География

Поряд з цим розвиток АПК не можна назвати інтенсивним. Науково-технічний рівень сільського господарства і переробної промисловості, впровадження новітніх досягнень науки і техніки були недостатніми.

У роки великої кризи економіки України відбулося значне скорочення обсягів продукції АПК (тільки у 1991 р. у порівнянні з 1990 в цілому по комплексу — на 11.7%. у сільському господарстві — на 13,3. переробних галузях — на 10.4. у сфері заготівель — на 18.2%. У наступні роки робота індивідуальних та фермерських господарств, а також підприємств, які перейшли на нові форми організації виробничої діяльності, не сприяла поліпшенню загального стану АПК. Різко знизилося виробництво м'яса, борошна, консервів, продуктів дитячого харчування, цукру, олії тощо. Ціни на продукти харчування настільки зросли, що більшість населення України неспроможна їх купувати і змушена була змінити структуру харчування.

Коротко охарактеризуємо основні сфери АПК України.

Найважливішою сферою є сільське господарство. Попри всю складність економічної і соціальної ситуації в Україні існує багато чинників.

249

іііо сприяють іюго успішному розвиткові. До них належать винятково сприятливі грунтові її кліматичні умови, високий рівень розвитку продуктивних сил. зокрема наявність великої кількості підприємств харчової та легкої промисловості, які можуть переробляти сільськогосподарську сировину: потужна її різноманітна матеріально-технічна база сільського господарства: численні науково-дослідні сільськогосподарські заклади і досвідчені спеціалісти. На жаль. виробничий потенціал сільського господарства і всього АПК не використовується через те.

Вихід країни з глибокої економічної кризи без здійснення пріоритетності розвитку сільського господарства і промисловості, що переробляє ііого продукцію, в умовах України може затягнутися на багато років. Потрібно використати унікальний природоресурсний потенціал сільськогосподарського виробництва. Територія України характеризується переважно рівнинним рельєфом, держава має великий земельний фонд з родючими грунтами, достаток тепла у вегетаційний період для всіх рослин помірної зони. Ці природно-географічні чинники сприяють сільськогос- -^ поларському виробництву. Важливим чинником є висока густота пасе- " ^ лення, яка зумовлює, з одного боку, великий попит на продовольчі то- ^ ^ вари. а з другого - забезпечує сільськогосподарське виробництво необ- У^ хідними трудовими ресурсами.

Україна має великі земельні ресурси. Майже дві третини площі ріллі займають чорноземи і наближені до них за родючістю грунти. Площа чорноземів України становить близько однієї чверті їх світового поширення.

Земельний фонд України має високий ступінь сільськогосподарської освоєності.

/Сільськогосподарські угіддя України мають значні територіальні відмінності, які пов'язані з диференціацією, зональністю ґрунтових і кліматичних умов.

250

ЗЕМЕЛЬНІ РЕСУРСІ! УКРАЇНИ ТА ЇХ СТРУ КТУ РА. 1946 р. Віі.іи ресурсів П.юіца

М-ІН. Г.1 Стркілра. 'с .10 ЙСІ ІСМС-1І1 .10 СІ- ІЬСЬКО-

юспо.іар'-'ьміх

М'І/ІЬ Всього земель 60.4 100.0

Всі сільськогосподарські

УГІДДЯ. 41,9 69,4 100.0 V ТОМУ ЧИСЛІ:

рілля сіножаті і пасовища 33.3 7.5 55.1 12.4 79.5 18.0 сади. виноградники та інші багаторічні насадження 0,9 1,5 2,1 Інші категорії земель 18,5 30,6

У структуру земельних угідь значні корективи можуть вносити різні стихійні лиха. непередбачені обставини, великі соціальні потрясіння у суспільстві. Прикладом непередбачених обставин, що істотно позначились на використанні земельних ресурсів і функціонуванні АПК в Україні. є Чорнобильська катастрофа. Вона ускладнила екологічну ситуацію. спричинила відчуження продуктивних земель у районі катастрофи. В 1986 р. із сільськогосподарського обігу господарств Київської області вилучено майже 60 тис. гектарів угідь, з них 5796 становила рілля.

За п'ять років після катастрофи щорічно із сільськогосподарського обігу в області вилучалося в середньому понад 18 тис. гектарів.

До катастрофи на ЧАЕС вилучення земель із сільськогосподарського використання в області було пов'язане переважно з промисловим, сільськогосподарським і цивільним будівництвом, з територіальним розвитком Києва, розв'язанням інших народногосподарських завдань.

Сільськогосподарські угіддя, особливо рілля, — дуже цінний ресурс суспільства. Землю треба використовувати раціонально, берегти її, не забруднювати. Необхідно пам'ятати, що потреби суспільства у земельних ресурсах для несільськогосподарського використання (для будівництва заводів, фабрик та інших промислових об'єктів, видобутку корисних копалин. розширення міст і селиш міського типу тощо) будуть завжди. Відводити землі для таких цілей треба дуже економно і використовувати, насамперед, не сільськогосподарські угіддя.

За 1986—1990 рр. для несільськогосподарського використання в Україні було відведено 165 тис, гектарів земель, з них 50 тис. гектарів сільськогосподарських угідь, у тому числі 36 тис. гектарів ріллі. Внаслідок відведення земель для несільськогосподарських потреб площа сільськогосподарських угідь у розрахунку на одного жителя України, незважаючи на повільне зростання кількості населення, неухильно зменшується (див. табл. 24).

Сільськогосподарські угіддя потребують систематичного поліпшення:

зрошення на півдні, осушення на Поліссі, захисту грунтів від ерозії в

251

Тсіо.іиця 24

ПЛОЩА СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ УГІЛЬ РОЗРАХУНКУ НА ОДНОГО АНГЕЛЯ УКРАЇНИ

ГІршіїНає па о.іііого жителя. га Рік сиьськогоаіо- тому чііс.и

.1,ірськи іі;іь ріл-іі 1955 1.10 0.88 1965 0.95 0.75 1970 0.90 0.72 1975 0,86 0.70 1980 0.84 0,68 1985 0.82 0,67 1990 0.79 0.64 1993 0,78 0,63

Лісостепу. Площа зрошуваних земель становить 2,6 млн гектарів, осушених - 3.3 млн гектарів. На меліоративні роботи витрачено величезні кошти. Через нераціональне використання зрошуваних і осушених земель віддача від них мала.

Земельні ресурси - важливий чинник впливу на структуру сільського господарства і агропромислового комплексу в цілому. Саме від них, за раціонального ведення господарства, залежить співвідношення галузей сільського господарства, зокрема рослинництва і тваринництва.

Сільське господарство України базується на різних формах власності на засоби виробництва. Основною формою виробництва до останнього часу залишаються великі господарства. Запроваджується оренда, виникає фермерство.

В Україні добре розвинуте як рослинництво, так і тваринництво. На рослинництво припадає 52.3%, на тваринництво — 47,7% сільськогосподарської продукції. Рослинництво має всі основні галузі: рільництво, луківництво, овочівництво і садівництво. У рільни цтві провідним є виробництво зерна. Воно поєднується з вирощуванням технічних, овоче-баштанних, кормових культур і картоплі.

За повоєнні роки у сільському господарстві України істотно змінилася структура посівних площ (табл. 25). Зникло й колишнє однобічне зернове спрямування. Підвищилася роль технічних і кормових культур.

Таблиця 25 СТРУКТУРА ПОСІВНИХ ПЛОЩ УКРАЇНИ. % Спьськоіосію ирсі.кі культури Рік 1940 19ИО 19Я5 199П 1995 1996 Зернові 68.2 49,0 49.2 45.0 45.7 44,1 Технічні 8.6 12.1 11,2 11.6 12,1 12.1 Картопля тл оіюче-

баштанні 9.0 6.9 6.8 6.4 7,0 7,1 Кормові 14,2 32,0 32,8 37,0 35.2 36,7

252

Мал. 16. Посіви о'ііімої пшениці.

Створено можливості для раціонального поєднання галузей рослинництва і тваринництва.

Україна здавна відома своїм зерновим господарством. Основна зернова культура — озимсі пшениця. Під нею зайнята третина всієї площі зернових. Вирощують її переважно у степовій і лісостеповій зонах (мал. 16). Цінною культурою є кукурудзи. Її посіви порівняно з довоєнним періодом значно розширені, шо дало змогу зміцнити зернову і кормову базу України. Найбільше кукурудзи сіють у степовій і лісостеповій зонах, а також V Закарпатті. Створюються зони гарантованого виробництва зерна кукурудзи на зрошуваних землях.

Важливе значення в харчуванні мають круп'яні культури. Гречку вирощують переважно в Лісостепу и на Поліссі, просо — у Лісостепу і Степу, рис — на півдні Херсонської області і в Степовому Криму. на заплавних землях Дунаю та Південного Бугу. Ячменю найбільше сіють у Степу, вівси й жііпиі — у Карпатах, на Поліссі та в західній частині Лісостепу. Зернобобові (горох, квасоля, вика, кормовий люпин. соя) — важливі продовольчі и кормові культури. Посіви цих культур зосереджені на Поліссі і в Лісостепу.

Збільшення виробництва зерна — найважливіше завдання землеробства. Для його виконання вдосконалюється структура посівних площ. ширше використовуються мінеральні й органічні добрива, розширюються посіви на меліорованих землях, запроваджуються нові сорти зернових

культур.

Не менш важливе значення в сільськогосподарському виробництві

253

Мал. 17. Посіви цукрових буряків і розміщення цукрових заводів.

має вирощування технічних культур — цукрових буряків, соняшнику, льону-довгунця та ін. Провідною технічною культурою в Україні є цукрові буряки. Під ними у 1996 р. було зайнято 37% усієї площі, відведеної під технічні культури. Цукрові буряки вирощують у Лісостепу й прилеглих до нього районах Степу і Полісся. У Лісостепу зосереджено понад 85% загальнодержавного виробництва цукрових буряків (мал. 17). Частка їх у посівних площах досягає 8—10%. Середня врожайність цукрових буряків (близько 300 ц з гектара) дещо нижча, ніж у розвинутих країнах. Виробництво цукрових буряків становить у середньому ЗО млн тонн. У перспективі весь приріст валового збору їх можна буде одержувати за рахунок збільшення середньої врожайності.

На посіви соняшнику у 1996 р. припадало 58% усієї площі під технічними культурами. Вирощують його головним чином у Степу й Лісостепу (мал. 18). Найвищі врожаї соняшнику збирають на чорноземних грунтах. З інших олійних культур вирощують ріпак (на Поліссі і в Лісостепу). льон-кудряш. арахіс, рицину і сою (у Степу).

Льон-довгунець сіють на Поліссі і в Прикарпатті. З інших технічних культур поширені лікарські та ефіроолійні. Важливим районом їх вирощування є Автономна Республіка Крим.

Овочівництво — одна з важливих галузей сільського господарства. В Україні вирощують близько 40 видів овочевих культур: капусту. помідори, огірки, столові буряки, моркву, цибулю, часник та ін. Овочівництво поширене на всііі території України, але особливо розвинуте поблизу міст і в промислових районах.

254

Мал.

Посіви соняшнику.

Киртоплю часто називають другим хлібом. Частка її у загальній посівній площі становить 5%. Третина посівних площ картоплі зосереджена на Поліссі, близько половини — у Лісостепу (мал. 19). Найвищі врожаї картоплі збирають на Поліссі.

Баштанні культури (кавуни й дині) вирощують у південних районах Степу (Херсонська, Миколаївська, Одеська області). Садівництво розвинуте в правобережному Лісостепу (особливо в Придністров'ї), у Криму і Закарпатті. Ягідники (полуницю, смородину, малину) розводять у Лісостепу і на Поліссі. Виноградарство зосереджене на півдні степової зони, у Криму й Закарпатті (мал. 20).

Тваринництво — друга основна галузь сільськогосподарського виробництва України. Воно тісно пов'язане з рослинництвом та багатьма галузями промисловості; комбікормовою, фармацевтичною, мікробіологічною. сільськогосподарським машинобудуванням. Розвиток тваринництва залежить насамперед від кормовиробництва. Сучасне кормовиробництво складається з польового, лукопасовищного і промислового виробництва кормів. Польове виробництво кормів охоплює вирощування кормових (фуражних) зернових і зернобобових культур. З кормових культур важливі багаторічні (люцерна, конюшина, тимофіївка тощо) та однорічні трави. Провідними фуражними зерновими культурами в Україні є кукурудза, овес, ячмінь. Цінна кормова культура — кормові буряки. Лукопасовищне виробництво кормів пов'язане з використанням природних кормових угідь — сіножатей і пасовищ.

Корми виробляє комбікормова промисловість, що представлена ком-

255

Мал. 19. Посіви картоплі.

Уіал. 20. Садшництио та шіноградарство.

Мал. 21. Поголів'я ислпкої рогатої худоби.

бікормовими заводами. Як сировину використовують зерно і продукти його переробки, відходи олійної, цукрової, м'ясної, рибної промисловості. Комбіновані корми — це суміш кормів, збалансована за вмістом поживних і мінеральних речовин та вітамінів. Вони виробляються для всіх видів сільськогосподарських тварин і птиці. Як корм для тварин широко використовують відходи підприємств харчової промисловості (жом, шроти, мелясу, сироватку), громадського харчування та харчові відходи населення. У кожній області ресурси кормів мають свої особливості.

Істотне збільшення виробництва кормів можливе на основі інтенсифікації польового і лукопасовищного кормовиробництва. Дуже важливо зменшити витрати зерна на фуражні цілі, добитися використання його на корм худобі тільки в переробленому вигляді. Поліпшити кормову базу можна також за рахунок вирощування культур з високим вмістом білка, наприклад сої.

Найважливіша галузь тваринництва — скотарство (розведення великої рогатої худоби). Воно поширене по всій Україні (мал. 21). Найбільше великої рогатої худоби у розрахунку на 100 га сільськогосподарських угідь припадає на Карпати. Лісостеп та на Полісся, найменше — на Степ. Скотарство має чотири напрями: молочний — біля великих міст. вирощування молодняка для відгодівлі в спеціалізованих господарствах (переважно в Лісостепу і на Поліссі), м'ясо-молочний — у великих господарствах, де, крім молока, виробляють і яловичину (у Карпатах і деяких районах Степу), м'ясний — у спеціалізованих господарствах усіх зон, у яких відгодовують молодняк.

17 - 83109

257

Друга за значенням галузь продуктивного тваринництва — с в й -н а р с т в о.

Вівчарство поширене в Степу (тонкорунне і напівтонкорунне) та н Карпатах (грубововняне, шубне). Птахівництво розвинуте в усіх областях. Розводять гусей, качок, курей, індиків. Найбільша увага приділяється збільшенню поголів'я курей для одержання м'яса і яєць. Створено великі спеціалізовані птахофабрики поблизу великих міст. промислових і рекреаційних центрів.

Дедалі більшого значення набуває ставкове рибництво. Розводять переважно коропа. Товарне значення має форель, яка водиться в гірських річках Карпат. Бджільництво поширене в усіх зонах, але найкращі умови для його розвитку на Поліссі і в Лісостепу. Шовківництво (розведення тутових і дубових шовкопрядів) розвинуте в степових і частково в лісостепових областях. Розвивається звірівництво. З хутрових звірів на спеціалізованих фермах розводять сріблясто-чорну лисицю, норку, голубого песця, нутрію.

Виробництво продуктів тваринництва можна збільшити головним чином за рахунок підвищення продуктивності худоби й птиці. Для цього треба раціонально організувати відгодівлю та утримання тварин, розвивати спеціалізацію тваринництва, поліпшити племінну справу. Щоб успішно розвивалось вівчарство і м'ясне скотарство, треба повніше використовувати можливості природних кормових угідь, а також резерви для збільшення виробництва вовни, шубнохутряної і шкіряної сировини та поліпшення їх якості.

Сільськогосподарські зони. Сільськогосподарське виробництво має певні територіальні закономірності. Вони пов'язані насамперед з відмінностями ґрунтових і кліматичних умов у різних частинах країни. Проте природні умови не є визначальними у формуванні сільськогосподарських зон. За однакових природних умов під дією економічних і соціальних чинників може скластися різна спеціалізація сільського господарства. При цьому враховуються потреби населення і промисловості в сільськогосподарській продукції, географічне положення сільськогосподарських і переробних промислових підприємств, забезпеченість території трудовими ресурсами, місцеві транспортні умови. Територіальні відмінності в природних і економічних умовах зумовлюють територіальний поділ сільськогосподарської праці. У зв'язку з цим в Україні сформувалися три сільськогосподарські зони.

1.3 о на молочно-м'ясного скотарства,свинарства. льонарства, картоплярства і зернового господарства охоплює більшу частину Полісся і прилеглі райони Лісостепу. Її ше називають поліською. Особливості природних умов (низовинний заболочений рельєф, лісова й лучна рослинність, дерново-підзолисті грунти) зумовили розвиток тут тваринництва. У рослинництві провідним є виробництво льону, картоплі. Зернові культури вирощують в основному для місцевих потреб і фуражу. Товарне значення мають гречка і жито.

2. Буряківничо-зернова зона з м'ясо-молочним скотарством і свинарством займає більшу частину Лісосте-

35!<

ну і прилеглі до нього райони Полісся. Прикарпаття й північного Сте-и. її називають лісостеповою. У товарній продукції сільського господарства цієї зони переважає рослинництво. Лісостеп — основний район впрошування цукрових буряків, а отже. и район цукрової промисловості. Значні площі займають посіви озимої пшениці і кукурудзи на зерно. Багато господарств спеціалізується на вирощуванні й відгодівлі великої рогатої худоби і свиней. В окремих районах, особливо в Придністров'ї, розвинуте садівництво.

3. Зона зернових і олійних культур з розвинутими овочівництвом, баштанництвом, виноградарством, м о -л оч н о-м'яс н и м скотарством, свинарством і вівчарством. її називають степовою, оскільки вона займає більшу частину степу України. Ця зона — основний виробник зерна в країні. Найважливішими зерновими культурами тут є озима пшениця і кукурудза. Зернові займають половину посівних площ. Основна технічна культура — соняшник. У північній частині зони вирощують цукрові буряки, коноплі, льон-куд-ряш. Важливу роль відіграють садівництво, виноградарство й баштанництво. На півдні, крім скотарства, розвинуте й вівчарство. Дедалі більшого значення набуває птахівництво.

Крім цих основних зон, в Україні виділяють передгірні та гірські сільськогосподарські райони Криму і Карпат. Їх своєрідні природні умови позначаються на особливостях місцевого сільського господарства. У передгір'ях Карпат спеціалізація подібна до спеціалізації прилеглих до них районів Лісостепу. Тут вирощують пшеницю, цукрові буряки, картоплю, льон-довгунець, займаються скотарством. На полонинах розвинуте вівчарство. У Закарпатті переважає виноградарство. садівництво та овочівництво. Південний берег Криму — важливий район виноградарства. Велике значення має вирощування ефіроолійних культур, зокрема троянди, лаванди, шавлії.

Навколо великих міст і промислових центрів формуються приміські овоче-молочні зони, які постачають населенню міст свіжі овочі й фрукти, молочну продукцію, яйця, м'ясо. У сільськогосподарських підприємствах концентрація виробництва цих продуктів дуже висока. Широко застосовуються промислові методи виробництва сільськогосподарської продукції на великих молочних й свиновідгодівельних комплексах та птахофабриках.

Друга сфера АПК України — заготівля, зберігання, транспортування і переробка сільськогосподарської продукції.

Заготівля (закупівля) сільськогосподарських продуктів — це надходження продуктів і сировини для забезпечення населення продуктами харчування, а промисловості — сировиною, а також створення резервів на заготівельних пунктах. Зберігання — це заходи, що запобігають втратам та псуванню сільськогосподарської продукції. Найважливіші способи зберігання — просушування і охолоджування. Зерно зберігають в елеваторах — залізобетонних спорудах, обладнаних завантажувально-розвантажувальними та зерноочисними машинами. Картоплю зберігають у картоплесховищах і кагатах. молочні та м'ясні продукти — у холодильних камерах.

Недоліки організації збирання, транспортування і зберігання сіль-

17- 259

ськогосподарської продукції призводять до величезних її втрат. Щоб зменшити втрати, с-'іід створити необхідну базу для зберігання сільськогосподарської продукції.

Транспортування сільськогосподарської продукції — це перевезення продукції рослинництва й тваринництва від місць її виробництва до пунктів зберігання, переробки та споживання. Для цього використовується переважно автомобільний транспорт. Велику роль відіграють спеціалізовані вили транспорту — молоковози, худобовози. рефрижератори. У транспортуванні сільськогосподарської продукції велика увага приділяється поліпшенню шляхів, по яких вона перевозиться.

Важливою складовою частиною другої сфери АПК є промисловість. що переробляє сільськогосподарську сировину. Це насамперед харчова промисловість з такими галузями, як цукрова, олійницька. плодоовочева, м'ясна, молочна та ін. До другої сфери АПК належать також деякі галузі легкої промисловості: первинна переробка вовни, льону та інших луб'яних культур, виробництво шкіри. На харчову промисловість припадає майже чверть обсягу валової промислової продукції України. Для раціонального розміщення нових підприємств їх слід наближувати до сировинної бази. У перспективі необхідно реконструювати і технічно переоснастити підприємства харчової промисловості, широко впровадити індустріальні та безвідхідні технології, найновішу холодильну техніку.

Для забезпечення населення продовольством, зменшення втрат сільськогосподарської продукції особливу увагу слід приділяти розвитку харчової промисловості, засобів транспортування, складського та холодильного господарства. Щоб досягти цього, треба в структурі капіталовкладень в АПК збільшити частку, яка припадає на заготівлю, зберігання. транспортування і переробку сільськогосподарської продукції.

Значний потенціал має і така важлива сфера АПК України, як виробництво сільськогосподарських машин, устаткування для харчової та легкої промисловості, мінеральних добрив, хімічних засобів захисту рослин, мікробіологічних препаратів, тари. Від розвитку цієї сфери залежить науково-технічний прогрес у сільському господарстві, транспортуванні й переробці сільськогосподарської продукції. Саме через цю сферу АПК пов'язується з такими важливими галузями матеріального виробництва, як машинобудування і металообробка, хімічна й нафтохімічна промисловість. промисловість будівельних матеріалів та ін.