География

За галузевою структурою можна визначити поділ праці у певному народногосподарському комплексі, співвідношення галузей і окремих виробництв. Вона залежить від суспільного поділу праці, сировинних ресурсів. ґрунтових і кліматичних умов. трудових ресурсів і професійних навичок населення, історичного розвитку господарства тощо. В результаті аналізу галузевої структури можна дістати інформацію про склад галузей у народному господарстві держави, про його особливості. Галузева структура відображає масштаби розвитку кожного окремого виробництва або галузі порівняно з іншими. За своєю суттю галузева структура є наіїзагальнішою характеристикою народногосподарського і міжгалузевих комплексів. Вона не розкриває взаємозв'язків окремих виробництв і галузей. їх ролі у процесі комплексотворення і формування спеціалізації та зовнішньої функції, не дає уявлення про територіальні відмінності у розвитку галузей. Виходячи з аналізу галузевої структури, можна визначити профілюючі галузі і виробництва, в яких зосереджена основна частина продуктивних сил.

219

матеріально-технічне постачання і збут; заготівлі промисловість

сільське господарство

лісове господарство

будівництво

транспорт і зв'язок

житлово-комунальне господарство; невиробничі види побутового обслуговування населення

інші галузі народного господарства (охорона здоров'я, освіта, культура, мистецтво, наука і наукове обслуговування тощо)

Мал.

У галузевій структурі народного господарства нашої держави провідну роль відіграють такі великі інтегровані (виробничі) галузі, як промисловість, сільське господарство, будівництво і транспорт (мал. 13). Кожна з них має свою структуру. Найбільш загальну характеристику дає структура виробленого національного доходу за галузями матеріального виробництва (табл. 18). Структура матеріального виробництва України дуже складна і багатогранна. Це пов'язано з великим економічним потенціалом, значними природними і трудовими ресурсами та істотними територіальними відмінностями.

Структура матеріального виробництва України формувалась під впливом переважання господарських зв'язків з Росією. 70% їх замикались односторонньо на Росію. Це призвело до того. шо 80% промислових виробництв України не мали закінчених на власній території технологічних циклів. Економічні зв'язки України з іншими країнами (за межами СРСР) здійснювалися через загальносоюзні відомства, що перешкоджало створенню міждержавних виробничо-територіальних систем.

Розпад СРСР. проголошення незалежності союзними республіками — акції, що мали політичний характер. При цьому реальність дуже високого рівня усуспільнення виробництва і специфіка його розміщення на великих просторах колишнього СРСР зовсім не враховувались.

Таблиця 18

ГАЛУЗЕВА СТРУКТУРА МАТЕРІАЛЬНОГО ВИРОБНИЦТВА УКРАЇНИ ЗА ВИРОБЛЕНИМ НАЦІОНАЛЬНИМ ДОХОДОМ, % Г.і.іузі матеріального виробництва 19Х5 р. 1990 р. Промисловість 44,3 41.3 Сільське господарство 24.0 30.3 Будівництво 10.0 9.8 Транспорт і зв'язок 5,8 6.0 Торгіиля, матеріально-технічне постачання і заготівлі 6.6 6,8 Інші галузі 9,3 5.8

220

ням суверенних республік відбувся розпад єдиного народногосподарського комплексу СРСР.

Замість збереження на певний період економічної єдності і відповідних органів управління, вдосконалення виробничих зв'язків було створено політичний орган — СНД, якиїі суверенні держави, шо виникли після розпаду СРСР.

,1олода самостійна держава Україна одержала частину матеріального виробництва колишнього СРСР. Ця частина виявилася з надзвичайно неефективною структурою, з величезною залежністю від Росії в постачанні нафти, іазу. ЛІСУ та іншої сировини, з надмірно переважаючим, здебільшого малоефективним виробництвом засобів виробництва, з недостатнім розвитком виробництв предметів народного споживання. Тепер, коли державні органи не управляють трансформацією структури, відбувається її стихійний розпад. який означає і розпад багатьох комплексоутворюючих зв'язків. Складаються умови, шо викликають необхідність формування нового за структурою виробничо-територіального комплексу України, особливо промислового.

Основними галузями спеціалізації господарства України є чорна металургія, вугільна промисловість, машинобудування (важке, тракторне, сільськогосподарське, транспортне, приладобудування), хімічна і харчова промисловість (цукрова, борошномельна, консервна, олійно-жирова). У сільському господарстві найбільше значення мають виробництво зерна озимої пшениці, кукурудзи, насіння соняшнику, цукрових буряків,

овочів, фруктів, молока і м'яса.

Найважливіша ланка народного господарства України — промисловість. Вона має всі основні сучасні галузі, тісно пов'язані між собою, а також з сільськогосподарським виробництвом та іншими галузями народного господарства. Промислові підприємства України раніше мали безпосередні виробничі зв'язки з підприємствами інших республік колишнього СРСР і країн Східної Європи.

Найдавніші промислові галузі України - цукрова, металургійна і вугільна. За останні десятиріччя галузева структура промисловості України зазнала великих змін. Створено багато нових галузей і виробництв: тракторобудування. верстатобудування, приладобудування, автомобільне. авіаційне космічне і атомне машинобудування, електротехнічну, мікро-біочогічну промисловість, виробництво синтетичних волокон, пластичних мас штучних алмазів та багато інших.

Структура промисловості України має істотні недоліки. Найважливіші з них - надмірне переважання виробництва засобів виробництва і недостатній розвиток виробництва предметів народного споживання (табл. 19 і 20).

У роки незалежності України відбулись структурні зміни у виробництві предметів споживання (група <.Б»). У 1993 р. порівняно з 198з р. зменііппась частка харчової та борошномельно-круп'яної промисловості, зокрема виробництво м'яса, продукції з незбираного молока, значно збільшилась — галузей важкої промисловості (та частина продукції, шо використовується на невиробничі цілі). матеріального виробництва.

ло. До останнього часу вивчалась територіальна структури переважно матеріального виробництва. зокрема промисловості, сільською господарства. Значна література присвячена містам України. Були видані праці з проблем розвитку трьох економічних районів — Донецько-Придніпровсь-кого. Південно-Захілного і Південного. Ні раііонії як три наіібільші територіальні одиниці України використовувались під час опрацювання Радою по вивченню продуктивних сил України Національної Академії наук України і плановими органами схем розвитку і розміщення продуктивних сил. Проте вони не формувались як виробничо-територіальні комплекси. Справжнього управління розвитком районів не було. Усі три райони не можна було вважати суспільно-територіальними комплексами, які б відбивали територіальні відмінності у суспільному житті України.

Процес формування територіальної структури матеріального виробництва і всього СТК був пов'язаний з обласним адміністративно-територіальним поділом України, введеним на початку 30-х років, а також значною мірою з урбанізацією, точніше, з зростанням міського населення і ного територіальною концентрацією. Це привело ло появи нових суспільно-територіальних утворень — міських агломерацій.

У радянський період відбулися великі зміни у розміщенні продуктивних сил України, особливо у промисловості.

Основні зміни в розміщенні продуктивних сил України можна коротко охарактеризувати так.

1. Розвиток продуктивних сил у західних областях. У післявоєнні роки промисловість тут розвивалась швидше, ніж у середньому по Україні. У цих областях створено кам'яновугільну, машинобудівну, хімічну, елек-тоенсргетичну та інші галузі. Сформувався новий промисловий район на базі Львівське-Волинського вугільного басейну. Побудовано великі електростанції у Добротворі і Бурштині, атомну Рівненську. Місто Львів, яке раніше було переважно торгово-адміністративним центром, перетворено на промислову агломерацію. Колишні невеликі міста Рівне. Луцьк, Дрогобич. Стрий, Чернівці стали значними промисловими центрами. У лісостеповій частині західних областей створено великий район цукрової промисловості (побудовано близько 20 цукрових заводів). Закладено основи важливого Прикарпатського комплексу гірничої і гірничо-хімічної промисловості (видобування нафти і газу. калійних солей, сірки). Сформувався лісопромисловий комплекс. Змінювались галузева структура і розміщення сільського господарства. Значного розвитку досягло виробництво технічних культур — цукрових буряків і льону.

2. Формування на базі колишніх значних промислових центрів і вузлів великих промислових агломерацій — Харківської. Київської. Запорізької. Криворізької. Дніпропетровської, Донецько-макіївської. Одеської.

224

3. Розвиток промисловості і промислових вузлів та центрів на берегах Дніпра.

4. Перетворення на важливі промислові центри і вузли міст у колишніх аграрних районах — Вінниці. Полтави, Кіровограда, Хмельницького, Черкас. Чернігова. Сум. Білої Церкви та ін.

5. Створення нових паливних баз — Західний Донбас, буревугільна промисловість Правобережжя, райони газової і нафтової промисловості у Чернігівській. Полтавській і Сумській областях.

Усі ці зміни у розміщенні продуктивних сил істотно вплинули на характер територіальної структури матеріального виробництва і розселення. які є основою формування територіальної структури суспільно-територіального комплексу України.

Підсумовуючи попереднє, можна зазначити такі характерні риси структури матеріального виробництва України.

І.

У цілому можна стверджувати, що розвиток матеріального виробництва не був спрямований на задоволення потреб населення, а мав дві основні цілі: збільшення виробництва заради виробництва (створення економічної могутності) і послідовне збільшення та конструювання нових видів зброї (створення воєнної могутності).

2. Надмірний і екстенсивний розвиток гірничодобувної промисловості (залізорудної, вугільної, марганцеворудної тощо). Багатства надр республіки використовувались без урахування їх загальних запасів. За післявоєнні роки природні горючі гази. запаси яких у республіці були невеликими, видобувались і направлялись у країни Східної Європи, Прибалтику, Москву та в інші регіони. Тепер Україна не може обійтись без імпорту великої кількості природного горючого газу; свої потреби власними ресурсами вона задовольняє приблизно на 20%.

3. Розвиток енергомістких виробництв і неекономне використання г ісктроенергії в народному господарстві (зокрема, в чорній металургії) 15 - 83109 .,.,,

призис/іи ло напруження паливно-енергетичного балансу. Через енерге-гичну кризу Україні не обійтися без атомних електростанцій. Нині діють п'ять ЛЕС — Чорнобильська. Хмельницька. Рівненська. Запорізька і Південноукраїнська.

4. Відсталість, неефективність структури одного з найважливіших і найбільшого міжгалузевого комплексу України — агропромислового. У його структурі склалися великі диспропорції, нераціональні співвідношення між землеробством і тваринництвом. В умовах обмежених кормових ресурсів, особливо лучно-пасовищного кормовиробництва, в Україні обсяг виробництва вершкового масла було доведено ло 269с загальносоюзного рівня. Не створені виробнича і соціальна інфраструктура на селі. Послідовне зменшення частки харчової промисловості в структурі капіталовкладень затримало розвиток і технічний прогрес переробки сільськогосподарської продукції. Недорозвиненість виробничої інфраструктури і відсталість переробної промисловості стали одними з основних причин втрат сільськогосподарської продукції під час її збирання, транспортування і переробки.

5. У машинобудівному комплексі багато незавершених циклів виробництва. Надмірно переважають виробництва, зв'язані з воєнно-промисловим комплексом. Територіальні системи машинобудівних підприємств не сформовані. Структура машинобудування не відповідає завданням комплексного розвитку господарства України.

6. Нераціональність спеціалізації і незабезпеченість комплексного розвитку господарства республіки в цілому та її територіальних частин. Комплексний економічний і соціальний розвиток території в умовах тоталітарної централізованої держави з управлінням за галузями господарства не міг бути здійснений.

7. Нераціональність територіальної структури виробництва. Промисловість зосереджувалась у великих містах. За післявоєнні роки, особливо останню чверть століття, створено гігантські промислові вузли та агломерації. Структурна спрямованість на розвиток виробництва засобів виробництва призвела до виникнення негативних рис у територіальній структурі промисловості. Зокрема, виробництво надмірно зосереджувалася у тих областях. які мають сировинні ресурси та найбільший інтелектуальний потенціал. На шість областей — Дніпропетровську. Донецьку. Запорізьку, Луганську. Харківську і Київську — припадало 60% основних виробничих фондів і 50% національного доходу всієї України. У кожній з цих областей сформувалися великі промислові агломерації, а в Донецькій і Луганській — по кілька. Одним з негативних наслідків такої територіальної структури виробництва є надмірний розвиток металургійної, вугільної, а в окремих районах і хімічної промисловості, шо спричинило забруднення навколишнього середовища, особливо у Донбасі і Придніпров'ї. Таке розміщення виробництва ускладнило постачання населенню споживчих товарів, а промисловості — сировини, житлові і транспортні проблеми, водопостачання. Територіальні системи виробничих підприємств у межах республіки не сформувалися. а їх економічні зв'язки дуже ускладнилися. Особливо це відчувається у машинобудуванні. В умовах переходу до ринкових відносин частина зв'язків зруйнована, а це стало однією з причин скорочення обсягів ВИПУСКУ продукції, створило загрозу зупинення низки підприємств.

226