География

З.о однієї з провідних галузей комплексу належить легка промисловість. У її складі 25 ііідгалузеіі. 4ЯЗ виробничі підприємства, і якп І^

державні. 1~9 — орендні й 106 — колективні. Частка платежів цих іид-іі-чіємстіі у бюджет України становила майже 12% (1995 р.). Підприєм-^ іи.і ііироб.чяють тоиари народного споживання і частково продукцію, яка іііікористовується у народному господарстві. Основна мета розвитку га-.ізі полягає у паипоннішому'забезпеченні потреб населення у широкому асортименті високоякісних товарів.

Легка промисловість функціонує на основі різнобічних зв'язків з рііними галузями народного господарства. Вона є значним споживачем сільськогосподарської та хімічної сировини, продукції машинобудування й металообробки і водночас — постачальником різних товарів. Галузь істотно впливає на розвиток ринкових відносин у нашій державі.

Розміщення підприємств галузі зорієнтовано на центри зосередження населення (споживачів продукції) і трудових ресурсів, оскільки галузь трудомістка (мал. 24).

Розвиток і функціонування усіх виробничо-територіальннх ланок лег-кої промисловості здійснюється у результаті взаємодії різних соціально-економічних і природних чинників. До них належать: концентрація населення (споживачів) і трудових ресурсів у межах відповідних територій:

масштаби і структура споживання готової продукції: науково-технічний прогрес: наявність сировинних ресурсів і раціональність їх ввозу з інших регіонів і країн.

Легка промисловість має особливості, які треба враховувати під час розв'язання питання її розвитку і розміщення. По-перше, у зв'язку з специфікою технологічних операцій у складі працівників легкої промисловості переважають жінки. У цілому в галузі частка жіночої праці становить 7596 (у швейному та трикотажному виробництві — понад 85%). Ця особливість дає можливість створити нові робочі місця, зокрема для жінок, краще використовувати трудові ресурси районів. По-друге, функціонування значної частини підприємств легкої промисловості залежить від поставок сировини із-за меж України. Майже 70% сировини, шо переробляє тепер галузь. — привозна, близько 45% її надходить з республік колишнього СРСР і 25% — по імпорту з інших країн. Завозяться в Україну бавовна, вовна, тканини, хімічні нитки і волокна, шубно-хутро-и,.і сировина, каучук, барвники та інша продукція хімічного синтезу.

Наша країна може щорічно виробляти стільки тканин, що ними можна обгорнути 24 рази земну кулю по екватору.

Легка промисловість, як і більшість галузей народного господарства, переживає складний період (табл. 39). Щорічно скорочується виробниц-

317

Тиб.ічця 3^

ВИРОБНИЦТВО ОКРЕМИХ ВИДІВ ТОВАРІВ ЛЕГКОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ УКРАЇНИ ЗА ПЕРІОД 3 1985 ПО 1996 рр. Вч.і юіир Всього ^ .10 14 ,'•.5 р 19^5р. 1990р. 1995р 199бр 1990р. 1995р 1996р. Загальні обсяги виробництва

товарів

Тканини, млн м" 1160 1212 169 109 104 14.6 9,4 бавовняж 534 565 78 51 106 14.6 9.6 вовняні 67 72 75 9 107 22.4 13.6 ШОВКОВІ 283 283 19 9 100 6,7 3.2 Швеині нироби. млн і'рн. (за

методологією і у

відпускних цінах 1996 р.) 3032 3557 975 870 117 32.2 28.7 Панчішно-

шкарпсткові вироби, млн пар 388 443 119 66,8 114 30,7 17.2 Трикотажні вироби, млн шт. 320 351 27 13 110 8.4 4,1 Взуття, млн пар 186 196 20,6 13,1 105 11.1 7,0 Виробництво у розрахунку на

душу населення

Тканини, м' 22,8 23,3 3,3 2,1 102 14,5 9,2 Трикотажні вироби, шт. 6,3 6,8 0,5 0,3 108 7.9 4,8 Панчішно-шкарпеткові

вироби, пар 7,6 8,5 2,3 1,3 112 30,3 17,1 Взуття, пар 3.6 3,8 0,4 0,3 106 11,1 8,3

гво продукції, в першу чергу текстильної, у зв'язку з гострою нестачею сировини і матеріалів. Основними причинами такого становища є порушення господарських зв'язків між підприємствами-партнерами у межах економічного простору колишнього СРСР, нестача валютних коштів для закупівлі імпортної сировини, обмеженість власних обігових коштів і банківських кредитів, необхідних для внутрішніх розрахунків.

У галузевій структурі легкої промисловості за кількістю промислово-ііиробничого персоналу, вартістю товарної продукції та основних фондів провідне місце посідає текстильна промисловість, її підприємства виробляють продукцію з рослинної (бавовна, льон, коноплі, джут), тваринної (вовна, кокони шовкопряда) і хімічної (синтетичні та штучні волокна) сировини.

У виробництві бавовняних тканин чільне місце займає Херсонський комбінат.

319

Найбільші підприємства вовняної ііроиіс;іовості — Чернігівський і Л г.інськиї] комбінати. Дунаєнецька (Хмельницька область), Богуслаись-ка і Київська область). Одеська. Сумська, Харківська. Київська ткацькі та Криворізька прядильна фабрики. В Україні налагоджено ВИПУСК з вовни иа.іяних виробів. Найбільше підприємство — Хустська фетрова фабрика і Закарпатська область). Набуває розвитку фабричне виробництво килимів і килимових виробів.

Виробництво шовкових тканин зосереджено на Дарницькому (у м. Києві). Київському. Черкаському та Луцькому комбінатах. Лисичан-ськіи та Киїиськіи фабриках технічних тканин: лляних — на Житомирському і Рівненському льонокомбінатах: конопле-джутових — на Одеській та Корос'''енськіи фабриках. Запроектовано будівництво Старосамбір-ського льонокомбінату (Львівська область), з введенням у дію якого в Україні значно збільшиться випуск лляних тканин з місцевої сировини.

Важливою галуззю текстильної промисловості є трикотажна промисловість. Її підприємства виготовляють верхній і білизняний трикотаж, панчішно-шкарпеткові вироби.

До текстильної промисловості належать виробництва канатів, шпагату. мішків, сіток тощо. Частка їх у загальній вартості товарної продукції галузі порівняно невелика. Проте попит на них є. До текстильної промисловості належать підприємства, зайняті первинною обробкою сільськогосподарської сировини (льону, конопель, вовни, коконів шовкопряда), яка використовується у текстильних виробництвах. У зв'язку з нестачею імпортної сировини актуальність проблеми забезпечення України иласнимії сировинними ресурсами значно зростає.

Друге місце у структурі легкої промисловості займає шве й на промисловість. Найбільші підприємства цієї галузі розмішені у великих містах — Києві. Харкові. Одесі. Львові, Дніпропетровську. Запоріжжі. Донецьку, Луганську. Миколаєві. Вінниці. Чернівцях. Малі підприємства є в багатьох населених пунктах.

Третє місце належить шкіряно-взуттєвому та хутровому виробництв а м. У цих галузях виділяється виробництво натуральних (Бердичів, Васильків. Івано-Франківськ. Харків, Львів. Одеса, Возне-сенськ) та штучних (Київ. Луцьк, Тернопіль. Запоріжжя) шкір. Найбільші підприємства — шкірзавод у М.Бердичеві та завод штучних шкір «Вулкан» у М.Києві. Взуттєва промисловість — одна з найрозвинутіших в Україні. Центри зосередження її — Київ. Луганськ, Харків, Дніпропетровськ. Одеса. Сімферополь. Львів. Ужгород. Біла Церква. Тульчин (Вінницька область) та інші міста.' Хутрова промисловість виробляє верхній одяг (насамперед для дітей), коміри, головні убори тошо. Найбільші підприємства — хутрові фабрики у Харкові та селиші Тисмениці (Івано-Франківська область).

В Україні значна галантерейна промисловість. Підприємства її входять як до текстильної, так і до шкіряно-взуттєвої галузей. Галантерейні фабрики розмішені у великих (Київ.

ті(і

іюріжжя. Сімферополь, Вінниця), середніх і малих (Борислав. Марганець. Прилуки, Ірпінь. Коломия. Чигирин, Сніжне) містах, в окремих селищах і селах. У Києві. Львові та інших містах працюють підприємства. то виробляють фурнітуру, шо використовується в окремих галузях легкої промисловості.

Значна кількість підприємств легкої промисловості зосереджена у великих містах, обласних центрах, що сприяє удосконаленню структури. комплексному розвитку господарства цих міст. промислових вузлів і районів. Досить рівномірно розміщені у межах України швейні, трикотажні та взуттєві фабрики. Вони діють у кожній області та Автономній Республіці Крим. У м. Києві, в Чернігівській. Львівській, Чернівецькій і Київській областях легка промисловість є галуззю спеціалізації. Водночас у багатьох невеликих містах за наявності сприятливих умов легка промисловість розвинута ше недостатньо. У перспективі ця галузь має зайняти важливе місце у промисловому розвитку середніх і малих міст. У них необхідно розмішувати невеликі спеціалізовані, оснащені новою технікою підприємства, які насамперед використовують місцеві сировину і матеріали. Більшість підприємств легкої промисловості безпечні в екологічному відношенні, неенергомісткі і не водомісткі, а тому сприятимуть соціально-економічному розвитку кожного населеного пункту і вдосконаленню структури матеріального виробництва країни.

За останні роки більшість підприємств легкої промисловості пройшли процес акціонування. Важливими проблемами галузі є: впровадження нової техніки, прогресивних технологій, раціональне використання сировини, підвищення рівня рентабельності підприємств.

Легка промисловість — це індустрія для народу, тому задоволення потреб населення — основний напрям діяльності її підприємств незалежно від форм власності. В найближчі роки зусиллями спеціалістів галузі та урядових органів треба вирішити проблему забезпечення підприємств галузі сировиною і матеріалами, а також технологічним обладнанням. У зв'язку з цим одним з головних завдань легкої промисловості є збереження і поновлення зв'язків з зарубіжними підприємствами — постачальниками сировини, матеріалів і технологічного устаткування. Галузь потребує більшого забезпечення валютними коштами для закупівлі сировини і техніки, що не виробляється в Україні. Необхідно збільшити обсяг інвестицій у розбудову легкої індустрії. Легка промисловість є такою галуззю, яка з надлишком і в порівняно короткий термін повертає кошти, вкладені в її розвиток. З метою подальшого освоєння ринків збуту продукції галузі треба підвищити якість товарів, розширити обсяги виробництва конкурентоспроможної продукції, щоб від її продажу одержувати валютні кошти.

Поряд з цим необхідно розробити нові технології одержання целюлози з вітчизняної сировини і подальшої переробки її в штучне волокно та нитки, а також використати виробничі потужності хімічної промисловості для виробництва потрібних видів хімічних волокон, синтетичних шкір. клею. дубителів, барвників тошо з метою задоволення потреб текстильної і шкіряно-взуттєвої галузей. Враховуючи сприятливі природні і соціальні умови, потрібно розширити в поліських і прикарпатських районах посівні площі льону-довгунця, збільшити виробництво лляного волокна — важливої текстильної сировини.

21-83109 321

Луже важливо створити н Україні власне машинобудування для легкої промисловості. Можливості для цього є. Треба використати накоію-гехжчнин і науково-технологічний потенціал підприємств машинобудування. особливо колишнього військово-промислового комплексу. У цьо-м напрямі досягнуто перших позитивних результатів: освоєно близько 20 видів технологічного устаткування для легкої промисловості.

Вироби легкої промисловості повинні бути не гірші за імпортні, мати помірну ціну. Треба підвищити ставки ввізного мита на товари, які можуть вдосталь виробляти підприємства нашої легкої індустрії. Ці протекційні заходи необхідні для захисту вітчизняного виробника та ринку. Підприємствам треба оволодіти основами маркетингу, постійно вивчати потреби та попит населення на товари.

Поліграфічна промисловість — важлива галузь комплексу виробництв товарів для народу. Вона відіграє велику роль у культурному розвитку населення. піднесенні його духовного рівня. Підприємства поліграфічної промисловості виготовляють різні види друкованої продукції — книжки, журнали, газети, географічні карти, плакати тощо. До складу галузі входять поліграфічні комбінати, друкарні, книжкові та картографічні фабрики. а також допоміжні підприємства — ремонтні заводи, палітурні фабрики. заводи з виробництва фарб тощо. В Україні діє понад 570 поліграфічних підприємств. Найбільші з них — поліграфічний комбінат у Києві, книжкові фабрики у Харкові та Львові. В Україні створено мережу обласних, міських та районних (у сільській місцевості) друкарень. У 1996 р. в країні було випущено: книжок — 6,1 тис. друкованих одиниць тиражем 52 млн примірників (у 1985 р. — 8,4 тис. тиражем 155 млн), платних журналів та інших періодичних видань (крім газет) — 717 одиниць річним тиражем 20 млн примірників (у 1985 р. — 206 одиниць річним тиражем 170 млн). Газети виходять в обласних центрах, великих і середніх містах, сільських районах, на багатьох підприємствах, в організаціях, вищих навчальних закладах тощо.

Функціонування і розвиток поліграфічної промисловості тісно пов'язані з виробничою діяльністю підприємств поліграфічного машинобудування, лісової, целюлозно-паперової і хімічної промисловості. На підприємствах галузі дедалі ширше впроваджуються передова технологія офсетного друку, фотополімерні друкарські форми, електронна техніка, системи машин, прогресивні форми організації виробництва. Основним завданням дальшого розвитку поліграфічної промисловості є найповніше задоволення потреб населення вдрукованій продукції, особливо у виданнях підручників, художньої та дитячої літератури, підвищення якості поліграфічного виконання.

Медична промисловість — одна з важливих галузей комплексу і взагалі народного господарства, оскільки виробнича діяльність її визначається загальнодержавними потребами охорони здоров'я людей. Її підприємства виробляють лікарські засоби, вітаміни, перев'язні та шовні матеріали, медичну техніку та інші вироби медичного призначення. Складовою частиною цієї галузі є хіміко-фармацевтична промисловість та промисловість медичної техніки, а також виробництво медичних виробів із скла. фарфору і пластмас, виробів для пакування і фасування лікарських засобів, зуболікарських і зуботехнічних матеріалів. В Україні діє майже 70 підпри-

322

і мсти медичної промисловості. Вони розташовані у великих, середніх і малих містах (Харкові. Львові. Києві. Одесі. Миколаєві. Черкасах. Тер-ноііо-'п. Умані. Лубнах. Ізюмі. Артемівську. Кременчуці. Білгород-Дністровському).

Вітчизняна промисловість може виробляти велику кількість різних лікарських засобів і медичної'техніки. Проте у зв'язку з нестачею сировини і матеріалів випуск продукції на підприємствах медичної промисловості щорічно зменшується. Постачання населенню лікарських засобів стало складною проблемою. Значна частина ліків імпортується. Виходячи з цього вже у найближчі роки потрібно розв'язати проблему матеріально-технічного забезпечення підприємств медичної промисловості, збільшити випуск .ііків. розширити їх асортимент і підвищити лікувальну цінність. Водночас необхідно й надалі впроваджувати на підприємствах нову техніку, вдосконалювати технологію та організацію виробництва лікарських засобів.

Фарфоро-фаянсова промисловість — галузь комплексу, підприємств • якої виробляють фарфорові, фаянсові, майолікові та інші вироби тонке' кераміки. Товарна продукція галузі — столовий і чайний посуд. Художня кераміка користується постійним попитом у населення, експортується. В Україні діє близько 20 підприємств, що випускають фарфорові, фаянсові й майолікові вироби. Крім того, у складі місцевої промисловості областей і районів нараховується 11 підприємств, що виготовляють гончарні вироби для потреб в основному місцевого населення. Виробництво фарфоро-фаянсових виробів в Україні зменшилося, зокрема з 293 млн одиниць у 1990 р. до 147 млн одиниць в 1996 р.

Основною сировиною для фарфоро-фаянсової промисловості є каолін. польовий шпат. кварцовий пісок, пластична глина, бентоніт і пегматит. Завдяки відкриттю їх багатьох родовищ галузь має значну сиро-ііинну базу, що сприятиме її розвитку у перспективі. Фарфоро-фаянсова промисловість — енергомістка, оскільки для випалювання посуду витрачається значна кількість теплової енергії.

Підприємства, які виготовляють господарсько-побутові фарфоро-фа-янсові вироби, обладнані потоково-механізованими лініями, безперерв-нодіючими конвейєрними сушарками, швидкісними печами випалювання. Здійснена предметна спеціалізація заводів галузі. Так, Будянський (Харківська область). Кам'янобрідський і Коростенський (Житомирська) заводи спеціалізуються на виготовленні столового посуду, а Полонський (Хмельницька). Довбиський (Житомирська), Тернопільський та Борис-лавський — на випуску чайного посуду і сервізів.

Фарфоро-фаянсова промисловість найкраще розвинута у Житомирській області. Її підприємства також розмішені у Донецькій. Дніпропетровській. Харківській. Київській, Сумській, Полтавській. Хмельницькій, Тернопільській, Львівській, Закарпатській областях. Найбільші підприємства галузі — Баранівський (Житомирська область), Коростенський. Дружківський (Донецька) та Полонський фарфорові, Будянський фаянсовий і Берегівський (Закарпатська область) майоліковий заводи.

Важливими завданнями галузі є використання досягнень науково-технічного прогресу, впровадження нової техніки і прогресивної технології. Необхідно збільшити виробництво високоякісного посуду для потреб внутрішнього ринку і на експорт.

21*

323

Виробництво товарів культурно-побутового і господарського призначення зосереджено на підприємствах багатьох галузей промисловості — ма-шіінобудінної. хімічної, скляної, деревообробної, целюлозно-паперової та ні. В Україні виготовляють легкові автомобілі, мотоиіікліі. велосипеди. холодильники, пральні машини, електропилососи, радіоприймачі, телевізори. магнітофони, музичні інструменти, фотоапарати, навчальне приладдя. зошити, іграшки, меблі, спортивний і садово-городніи інвентар. товари побутової хімії та багато інших виробів.

За останні роки виробництво товарів культурно-побутового і господарського призначення різко зменшилося (табл. 40).

Складну продукцію (мотоцикли, телевізори, побутову техніку тощо) виробляють здебільшого у великих містах і обласних центрах. Легкові автомобілі випускають у Запоріжжі, мотоцикли — у Києві, велосипеди — у Харкові, телевізори — у Львові. Сімферополі, Києві, Дніпропетровську, холодильники і дитячі іграшки — у Донецьку, музичні інструменти — в Чернігові. Житомирі та Одесі, товари побутової хімії — в Ужгороді й Дніпропетровську. Підприємства, що виробляють товари культурно-побутового і господарського призначення, є у середніх і невеликих містах, се-лишах міського типу і навіть селах.

Для зростання в Україні виробництва високоякісних товарів культурно-побутового і господарського призначення необхідно повністю використовувати можливості підприємств важкої і оборонної промисловості.

До комплексу входить також роздрібна торгівля промисловими товарами, яка забезпечує продаж їх безпосередньо населенню (споживачам). Для цього в країні функціонує мережа спеціалізованих магазинів, універмагів, аптек тощо різних форм власності. Високі ціни на промислові товари. особливо на одяг і взуття, ліки і поліграфічну продукцію, при малій купівельній спроможності населення обмежують обсяги їх продажу. Зниження цін. підвищення якості товарів, зростання купівельної спроможності населення сприятимуть розвитку торгівлі промисловими товарами.

Наукове забезпечення — важлива галузь комплексу виробництв промислових товарів народного споживання. Вона представлена мережею галузевих науково-дослідних інститутів, які розв'язують проблеми розвитку відповідних виробництв комплексу. Інститути, які забезпечують розвиток легкої промисловості (текстильної, швейної, шкіряно-взуттєвої тощо), зосереджені в Києві, медичної — у Харкові. Києві та Одесі. Наукове забезпечення поліграфічної, фарфоро-фаянсової промисловості здійснюють інститути, шо знаходяться відповідно у Львові та м. Вишневому (Київська область). Актуальні питання розвитку виробництв товарів культурно-побутового і господарського призначення розв'язують наукові заклали промислових галузей (машинобудування, хімічної, деревообробної промисловості тощо), які функціонують у різних містах України.

У межах України склались обласні і регіональні формування з вироб-

324

Тсіи.іиця 40

ОБСЯГИ ВИРОБНИЦТВА ОКРЕМИХ ТОВАРІВ

КУЛЬТУРНО- ПОБУТОВОГО ТА ГОСПОДАРСЬКОГО ПРИЗНАЧЕННЯ В УКРАЇНІ V 1985-1993 рр.. тис.шт. Вії.і товару Всього ^с ло 19К? р. 1945р. 199і)р 1995р. 199бр 1990р 1995р. 1996р. І. Загальні обсяги виробництва товарів Фарфоро-фаянсовиіі

; і маиоліковии посуд, млн шт. 334 293 205 147.2 88 61 44 Радіоприймальні пристрої 291 777 125 47 у 2.7 43 16 1

раза

; Телевізори 3067 3774 315 118 123 10 4 Магнітофони 1573 1795 106 43,7 114 7 3 Велосипеди (без дитячих) 880 800 36.2 28.9 91 4 3,3 Мотоциклі] 100 103 5 1.7 103 5 3 Холодильники побутові 743 903 562 431 122 76 58 Пральні машини 372 788 213 149 У 2.1 57 40

раза

Піаніно 18 17 5,4 1.1 94 30 6 Гармоні], баяни, акордеони 37 50 1.1 0.2 135 3 0,1 Фотоапарати 263 338 20.4 17,8 128 8 7 Легкові автомобілі 168 156 59 7 92,9 35,1 4,2 Електропилососи 789 1073 285 114 136 36 14 Шпалери, млн ум.кусків 26 55,9 32,8 34,6 У 2,1 127 133

раза

Гарнітури і набори

меблів, тис. комплектів 895 1123 361 183 125 40 20 Будиночки садові.

включаючи зруби та госпблоки 2,6 14.6 1.4 0,9 У 5,6 54 35

раза

Шкільні зошити, млн шт. 911 933 166 303 102 18 33 Лижі. тис. пар 652 962 300 254 148 46 39 Товари побутової хімії

(у дрібній розфасовці), тис. т 736 974 177 141 132 24 19 II. Обсяги виробництва товарів у розрахунку на 1000 чол., шт. Радіоприймальні пристрої 5,7 15,0 2,4 0,9 У 2,6 42 18

раза

Телевізори 60.2 72,7 6,1 2,3 121 10 4 Велосипеди (без дитячих) 880 800 36.2 28,9 90.9 4.1 3.3 Холодильники побутові 14,6 17.4 10.9 8.4 119 75 58 Електропилососи 15.5 20.7 5.5 2.2 134 35 14 Пральні машини 7.3 15.2 4.1 2'.9 У 2.1 56 40

раза

ництва промислових товарів народного споживання. У їх структурі чільне місце займає виробництво певних груп цих товарів. Так. Житомирська область виділяється виробництвом тонкої кераміки та льоноволокна, Вінницька — будівельних матеріалів для населення, регіон Карпат — виготовленням меблів, Київщина — товарів легкої промисловості, радіоапа-

325

ратури. Харківщина і області Придніпров'я — побутової техніки, засобів пересування, Донеччина — виробів хімічної промисловості тощо.

У перспективі Україна повинна мати досить потужний комплекс виробництв промислових товарів народного споживання, який би відповідав масштабам її як великої європейської держави.

РОЗДІЛ 13 ПАЛИВНО-ЕНЕРГЕТИЧНИЙ КОМПЛЕКС

Паливно-енергетичний комплекс (ПЕК) — один з найважливіших міжгалузевих комплексів. Він включає розвідку паливних ресурсів, видобування палива і виробництво електроенергії, транспортування та організацію їх споживання.

Поняття «паливно-енергетичний комплекс» треба відрізняти від поняття «енергетика». На відміну від ПЕК енергетика — поняття більш широке. воно охоплює ше й проблеми вивчення енергетичних ресурсів та використання різних видів енергії у народному господарстві.

У сучасній літературі широко вживається поняття «енергоносії». До них належать: кам'яне і буре вугілля, торф. інші види вторинного твердого палива, буровугільні торф'яні брикети, сира нафта, газ нафтопереробки. нафтопродукти, природний газ, природні енергетичні ресурси (ядерна, гідравлічна та геотермальна енергія, інші природні енергоресурси). електроенергія, теплоенергія (пара і гаряча вода), а також кокс.

У ПЕК виділяються дві великі групи галузей промисловості — паливна і електроенергетика. До паливної промисловості належать нафтодобувна, нафтопереробна, газова, вугільна, торф'яна, сланцева, уранодобувна і збагачувальна промисловість: до електроенергетики — теплові, гідро- та атомні електростанції. До цього комплексу включається виробнича інфраструктура перелічених галузей промисловості, зокрема такі її важливі види, як високовольтні лінії електропередачі, трубопроводи, нафтові термінали та великі сховища нафти і газу.

Основним джерелом енергії у сучасному господарстві є мінеральне паливо. Паливно-енергетичні ресурси — досить велика група корисних копалин органічного походження, що мають різні властивості і неоднакову якість, але всі є джерелом виробництва електричної і теплової енергії. Ця група об'єднує тверді паливні ресурси — кам'яне й буре вугілля, горючі сланці, рідинні — нафту, газові — природний газ, а також торф і -ірова. Раніше від інших людство почало використовувати тверді види палива — дрова, торф. вугілля, що продовжується й досі. Паливні ресурси застосовуються також як технологічне паливо і як сировина для металургійної. нафтопереробної, нафтохімічної, хімічно-фармацевтичної та інших галузей промисловості. Складові ПЕК дуже капіталомісткі, але мають велике значення в економіці і житті суспільства кожної країни. Потреби в енергії, можна стверджувати, є другою необхідною потребою людей після продовольства. Сучасне матеріальне виробництво і побут людей потребують великих витрат енергії. Разом з цим далеко не всі країни мають достатню кількість паливних ресурсів.

В економіці України ПЕК відіграє особливу роль. На відміну від багатьох країн матеріальне виробництво України надзвичайно енер-

326

і омістке. особливо такі його галузі, як чорна металургія, багато хімічних ііііробніштв. сільськогосподарське виробництво тощо. До того ж енергія н Україні використовується дуже неекономно. Як наслідок цього — про-ікція промисловості і сільського господарства надзвичайно епер-гомістка. а відтак енергомісткість одиниці національного доходу в Україні в кілька разів більша, ніж у розвинутих країнах (різні джерела наводять [іі.і 4 до 10 разів).

Галузі промисловості і окремі виробництва в ПЕК пов'язані між собою і4е стільки виробничо-технологічними зв'язками, як тим. що їх функціонування спрямоване на виробництво і використання енергії: їх єдність полягає в тому, що окремі види палива можуть, певною мірою. ісімінятп один одного, бути енергоносіями. Роль окремих видів палива змінюється в процесі науково-технічного прогресу. До Другої світової війни основним і переважаючим видом палива в Україні було вугілля. Тепер надзвичайно важливими і зручними видами палива є нафта і природний горючий газ.

Сучасна структура власного видобутку палива в Україні не відповідає ролі окремих його видів у постачанні енергії народному господарству і населенню, зокрема обсяг видобутку нафти і газу не відповідає масштабам їх споживання (табл. 41).

Особливість структури видобутку палива в Україні полягає в тому, що на вугілля припадає три чверті усіх видів палива, а на нафту — лише 5%.

Якщо порівняти структуру видобутку палива з структурою його споживання. то виявиться, що Україна в 1990 р. задовольнила свої потреби власним видобутком у нафті на 10%, у газі — 18%. Основна частина потреб у цих видах палива задовольнялась шляхом його ввозу. Головним і по суті єдиним постачальником нафти в останні роки була Росія, а природного газу — Росія і Туркменистан. Після того як Україна стала незалежною державою, обмеженість власних ресурсів нафти і природного газу особливо негативно позначилося на економіці України. Це стало однією з основних причин гострої енергетичної кризи (1992—1994 рр.).

Становище ПЕК дуже погіршилось у зв'язку з катастрофою на Чорнобильській АЕС. Україні було завдано великих матеріальних і моральних втрат. Після 1991 р. ускладнилось постачання палива атомним електростанціям: припинилось спорудження нових атомних реакторів на Запорізькій та Хмельницькій АЕС. На стані електроенергетичної системи України негативно позначилось відключення її від електроенергетичної

Таблиця 41

ДИНАМІКА СТРУКТУРИ ВИДОБУТКУ ПАЛИВА В УКРАЇНІ

(у перерахунку на умовне паливо — 7000 Ккал),% Ви.'і ііа-іива Рік 1940 1960 1980 1985 1990 1991 1992 1993 ВУГІЛЛЯ 96,0 86,1 63.1 /•0 1

00. 1 74,8 73,5 75.9 75.0 Газ Гї 0

й.б 10,4 31,1 26.7 19.8 20.5 18.4 19,1 Нафта («ключаючи

іазсжии конденсат) 0.6 1.9 5,0 4,4 4,6 5,2 4.9 5.3 Інші види палива 2.6 1.6 0,8 0,8 0,8 0,8 0.8 0.6

327

системи Росії. Становите електроенергетичного господарства Українії в 1993—1994 рр. стало катастрофічним. У ПЕК Українії виникло багато складних проблем, віл розв'язання яких залежить значною мірою вихід країни з важкої економічної кризи.

ПЕК настільки складний за структурою, шо його. як і інтегральний агропромисловий комплекс, можна назвати суперкомплексом. Виходячи з теорії виробничо-територіального комплексотворення. в ньому можна виділити такі підкомилекси: вугільний, нафтопромисловий, газовий та електроенергетичний.