География

16

У-»-і-0

<^0 с-г^

Співвідношення інтеграції і диференціації змінювалось на різних етапах розвитку науки. З давніх-давен існувала одна нерозчленована наука, предметом дослідження якої був увесь світ у цілому. У XV—XIX ст. у пізнанні домінувала диференціація. На тому його щаблі вона відігравала позитивне значення, оскільки сприяла поглибленому вивченню дійсності, відкриттю конкретних законів у різноманітних її ділянках, їх практичному використанню.

З поглибленням диференціації почали виявлятися і її негативні риси.

Не тільки в математиці, фізиці і хімії, айв економіці, географії стає все менше спеціалістів широкого профілю. У географічній науці вже розрізняють не тільки вчених фізикогеографів і економікогеографів, а й вужчих спеціалістів. Надмірна диференціація набуває руйнівного характеру для всієї системи наукового знання і окремих його галузей.

Негативні наслідки диференціації мають бути нейтралізовані інтеграцією. Об'єктивну основу інтеграції становить матеріальна єдність світу. Вона проявляється у загальних зв'язках і взаємній зумовленості явищ, у єдності структурних рівнів матерії, форм і законів її руху, в ізоморфізмі матеріальних систем різноманітної природи, в аналогічності законів їх зміни і розвитку.

Матеріальну єдність світу як основу інтеграції наук усвідомили вчені, які стоять на різних методологічних позиціях. Характерне у цьому відношенні висловлювання відомих спеціалістів з теорії систем Р.Акоффа та Ф. Емері: «Природа не постає перед нами поділеною на дисципліни. Нема явищ фізичних, хімічних, біологічних тощо.

Тепер, коли наука щораз більше перетворюється в безпосередню продуктивну силу, окремі її галузі інтегруються, оскільки впоратися з завданнями, що їх ставить суспільство можна лише за умови ефективної взаємодії кількох наук. Так, для розв'язання проблеми раціонального природокористування потрібні зусилля біологів, хіміків, географів, економістів, юристів, статистиків, математиків, технологів та інших спеціалістів.

Новий імпульс інтеграції наук виникає в умовах формування і здійснення комплексних науково-технічних та соціально-економічних

С.12.

Акофф Р., Зме

83109

й Ф. О целеустремленньїх системах. —

С. • - . /^

•^-•-, • • .-. і й

і _, _, . ,. "і

У,.; : ^ТУ

М.: Сов. радио, 1974. —

17

програм. Унаслідок цього взаємодія наук набуває організаційного оформлення.

Для цілісного усвідомлення процесів інтеграції наук велике значення має виділення Ті типів і видів. У філософській і географічній літературі з цього питання є різні підходи. Досить чітко розрізняють такі типи інтеграції наук: 1) за методом дослідження (математизація, комп'ютеризація тощо); 2) предметний, коли споріднені науки спільно пізнають єдиний складний об'єкт (наприклад, ландшафтна оболонка Землі): 3) проблемний, за якого передбачається розв'язання складної актуальної проблеми сукупністю різних наук; 4) диференціації — створення суміжних, стикових наук.

С.Б.Лавров, Ю.Г.Саушкін та інші відомі географи відзначали, що у географії диференціація ще переважає над інтеграцією. Диференціація відбувається значною мірою стихійно, інтеграція — під впливом цілеспрямованих дій з боку великих наукових установ, окремих учених. Стимулювання інтеграції в географії є актуальним. На думку С. Б. Лаврова, вирішальну роль відіграватиме проблемний тип інтеграції. Проблеми породжують певні об'єднувальні процеси в науці. Посилення інтеграції в географії стає нагальною практичною проблемою.

Об'єктивна сторона інтеграції передбачає виявлення та аналіз інтеграційних тенденцій у географії (наприклад, активізацію в економічній географії досліджень проблем природно-ресурсного потенціалу, а у фізичній географії — вивчення структури природно-технічних систем і антропогенних змін у навколишньому середовищі).

Організаційна сторона інтеграції — це сукупність проблем визначення учасників та способів здійснення синтезу географічних наук, раціонального розподілу ресурсів між науковими ланками і напрямами, розроблення ефективного механізму загальногеографічного синтезу. Розроблення такого механізму передбачає визначення шляхів і засобів посилення контактів вчених природного і суспільного напрямів у географії. Посилення контактів необхідне для поліпшення координації у розв'язанні проблем взаємодії суспільства і природи та територіальної організації суспільства на основі постійного і організованого обміну між напрямами: ідеями, методами, результатами досліджень тощо.

Щодо механізму загальногеографічного синтезу, то ще не розроблена загальновизнана функціональна схема взаємодії природного і суспільного напрямів. Так, деякі економікогеографи вважають, що головним інтегратором має бути економічна і соціальна географія, оскільки лише вона оперує і пов'язує одне з одним природні та соціальні явища. Представники природного напряму в географії категорично заперечують такий підхід, убачаючи в цьому приниження ролі фізичної географії.

Оцінюючи роль різних типів інтеграції наук у загальногеографічному синтезі, зазначимо, що найбільшу потенційну силу має проблемний тип інтеграції. Певне значення має і предметний тип, особливо у створенні інтегральних характеристик території, у тому числі відповідних банків да-

18

них.

Досліджуючи інтеграцію наук. треба розрізняти зовнішні та внутрішні аспекти. Зовнішній аспект інтеграції пов'язаний з визначенням взаємодіючих наук і наслідків цього процесу. При цьому можливе злиття цих наук, утворення третьої науки. Такі випадки можна кваліфікувати як часткову інтеграцію. Загальна інтеграція передбачає зростання в кожній науці частки філософських, загальнонаукових понять, методів, підходів. Тоді наука поступово перетворюється на фрагмент загальної системи єдиного знання.

Внутрішній аспект інтеграції полягає в трансформації структури науки під дією інтеграційних процесів. Цей аспект недостатньо висвітлений у літературі. Кожна наука як система знань містить у своєму складі три блоки елементів. Перший блок є ядром науки. Він включає множини понять, положень, принципів тощо, що властиві тільки певній науці. Ядро — найбільш розроблена традиційна її частина. Тут навряд чи можна очікувати появи нових розділів і навіть окремих положень. Ядро формується після завершення первинних процесів диференціації знань і становлення окремої науки.

Складовими другого структурного блоку науки є елементи, які однаково можуть бути віднесені до двох або більше наук. Так, категорія «територіальний поділ праці» — елемент понятійного апарату економічної географії та економіки. Те ж саме значною мірою характерне і для категорії «галузева структура». Хоч це поняття виникло в рамках економіки, тепер воно широко використовується і економікогеографами. В цілому ж можливість спільних складових у кількох наук особливих заперечень не викликає.

Третій структурний блок науки формують елементи, які лише якоюсь мірою можна віднести до даної науки.

Якщо простежити взаємодію географії з іншими науками, то виявляється така закономірність. Під час просування від ядра до ядра власне географічні положення змінюються загальними, а потім ступінь їх належності до географії зменшується, а ступінь належності до іншої науки — зростає. Це простежується, наприклад, у випадку взаємодії економічної географії з регіональною економікою, районною планіровкою. Межі між суміжними науками не чіткі. Багато дослідників вважають це як одну з ознак інтеграції наук. На основі виділених трьох блоків у структурі науки межа уявляється не просто розмитою лінією, а досить широкою зоною. Вона не є «периферійною», «глухою» частиною науки, навпаки —

2» 19

це зона активних контактів з іншими наукаіи. Саме тут найімовірніше отримання нових результатів.

Сумнівні намагання окремих вчених строго окреслити межі своєї науки для визначення критеріїв чистоти досліджень. Контакти з представниками інших дисциплін неминучі і корисні, вони приводять до появи «чужих» елементів у науці, більшість яких з часом органічно пов'язуються з уже існуючими «своїми» складовими. Більш того. «чужі» елементи інколи бувають корисними для з'ясування рівня якості того чи іншого дослідження. Зокрема, це можна сказати про використання математичних методів, комп'ютерів. Виконані на високому рівні економікогеогра-фічні розробки можуть містити в собі філософські, економічні, соціологічні елементи. Ці елементи поліпшують якість дослідження.

Інтеграція розмиває межі між науками, але не позначається на специфіці кожної з них. Специфіка будь-якої науки визначається її сутністю — певною сукупністю критеріїв.

Проблемою обгрунтування критеріїв географічності займалося багато вчених-географів. Ще М. М. Баранський ознаками географічності вважав територіальність і комплексність.

Усі суспільно-територіальні і природно-територіальні комплекси досліджуються з урахуванням внутрішньої територіальної диференціації своїх складових. Ця диференціація багато в чому визначається взаємороз-ташуванням, доступністю, територіальною композицією, територіальною концентрацією та іншими територіальними відношеннями елементів комплексів. Отже, територіальність завжди пов'язана з наявністю територіальної структури у досліджувального об'єкта. Крім того, зовнішній аспект цього критерію полягає в необхідності співвідносити загальні параметри комплексу з аналогічними показниками комплексів вищого рівня (саме тут можна врахувати і глобальність). Дослідження адміністративного району, області, будь-якого регіону лише в цілому, без внутрішньої територіальної деталізації, не можна кваліфікувати як географічний опис. Виділення внутрішнього і зовнішнього аспектів критерію територіальності добре узгоджується з відомим положенням М. М. Баранського, про те, що будь-яку територію можна і потрібно розглядати подвійно: 1) як частину якогось більшого цілого і 2) як ціле, складене з частин.

Територіальність — ознака, властива лише географічності і реалізується у тісній єдності з комплексністю. Комплексність — це певний взаємозв'язок, взаємозумовленість окремих елементів, компонентів об'єкта дослідження. Комплексність іноді розуміють як деякий набір елементів, компонентів, зокрема галузей виробництва. Чим різноманітніший цей набір, тим вищий рівень комплексності. Подібне тлумачення комплексності суперечить вимогам ефективності, яка передбачає розвиток різних за набором поєднань виробництв на конкретних територіях для найкращого використання ресурсів, задоволення народногосподарських потреб з мінімальними витратами. Різноманітність компонентів, галузей — лише зовнішній прояв комплексності, а в дійсності вона — наслідок різноманітності взаємозв'язків та взаємозумовленостей.

Комплексність без територіальності також не може бути критерієм географічності, оскільки вона органічно притаманна багатьом науковим

20

підходам. Підтвердженням цього може бути успішне дослідження економістами численних проблем формування, функціонування та розвитку міжгалузевих комплексів. Територіальність і комплексність — критерії. які показують суть географічного підходу. Важливо також визначити спо-сіо ного здійснення. Більшість своїх знань сучасна географія набуває через узагальнення і синтез результатів інших наук. При цьому утворюється не просто зведення, сума відомостей, а деяка цілісність з властивою їй новою якістю. Відомий учений П.Хаггет назвав свою монографію «Географія — синтез сучасних знань», що вельми симптоматично. Таким чином, третім критерієм географічності можна вважати синтезність, хоч ця ознака географічності ще не реалізується повною мірою, простежується як тенденція.

Географія не завжди на належному рівні створює інтегровані картини дійсності. Картини дійсності намагаються відобразити і взаємодіючі з географією науки, але вони виявляються більш вузькими і частковими, ніж географічні, створюючи ілюзію непотрібності географічного знання. Шлях розв'язання цієї проблеми вбачається у вдосконаленні синтезу знань у самій географії власними теорією і методами, посиленні її інтеграції з іншими науками. Лише на цій основі вона зможе практично реалізувати закладений у ній потенціал комплексного і синтезного вивчення територіальних утворень у суспільстві та природі.

Географічний підхід як єдність територіальності, комплексності і син-тезності відбиває певну гносеологічну специфіку у загальній системі єдиного знання. В онтологічному плані особливість географії полягає в тому, що тільки ця наука вивчає територіальні комплекси природи, суспільства. а також природно-суспільні утворення як органічні цілісності. Окремі компоненти і аспекти цих складних об'єктів досліджуються й іншими науками. Тому сутність сучасної географії до певної міри можна уявити як географічний підхід до дослідження суспільних і природних територіальних комплексів. Водночас використання географічного підходу в процесі поглибленого вивчення окремих компонентів чи аспектів територіальних утворень у поєднанні з методами інших наук, що традиційно розглядали ці питання, може спричинити вихід за межі географічної сфери знання. Відомий російський вчений В. С. Преображенський наводить численні приклади використання географічного підходу в інших науках, у проектній та передплановій діяльності, правильно вбачаючи у зазначеному підході формування міждисциплінарного статусу.

Для всієї географії, її природної і суспільної ланок, територіальність, комплексність і синтезність як органічна єдність виражають необхідні і достатні умови. Для окремих дисциплін, концепцій, конкретних досліджень їх слід розглядати лише як достатні умови. Якщо територіальність, комплексність і синтезність мають місце, то відповідні дисципліни, концепції, дослідження можна віднести до класу географічних. У противному разі питання про географічність потребує додаткового опрацювання. Справа в тому. що окремі ознаки географічності не завжди чітко виявляються на рівнях окремих географічних дисциплін, концепцій, досліджень. Наприклад, у загальному землезнавстві, у концепціях енергови-рооничих, ресурсних циклів територіальність відходить на другий план, оскільки найважливішим є вивчення функціональних та процесуальних

21

аспектів. Через складність цих аспектів вдаються до абстрагування (повне або часткове) від територіальності. В подальшому і під час вивчення функціональних та процесуальних аспектів географічних об'єктів тери-торіальність починає відігравати істотну роль. про що свідчать розробки з функціонально-територіальної структури суспільно-територіальних комплексів в економічній географії та ландшафтні дослідження у фізичні п географії.