География

260

Друга група ресурсів об'єднує сировину тваринного походження:

м'ясо (усі видів худоби і птиці), молоко, яйця. вовна, пух-перо, шкури іварин тошо.^ На основі виробництва і переробки цих видів сировини формуються м'ясо-, молокопромислові та інші цикли. Сировина тваринною походження, як і рослинного, перероблюється підприємствами харчової 1 легкої промисловості.

Різноманітність сільськогосподарської сировини зумовлює багатство різновидів АПК. а специфічність кожного виду сировини — складність структури цих комплексів. Оскільки основною комплексотворення на конкретній території є АПК певного виду.

Під спеціалізованим АПК розуміють сукупність виробництв різних галузей народного господарства на певній території, діяльність яких пов'язана з виробництвом і переробкою конкретного виду сільськогосподарської сировини.

Спеціалізовані АПК — це найчіткіше виражені типи комплексів за сукупністю сільськогосподарських і промислових підприємств, що входять до них, за технологічними і виробничими зв'язками у межах конкретної території (від адміністративного району до країни в цілому). Водночас «чистих» спеціалізованих комплексів немає. Тому поняття «спеціалізований» АПК вживається умовно. Оскільки процес інтеграції у сільськогосподарському підприємстві охоплює одночасно більшу частину галузей, він зумовлює участь кожного господарства в діяльності кількох спеціалізованих АПК. Інтегратором у кожному з них є переробне підприємство. Крім того. до його складу здебільшого входять обслуговуючі й допоміжні підприємства. Під час вивчення кожний спеціалізований АПК треба розглядати як самостійне і єдине ціле.

Спеціалізовані комплекси характеризуються виробничою єдністю й територіальною цілісністю. При цьому їх склад і форми територіального зосередження виробництва можуть бути різними. Галузі сільськогосподарського і промислового виробництва у складі спеціалізованого АПК відіграють роль ланок технологічного ланцюжка, об'єднаних спільністю виробничих процесів і кінцевою метою функціонування. Такі ланки — не механічна сукупність ізольовано функціонуючих елементів, а єдина система. в якій вони взаємопов'язані і взаємозумовлені технологічно, економічно і територіальне.

Формуються спеціалізовані АПК під впливом низки чинників: природних (положення у межах певної природної зони, сприятливі грунто-во-кдіматичні умови для виробництва сировинних ресурсів): економічних (наявність промисловості з переробки сільськогосподарської сировини, спеціалізації підприємств, кооперування, комбінування виробництва та ін.): демографічних (забезпеченість трудовими ресурсами, характер попиту на робочу силу.

Рослинницько-промислові комплекси порівняно з тваринницько-промисловими характеризуються тіснішими зв'язками з землею як основ-

261

ним засобом виробництва та об'єктом застосування праці, а також різко вираженою сезонністю функціонування. В Україні з групи рослинницько-промислових комплексів сформувалися зернопромисловий. цукро-проміїсловий. плодоовочеп ром неповнії. ви ноградарсько- виноробний, олійно-жировий. льонопромисловий. ефіроолійний.

Завдання економіко-географічного дослідження спеціалізованих рос-ліінницько-промислових комплексів полягають у розкритті об'єктивних основ їх формування: в оцінці природних і соціально-економічних умов і чинників, шо впливають на формування і розвиток комплексів: у вивченні їх структури і територіальної організації: виявленні закономірностей розвитку, розробці принципів і напрямів удосконалення структури і територіальної організації.

Для зручності під час дослідження того чи іншого спеціалізованого комплексу його вилучають (виділяють) з інтегрального АПК. Оскільки спеціалізовані рослинницько-промислові комплекси — складноорганізовані системи з різним ступенем цілісності, різноаспектною структурою, що складається з багатьох елементів, об'єднаних різноманітними зв'язками, під час їх дослідження доцільно застосовувати принципи системного підходу.

В умовах застосування системного підходу структура спеціалізованих комплексів аналізується у галузевому, міжгалузевому (функціональному), територіальному та організаційно-управлінському аспектах. Причому кожний з них характеризує певну сторону об'єкта як цілого. Внаслідок застосування системно-структурного аналізу виникає можливість значно глибше пізнати суть комплексу, до того ж і дослідження набувають багатогранного характеру. Аспекти структури вигідно доповнюють один одного. їх об'єкт отримує всестороннє висвітлення. Ланками галузевої структури є галузі, підгалузі та окремі виробництва: міжгалузевої — окремі індустріально-аграрні цикли і прості виробничі інтеграції: територіальної — спеціалізовані зони (підзони), райони, елементарні комплекси: організаційно-управлінської — підприємства та об'єднання різних міністерств, відомств, асоціацій.

Під час вивчення спеціалізованих рослинницько-промислових комплексів треба визначити місце кожного з них у господарстві країни, дати загальну характеристику: розкрити умови і чинники формування комплексів: зробити системно-структурний аналіз: розробити пропозиції з вдосконалення комплексів на підставі інтересів народного господарства і суспільства країни.

Структурний аналіз будь-якого спеціалізованого комплексу традиційно починається з галузевої структури (ГС), що характеризує процес міжгалузевого і внутрігалузевого поділу праці в межах спеціалізованого АПК.

262

Аналіз галузевих ланок комплексу доповнюється вивченням зв'язків ...і.к ними у процесі дослідження функціональної структури комплексу. Під ;,:с порівняння <.реальної'> схеми конкретних виробничих циклів з <.іде-.і.іьиою'» визначаються ВІДСУТНІ або слабо розвинуті ланки. Виникає мож-'ивість моделювання основних, допоміжних і супутніх виробництв з ура-\нанням вимог комплексного використання сировини та охорони при-

лі

Вивчення територіальної структури (ТС) спеціалізованих АПК — один з найважливіших етапів дослідження, у процесі якого виявляються складові елементи структури, розкривається система виробничо-територіаль-ціі зв'язків у кожному елементі та між ними.

Вивчення ТС доцільно починати з найпростіших утворень — елементарних агропромислових територіальних систем, то являють собою підприємства з переробки сільськогосподарської продукції з їх сировинними зонами. При цьому важливо встановити виробничу потужність промислового підприємства — інтегратора, його потребу у сировині, наявність допоміжних виробництв, виявити господарства, що забезпечують підприємства сировиною, радіус і схеми її доставки, визначити глибину спеціалізації господарств на вирощуванні сировинних культур, ефективність виробництва тощо.

Інші елементи ТС спеціалізованих АПК за своєю суттю репрезентують найрізноманітніші поєднання елементарних комплексів однакової спеціалізації у межах певної території з необхідною виробничою інфраструктурою. Тому на перше місце тут висувається проблема оптимізації зв'язків між елементарними системами і типізація останніх.