География

Надра є виключною власністю народу України і налаються тільки у користування. Державний фонд надр включає як ділянки надр. шо використовуються. так і ділянки надр, не залучені до використання, в тому числі континентального шельфу і морської економічної зони.

Родовища корисних копалин — це нагромадження мінеральних речовин у надрах . на поверхні Землі, у джерелах вод та газів, на дні водоймищ,

185

які за кількістю, якістю та умовами залягання придатні до промислоіюго використання. Родовита корисних копалин МОЖУТЬ б-ги техногенні — не місця, де накопичилися підходи видобутку, збагачення та переробки мінеральної сировини, які мають промислове значення.

Родовиша корисних копалин за своїм значенням у Кодексі поділяються на загальнодержавні і місцеві. Кодексом встановлено порядок надання надр у користування та оплати за них, права та обов'язки користувачів надр.

Окремі розділи у Кодексі присв'ячені: геологічному вивченню надр:

їх охороні: державному обліку родовищ, запасів і проявів корисних копалин. Геологічне вивчення надр здійснюється для того. щоб одержати дані про їх геологічну будову, процеси, які відбуваються в них, виявити і оцінити корисні копалини, вивчити закономірності їх формування і розміщення. з'ясувати гірничо-технічні та інші умови розробок родовищ корисних копалин і використання надр для цілей, не пов'язаних з видобуванням корисних копалин.

Освоєння мінеральних ресурсів — один з важливих чинників формування структури суспільно-територіального комплексу України. Воно позначається на навколишньому середовищі та умовах життя людей. Тому вивчення мінеральних ресурсів — важливий напрям досліджень економічної і соціальної географії. Таке вивчення полягає у виявленні відповідності промислового комплексу мінеральному потенціалу конкретної території, у розробці основних шляхів розвитку та вдосконалення виробничо-територіальних комплексів на основі раціонального використання корисних копалин.

Економіко-географічне дослідження мінеральних ресурсів складається з двох етапів — початкового та основного. На початковому етапі з'ясовуються мінералогічні особливості окремих видів корисних копалин, гірничо-геологічні умови їх залягання, ступінь вивченості та освоєності родовищ, гірничо-технічні умови експлуатації тощо.

Галузевий напрям. Мінеральні ресурси безпосередньо впливають на галузеву структуру промислового комплексу. На початку дослідження встановлюють рівень концентрації певного виду корисних копалин. особливості розміщення запасів, гідрогеологічні та гірничо-технічні умови. техніко-економічні показники експлуатації, можливості й доцільність комплексного освоєння родовищ та промислової переробки сировини. Аналізують можливості розвитку нових галузей, що можуть виникнути в результаті комплексного використання корисних копалин та освоєння нових джерел мінеральної сировини. Кінцева мета вивчення мінеральних ресурсів за галузевим поділом — це розробка напрямів дальшого розвитку галузей, що базуються на освоєнні корисних копалин. встановлення їх впливу на територіальний поділ праці та визначення оптимальних пропорцій з урахуванням державних інтересів. Результати дослідження дають змогу встановити масштаби використання

мінеральної бази певного регіону, можливість розширення та удосконалення відповідних виробництв у ньому.

функціональний напрям. Вплив мінеральних ресурсів на функціональну структуру будь-якого промислового комплексу позначається на процесах інтеграції виробництв та формуванні їх спеціалізації. Тому функціональний аспект вивчення корисних копалин складається з двох етапів. Перший етап полягає у вивченні комплексоутворюючих властивостей корисних копалин, можливостей розвитку на базі їх освоєння виробничо-територіальних систем, а також у з'ясуванні характеру й ступеня їх впливу на участь району в територіальному поділі праці.

Вплив родовищ корисних копалин на формування виробничо-територіальних комплексів залежить від їх якісних особливостей, обсягу запасів, умов розміщення і стану розробки. Цей вплив змінюється залежно від природних та економічних особливостей регіону і проявляється насамперед у розвитку спеціалізації та комплексотворення.

Залежно віл того, як впливають мінеральні ресурси на участь відповідних галузей у територіальному поділі праці, виділяють такі групи ресурсів: міждержавного (І), загальнодержавного (II), регіонального (III), місцевого (IV) значення. Виділяючи групи, враховують насамперед якість сировини, особливості розміщення її запасів на території країни, а також участь відповідних виробництв у територіальному поділі праці.

До І групи належать ресурси з високими якісними показниками та значними запасами. До II і III груп відносять ресурси, які ефективно можуть використовуватись у межах групи і окремих областей. Часто запаси їхні поширені у кількох районах території країни, наприклад цементна сировина, буре вугілля.

До IV групи відносять копалини, які не впливають на розвиток міжрайонного поділу праці з таких причин: 1) запаси їх поширені по всій території країни: 2) мають невеликі запаси або несприятливі умови розробки родовищ. У першому випадку одні й ті ж корисні копалини незалежно від якісної та кількісної характеристики родовищ належать до однієї и тієї самої групи в усіх районах їх розміщення. Наприклад, торф відносять до IV групи у будь-якій області України незалежно від його запасів. У другому випадку один і той самий вид ресурсів у різних районах може належати до різних груп. Отже, належність родовища корисної копалини до тієї чи іншої групи визначається раціональною зоною споживання її самої чи продукції її переробки і певною мірою зумовлена рівнем розвитку продуктивних сил.

З освоєнням багатьох нових родовищ здебільшого утворюються або

187

розвиваються не тільки підприємства видобувної та обробної промисло-ногті.

Підприємства, шо розвиваються на базі корисних копалин, вступають у найрізноманітніші зв'язки і залежності між собою та з іншими підприємствами обробної промисловості. Характер, частота, інтенсивність і територіальна спрямованість цих зв'язків значною мірою залежить від ком-плексоутворюючих властивостей базисної копалини і техніко-економічних особливостей відповідних виробництв. Комплексоутворюючою вважається галузь, з розвитком якої виникає ланцюг виробництв. Чим їх більше, тим виша здатність комплексоутворення основного виробництва.

За рівнем комплексоутворюючої активності корисні копалини поділяють на три класи — «А». «Б». «В». Клас «А» об'єднує корисні копалини. освоєння яких зумовлює формування складних виробничо-територіаль-них комплексів. Клас «Б» охоплює корисні копалини, в яких переважає територіальна спрямованість комплексотворення (здебільшого на їх базі розвиваються невеликі виробничо-територіальні комплекси — вузли й центри). До класу «В» відносять корисні копалини, що не мають комплексоутворюючого значення.

Мета економіко-географічного дослідження корисних копалин — якомога докладніше вивчити їх вплив на процеси промислового комплексоутворення певної території. Для цього й проведено їх економіко-геог-рафічну типізацію. Така типізація мінеральних ресурсів передбачає виділення 12 основних груп корисних копалин за рівнем їх комплексо-формуючої активності та активності щодо розвитку спеціалізації: А-1, А-11. А-ІІ1, А-ІУ, Б-1. Б-1І, Б-І11. Б-ІУ, В-1, В-І1, В-11І. В-1У.

Ресурси з високою і середньою Комплексоутворюючою здатністю (класи «А» і «Б») міждержавного та загальнодержавного значення (групи І і II) докладно аналізуються, коли потрібно визначити можливості удосконалення спеціалізації виробництв певного регіону та формування виробничих комплексів.

На другому етапі функціонального напряму вивчення мінеральних ресурсів визначається їх роль у функціональній структурі промисловості, у формуванні основних її ланок — міжгалузевих виробничих комплексів.

Територіальний напрям. Територіальна організація виробничих ком-

Ш

й іексів значною мірою пов'язана з розміщенням родовищ або зумовле-и,і створенням навколо них базових виробництв. Народногосподарське іцаченпя міжгалузевих комплексів також залежить від основних корисних копалин. Особливості добування та переробки сировини, широке використання трудових, мінеральних, фінансових ресурсів, призначення продукції, що випускається, та її обсяг — усе це тісно пов'язане з специфікою народногосподарського використання мінеральних ресурсів.

Вивчення комплексів мінеральної орієнтації дає змогу визначити:

1) напрям вдосконалення їх галузевої, функціональної структури і територіальної організації на основі комплексного використання корисних копалин: 2) способи вдосконалення і зовнішніх зв'язків шляхом використання місцевих сировинних ресурсів, скорочення перевезень сировини на далекі відстані і транспортних витрат.

Територіальні поєднання родовищ різноманітні за розмірами, складом корисних копалин.

Кущ об'єднує два або кілька родовищ на порівняно невеликій території (не більш як 1000 км2). Він характеризується високим рівнем територіального зосередження запасів корисних копалин, шо дає можливість різним розробникам користуватися єдиними під'їзними шляхами, будівельною базою, джерелами водопостачання, спільно використовувати відходи тощо. Саме кущовий тип розміщення корисних копалин зручний для формування виробничо-територіальних комплексів. Кущі можуть входити до складу більших форм зосередження родовищ або бути самостійним елементом територіальної структури мінерально-сировинної бази.

Макрокуш охоплює дешо більшу площу (до 2500 км2), ніж куш, і може об'єднувати до 20 родовищ. Принцип освоєння в ньому родовищ також грунтується на спільній їх експлуатації. Експлуатувати можна окремі з них. при цьому переваги спільного використання виробничої і невиробничої інфраструктури зберігаються. Макрокуш має складнішу будову. ніж куш. Він може об'єднувати кущі й окремі родовища. У територіальній структурі мінеральних ресурсів макрокуш є самостійним елементом. або входить до складніших [(юрм зосередження — районів і зон.

Р а й о н — це розміщення значної кількості родовищ на великій території (від 2000 до 3000 км2). Він складається з невідокремлених родовищ. кушів і макрокушів. Залежно від особливостей концентрації родовищ район за своєю внутрішньою будовою поділяють на три вили: простий. кущовий та мішаний. Простий район складається з родовищ, поширених майже рівномірно: у кущовому районі запаси корисних коп-іілчн зосереджені у вигляді кущів родовищ: мішаний район об'єднує на своїй території і кущі. і окремі родовища.

Основу макрорайону здебільшого становлять геологічні басейни, у яких родовища корисних копалин розміщені переважно компактно і на великій території (понад 3000 км2). Це дає змогу розглядати такі ареали зосередження запасів ресурсів як єдине ціле. Форми зосередження родовищ V макрорайоні різні: кущі. макрокущі. райони.

Зона — найбільша і найскладніша форма територіального зосеред-

1Н9

ження родовищ. Вона займає територію одного або кількох економічних раионів. До складу зони можуть входити райони і макрорайони, макро-куїці. кущі. окремі родовища.

Залежно від видового складу корисних копалин у кожній з форм зосередження родовищ виділяють два типи: монокомпонентнии і поліком-іюнентний. До монокомпонентного типу входять родовища однорідних корисних копалин або із значним переважанням однієї з них, а до полікомпонентного — родовища різних корисних копалин.

Зини. микрорииинч. райони, микрокущі, кущі ти відокрем.іені родоии-ш.іі — це е.іементи територій, іьної структури мінеральних ресурсів. Така структура відображає розміщення родовищ корисних копалин на певнііі території. Усі елементи територіальної структури мінеральних ресурсів поділяють на комплексні та групові. До комплексних належать елементи, які є базою для утворення територіальних промислових комплексів: до групових — такі елементи, освоєння яких не приводять до розвитку пов'язаних між собою виробництв. Комплексними можна вважати насамперед такі форми зосередження, до яких входять родовища комплексоутворюючих корисних копалин. Для аналізу мінеральних ресурсів як чинника формування територіально-промислових комплексів важливо вивчати родовища цих елементів: їх ресурсний склад. концентрацію запасів, умови розробки, масштаби промислового освоєння та участь у територіальному поділі праці. Це дасть змогу визначити доцільність формування на їх базі відповідних територіально-виробничих комплексів.

Для визначення ролі освоєння форм територіального зосередження родовищ мінеральних ресурсів у розвитку територіальної структури промисловості виділяють територіальні промислові комплекси, які базуються на мінеральних ресурсах. — центри, вузли, агломерації, райони мінеральної орієнтації. З розвитком промислового комплексу мінеральної орієнтації посилюється значення інших чинників, ускладнюється галузева структура, основні гірничодобувні виробництва доповнюються численними переробними, допоміжними, обслуговуючими підприємствами. Під впливом розвитку продуктивних сил країни в цілому та зростаючої концентрації населення у складі комплексу утворюються виробництва, які безпосередньо не пов'язані з основними. Процес розгалуження та ускладнення галузевої структури комплексу значною мірою залежить від економіко-географічного положення території, від дії інших комплексоутворюючих чинників, рівня економічного розвитку регіону тощо.

Особливості родовищ (будова, потужність продуктивного пласта, хіміко-мінералогічний склад копалин) позначаються і на ролі відповідного промислового комплексу у територіальному поділі праці. Склад мінеральних ресурсів впливає також на кількість галузей спеціалізації таких комплексів. Ступінь розгалуження спеціалізації залежить не стільки від особливостей зосереджених тут ресурсів (чим більше корисних копалин мають міжрайонне значення, тим ширша спеціалізація комплексу). скільки від розгалуженості галузевої структури добувних та переробних виробництв.