География

Під АПК розуміють поєднання окремих ланок народного господарства (насамперед підприємств), діяльність яких пов'язана з виробництвом, переробкою і збутом сільськогосподарської продукції. АПК поділяються на два типи: агропромислові підприємства і агропромислові територіальні

комплекси (АПТК).

Агропромислове підприємство (по суті, агропромисловий комбінат) — це органічне поєднання виробництва сільськогосподарської продукції та її промислової переробки (наприклад, виноград, овочі, фрукти).

Виробництво сільськогосподарської продукції та її промислова переробка на ОДНОМУ підприємстві створюють додаткові умови для раціонального використання землі, виробничих фондів, трудових та інших ресурсів, сприяють зменшенню втрат сировини і підвищенню якості продукції. Однак на такому підприємстві можливості концентрації переробки сировини обмежені, що часто змушує додатково одержувати сільськогосподарську сировину з інших господарств.

Агропромислові територіальні комплекси — це сукупність підприємств ти організацій. пов'язаних з виробництвом, промисловою переробкою.

регіональні АПК (РАПК) і агропромислові територіальні системи (АПТС). Останні являють собою територіальну сукупність сільськогосподарських і промислових підприємств, безпосередньо пов'язаних виробни-чо-технологічними (функціональними) зв'язками. Поєднання підприємств в АПТС грунтується на економічній доцільності територіальної спільності виробництва сировини та її переробки. Конкретні форми такої спільності зумовлені рівнем розвитку продуктивних сил, територіальними особливостями виробництва сировини, густотою і станом транспортної мережі. АПТС складається з таких основних елементів: 1) промислових підприємств, які переробляють сільськогосподарську сировину і виступають як інтегратор у даній системі: 2) сільськогосподарських підприємств або їх територіальних систем (особливо тваринницьких), що спеціалізуються на виробництві відповідної сировини: 3) заготівельних пунктів: 4) допоміжних підприємств. ••'' "Системний підхід в економічній географії і необхідність удосконален-; ня територіальної організації виробництва та споживання в агропромис-' ловііі сфері економіки зумовлюють доцільність розгляду двох об'єктів — АПК і продовольчого комплексу (ПК). У зв'язку з цим з'ясуємо, що є спільного і відмінного між зазначеними об'єктами. Частина АПК, пов'язана з виробництвом продуктії? харчування, належить і до ПК. У складі АПК є функціональні ланки, пов'язані з виробництвом одягу, взуття та іншої продукції. До ПК входять ланки, які не належать до АПК, — рибне господарство, соляна промисловість, розлив мінеральних вод тощо. Крім того. ПК, на відміну від АПК. включає не лише виробництво, але й споживання продуктів харчування. Формування нових видів діяльності означає не відокремлення їх, а подальший розвиток і зміцнення зв'язків сільського господарства з іншими галузями народного господарства.

Важливі чинники формування АПТК: рівень економічного розвитку території і характер усуспільнення виробництва: природні умови і структура земельного фонду: науково-технічний прогрес: народногосподарські потреби у продукції АПК країни в цілому і району зокрема: особливості розселення і наявність великих систем населених місць: забезпеченість трудовими ресурсами: транспортні умови.

У конкретних природних і соціально-економічних умовах району дія кожного чинника неоднозначна. Вплив окремих чинників настільки неоднаковий у різних районах, шо в багатьох випадках структура, спеціалізація. масштаби розвитку конкретних АПТК визначаються головним чином одним з них.

Досягнутий рівень господарства району значною мірою визначає розвиток сільськогосподарського виробництва, масштаби транспортування і переробки продукції. Від нього залежать матеріально-технічна база агропромислового комплексу (оснащеність технікою сільського господар-

234

ства. промисловості, що переробляє його сировину, засоби зберігання і іранспортування продукції, впровадження індустріальних методів у сільське господарство, забезпеченість хімічними та біологічними засобами захисту рослин і тварин під хвороб). Від рівня розвитку продуктивних сил залежать характер суспільного поділу праці, зокрема спеціалізація підприємств. її кооперування і процеси агропромислової інтеграції загалом.

На агропромислове комплексотворення дуже впливають природні умови, шо особливо позначається на основній складовій частині АПК — сільському господарстві. Розвиток, спеціалізація і розміщення сільськогосподарського виробництва залежать від природних умов. і структури земельного фонду. Територіальний поділ праці у сільському господарстві базується на диференціації природних умов. Їх вплив на сільське господарство настільки істотний, що залежно від них формуються зони спеціалізації сільськогосподарського виробництва. Із зональністю природних умов нерозривно пов'язане утворення агропромислових зон і агропромислових районів.

Науково-технічний прогрес відіграє велику роль у формуванні АПТК. Його вплив позначається на всіх складових АПК. Від технічного прогресу залежать, зокрема, створення нових засобів виробництва для сільського господарства, розвиток транспорту і промисловості, що переробляє сільськогосподарську продукцію. Від нього залежить також впровадження нових технологій виробництва і прогресивних методів зберігання сировини та готової продукції. Науково-технічний прогрес до певної міри визначає спеціалізацію і кооперування промислових і сільськогосподарських підприємств, їх розміри і типи.

Досить важливий чинник, від якого залежать структура і спеціалізація АПТК, — народногосподарські потреби. Ці потреби визначаються науково обгрунтованими нормами споживання на душу населення і реальними можливостями їх задоволення. При цьому слід мати на увазі значні територіальні відмінності у споживанні окремих видів продукції, що залежить від природних умов району, національних і демографічних особливостей населення. Потреби поділяються на загальнодержавні (з урахуванням експорту й імпорту сільськогосподарської продукції), регіональні та місцеві.

Особливо великий вплив на розвиток АПК мають загальнодержавні потреби. З їх урахуванням встановлюється обсяг виробництва продукції на основі загальнодержавного поділу праці. Місцеві потреби у продукції АПК найбільш значні у великих системах розселення. У таких районах спеціалізація АПК підпорядкована потребам у продовольстві населення великих міст.

Коли рівень урбанізації країни та окремих районів високий, у процесі агропромислового комплексотворення зростає значення чинника розвитку великих систем розселення. Територіальна концентрація населення зумовлює відповідну концентрацію споживанні продукції АПК. У зв'язку з цим ускладнюються умови її зберігання і доведення до споживачів. Особливо це стосується малотранспортабельної продукції і такої, що швидко псується.

235

нього важливо створювати спеціалізовані сільськогосподарські підприємства з високим рівнем індустріалізації і специфічними структурними ланками агропромислових територіальних утворень. Таким чином, створюється основа для формування особливого типу АПТК — приміського.

У формуванні АПТК. зокрема у розвитку і спеціалізації сільськогосподарського виробництва, важливу роль відіграє ступінь забезпеченості трудовими ресурсами. В раїюнах. забезпечених трудовими ресурсами. більше можливостей для розвитку АПК з виробництвом трудомісткої продукції.

Транспорт — необхідна умова функціонування усіх видів АПТК. Від розвитку мережі шляхів сполучення, їх якості, наявності транспортних засобів залежать розвиток і узгодженість виробничо-територіальних зв'язків у самому АПК, а також його зовнішні зв'язки. Роль транспорту в агропромисловій інтеграції особливо велика, оскільки сільськогосподарська продукція малотранспортабельна. У деяких АПК. наприклад молочнопромислових і плолоовочепромислових. транспорт має функціонувати особливо злагоджено, щоб розрив у часі між заготівлею сировини, її промисловою переробкою і споживанням готової продукції був мінімальним. Від способів транспортування значною мірою залежить якість продукції. що доставляється споживачеві.

Для нормального функціонування АПК велике значення має автомобільний транспорт, особливо спеціалізовані транспортні засоби: рефрижератори, автоцистерни, автопоїзди для перевезення худоби, спеціальні автомашини для доставки овочів, хліба тощо. Економічна ефективність залежить також від організації транспортної діяльності, її прогресивних форм.

На основі багатосторонніх економіко-географічних досліджень конкретних агропромислових комплексів, процесів їх формування виявлено закономірності агропромислового комплексотворення в Україні: 1) перетворення виробництва сільськогосподарської продукції та обслуговуючих його галузей у цілісну систему у масштабі районів, областей і всієї країни: 2) формування спеціалізованих агропромислових територіальних систем — внутрірайонних і міжрайонних: 3) територіальна концентрація виробництва конкретних видів сільськогосподарської продукції та й переробки в районах і зонах з найбільш сприятливими природними умовами:

4) зосередження виробництва певних видів сільськогосподарської продукції та її переробки в місцях територіальної концентрації населення.

Дія кожної з цих закономірностей визначається конкретними умовами території.

У регіональних АПК в результаті індустріалізації сільськогосподарського виробництва і суспільного поділу праці сформувалася мережа організацій та підприємств не лише з виробництва сільськогосподарської продукції, а й з постачання матеріальних ресурсів, ремонту та обслуговування техніки, внесення добрив, проведення меліоративних робіт, транспортування, зберігання і переробки продукції, будівництва тощо.

23й

Формування спеціалізованих агропромислових територіальних систем грунтується на суспільному поділі праці. Найбільш тісні зв'язки у процесі агропромислової інтеграції встановлюються між виробництвом певного ніід сільськогосподарської сировини та її переробкою. Результати пере-1-іооки цього виду сировини залежать не тільки від її властивостей, а й від досягнень науково-технічного прогресу. З одного її того ж виду сировини залежно від технології ЇЇ переробки можна одержати широкий асортимент продукції, аж до створення безвідхідного виробництва.

На основі виробництва і переробки одного виду сировини (цукрових буряків, молока, м'яса тощо) створюється агропромисловий цикл виробництв — цукропромисловий. молочнопромисловий, м'ясопромисловий тощо. На базі окремих циклів, у масштабі країни та в регіонах формуються спеціалізовані комплекси, які включають не всі підприємства АПК даної території, а лише ті. які належать до одного циклу і безпосередньо обслуговують ного. Такі комплекси, на відміну від інтегральних, слід називати спеціалізованими. Прикладом їх можуть бути цукропромисловий комплекс України, молочнопромисловий комплекс України, виноградарський комплекс Закарпатської області.

Спеціалізовані комплекси областей, районів являють собою територіальні частини відповідних спеціалізованих комплексів країни. Їх потрібно називати регіональними спеціалізованими АПК. Формування таких комплексів дуже важливе для створення раціональної структури інтегральних регіональних АПК. для вдосконалення управління ними. При цьому потрібно враховувати особливості зв'язків між окремими спеціалізованими комплексами. Такі зв'язки зумовлюються специфікою сільського господарства і сучасного суспільного поділу праці. Сільське господарство навіть за його найраціональнішої спеціалізації неминуче зберігає поєднання кількох виробництв. Спільними для обслуговування спеціалізованих комплексів можуть бути і допоміжні виробництва. Тому спеціалізовані комплекси на певній території функціонують не відокремлено. Їх взаємозв'язки здійснюються сільськогосподарськими підприємствами (одне й те ж підприємство може виробляти кілька видів сільськогосподарської сировини) і спільними обслуговуючими ланками.

За особливостями технологічних процесів спеціалізовані комплекси поділяються на дві групи: рослинницькі і тваринницькі. В середині цих груп виробничі зв'язки настільки важливі, шо формуються багатоциклові комплекси, які базуються на кількох взаємозв'язаних виробничих циклах. Так. тваринницько-промисловий комплекс базується на молочнопромисловому. м'ясопромисловому, птахопромисловому та інших циклах виробництв.

Особливості і народногосподарське значення спеціалізованих АПК залежать від закономірностей агропромислового комплексотворення — територіальної концентрації виробництва певних видів сільськогосподарської продукції та її переробки в районах і зонах з найбільш сприятливими природними умовами. Ця закономірність агропромислового комплексотворення нерозривно пов'язана з географічними закономірностями — зональністю природних умов і територіальним поділом праці. Раціональне використання природних умов у формуванні системи АПТК країни залежить від того. наскільки враховується зазначена зако-

237

помірність. Економічна основа територіальної концентрації — це менші затрати праці і засобів на виробництво одиниці продукції в районах з особ.чино сприятливими природними умовами. Окремі види продукції (цукрові буряки, виноград, ефіроноси, соняшник та ін.) доцільно виробляти лише в певних районах.

У районах із сприятливими умовами досягається висока економічна ефективність виробництва сільськогосподарської сировини і створюються можливості для високого рівня його територіальної концентрації. Це важлива передумова для розміщення значних за розмірами підприємств переробної промисловості, їх територіальної концентрації і створення багатьох допоміжних виробництв у межах району.

Внаслідок агропромислової інтеграції залежно від конкретних умов формуються ареальні АПК — спеціалізовані та інтегральні агропромислові райони і зони. Межі їх здебільшого не збігаються з межами регіональних АПК, шо склалися на основі адміністративно-територіального поділу та спільного управління протягом тривалого часу.

Дія такої закономірності, як зосередження виробництва певних видів сільськогосподарської продукції та її переробки в місцях територіальної концентрації населення, зумовлює формування приміських АПК. Головний чинник формування таких комплексів, на відміну від спеціалізованих зон і районів, не природні умови, а потреба населення великих міст у малотранспортабельній швидкопсувній продукції АПК, особливо в овочах. плодах, молоці, свіжому м'ясі тощо. З цим пов'язана азональність приміських АПК.

У результаті інтеграційних процесів, що відбуваються на основі розглянутих закономірностей, в Україні вже до певної міри сформувалася система АПТК. яка базується на територіальному поділі праці.

11.1.2. Типологія агропромислових територіальних комплексів

Інтеграційні процеси у народному господарстві, особливо їх територіальні аспекти, досить складні. Складні й об'єкти, що виникають у результаті агропромислової інтеграції, — агропромислові територіальні комплекси.

Глибоко пізнати АПК країни та інтегральні регіональні АПК неможливо без з'ясування особливостей і взаємозв'язків різновидів АПТК. Для кожного з них характерні певні риси територіальної організації.

Існує багато різновидів АПТК. Кожен з них має свої особливості, які слід ураховувати в процесі управління і під час прогнозування. Отже, для наукового аналізу і розробки напрямів перспективного розвитку АПК країни як системи необхідно розчленувати його на ланки — конкретні АПТК. Таке розчленування можна здійснити шляхом типізації АПТК.

Об'єктивною основою типізації АПТК є насамперед основні закономірності агропромислового комплексотворення. Поряд з ними важливими основами типізації мають бути територіальна спільність і комплексність виробництв. Кожна з чотирьох виявлених закономірностей залежно від переважаючого її впливу позначається на структурі та інших найважливіших особливостях АПТК. Тому в запропонованій типізації кожній

23,^

1

домінуючії] закономірності відповідає особливий тип комплексів. Ці типи різняться між собою передусім як об'єкти управління. Отже. основна іиль типізації — систематизація АПТК для організації управління ними.

Розглянуті вище основи типізації слід називати первинними, такими, іа якими виділяються найважливіші типи АПТК. тобто різновиди, що иідображають найістотніші відмінності. Крім первинних, у типізації доцільно використовувати вторинні основи, а саме: ті об'єктивні ознаки, за якими здійснюється типізація (більш деталізована систематизація уже ниділених типів за первинними узагальненими основами).

Використовуючи первинні основи типізації, усі різновиди АПТК, що становлять систему АПК країни, можна поділити на чотири типи: 1) агропромислові територіальні системи (АПТС): 2) ареальні комплекси:

3) приміські комплекси: 4) регіональні комплекси (мал. 15).

З'ясування основних особливостей кожного з чотирьох типів АПТК слід починати з АПТС. Це пов'язано з тим, що: 1) АПТС — первинне ви-робничо-територіальне утворення в АПТК. Саме в ньому проявляються найпростіша (елементарна) комплексність і низка підвидів стадійної агропромислової комплексності. Від раціональності територіальної організації цієї первинної ланки, її внутрішньої пропорційності багато в чому залежить ефективність функціонування інших, складніших інтегральних агропромислових територіальних утворень: 2) усі типи АПТК у своєму складі мають АПТС: 3) територіальна концентрація АПТС створює певні ареали, формує якісно нові виробничо-територіальні утворення — спеціалізовані райони і зони: 4) АПТС — одне з найважливіших виробничо-територіальних утворень, що системно ув'язує регіональні типи АПК в єдиний АПК країни.

Суть АПТС можна визначити як територіальне поєднання промислових підприємств (для елементарної АПТС — одного такого підприємства). шо переробляють сільськогосподарську сировину, з сільськогосподарськими підприємствами, які постачають їм сировину. Таким чином, в АПТС підприємства поєднані між собою виробничо-технологічними зв'язками. Істотним чинником їх формування є велика залежність розміщення деяких промислових виробництв від місць виробництва сільськогосподарської сировини.

Важлива територіальна складова АПТС — сировинна зона. Для її формування необхідне значне територіальне зосередження виробництва певного виду сільськогосподарської сировини. Ланкою, яка об'єднує сировинну зону з переробним підприємством, виступає транспортна мережа з пунктами, що заготовляють сільськогосподарську сировину. Найважливіші показники сировинної зони — це розмір її території, площа землекористування, площа посівів і врожайність культур (або кількість поголів'я худоби і його продуктивність), рівень концентрації виробництва сировини, конфігурація зони та її компактність.

АПТС формуються на основі елементарної і стадійної комплексності. Залежно від виду комплексності вони поділяються на елементарні і стадійні. Елементарні АПТС складаються з переробного підприємства і кількох сільськогосподарських підприємств, шо входять до його сировинної зони. Сільськогосподарські підприємства можуть бути зв'язані з пе-

239

АРЕАЛЬНІ

ПРИМІСЬКІ

РЕГІОНАЛЬНІ

юраиоиши територіальнії] спільності і стадійній комплексності виробництва. Порівняно з інтегральним агропромисловим районом він мас лііскретниі] характер, тобто охоплює не всі підприємства, що беруть участь в агропромисловій інтеграції у межах даної території, а лише ті, які належать до одного виробничого циклу. Здебільшого він охоплює частину спеціалізованої агропромислової зони.

Спеціалізовані агропромислові райони слід відрізняти від регіональних спеціалізованих комплексів. Спеціалізований район — це форма територіальної організації, яка утворюється на основі зосередження виробництва за сприятливих природних та економічних умов. Регіональні спеціалізовані комплекси — функціональна ланка інтегрального АПК району, що виділяється незалежно від внутрірайонних форм територіального зосередження виробництва і ролі у територіальному поділі праці.

Приміські АПК формуються і функціонують під впливом усіх виявлених закономірностей агропромислового комплексоутворення. Однак визначальний вплив має така закономірність: сучасний характер розселення, наявність систем поселень з великою кількістю жителів зумовлюють необхідність формування в АПК країни специфічних комплексів — приміських. Такі комплекси базуються на різних видах територіальної спільності — мікрорайонній і мезорайонній. Вид територіальної спільності залежить від кількості населення у великому місті. Навколо найбільших міст. то знаходяться у сприятливих грунтово-кліматичних умовах, приміський АПК формується і на основі районної територіальної спільності. Навколо міст. розміщених у зонах і географічних широтах з несприятливими умовами для сільськогосподарського виробництва, здебільшого незалежно від кількості населення міста, приміські АПК утворюються на основі мікрорайонної територіальної спільності.

За чинником формування і роллю у територіальному поділі праці приміські АПК принципово відрізняються від агропромислових зон і районів. У приміських АПК основним активним чинником виступають не природні умови, а потреби міського населення у певних видах продовольства, які можна і доцільно виробляти на місці. Територіальна організація приміських АПК потребує раціонального поєднання не лише виробничих підприємств, а й усієї системи споживання продовольства. Якщо розглядати приміський АПК як агропромислово-торгівельне територіальне утворення. то основою його територіальної організації повинні бути не виробничі цикли, а відтворювальні, тобто такі. які включають не тільки стадії виробництва і переробки сільськогосподарської продукції, а й споживання її.

У приміських комплексах важливе місце посідає вирощування овочів у закритому грунті. Сільськогосподарські підприємства відзначаються великими розмірами, поглибленою спеціалізацією, широким застосуванням індустріальних методів. Спеціалізовані комплекси, що входять до складу приміських АПК. мають деякі особливості порівняно із звичайними регіональними спеціалізованими. Так. приміський молочнопромисловий комплекс складається не лише з елементарних, а й більш складних — стадійних АПТС. В овочепромисловому комплексі важливу роль відіграють сортування, пакування, зберігання, транспортування продукції, а промислове консервування займає незначне місце. У приміських тварин-ницько-промйслових комплексах концентрується промислове кормови-

242

робництво. Поряд з цим особливого значення набуває використання природних умов для польового кормовиробництва.

У формуванні і функціонуванні регіональних АПК проявляється дія усіх виявлених закономірностей агропромислового комплексотворення. Цей тип комплексів утворюється на основі мікрорайонної, мезорайонної і районної територіальних спільностей. У регіональних АПК відбивається елементарна міжгалузева і районно-територіальна комплексність. Однак найхарактернішим її видом для цього типу АПТК є районно-територіальна комплексність.

Залежно від конкретного виду територіальної спільності та відповідно до адміністративно-територіального поділу України регіональні АПК поділяються на АПК області та адміністративного району. В кожному з таких АПТК виділяються інтегральні, багатоциклові і спеціалізовані (од-ноциклові) регіональні АПК (РАПК).

Інтегральні РАПК — це сукупність усіх сільськогосподарських і промислових підприємств, а також підприємств інших галузей народного господарства, які беруть участь у виробництві, переробці (іноді і в реалізації) сільськогосподарської продукції на території регіону.

Багатоциклові РАПК — поєднання в регіональних АПК підприємств рослинницького або тваринницького напрямів з промисловими та іншими виробництвами або галузями народного господарства, які беруть участь в агропромисловій інтеграції. Багатоциклові комплекси поділяються на тваринницько-промислові і рослинницько-промислові. Для багато-циклових тваринницько-промислових комплексів об'єднуючими служать кормовиробництво і ряд допоміжних обслуговуючих виробництв.

Спеціалізований РАПК — поєднання виробництв у регіоні на базі окремих циклів. В основі кожного з циклів лежить певний вид сільськогосподарської сировини і стадії її переробки.

Отже, схема (мал. 15) відбиває типізацію АПТК на первинних засадах. У реальній дійсності виділені типи трапляються у різноманітних формах, кожна з яких має істотні відмінності. Для поглибленого пізнання кожного типу і для розв'язання практичних завдань удосконалення територіальної організації окремих видів комплексів і АПК усієї країни доцільна типологія на рівні вторинних критеріїв. Такі критерії мають,істотні відмінності, і їх треба використовувати у випадку типізації різних видів АПТК. Досі виконана типологія на вторинних критеріях регіональних спеціалізованих АПК. Дослідження показали, що такі комплекси у різних районах і комплекси різної спеціалізації в одному районі істотно різняться між собою, головним чином за територіальним поділом праці. Одні з них забезпечують лише внутрішні потреби району, інші поряд з цим активно беруть участь у територіальному поділі праці і постачають певний вид продукції окремим районам країни. Істотно різняться регіональні спеціалізовані комплекси і за територіальною структурою. Деякі з них включають спеціалізовані агропромислові райони, в інших таких елементів територіальної структури немає. В окремих регіональних спеціалізованих комплексах є резерви для посилення їх ролі у міжрайонному обміні. Тому типологія таких АПТК може бути вихідною позицією для обгрунтування перетворення деяких з них у виробників міжрайонного значення на основі раціональнішого використання їх природних умов і ресурсів.

іб*

243

Таблиця 22

ТИПІЗАЦІЯ РЕГІОНАЛЬНИХ СПЕЦІАЛІЗОВАНИХ АПК НА РІВНІ ВТОРИННИХ КРИТЕРІЇВ

Тіні

Пілтіїїі і пою х.ір.іктерн. риси

Міжрайоннії!]

II. Внутріраионніпі

.Активно бере участь у територіальному поділі

праці, має у своєму складі спеціалізований ранок .Активно бере участь у територіальному поділі праці.

має у своєму складі спеціалізовані райони: звичайний

і приміський АПК .Активно діє у територіальному поділі праці, має

V своєму складі спеціалізований район приміського

АПК .Активно діє у територіальному поділі праці, має

можливість формувати спеціалізований раион

.Має у своєму складі спеціалізований район у вигляді

приміського, ллє не бере участі у територіальному

поділі праці .Не бере активної участі у територіальному поділі праці

не має у своєму складі спеціалізованого району: його

основне призначення — забезпечувати внутрірайонні

потреби .Мало забезпечує своєю продукцією потреби району

В основу типізації регіональних спеціалізованих комплексів (на рівні вторинних критеріїв) покладені роль комплексу у територіальному поділі праці та особливості територіальної структури (табл. 22).

Формування спеціалізованих районів в регіональних АПК можливе лише у тих АПК. які за наведеною типізацією належать до четвертого підтипу першого типу (які беруть активну участь у територіальному поділі праці, мають можливість формувати спеціалізований район).

11.1.3. Теоретичні основи структури територіальних АПК

Структура, як зазначалося, відбиває внутрішню будову системи (комплексу) і являє собою склад елементів і сукупність зв'язків (відношень) між ними.

В економіко-географічних дослідженнях, зокрема АПК, уже досить широко аналізуються галузева, фундаментальна, територіальна та організаційно-управлінська структури.

Структури виділених нами АПТС. ареальних і регіональних АПК мають істотні відмінності. Особливості структури деяких типів АПК будуть показані далі. Тут ми зупинимося лише на питаннях загальної теорії структури АПТК.

Особливості структури залежать не тільки від типу АПТК. Структура одного і того ж типу, наприклад регіонального, може мати істотні ознаки. які залежать від особливостей природних умов і ресурсів, їх внутрі-

244

І-іаііонної територіальної диференціації і можливостей ефективного вико-;іііст.іння: рівня розвитку і спеціалізації господарства району, особливеє-ісіі ного економіко-географічного положення: характеру територіального зосередження і компонентної структури ресурсів: технологічних якос-теїі сільськогосподарської сировини: специфіки розміщення переробних підприємств і сформованих їх сировинних зон та ін.

Галузева структура відбиває галузевий і внутрігалузевий поділ праці. Науково-технічний прогрес веде до виникнення нових виробництв і га-/іузеи. З утворенням нових видів виробництв ускладнюються зв'язки у СУСПІЛЬНОМУ виробництві. Усуспільнення та інші процеси інтеграції у народному господарстві об'єктивно формують сукупність галузей та окремих виробництв, функціонування яких спрямоване на створення певних кінцевих продуктів. Таким багатогалузевим інтегрованим утворенням і є АПК — сукупність взаємозв'язаних галузей і виробництв, шо функціонують з метою одержання різних видів продукції із сільськогосподарської сировини. Галузева структура АПК, особливо якщо розглядати його в масштабі країни, складна.

За досягнутого рівня розвитку продуктивних сил у створенні кінцевої продукції АПК беруть участь близько ста промислових виробництв. з них понад 60 функціонують на сільськогосподарській сировині або напівфабрикатах. АПК охоплюють до певної міри такі види матеріального

виробництва:

галузі безпосереднього сільськогосподарського виробництва (рослинництво і тваринництво) та галузі, що забезпечують виробничо-технічне. іригаційно-меліоративне та ветеринарно-санітарне обслуговування

сільського господарства:

галузі (підгалузі) промисловості, що забезпечують сільське господарство. легку, харчову, м'ясну і молочну промисловість, а також системи заготівлі необхідними засобами виробництва (тракторне і сільськогосподарське машинобудування, машинобудування для тваринництва і кормовиробництва, для легкової і харчової промисловості, підприємства хімічної промисловості, що виробляють мінеральні добрива, хімічні засоби захисту рослин, мікробіологічна та комбікормова промисловість):

галузі (виробництва), що забезпечують заготівлю, транспортування, зберігання і переробку сільськогосподарської продукції (легка, харчова, м'ясна, молочна, мукомельно-круп'яна промисловість, заготівельні організації та ін.).

У ЗВ'ЯЗКУ з високим рівнем усуспільнення сучасного виробництва та інших видів господарської діяльності низка галузей промисловості (тракторна. хімічна, мікробіологічна, виробництво будівельних матеріалів тощо) беруть участь у виготовленні кінцевої продукції як в АПК. так і в інших інтегрованих утвореннях (лісопромисловому, будівельно-індустріальному та ін.). ТОМУ чітко визначити межі галузевого складу АПК дуже важко. Щоб узагальнено показати галузеву структуру АПК. доцільно згрупувати його численні галузі і виробництва за інтегрованими видами

трудової діяльності — сферами.

У складі АПК України можна виділити три таких сфери: 1) власне сільське господарство: 2) заготівля, зберігання, транспортування, переробка сільськогосподарської сировини і реалізація готової продукції:

.') промисловість. шсі виробляє машини, '.'статкування, хімікати та інші матеріали для сільського господарства і переробної промисловості.

Галузева структура кожного типу АПК має істотні відмінності. Значно розрізняються регіональні АПК. Особливо ие стосується виробництва засобів виробництва для сільського господарства і переробної промисловості. У загальнодержавному АПК ия сфера представлена ширше, ніж в обласних. .Ллє навіть у ньому окремих структурних ланок, необхідних для ного нормального функціонування, може і не бути. У таких випадках до того. як буде створено власне виробництво необхідних для АПК сільськогосподарських машин, устаткування і обладнання для переробної промисловості, потреби в них задовольняються за рахунок імпорту. Очевидно. шо сфери — це необхідні складові частини АПК. Для успішного функціонування АПК кожна сфера має розвиватися на базі науково-технічного прогресу, що сприятиме підвищенню ефективності, удосконаленню структури і територіальної організації кожного АПК.

Індустріалізація сільськогосподарського виробництва, поглиблення його спеціалізації сприяють зростанню продуктивності праці у сфері сільського господарства, розширенню міжгалузевих зв'язків. Особливо швидко розвиваються виробничо-територіальні зв'язки між сільським господарством і галузями машинобудування, хімічної промисловості. енергетики. Зі збільшенням засобів інтенсифікації сільськогосподарського виробництва зростає його економічна ефективність і зменшується кількість зайнятих у сільському господарстві.

Зростання обсягу виробництва сільськогосподарської продукції, підвищення її товарності сприяють посиленню зв'язків сільського господарства із сферою переробки. Ця продукція дедалі частіше стає сировиною для відповідних галузей харчової промисловості. У результаті зростає роль переробної промисловості АПК. В останні роки через високу вартість переробки сільськогосподарської сировини та її транспортування сільськогосподарські підприємства змушені організовувати переробку своєї продукції безпосередньо у себе — у місцях її виробництва.

Зміцнення взаємозв'язків в АПК між сільським господарством і галузями переробки його продукції викликає необхідність узгоджувати ці сфери з промисловістю, що виробляє засоби виробництва і предмети праці для них. У перспективі роль виробництва засобів виробництва у структурі АПК значно зросте. Виробництво сільськогосподарської техніки. транспортних засобів, технологічного устаткування для переробної промисловості, торгівлі тощо повинно повністю забезпечувати потреби АПК на всіх етапах виробництва, промислової переробки, транспортування і реалізації продукції. З підвищенням ролі промислової переробки та обробки сільськогосподарської продукції в АПК зростають обсяги заготівлі. зберігання, транспортування і збуту готової продукції.

Подальший розвиток і вдосконалення галузевої структури АПК характеризуватимуться технічним переозброєнням сільськогосподарського виробництва і галузей, що переробляють його продукцію, зміцненням міжгалузевих зв'язків, комплексним розвитком сфер виробництва та обслуговування. розширенням внутрігалузевого кооперування і посиленням виробничо-територіальної єдності між сільським господарством, переробною промисловістю і підприємствами та організаціями усіх інших сфер. 246

Галузеві ланки АПК функціонують не відокремлено, а тісній і, .шості. утворюючи їх сукупність. Важливу роль відіграють інтеграційні нластиності виробництв, зумовлені специфікою сільськогосподарської сировини. технологією її переробки, а також посиленням усуспільнення виробництва. Взаємозв'язані міжгалузеві ланки у процесі виробництва і промислової переробки сільськогосподарської продукції становлять функціональну структуру АПЮ.

У функціональній структурі окремі виробництва і галузі представлені не відокремлено, а у вигляді взаємозв'язаних міжгалузевих поєднань. У практиці зростає потреба в наукових розробках проблем розвитку саме цих поєднань. Такі розробки потрібні насамперед для вдосконалення наукових засад управління народним господарством, зокрема одним з найважливіших його функціональних ланок — АПК.

Нині. коли АПК. як і все народне господарство, перебувають у кризовому стані, вдосконалення його структури і внутрікомплексних пропорцій не можна досягти без нових підходів до управління розвитком ного функціональних ланок. Функціональну структуру спрощено можна визначити як такий аспект інтегративної структури АПК. у якому елементи виділяються за основними міжгалузевими зв'язками.

Елементи функціональної структури АПК — це агропромислові цикли виробництв. Вони формуються на основі виробництв, шо являють собою послідовні стадії одержання і переробки вихідної сировини у готовий продукт. Такою сировиною є продукти рослинництва (зерно, цукрові буряки, овочі, льоноволокно, виноград, насіння соняшника тощо) та тваринництва (молоко, м'ясо, вовна, шкіра тощо). Якщо цикл основано на одному виді сировини або кількох однотипних видах (наприклад, на різних овочах), то на його базі формується спеціалізований (одноцикловий) комплекс. Якщо з деяких певних ланок інтегруються кілька циклів, то на їх основі формуються багатоциклові комплекси.

Залежно від використання рослинницької або тваринницької сировини відповідно формуються рослинницько-промислові і тваринницько-промислові цикли. На основі сукупності всіх агропромислових циклів формуються територіальні інтегральні АПК. Подальша розробка теорії функціональної структури АПК необхідна для вдосконалення управління цими комплексами, поліпшення поєднання галузевого і територіального їх розвитку.

Особливості територіального розпитку АПК розкриває територіальна структура (ТС). Вона відображає внутрішню територіальну будову комплексу. характеризує територіальні відношення між процесами виробництва. промислової переробки сільськогосподарської сировини та умовами їх розвитку в межах регіонів різного масштабу.

Окремі вчені, розглядаючи елементи ТС АПК, враховують переважно характер зосередження переробної сфери комплексу, що спричиняє механічне перенесення елементів ТС промисловості на АПК. Оскільки АПК — утворення міжгалузеві, то елементи їх ТС об'єктивно є міжгалузевими поєднаннями. Під час їх виділення й аналізу виробництво і переробку сільськогосподарської продукції слід розглядати у єдності.

Територіальна структура як наукова категорія — найважливіша в усій системі понять територіальної організації (ТО) виробництва. Необхідно чітко уявляти відмінності і взаємозв'язки між категоріями ТС і ТО. ТС —

247

це основа ТО будь-якого комплекс','. ТС властива більша інерціинісгь порівняно з ТО комплексу.

Якщо розглядати взаємозв'язки категорії! ТС і розміщення виробництва, то необхідно передусім зазначити, що ТС — це наслідок процесу розміщення виробництва, вона змінюється під його впливом. Раціоналізація розміщення виробництва означає і раціоналізацію ТС. Зрозуміло. що основним критерієм удосконалення ТС і розміщення виробництва повинен бути кінцевий соціальний та економічний ефект.

Створення раціональної територіальної структури АПК нерозривно зв'язане з удосконаленням системи управління. Це важливо для поліпшення поєднання територіального і галузевого його принципів. ТС — одна з об'єктивних основ організаційної структури виробництва.

Регіональні елементи ТС формуються на основі соціально-економічного районування та адміністративно-територіального поділу країни. Крім регіональних елементів ТС, виділяють ще й ареальні. Ареальні елементи ТС грунтуються на територіальній концентрації сільськогосподарських і промислових підприємств, що належать до АПК. Вони до певної міри відбивають зональність природних умов і територіальну концентрацію населення, нерозривно пов'язані з територіальною диференціацією природних умов і розселення. До ареальних елементів належать агропромислова зона, агропромисловий район, спеціалізована агропромислова зона. спеціалізований агропромисловий район та ін. Елементом ТС АПК слід вважати і сукупність територіальних відношень в елементарній АПТС, яка проявляється у вигляді мікрорайонів і кущів. Низовим елементом ТС є агропромислове підприємство типу держгосп-завод.

Наукова розробка проблем організаційно-управлінської структури особливо актуальна і має велике практичне значення. Така структура має грунтуватися на об'єктивних процесах усуспільнення і територіального розвитку виробництва і розселення населення. У свою чергу, вона є основою для створення раціональної структури управління АПК.

Елементи організаційно-управлінської структури створюються державними і господарськими органами як форми управління виробництвом з урахуванням об'єктивних процесів економічного розвитку. Низовою формою в управлінні агропромисловими утвореннями є агропромислові об'єднання (АПО). Суть АПО полягає в організаційно-управлінській єдності виробництва і переробки сільськогосподарської продукції, а також певних обслуговуючих виробництв.

Елементами організаційно-управлінської структури є різні типи АПО. У кінцевому підсумку АПО призначені забезпечити раціональне поєднання територіального і галузевого принципів управління. Їх створення — результат виділення різних типів агропромислових комплексів, що об'єктивно формуються в самостійні об'єкти управління.

Виявити організаційно-управлінську структуру АПК — означає встановити. які конкретно АПО в ньому є. При цьому треба мати на увазі. що організаційні форми охоплюють не всі різновиди АПК, виділені нами шляхом типології. Так. не мають організаційної форми інтегральні ареальні АПК (ареально-районні, зональні). Разом з тим в середині кожного ареального АПК обов'язково наявні локальні організаційні форми. Отже. організаційно-управлінську структуру має будь-який АПК, якщо

248

н.іиїть він не виділений у самостійний об'єкт управління. Наприклад, лісостепова агропромислова зона України не виділена у самостійний об'єкт уі лш/иння (очевидно, в цьому нема необхідності). Однак у середині цієї ічііи є різні елементи організаційної структури (районні АПО, різні об'єднання спеціалізованих комплексів).