География

Сутність, структурі! і напрями розвитку соціальної інфраструктури розглядаються да.іі.

гіиііми потребами — побутовими, культурними тощо. Отже. соціальна інфраструктура відіграє важливу роль в організації і раціоналізації праці '..і побуті людеи. впливає на процес відтворення населення.

Понятгя «соціальна інфраструктура», «невиробнича сфера», «сфера по-^луг» не тотожні за економічним значенням, змістом і функціональним спрямуванням. Соціальна інфраструктура розглядається як міжгалузеве ут-норення, що забезпечує потреби'населення у різноманітних послугах. До невиробничої сфери відносять групу галузей господарства, які не беруть участі іі матеріальному виробництві (охорона здоров'я, освіта, культура тощо).

Розвиток соціальної інфраструктури визначається такими об'єктивними закономірностями її функціонування: 1) поліпшенням добробуту населення (має реалізуватися після закінчення кризового періоду в економіці України): 2) неухильним зростанням потреб населення у високоякісних товарах широкого вжитку і різноманітних послугах: 3) комплексним розвитком і підвищенням ефективності функціонування галузей. На цих закономірностях базуються принципи управління розвитком соціальної інфраструктури.

Розвиток соціальної інфраструктури тісно пов'язаний з розв'язанням соціальних та економічних завдань. До них належать, зокрема: максимальне скорочення витрат часу споживачів на одержання побутових послуг: створення вільного ринку послуг і конкуренції між об'єктами, що надають послуги; зменшення вартості послуг; досягнення вищого рівня збалансованості структурних підрозділів, а також оптимальних пропорцій між галузями й видами інфраструктури.

Нині розв'язання проблеми розбудови соціальної інфраструктури значною мірою визначається розвитком ринкових відносин у державі. Розвиток соціальної інфраструктури потребує повнішого урахування не тільки потреб населення в послугах, а й попиту на них та пропозицій.

Кількісні й якісні показники стану населення впливають на обсяги й склад потреб, необхідних для життєдіяльності людей. Потреба — це життєва необхідність людей у певних матеріальних благах (корисних речах) або послугах. Потреби можна класифікувати за різними ознаками,

159

передусім за видами залежно віл ї ролі у життєдіяльності Гі відтворенні населення. Перший пил — це потреби, спрямовані на підтримку життєдіяльності людини, її фізичного стану, здатності працювати, Головні з-поміж них — вітальні, тобто потреби, шо забезпечують умови і саме існування людей. До них належать потреби в їжі, житлі, одязі, взутті тощо. Основна частина вітальних потреб має речову форму. Другий вид потреб не є безпосередньою умовою життєдіяльності людей, проте вони створюють необхідні передумови для життя. побту й трудової діяльності. Ці потреби також знаходять вияв у речовій формі. До них належать потреби в предметах соціально-культурного призначення (музичних інструментах. телераліоапаратурі. друкованій продукції), устаткуванні медичних та освітніх закладів тощо.

Потреби населення визначають необхідність формування в суспільстві ринку послуг, шо надаються об'єктами соціальної інфраструктури: комунально-побутовою сферою, організаціями та підприємствами роздрібної торгівлі, громадського харчування, пасажирського транспорту, зв'язку. закладами охорони здоров'я, освіти, культури та ін.

З розвитком продуктивних сил, науки і техніки зростають вимоги до підвищення продуктивності трудової діяльності, уміння й навичок працівників, рівня освіти та здоров'я людей, збільшуються потреби в різних видах матеріальних благ, в оздоровчих і культурних заходах, спеціальних знаннях.

Соціальна інфраструктура існує як об'єктивна єдність її матеріально-технічної бази, працівників сфери обслуговування і власне послуг, що надаються людям. Матеріально-технічну базу соціальної інфраструктури становлять будівлі, споруди, засоби транспорту і зв'язку, тобто об'єкти, втілені у матеріально-речовій формі.

Важлива складова соціальної інфраструктури — люди. працівники підприємств, організацій та установ: робітники, службовці, спеціалісти різного профілю.

Працівники системи соціальної інфраструктури становлять значну соціальну групу суспільства і справляють істотний вплив на життя населення кожного міста й села.

Послуги — винятково важлива складова соціальної інфраструктури. Це особлива споживча вартість, що використовується як неречова форма потреб і н національному доході не враховується. Однак окремі послуги набувають матеріальної форми. Так, кінцевий результат праці шевця, кравця. художника тощо — створення продуктів у матеріально-речовій формі.

Користуються послугами окремі люди. колективи і все суспільство. Послуги, що надаються в підприємствах побуту, роздрібної торгівлі, у школах, лікарнях тоїію. є індивідуальним користуванням результатами праці майстра, продавця, учителя, лікаря. Ці послуги надає соціальна інфраструктура. Між тим послуги управлінських і силових структур, якими користується все СУСПІЛЬСТВО (охорона правопорядку, судочинство, оборона країни тощо), є результатом діяльності, складовою інституційної інфраструктури. Послуги є чинником розвитку суспільства. Вони активно впливають на процеси відтворення населення, трудових ресурсів, на зростання добробуту людей.

160

Соціальна інфраструктура має конкретну територіальну прив'язку. Вона функціонує п рамках кожного суспільно-територіального комплексу і юсерелжена безпосередньо на території конкретних регіонів, областей, адміністративних районів, міст та сіл і відповідно має певний територіальний таксономічний ранг.

Соціальна інфраструктура як суспільно-територіальне утворення має свої особливості територіального розвитку й розміщення. Важливими чинниками формування соціальної інфраструктури є: 1) особливості територіального зосередження виробництва і населення в певних частинах країни: 2) економіко-географічне положення регіону (від нього залежить характер попиту населення на послуги).

Помітно впливають на формування соціальної інфраструктури природні умови.

Істотний вплив на розвиток і розміщення соціальної інфраструктури мають виробничі чинники (структура, обсяг, технічний рівень виробництва. його шкідливість тощо). Від них залежить формування галузевої і територіальної структур промисловості й сільського господарства, співвідношення відомчих капіталовкладень і водночас — кількість виробничого персоналу. кількісні та якісні параметри демографічних потенціалів, розміри систем розселення. Звідси випливають особливості створення всебічно розвинутої соціальної інфраструктури для обслуговування працюючих і всього контингенту населення. Негативний аспект впливу цих чинників полягає в тому. що в багатьох системах розселення об'єкти соціальної інфраструктури розміщені неподалік від екологічно небезпечних підприємств.

Сільськогосподарське виробництво не має такого помітного впливу на розвиток і розміщення соціальної інфраструктури, як промисловість.

Населення — не лише первинна основа формування соціальної інфраструктури, а й важливий чинник її подальшої розбудови. Воно одночасно є і об'єктом надання послуг і суб'єктом їх створення шляхом трудової діяльності працівників підприємств, організацій та установ інфраструктури. Існуюча структура населення, трудових ресурсів за статтю, віком, професійною орієнтацією тощо безпосередньо впливає на використання послуг. Розвиток інфраструктури залежить від демографічної ситуації в регіонах, областях і районах, від темпів відтворення населення, частки непрацездатних людей у його структурі, рівня за-іінятості мобільних трудових ресурсів у виробничих процесах. Наявність чи ВІДСУТНІСТЬ певних соціальних груп населення в містах і селах виз-11-83109 ,бі

начає значною мірою структуру, ступінь і специфіку потрібних побутових і соціально-культурних послуг. Так, у великих міських поселеннях. де багато студентської молоді, спостерігається значний попит на послуги не тільки освітніх закладів, а й установ культури та підприємств побуту.

Система розселення населення формує територіальну форму (каркас) функціонування соціальної інфраструктури. На розвиток і розміщення об'єктів інфраструктури впливає передусім особливість територіального зосередження окремих міст і сіл, демографічних потенціалів систем розселення. Проте найбільшою мірою розселенські чинники визначають розвиток соціальної інфраструктури на рівні регіонів, а надто областей та їх локальних територіальних утворень. На цих рівнях можна визначити мережу систем розселення у формі агломерацій та позаагломераційних районів (адміністративних низових). Це дасть змогу раціональніше спланувати розвиток соціальної інфраструктури в галузевому й територіальному розрізах, щодо територіальної концентрації населення, споживачів різних послуг.

На розвиток і розміщення соціальної інфраструктури, особливо у регіонах, великих містах, істотно впливають об'єкти інституційної і науково-технічної інфраструктури, тобто організацій та установ сфери управління. планування й проектування, наукового, фінансового й інформаційного забезпечення. Від них значною мірою залежить своєчасне і правильне вирішення питань інвестування у систему соціальної інфраструктури, розвиток її матеріально-технічної бази, вдосконалення структури й підвищення ефективності народного господарства.

Отже. високорозвинута соціальна інфраструктура є необхідною умовою, рушійним чинником піднесення життєвого рівня населення, соціально-економічного розвитку, розбудови держави. Забезпечення її неухильного розвитку — справа загальнодержавного значення.