География
Паламарчук М.М., Паламарчук О.М. Економічна і соціальна географія України з основами теорії: Посібник для викладачів економічних і географічних факультетів вузів, наукових працівників, аспірантів /М.М. Паламарчук, О. М. Паламарчук — К Знання 1998. — 416 с. |
РОЗДІЛ 8. СОЦІАЛЬНА ІНФРАСТРУКТУРА |
Інфраструктура (від латинського іпГга — нижче, під і зігчсіиге — будова, склад) — функціональне і територіальне поєднання галузей народного господарства, що обслуговують матеріальне виробництво, невиробничу сферу і безпосередньо населення. Термін «інфраструктура» вживається в економічній та географічній літературі з 40-х років XX ст. Тоді ж розпочалося цілеспрямоване вивчення інфраструктури. За економічною сутністю інфраструктура — це міжгалузеве утворення, функціонування якого у складі народного господарства спрямоване на задоволення різноманітних потреб у послугах різних сфер економіки і населення. Завдання інфраструктури — найбільш повне і всебічне забезпечення потреб у послугах підприємств і організацій, кожної людини. Інфраструктура — особлива сфера застосування суспільної праці, об'єднання суспільне корисних видів трудової діяльності з метою надання населенню різноманітних послуг. Розвинута інфраструктура сприяє пропорційності, збалансованості та ефективності суспільного виробництва, реалізації і поглибленню міжгалузевих зв'язків, позитивному розв'язанню екологічних та соціальних проблем. Водночас вона є необхідною умовою, важливим чинником розпитку і розміщення виробничих і соціальних об'єктів, стану демографічного потенціалу, раціональності систем розселення, підвищення життєвого рівня населення. Завдання інфраструктури — сприяти дальшому роз-157 витку народного господарства, інтеграції виробництв, зростанню добробуту населення. Значення інфраструктури зростає з переходом ло ринкових відносин. Особливо це стосується соціальної інфраструктури, розвиток якої є необхідною умовою економічного зростання і стабільності. Усі галузі народного господарства, великі підприємства, організації та установи мають об'єкти інфраструктури. Водночас інфраструктура різної складності сформувалась у системах локальних виробничо-територіальних комплексів (промислових агломераціи, вузлів, центрів тощо), у регіонах, областях, низових адміністративних районах, системах розселення, населених пунктах. Визначальне у вивченні інфраструктури — пізнання її будови, особливостей складових підсистем. Раніше значна частина дослідників поділяла загальну інфраструктуру економічних і територіальних утворень на виробничу й соціальну. Проте такий поділ не повністю відображав усю складність будови інфраструктури, функціональне призначення її структурних ланок, оскільки частина останніх може бути віднесена як до виробничого, так і до соціального підрозділів. Нині ж у спеціальних наукових дослідженнях перевага надається поділу загальної інфраструктури народного господарства на виробничу, соціальну, інституційну та науково-технічну.Виробнича інфраструктура обслуговує підприємства й організації сфери матеріального виробництва, насамперед у промисловості, сільському господарстві та будівництві. Соціальна інфраструктура надає послуги населенню'. Інші два види інфраструктури — інституційна й науково-технічна — обслуговують усі галузі народного господарства, у тому числі виробничу й соціальну інфраструктуру. Об'єкти інституцій ної інфраструктури створюють необхідні умови для розвитку матеріального виробництва, невиробничої сфери, суспільної діяльності населення. Вони поділяються на дві функціональні групи: адміністративно-фінансову (органи управління народним господарством, банки, юридичні установи, армія, міліція тощо) і суспільно-політичну (партії, профспілкові, просвітянські та інші організації). Науково-технічна інфраструктура — це установи науки й інформаційного обслуговування. Їх роль у розвитку економіки велика і у наступні роки підвищуватиметься з подальшим упровадженням у практику науко-ємних технологій, прогресом сучасного інформаційного забезпечення. |
Релевантная научная информация:
- КУЛЬТУРА ЄВРОПИ, ВІЗАНТІЇ - Культурология
- ВСТУП - География
- РОЗДІЛ 8. СОЦІАЛЬНА ІНФРАСТРУКТУРА - География
- 9.3. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ СУСПІЛЬНО-ГЕОГРАФІЧНОГО ВИВЧЕННЯ МІНЕРАЛЬНИХ РЕСУРСІВ - География
- 11.6. РЕФОРМУВАННЯ РЕГІОНАЛЬНИХ АПК В УМОВАХ ПЕРЕХОДУ ДО РИНКОВИХ ВІДНОСИН - География
- РОЗДІЛ 12 КОМПЛЕКС ВИРОБНИЦТВ ПРОМИСЛОВИХ ТОВАРІВ НАРОДНОГО СПОЖИВАННЯ - География
- Паламарчук М.М., Паламарчук О.М. Економічна і соціальна географія України з основами теорії: Посібник для викладачів економічних і географічних факультетів вузів, наукових працівників, аспірантів /М.М. Паламарчук, О. М. Паламарчук — К Знання 1998. — 416 с. - География
- ЕПОХА ПРОСВІТНИЦТВА - Культурология
- XIX СТОЛІТТЯ - Культурология
- Розвиток культури в Україні у другій половині XVII-XVIII - Культурология
- Українське національно-культурне відродження - Культурология
- Культура XX століття - Культурология
- § 3. АВТОБІОГРАФІЯ - Деловой язык
- 1.4. ЗАКОНОМІРНІСТЬ КОМПЛЕКСНОСТІ У ПРИРОДІ І СУСПІЛЬСТВІ. ГЕОКОМПЛЕКСОЛОГІЧНА КОНЦЕПЦІЯ - География
- 2.1. СУСПІЛЬНО-ТЕРИТОРІАЛЬНИЙ КОМПЛЕКС ЯК НАЙБІЛЬШ ІНТЕГРОВАНИЙ ОБ´ЄКТ ДОСЛІДЖЕНЬ - География
- 2.2. ВИРОБНИЧО-ТЕРИТОРІАЛЬНІ КОМПЛЕКСИ І СИСТЕМИ - География
- 2.3. ТЕРИТОРІАЛЬНІ СИСТЕМИ РОЗСЕЛЕННЯ - География
- 3.2. ВИДИ ФУНКЦІОНАЛЬНИХ ЗВ´ЯЗКІВ - География
- 3.3. ТИПІЗАЦІЯ ЗВ´ЯЗКІВ ЗА СПОСОБОМ ПРОЯВУ І ЗА КОМПОНЕНТНОЮ НАЛЕЖНІСТЮ ВЗАЄМОДІЮЧИХ ЕЛЕМЕНТІВ - География
- РОЗДІЛ 4. ТЕРИТОРІАЛЬНІ ВІДНОШЕННЯ - География