География

Електроенергетика має низку особливостей, що визначають характер виробничої діяльності її підприємств. Зокрема, в основі функціонування генеруючих об'єктів знаходиться єдиний у часі процес виробництва, передавання і споживання електричної енергії. Потужності виробництв не можна використовувати без того, щоб вони не генерували електричний струм. З електроенергії — товарної продукції галузі — не створюються

складські запаси на майбутнє. Підприємства електроенергетики фон-домісткі. обладнані складним устаткуванням, спеціальними високоточними приладами.

Електроенергетика — одна з тих галузей промисловості, виробничі об'єкти яких можуть негативно впливати на екологічний стан довкілля. Водночас об'єкти, що генерують електроенергію, належать до категорії підприємств, які мають високий ступінь ризику виникнення на них надзвичайних ситуацій. Звідси, функціонування їх здійснюється у режимі суворого дотримання правил експлуатації технологічного устаткування. Порушення цих правил може спричинити техногенні аварії та катастрофи з тяжкими наслідками. Підтвердженням цього є катастрофа, що трапилась у 1986 р. на Чорнобильській атомній електростанції.

З розвитком електроенергетики пов'язані електрифікація і теплофікація країни, тобто процеси широкого впровадження електричної і теплової енергії у народне господарство, побут людей. Електрифікація — основа науково-технічного прогресу, зростання продуктивності суспільної праці, найважливіша умова підвищення рівня культури і добробуту міського і сільського населення. В Україні електрифіковані усі міста і села, електроенергія широко застосовується у промисловому і сільськогосподарському (особливо у тваринництві і овочівництві) виробництві, у будівництві. на транспорті, у сфері обслуговування тощо.

До 1917 року на території України вироблялось тільки 0,5 млрд кВт-год електроенергії. Електростанції були малопотужними (середня потужність їх становила 300 кВт). Вони лише частково забезпечували енергією промисловість і комунальне господарство. В сільськогосподарському виробництві й на залізничному транспорті електрична енергія не застосовувалась, потужність усіх поміщицьких електростанцій становила лише 125 кВт. Більшість електростанцій було зосереджено в Донбасі. Придніпров'ї, і належали вони іноземному капіталу.

Важливою подією у розвитку електроенергетики України стало будівництво Дніпрогесу, введеного в дію в 1932 р. У 1940 р. виробництво електроенергії в Україні зросло порівняно з 1913 р. в 23 рази і становило 12.4 млрд кВт-год.

У західних областях до возз'єднання їх з Радянською Україною електроенергетика перебувала на дуже низькому рівні розвитку. Електростанції були переважно дизельними й малопотужними (від 50 до 300 кВт). Потужність, усіх електростанцій цього району не перевищувала 100 тис. кВт. Якщо виробництво електроенергії на душу населення в 1938 р. у східних областях становило 324 кВт-год, то в західних — лише 21 кВт-год.

У післявоєнний період виробництво електричної енергії швидко наростало. Було побудовано такі великі електростанції, як Придніпровська. Криворізька, Вуглегірська. Зміївська, Бурштинська, Луганська та ін. На Дніпрі створено каскад гідроелектростанцій (крім відбудованого Дні-350

іірогесу стали до ладу Каховська, Дніпродзержинська. Кременчуцька, Канівська. Київська). Менші гідростанції було побудовано на інших річках.

Ресурси електроенергії в Україні у 1996 р. формувалися за рахунок іі.іасного виробництва (97.8%) і надходження електроенергії із-за меж України (2.2е?). Основна частина електроенергії використовується для пнутрішніх потреб країни (97%) і тільки частина (3%) йде за її межі. Слід зазначити, що більш як 13% її ресурсів втрачається в електромережах у іроцесі передавання енергії. Головними споживачами електроенергії є промисловість і будівництво (50%) та сільське господарство (11 % усіх ресурсів). Порівняно з 1985 р. споживання електроенергії у промисловості і будівництві зменшилось на 42%, а у сільському господарстві збільшилось на 10% (табл. 49).

В останні роки електробаланс народного господарства був дуже напружений. Після 1990 р. в Україні щорічно зменшувались обсяги виробництва, а разом з тим — ресурси і споживання електроенергії (табл.

Таблиця 49

ЕЛЕКТРОБАЛАНС НАРОДНОГО ГОСПОДАРСТВА УКРАЇНИ Ресурси с.ісктроепері її і напрями їх витрат Рік 1985 1990 1995 1996 млрд кВт-юд % ло підсумку млрд кВт-год % до підсумку мдрд кВт-год % до підсумку мдрд кВт-год % до підсумку І. Ресурси електроенергії Вироблено електро

енергії в Україні 272.0 96,4 298,5 95,1 194 95,2 183 97,8 Надійшло електроенергії

з-за меж України 10,3 3.6 15,3 4,9 9.7 4,8 4,2 2,2 Всього ресурсів 282,3 100.0 313,8 100,0 203,7 100,0 187,2 100,0 II.

в Україні, 248,2 87,9 270.0 86,0 191,0 93,8 181,0 96,7 у тому числі:

промисловістю

і будівництвом 160, 3 56,8 170.0 54,1 99.9 49.0 92,7 49.5 сільським

господарством 22,7 8,0 28.5 9.1 23.8 11.9 20.4 10.9 транспортом 14.5 5.1 14.5 4.6 10,8 5,3 9,8 5.2 іншими галузями 29,0 10.3 35.1 11.2 37,7 18.5 33,1 17.7 Втрати у мережі

загального користу

вання 21,7 7.7 21.9 7,0 18.8 9,1 25 13,4 Відпущено електро

енергії за межі

України 34,1 12,1 43,8 14,0 12.7 6,2 6,2 3,3 Всього витрат 282.3 100,0 313.8 100.0 203,7 100.0 187,2 100,0

351

го господарства. харчової промисловості, міського транспорту, закладів охорони здоров'я та народної освіти, тобто тих. шо життєво необхідні. Водночас не одержували електроенергію відповідно до потреб значна кількість підприємств машинобудування, хімічної, легкої та інших галу-зеп промисловості.

На розвитку електроенергетики України вкрай негативно позначились загальний кризовий стан економіки, жорсткий дефіцит палива, руйнування фінансово-кредитної системи, інфляція.

Електроенергетичний потенціал України становлять теплові, атомні та гідравлічні електростанції, електричні та теплові мережі Міністерства енергетики і електрифікації та невеликі блок-станції різних міністерств і відомств. В останні роки на теплових електростанціях вироблялося 57% електроенергії, на атомних — 40%, на гідроелектростанціях — 3%. Можливості атомних електростанцій обмежені умовами ядерної безпеки, а гідроелектростанцій — коливанням річкового стоку за періодами року. Отже. надійність енергозабезпечення споживачів визначають більш ніж на половину теплові електростанції. Понад 40% електроенергії, що виробляється в Україні, одержують за рахунок використання природного газу і нафтопродуктів.

Потужності всіх електростанцій України у 1990 р. досягли 55,6 млн кВт, а в 1996 р. зменшились до 54 млн кВт. У 1990 р. було вироблено 298 млрд кВт-год електроенергії. Протягом 1991—1997 рр. кількість годин використання потужностей електростанцій щорічно зменшується. Водночас збільшуються витрати палива на одиницю відпущеної електроенергії. Це свідчить про недостатній рівень використання потужностей електрогенеруючих об'єктів, наявність резервів збільшення виробництва електроенергії.

У загальному обсязі палива, що використовується тепловими електростанціями (ТЕС) України, частка природного газу становить 70%. кам'яного вугілля — 20 і мазуту — 10%. Основна частина газу й мазуту імпортується з Росії та Туркменістану. Теплові електростанції поділяються на базові, з рівномірним енергетичним навантаженням протягом доби, і пікові. З-поміж ТЕС переважають електростанції, що виробляють тільки електричну енергію. Найбільші з них за потужністю — державні районні електростанції (ДРЕС). Вони постачають електричну енергію промисловим, комунальним, транспортним та іншим об'єктам, розмішеним на значній території певних регіонів.

35:

Тиб.іііця 50

ДИНАМІКА ПОТУАНОСТЕИ 1 ІЕХНІКО-ЕКОНОМІЧНІ ПОКАЗНИКИ ВИРОБНИЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ЕЛЕКТРОСТАНЦІЙ УКРАЇНИ. Ч- до 1985 р. Пок>і ііііік Рік 1990 1995 1996 Потужність електростанцій 109 105.7 105,7 Виробництво електроенергії 110 71,3 67.3 Кількість годин використання середньорічної

неганонленої потужності електростанції!

загального користування 99 64.1 59,6 зокрема:

тегі:юніі електростанції! 101 53,3 44,7 гідроелектростанцій 100 91,9 79.9 Витрати умовного палива на електростанціях

загального користування на підпушену

1 кВт-год електроенергії 101 105,8 106.1

У великих містах, промислових центрах діють також потужні теплофікаційні електростанції — теплоелектроцентралі (ТЕЦ), що постачають споживачам електричну і теплову (у вигляді пари і гарячої води) енергію. Комбіноване виробництво електричної і теплової енергії дає змогу повніше здійснити енергозабезпечення споживачів, одержати значну економію палива.

Електроенергетика України характеризується високим рівнем централізації і концентрації виробництва електроенергії. Електростанції потужністю понад 1 млн кВт виробляють 85% електроенергії, що її дають ТЕС України.

Найпотужніші ТЕС розміщені здебільшого в районах видобування кам'яного вугілля і там, де зосереджені найбільші споживачі електричної і теплової енергії, зокрема біля великих міст. В інших районах діють менш потужні ТЕС (до 500 кВт). У місцях, віддалених від магістральних ліній електропередачі, діють невеликі дизельні електростанції. Всього в Україні понад 650 різних за типом і потужністю теплових електростанцій. Найбільші з них — Запорізька (м. Енергодар), Вуглегірська (Донецька область), Криворізька; потужність кожної з них — понад 3 млн кВт.

Один з найбільших районів електроенергетики — Донбас. Інтенсивному розвитку її в цьому районі сприяли зростання індустріального виробництва і наявність великих паливних ресурсів — вугілля та природного газу. Тт працюють такі великі електростанції, як Вуглегірська, Луганська, Старобешівська. Курахівська. Штерівська. Зуївська. Слов'янська, Краматорська. Миронівська, Лисичанська. У 1929 р. від Штерівки до Кадіївки було споруджено першу лінію електропередачі напругою 110 кВт. До 1940 р. Донбаську енергосистему було об'єднано з Дніпровською.

Потужний електроенергетичний район сформувався і в Придніпров'ї, де об'єднано гідроелектростанції Дніпра й теплові електростанції, що працюють на донецькому вугіллі. Крім гідроелектростанцій тут є великі теплові електростанції - Запорізька, Придніпровська і Криворізька (біля і. Апостолового) та найпотужніша в Україні АЕС — Запорізька.

У межах Львівсько-волинського басейну і Передкарпаття сформувався третій електроенергетичний район. До основних електростанцій у

23 - 83109

353

ньому належать Лобротвірська. Бурштннська. Калуська. Підстанція в Мукачевому — великий розподільчий енерговузол. через який електроенергія перелається в сусідні країни.

Навколо великих міст сформувались потужні енерговузли: Київський (Трипільська ТЕС. Київська ТЕЦ-5 потужністю понад 700 тис.кВт і ТЕЦ-6):

Харківський (Зміївська ТЕС. Харківська ТЕЦ-5): Львівський. Всі великі електростанції об'єднано в Єдину енергосистему України.

Виходячи з науково-технічних економічних реалій та враховуючи досвід розвитку електроенергетики у різних країнах світу, треба ширше використовувати на ТЕС тверде паливо — кам'яне і буре вугілля, горючі сланці. Для цього потрібно ввести в дію на ТЕС більш досконалі системи котлоагрегатів, які забезпечували б практично повне спалення палива. у тому числі й низькосортного вугілля.

Розв'язання цієї проблеми тісно пов'язане з широкомасштабним технічним переоснащенням діючих ТЕС. оскільки обсяг фізичного зношення їх технологічного обладнання досягає у середньому 50%, а на окремих електростанціях Донбасу — 60—95%. У зв'язку з цим, а також з відсутністю ефективного газоочисного і котельного обладнання та сучасних технологій спалювання низькосортного вугілля ТЕС дуже забруднює довкілля. Щорічно ТЕС викидають у навколишнє середовище більш як 2.5 млн тонн оксидів сірки, азоту, попелу, які становлять серйозну небезпеку для людей і природи. Найбільше навантаження на природне середовище — в Донецькій. Луганській, Дніпропетровській, Запорізькій та Харківській областях. Модернізація, реконструкція ТЕС, оновлення їх генеруючих потужностей дадуть змогу звести до мінімуму шкідливий вплив об'єктів теплових електростанцій на населення і довкілля.

Тепер ТЕС переживають великі труднощі внаслідок різкого скорочення постачання нафти та нафтопродуктів. Зросла щодобова витрата вугілля, якого теж не вистачає у зв'язку з скороченням видобутку. Тому треба впроваджувати жорсткий режим споживання і економії палива, електричної і теплової енергії.

, У 90-х роках електроенергетика України не тільки не розвивалась, а й вступила в кризовий період. Виробництво електроенергії, яке у 1990 р. становило близько 300 млрд кВт-год. у 1996 р. скоротилось і становило 60% до рівня 1990 р. Тепер, незважаючи на те. що потужності електростанцій істотно не зменшились, внутрішній валовий продукт скоротився більше як удвічі, електроенергії не вистачає ні для виробництва, ні для населення. Для багатьох районів, зокрема сіл, постачання електроенергії припиняється на декілька годин щоденно і навіть неодноразово. Це означає. що в Україні не забезпечується нормальна життєдіяльність населення. Створився дисбаланс між виробництвом і споживанням. Потужності електростанцій не можна використати на повну силу через нестачу палива. Однією з найважливіших причин нестачі палива є неплатежі за спожиту електроенергію. Особливо погіршилося забезпечення паливом у 1997 р. Такі великі теплоелектростанції, як Вуглегірська. Ладижинська і Трипільська перебувають на межі зупинення. Нестача електроенергії пов'язана з відключенням України від енергетичної мережі Росії. Увійти в цю систему Україна не може. бо треба значно збільшити виробництво електроенергії, а за наявних запасів палива зробити це неможливо.

354

V найближчій перспективі ситуація з постачанням палива не поліпшиться. Видобуток власного вугілля в Україні зменшився, надходження нафти і мазту теж.

Важливою проблемою в електроенергетиці є збільшення рентабельності електростанцій. Міністерство енергетики має намір насамперед пілвишити тарифи. Більш вигідним для народного господарства і населення є зниження витрат на виробництво електроенергії і здійснення усіх можливих заходів щодо енергозбереження.

Від стану електроенергетики залежать перспективи економічного зростання України, а в найближчі роки — виживання населення та забезпечення елементарних умов функціонування виробничих об'єктів. Формування енергоринку України супроводжується розпадом єдиної електроенергетичної системи України.

Функціонування великих електростанцій в умовах переходу до ринкових відносин розглянемо на прикладі компанії «Західенерго». «Західенер-го» — найменш потужна з чотирьох енергогенеруючих компаній, створених Указом Президента України в 1995 р. Вона включає три великі електростанції — Бурштинську, Добротвірську та Ладижинську — загальною потужністю 474 МВт. Статутний фонд компанії становить 128 млн грн. Характерна особливість «Західенерго» — географічне положення.

Бурштинська ТЕС, побудована наприкінці 60-х років, мала потужність 2400 МВт і була однією з найбільших в Європі. У 1996 р. вона дала 47% загального обсягу виробництва електроенергії «Західенерго». Перевага її в тому, що вона має прямий вихід на ринок Польщі та Угорщини. Ця станція була спеціально збудована для експорту електроенергії. На жаль, пін тепер відбувається на основі давальницького палива. Станція одержує з Польщі паливо (сілезьке вугілля) і більшу частину виробленої з нього електроенергії постачає фірмам Польщі. У найближчій перспективі передбачається блоки станції, шо працюють на експорт, вивести з енергосистеми України і включити їх до Центральноєвропейської енергосистеми. Крім польського, станція використовує і вугілля Львівсько-Волин-ского басейну. Вона потребує у найближчі п'ять років 266 млн доларів інвестицій.

Ладижинська ТЕС — друга за потужністю і обсягом виробництва електроенергії в компанії «Західенерго». Це типово українська теплова електростанція. Вона не експортує енергію. Для неї характерні неплатежі і непроектне паливо. Станція працює на вугіллі, але має можливість перейти на газ (поруч проходить магістральний газопровід). Потреба в інвестиціях — 90 млн доларів.

Найменша й найстаріша станція «Західенерго» — Добротвірська, побудована у 50-ті роки. Її устаткування застаріле. Для реконструкції потрібно понад 100 млн доларів. Великий обсяг робіт по реконструкції уже виконано. На жаль. побудова нових блоків на Добротвірській ТЕС призупинена через відсутність коштів. Незавершене будівництво псує економічні показники цієї станції і ускладнює її фінансовий стан.

У зв'язку з тим. що потужності теплових станцій України тепер використовуються лише на третину, Добротвірська станція не дуже потрібна. Але якщо орієнтувати її на експорт електроенергії, то вона могла б працювати з користю для України.

23* 355

В Україні діють 5 атомних електростанцій — Чорнобильська (2 діючих блоки). Запорізька (5 ліючіїх і 1 пусковий блоки), Південноукраїнська (З блоки». Рівненська (2 блоки). Хмельницька (1 блок діючий і 3 будуються). В атомнііі енергетиці України немає замкнутого ядерного паливного ііиклу. Уран в Україні видобувається, але не збагачується до такого рівня, шоб міг використовуватися як паливо для АЕС. Немає і кінцевої стадії циклу, оскільки відсутня промислова база з переробки і зберіганню радіоактивних відходів (донедавна такі відходи вивозились до Росії). Ці обставини ускладнюють функціонування атомних станцій, зокрема роботи з пілвиїїіення ріння безпеки. До того ж Україна не має достатньої бази підготовки спеціалістів для експлуатації АЕС. Характерною є велика плинність кадрів.

АЕС України у 1996 р. мали сумарну потужність 12.8 млн кВт. виробили 79 млрд кВт-год електроенергії, що становило 43% від загального обсягу виробництва електроенергії в країні. В зимовий період АЕС виробляють до 45% електроенергії України. Отже. за обсягом виробництва електроенергії АЕС займають друге місце після ТЕС. Собівартість електроенергії на АЕС вдвічі нижча, ніж у цілому на інших електростанціях України.

Через незавершеність ядерного паливного циклу українські АЕС одержують ядерне паливо з Росії.

Через порушення економічних зв'язків і прийняття Верховною Радою Росії Закону про охорону природного середовища, яким забороняється ввозити на її територію радіоактивні відходи, в Україні виникла проблема створення власних сховищ відпрацьованого ядерного палива. На АЕС треба постійно провадити роботу щодо підвищення рівня безпеки діючих енергоблоків. Разом з цим має вирішуватись складна і луже капіталомістка проблема заміни діючих енергетичних установок на реактори нового покоління. які є безпечнішими і мають екологічні та економічні переваги.

В Україні набула значного розвитку гідроенергетика, яка базується на використанні гідравлічної енергії. Потужність її енергетичних підприємств у 1996 р. становила 4,7 млн кВт (стільки ж і у 1985 р.), або близько 9% сумарної потужності всіх електростанцій України.

Підприємства гідроелектроенергетики — гідроелектричні станції (ГЕС) та гідроакумулятивні електричні станції (ГАЕС) — це в основному пікові електростанції. Завдання ГАЕС - регулювати стійкість режимів енергосистеми України. Вони. зокрема, створюють запаси води на період пікового спаду, які потім використовуються для збільшення водного напору на її гідротурбіни. ГЕС мають багато переваг перед ТЕС і АЕС. Вони не потребують палива, не забруднюють повітряний басейн, здебільшого мають невисоку собівартість продукції. Водночас водосховища при ГЕС займають великі площі земель — сільськогосподарських та лісових угідь, поселенських територій. В них створюються умови для інтенсивного розвитку синьозелених водоростей, внаслідок чого вода стає непридатною для споживання.

356

У перспектіпя передбачається використання енергоресурсів річок іамдних областей і малих річок у різних регіонах для задоволення потреб електрифікації. На них будуть побудовані невеликі ГЕС. Передбачується будівництво Канівської ГАЕС для збільшення регулюючої потужності енергосистеми України.

Україна має розвинуту систему електричних мереж. Потужні лінії електропередачі (ЛЕП) з'єднують усі електростанції країни і продовжуються до кордонів з сусідніми державами. По них Україна передає за кордон частину виробленої електроенергії.

Для дальшого розвитку електроенергетики, поліпшення енергозабез-печеності народного господарства України потрібно застосовувати на всіх виробничих об'єктах енергозберігаючі технології, дотримуватись суворого режиму економії електроенергії у виробництві, на транспорті, у комунальному господарстві та побуті населення.

Шоб знизити загальне споживання електроенергії, доводиться обмежувати енергопостачання промисловим споживачам. Деякі з них. що мають найбільш енергомісткі виробництва, можливо, доведеться зупинити та законсервувати. Частину вугілля, нафти і газу, які тепер ідуть на потреби металургії, машинобудування, хімічної та інших галузей промисловості, необхідно переадресувати для потреб енергетики. Комунально-побутові витрати електроенергії і тепла треба привести у відповідність з можливостями держави, організувати всілякі заходи для їх зменшення.

У побуті і сфері обслуговування є значні резерви для економії енергії. Населення щорічно споживає 25 млрд кВт-год електроенергії, що становить 12% від її загального споживання. В промисловості, сільському і комунальному господарстві через негативні процеси в економіці електрос-поживання зменшилося, а населення тільки у 1993 р. збільшило його на 17%. Основна причина цього — відсутність матеріального стимулу для ощадливості. У зв'язку з цим держава змушена різко підвищити ціни на електроенергію.

Зниження енергоспоживання без втрат для народного господарства країни можна досягти шляхом зміни структури економіки. Доцільно науково обгрунтувати зменшення виробництва енергоємної продукції в металургії, хімії, будіндустрії з одночасним нарощуванням наукоємної продукції з низьким рівнем використання енергії. Великим резервом енергозабезпечення може стати зниження матеріаломісткості продукції машинобудування, яка перевищує світовий рівень на 30—40%, а за окремими видами продукції — майже вдвічі.

Деякого пом'якшення енергетичної кризи можна досягти, використовуючи нетрадиційні джерела енергії — вітру, сонця тощо. У південних районах України вже започатковане спорудження вітрових і сонячних електростанцій.

В умовах, коли Україна переживає надзвичайно гостру енергетичну кризу, заслуговує на увагу такий вид паливних ресурсів, як менілітові сланці. Вони є різновидом горючих сланців і являють собою силікатно-глинисті породи, насичені бітумом.

Народногосподарське значення горючих сланців різко зростає, якшо родовища розташовані в районах, недостатньо забезпечених паливом. У цьому разі вони стають істотною складовою паливного балансу району.

357

За особливостями генезису менілітові сланці України — унікальний різновид групи горючих сланців, що відрізняються від усіх інших, відомих у країнах СНД. Вони складаються з органічної (керогену) і мінеральної (силікатної іі алюмо-силікатної порід) частин. При такому поєднанні компонентів менілітові сланці являють собою перспективну комплексну сировину для хімічної промисловості і промисловості будівельних матеріалів.

Сланці розвідані в Карпатах, де орієнтовні їх запаси, підраховані до глибини 100 м. становлять близько 500 млрд тонн. Основні їх ресурси зосереджені в зоні Складчастого Прикарпаття (27.7% запасів) і Берегових (Скибовнх) Карпат (66% запасів) у Львівській та Івано-Франківській і частково Закарпатській та Чернівецькій областях.

Високий вміст органіки і сприятливе процентне співвідношення мінеральних компонентів роблять перспективними з точки зору промислового використання такі родовища менілітових сланців: Верхньосиньовидне (20—30% керогену). Верхній Струтень (5—14%), Пасічна Пнів (13—27%). Наиперспективнішим є Верхньосиньовидне родовище, розташоване у Стрийському районі Львівської області (за 1,5 км від залізничної станції Синьовидне—Вижнів).

Незважаючи на великі запаси і сприятливі гірничотехнічні та гідрогеологічні умови розробки, родовища менілітових сланців промисловістю ще не освоюються. Тим часом напівпромислові дослідження і дослідження, проведені Інститутом економіки НАН України та Івано-Франківським проектно-конструкторським інститутом, показали економічну ефективність розробки сланців. Термічна переробка сланців — напівкоксування — дає можливість комплексно використати цю цінну сировину, її органічну і мінеральну складові. З керогену можна виділяти такі цінні види хімічної сировини, як смолу, підсмольні води і не-конденсований газ. Раціональне використання органічної складової сланців є найважливішим напрямом їх комплексної переробки. Провідним компонентом при цьому є смоли. З високоякісної смоли виділяється 8—15 % бензину, 25—40 — гасу. 35—45 — масел і 8—10 % — шляхового бітуму.

Цінною хімічною сировиною промисловості органічного синтезу є і підсмольні води. Кількість фенолів, оцтової кислоти, смоли, аміаку, летких фенолів, що є у них, набагато більша, ніж в аналогічному продукті напівкоксування прибалтійських сланців. У результаті сухої перегонки сланців виділяється і неконденсований газ (до ЗО м3 з 1 т збагаченої сировини). в складі якого велика частка водню і ненасичених вуглеводнів, шо робить його цінною хімічною сировиною, зокрема для одержання гіпосульфіту натрію. Крім того, він може використовуватися як технологічне паливо у процесі напівкоксування сланців.

Можливість одержання з менілітових сланців хімічних продуктів, що дотепер завозились з Росії, Прибалтики, Казахстану, має важливе народногосподарське значення. Економічна ефективність одержання невеликих обсягів цих продуктів з 1 т сировини грунтується на можливості використання, поряд з органічними, мінеральних його компонентів. Таким чином, ця хімічна сировина є попутним продуктом переробки сланців.

У результаті термічної переробки сланців з мінеральної їх частини іііі-їілясться напівкокс — цінна сировина для промисловості будівельних м.ітеркі.'іів. діапазон використання якої дуже широкий. Він є сировиною і.ін виробництва в'яжучих заповнювачів, стінових блоків, глазурі для кислототривких і керамічних виробів, асфальтобетону та ін. Дослідження. проведені Інститутом геології горючих копалин НАН України, показали придатність менілітового цементу для виробництва будівельних матеріалів автоклавного затвердіння. Крім цього, напівкокс є цінною сировиною для виробництва легких спучених матеріалів. У структурі застосовуваних тепер у цьому виробництві заповнювачів відбувається зрушення у бік збільшення частки штучних матеріалів. Одержані під час переробки менілітових сланців штучні заповнювачі — карпазит, аглопорит, карполит — не поступаються за якістю перед найефективнішим з відомих штучних заповнювачів — керамзитом. Разом з тим технологія їх одержання простіша, менші капітальні витрати. Застосування заповнювачів. одержаних з менілітових сланців, не тільки значно розширює масштаби виробництва бетону, а й здешевлює його.

Впровадження у будівництво таких легких бетонів знижує йото вартість на 12—15%. Проведені дослідження показали, що виробництво карпази-гу економічно вигідне навіть під час переробки сланців за межами району видобутку. Вивезення збагачених сланців доцільне в межах 900 км.

Цінним продуктом, що його можна одержати з напівкоксу менілітових сланців, є кам'яне литво. Виходячи з розрахованої потреби західних областей і прилеглих районів у карпазиті і кам'яному литві, продуктивність кар'єру видобутку сланців має становити 1650 тис. тонн на рік.

Можливість відкритого видобутку сланців і комплексної їх переробки визначає і низьку собівартість товарної продукції, а отже, і високу рентабельність. Собівартість 1 т збагаченого сланцю більш як у сім разів нижча від собівартості прибалтійських сланців.

Таким чином, освоєння значних запасів менілітових сланців Карпат економічно виправдане. Їх розробка може сприяти збільшенню паливних ресурсів України, значно зміцнить сировинну базу промисловості будівельних матеріалів і частково хімічної промисловості західних областей. Водночас це буде сприяти створенню нових робочих місць у районі з великими резервами робочої сили.