міського типу 4 міста обласного підпорядкування: Біла Церква (205,8 тис. жителів). Ірпінь (38.2 тис.), Славутич (23.7 тис.) і Фастів (54.4 тис.). З четвертої зони відселення не передбачається.

Отже. серед різноманітних соціально-економічних явищ, спричинених катастрофою на Чорнобильській АЕС. важливе місце посідають міграційні процеси. Пройшло кілька «хвиль» міграції населення. Перша «хвиля» (квітень —травень 1986 р.) — евакуація населення із зони радіоактивного забруднення в недалекі від місць катастрофи райони проживання. Міське населення тридцятикілометрової зони було розселене в Києві та Чернігові й великого впливу на структуру міського розселення не мало. Для експлуатаційників Чорнобильської АЕС побудували місто Славутич (24 тис. жителів).

З другою «хвилею» міграції (1987—1988 рр.) населення із забруднених територій було переселено у більш віддалені від місця катастрофи райони у межах України та за її межами. Велика кількість переселенців розселилася у селах Бориспільського. Бородянського, Згурівського, Переяслав-Хмельницького районів Київської області і Брусилівського району Житомирської області.

Третя міграційна «хвиля» почалася з 1989 р. Вона була зумовлена наслідками тимчасової евакуації населення у 1986 р.. коли людей часто розселяли в місцях з високим рівнем радіоактивного забруднення, поверненням частини населення в місця свого попереднього проживання, оскільки нові умови життя їх не задовольняли (на 1 січня 1992 р. в 30-кілометрову зону повернулося близько 1,5 тис. евакуйованих).

Проблемою є небажання значної частини населення переселятися зі своїх місць проживання. Досі відмовляються переселятися від 15 до 35% жителів працездатного і пенсійного віку Лугинського, Народицького й Овруцького районів Житомирської області та Дубровицького району Рівненської області. Основна причина — ускладнення із забезпеченістю житлом, проблеми професійної адаптації населення.

За останні роки рівень безповоротної міграції населення зменшився. але й досі тривають організовані та неорганізовані виїзди населення з ра-діаційно забруднених зон.

У результаті потужного міграційного відпливу населення (евакуація, переселення, самостійні виїзди) з районів, що постраждали від наслідків Чорнобильської катастрофи, значно знизився демографічний потенціал поселень, особливо сільських. Наприклад, у зоні відчуження налічується 71 обезлюднене сільське поселення.

Наслідки катастрофи негативно вплинули на статеву, вікову й сімейну структуру населення. Так. виїзд (самостійний або планове переселення) більшої частини молоді й сімей, що мають малих дітей, призвів до

133

погіршення пікової структури населення в пунктах вілселення, до перетворення багатьох поселень у села літніх люлеїі. У найбільш радіаційне забруднених областях, зокрема в Київській і Житомирськії*, зменшилася народжуваність і зросла смертність, погіршилася сімейна структура.

Міграція населення з радіаційне забруднених території"! у райони вселення оцінюється неоднозначне. Приїзд переселенців у міста, хоч і не позначився на структурі міського населення, але значно ускладнив і без того складну житлову проблему. В цілому ж переселення позитивно вплинуло на розвиток сільських поселень у зонах вселення, зокрема збільшилася середня людність сіл. розв'язалася проблема трудових ресурсів тощо.