География

Майже половина вартості продукції, промислово-виробничого персоналу, вартості промислово-виробничих фондів чорної металургії припадає на виробництво чорних металів. Другою за чисельністю зайнятого персоналу і вартістю основних фондів є ланка видобутку і збагачення рудної сировини для чорної металургії. Третє місце займає виробництво труб.

14.1.1. Сировинна база чорної металургії

Основною сировиною чорної металургії є залізна руда. В Україні нараховується понад 80 її родовищ. Балансові запаси залізних руд за категоріями А В С, на 01.01.90 р. становили 28,2 млрд т. з них активних —

Таблиця 51

ГАЛУЗЕВА СТРУКТУРА ЧОРНОЇ МЕТАЛУРГІЇ УКРАЇНИ У 1990 р.

Чисельність

Промислово-

Кількість промислово- Вартість виробннчі Виробнича ланка підприємств виробничого продукції основні

персоналу

фонди

% ло підсумку

Видобуток і збагачення сиро

вини для чорної металургії:

рудної 15 20.32 11.42 30.06 нерудної 10 2.53 0,84 1.70 Виробництво чорних металів 18 44,21 50.66 44,22 Виробництво труб 10 11.53 11,51 7,35 Виробництво слектро-

фсросплавів 3 2.06 3.31 2.45 Коксохімічна промисловість 15 6,71 14,50 8.38 Виробництно вогнетривів 16 5.15 1,87 2,36 Вторинна обробка

чорних металів 23 1.78 1.88 0,86 Виробництво металевих виро

бів виробничого призна

чення 18 5.71 4,01 2,62 Всього 128 100,0 100,0 100,0

360

Таблиця ^^

"1

ВИДОБУТОК ЗАЛІЗНОЇ РУДИ (ТОВАРНОЇ) рік

1913 1928 1932 Всього. Рік Всього.

1;[11 Т Рік Всього.

М.П1 Т Рік Всього.

М.ІН Т Рік Всього.

4,7 8.4 1940 1945 1950 20.7 3,8 21,0 1960 1970 1975 59,1

123^3 1980 1985 1990 125,5 120,0 105.0 1991 1995 1996 85.5 50.7 47.5

16.8 млрд т. У складі руд 24.7 млрд т залізних кварцитів і 1.8 млрд т багатих залізних руд; 1,7 млрд т бурих залізняків. Основні басейни залізних руд — Криворізький (78.5% запасів). Керченський (8.7) і райони Кременчуцький (7.1) та Білозерськни (2.5%) запасів. Криворізький і Керченський мають світове значення. Використання залізних руд в Україні бере початок з другої половини XVIII ст. Інтенсивне промислове освоєння почалось наприкінці XIX ст. і було викликане розвитком капіталістичних відносин. Динаміку видобутку залізної руди ілюструє табл. 52.

Криворізький залізорудний басейн — найбільший у світі. Промислові запаси руд — 16 млрд т. Він займає вигідне економіко-географічне положення щодо Донецького вугільного басейну, індустріальне розвинутих центральних районів Росії. Територіальне поєднання родовищ басейну з родовищами марганцевої руди. вапняку та вогнетривів створило сприятливі умови для формування матеріальної бази потужного промислового комплексу Донбасу та Придніпров'я з провідним значенням паливної промисловості й електроенергетики, металургії та машинобудування.

Басейн знаходиться на території Дніпропетровської області. Родовища залізних руд зосереджені у межах смуги завширшки від 3 до 7 км. завдовжки до 100 км, що простягається в північно-східному напрямі уздовж рік Інгулець, Саксагань та Жовтої. Руди залягають на глибині від 100 до 2000 м і видобуваються як підземним, так і кар'єрним способами. Глибина підземного видобутку уже перевищила 1100 м, а кар'єрного — 200— 250 м. Гірничо-геологічні і технічні умови залягання та видобутку руд у цілому сприятливі. За вмістом заліза (в середньому 60%) багаті руди Криворізького басейну кращі в світі. Здебільшого у них немає або незначний вміст шкідливих домішок (сірки — 0.03, фосфору — 0,01 %). З однієї тонни криворізької руди виплавляється вдвічі більше металу, ніж з лотарінг-ської (Франція), і майже у півтора раза більше, ніж з верхньоозерної руди (США).

Поряд з багатими рудами, запаси яких у басейні становлять приблизно 2 млрд тонн, є потужні запаси (14 млрд тонн) залізистих кварцитів — бідних руд. вміст заліза в яких становить від ЗО до 40%. У промисловому освоєнні Криворізького басейну перебувають 12 родовищ багатих і 8 великих родовищ бідних руд. Висока якість і сприятливі умови залягання зумовили інтенсивне використання багатих руд Криворізького басейну. Видобута багата руда переробляється на металургійних комбінатах Придніпров'я та Донбасу. Значна Ті частина експортується н країни Схід-361

іюі Європи — Болгарію. Угорщину. Словаччину. Інтенсивне промислове освоєння багатих криворізьких руд протягом тривалого часу (промис--юве використання їх почалося у 1881 р.) призвело ло скорочення обсягів їх видобутку і зростання частки руди. що потребує збагачення. Прискорене використання руд почалося в 1884 р. в зв'язку з побудовою залізниці, що зв'язала Криворізькій! залізорудний і Донецький вугільний басейни. Територіальне поєднання рули і палива зумовило початок формування потужного металургійного комплексу в Україні і відкрило великі можливості для швидкого нарощування темпів видобутку криворізьких руд. На початку XX ст. Криворізький басейн за обсягом видобутої руди вийшов на перше місце в Російській імперії, потіснивши на друге місце Урал. У 1913 р. він давав 2/3 загального видобутку руди в Росії. На той час у залізорудній промисловості Криворізького басейну, в якій панував французький капітал, діяв 51 рудник і працювало 25 тис. гірників. Внаслідок Першої світової і громадянської воєн залізорудна промисловість басейну була зруйнована. В роки перших радянських п'ятирічок відбулася модернізація технічної бази гірничорудної промисловості Криворіжжя, впроваджувалася нова техніка, створювалася виробнича інфраструктура.

У роки Другої світової війни залізорудна промисловість Кривбасу знову була зруйнована. Видобуток залізної руди у 1945 р.

Сучасний гірничозбагачувальний комбінат — це велике промислове підприємство, що об'єднує комплекс виробництв, головними з яких є дробильна, збагачувальна і агломераційна фабрики. Ці виробничі ланки в технологічній послідовності здійснюють подрібнення рудної маси до пилоподібного стану, яка потім, змішана з водою, у вигляді рудної пульпи надходить до цеху магнітної сепарації. Там з руди видаляють пусту породу. Збагачена руда офлюсовується в суміші з вапняком, коксом, піритними огарками і подається в доменну піч. Виробнича потужність сучасного комбінату — 20—25 млн тонн переробки руди і 10—15 млн тонн концентрату на рік. Для обслуговування основного виробничого процесу на комбінаті функціонує досить розвинутий комплекс виробничої інфраструктури — металообробні та ремонтні виробництва, енергетичне і транспортне господарство, технічне водопостачання і водовідведення тощо.

Серед гірничозбагачувальних комбінатів найбільшим у Криворізькому басейні є Південний, який розташований за 5 км від Кривого Рога і діє на базі використання великого родовища магнетитових залізистих кварцитів.

362

З млрд тонн, що забезпечить виробничі потужності комбінату сировиною ті сучасному рінні використання протягом 100 років. До складу вироб-іііічо-технологічного комплексу комбінату входять: рудний кар'єр (має иншіїршки більш як 2 км і завдовжки близько 10 км. глибину можливого відкритого видобутку ло 200 м): дві дробильні фабрики, дві фабрики збагачення та дві фабрики агломерації залізної руди.

Кременчуцький зи.пзорудниіґ район розташований в Полтавській області на схід від м. Кременчука. Родовища залягають у вигляді вузької смуги, витягнутої на 50 км на північ від Дніпра. Цей район є продовженням Великого Кривбасу. Основні родовища промислового освоєння — Го-рншньоплавнинське, яке використовується відкритим способом, і Лаври-ківське. На базі використання руд цих родовищ діє Дніпровський гірничозбагачувальний комбінат.

Бі.ю'зерськіїн залізорудний район розташований у Запорізькій області біля с. Велика Білозерка (за 75 км на південь від обласного центру). Нині промислове використовуються Північнобілозерське та Південнобілозер-ське родовища. Резервними щодо перспективного використання вважаються Переверзівське. Гуляйпільське та інші родовища. Магнетитові руди із вмістом заліза 60—76% становлять переважну (60%) частину рудних запасів району. Білозерські руди не потребують збагачення, а незначний вміст в їх складі сірки, кремнезему і фосфору визначає їх високу якість і можливість використання для виробництва чистого металу. Особливістю гірничогеологічних та гірничотехнічних умов залягання і видобування залізних руд Білозерського району є те, що розкриття і підготовка горизонтів до використання здійснюються на глибинах 500— 650 м й ускладнюються значним водопритоком. Споживачем залізних руд Південнобілозерського родовища є два запорізькі залізорудні комбінати з річним обсягом видобутку руди в 4 млн тонн. Вважається, що зберігаючи таку виробничу потужність комбінати будуть забезпечені залізорудною сировиною на 60 років.

Керченський залізорудний басейн розташований у північно-східній частині Кримського півострова.

Марганцеві руди є другим, після залізних руд. компонентом сировинної бази металургійного виробництва. Марганцева руда застосовується у чорній металургії для виробництва дзеркального чавуну, феромарганцю,

363

її також як основні флюси піл час виплавлення ста;іі та як легуючі .юмішкч у нпробниитпі якісних етилен і чавуну. Марганець використовується також і в кольоровії] металургії та в незначній кількості в галузях хімічної, скляної і фарфоро-фаянсової промисловості.

За запасами марганцевої рули (2.4 млрд тонн. у тому числі активних — І млрд тонн. за станом на 1 січня 1990 р.) Україна посіпає перше місце в світі. У межах України зосереджена половина відомих світових запасів марганцевої рули. Основні поклади її розміщуються в двох басейнах — Нікопольському (Дніпропетровська область) та Великотокмацькому (Запорізька). Територіальне поєднання покладів марганцевих і залізних руд зумовлює винятково сприятливі умови для формування й розвитку потужного металургійного комплексу України. Крім цих басейнів, поклади марганцевої руди є в Карпатах, Донецькій та Одеській областях. Побужжі.

Нікоію.іількиїї біїсеіїн — найбільш розвіданий. Його промислові запаси становлять понад 800 млн тонн. Руди залягають горизонтальними пластами на глибинах 15—20 м. характеризуються сприятливими умовами видобутку. Вміст марганцю в промислових рудах становить 25—30%.

Розробка руд Нікопольського басейну почалася наприкінці XIX ст. У 1886 р. їх було видобуто 4.1 тис. тонн, а в 1913 р. — вже 276 тис. тонн. Тепер марганцеві руди басейну видобуваються в 9 кар'єрах і 7 шахтах, підпорядкованих Орджонікідзенському і Марганецькому гірничо-збагачувальним комбінатам. Основна частина товарної руди споживається металургією України, решта експортується в країни Європи.

Веліікотокмсіцьке родовище марганцевих руд дорозвідується. Поклади ресурсів тут становлять 1,35 млрд тонн (більш як 56% загальних запасів України). Родовите розміщене в лівобережній частині Дніпра і разом з Нікопольським басейном визначає Південноукраїнську марганцеворудну провінцію. Марганцеві руди Великотокмацького родовища представлені двома видами — карбонатними (Я8%) і карбонатними у сполуці з оксидними (12%). Пластові горизонти руд зосереджені на глибинах до 100 м і характеризуються сприятливими гірничотехнічними умовами освоєння. Марганцеві руди Великотокмацького родовища збагачуються на фабриках Марганецького гірничо-збагачувального комбінату в Дніпропетровській області. З уведенням у дію на повну потужність (9 млн тонн рули на рік) Таврійського гірничо-збагачувального комбінату сформується один з найбільших виробничо-територіальних комплексів марганцеворудної промисловості України.

Нерудна сировина, що використовується в чорній металургії, — це флюсові вапняки та вогнетривкі глини. Флюсові вапняки застосовуються у металургійному виробництві для очищення металу від шлаків і різних домішок. Металургійний комплекс України в цілому досить забезпечений флюсовими вапняками, запаси яких становлять 3.3 млрд тонн, у тому числі активні — 2 млрд тонн. На 10 підприємствах цього виробництва зайнято понад 11 тис робітників. Основні поклади розвіданих флюсових вапняків територіальне зосереджені в районах металургійного виробництва. шо зумовлює велику економічну ефективність їх використання. Особливо в цьому відношенні виділяється Донецька область, де концентрується більш як 40% запасів вапняків України (Новотроїцьке, Оленівське. Каракубське. Первомайське та Північношевченківське родо-

364

типа). Значні поклали флюсотіх вапняків (1.2 млрд тонн) зосереджені г.ікож Криму — V районі Б.ілаклави. на Керченському і Тарханкутсь-кому іііностровах. Є флюсові вапняки у Дніпропетровській області.

Найбільше флюсових вапняків (майже М)%) видобувається в Донбасі. Умови видобутку не дуже сприятливі, шо збільшує собівартість вироб-іииітва. Тут розмішуються найякісніші флюсові вапняки для металургії — магнезіальні, великі запаси як'их зосереджені в Оленівському і Новотро-інькому родопишах. Великими підприємствами, які працюють на базі цих родовищ, с Докучаєвський флюсодоломітовий комбінат. Новотроїцьке і Комсомольське рудоуправління.

Важливими компонентами нерудної сировини, шо використовуються в металургійному виробництві як домішка і як вогнетривкий матеріал (для футеровки плавильних печей), є доломітизовані вапняки і доломіти. За запасами і обсягом видобутку цієї сировини Донбас посідає перше місце. Основні поклади доломітів та їх видобуток зосереджені у Новотроїцькому. Оленівському. Комсомольському, Микитівському, Ямському родовищах.

Виробництво вогнетривів — важлива виробнича ланка чорної металургії. що забезпечує її шамотною, динасовою, магнезитовою і хромомагнезитовою продукцією. У 1990 р. в промисловості вогнетривів діяло 16 підприємств, на яких було зайнято більш як 23 тис. промислово-вироб-ничого персоналу.

Запаси вогнетривів становлять близько 540 млн тонн, в тому числі активні — 190 млн тонн. Основні поклади вогнетривких глин високої якості зосереджені и Донецькій області — Часовоярське. Новорайське. Весе-лівське та інші родовища. Промислове значення мають також Полозьке родовище (Запорізька область). П'ятихатське (Дніпропетровська), Кіровоградське та ін.

14.1.2. Виробництво чорних металів

Чорна металургія відіграє провідну роль у промисловості і всьому господарстві України. Частка її основних виробничих фондів в усій промисловості у 1990 р. становила 15%.. У ній було зайнято близько 7% промис-лово-виробничого персоналу всієї промисловості.

Україна довгий час була основною металургійною базою дореволюційної Росії і СРСР. У 1989 р. вона посідала (без урахування країн СНД) друге місце в світі за виробництвом сталі (Японія — 108 млн тонн. Україна — 55. США — 53 млн тонн), четверте — за виробництвом чавуну (Японія — ЯО млн тонн. Китай — 56. США — 53, Україна — 46,5 млн тонн). У тому ж році частка України в колишньому СРСР становила: за виробництвом чавуну - 41 %. сталі — 34, прокату і труб — 40%. За виробництвом сталі на душу населення (1059 кг) Україна посідала перше місце у світі.

Виробництво заліза на території України відоме з давніх-давен. У XIV— XVIII ст. його виплавляли на Поліссі та в інших районах з місцевих болотних руд. В останній чверті XIX ст. почало розвиватися виробництво чорних металів на базі вугілля Донбасу і залізних руд Криворізького та Керченського басейнів. У Донбасі й Придніпров'ї було збудовано такі металургійні заводи: Юзівський (тепер Донецький). Брянський (тепер Дніпропетровський ім. Г. І. Петровського). Петровський (тепер Єнакіївський) та ін. Швидке

365

зростання виробництва металу на тоїі час зумовлювалося капіталістичним способом виробництва і розвитком залізничного будівництва.

Наприкінці XIX — на початку XX ст. в Україні сформувалася наибільша металургійна база Росії. Цьому сприяло вигідне територіальне поєднання родовищ залізних руд Криворіжжя і кам'яного коксівного вугілля Донбасу. Як і промисловість Західної Європи, чорна металургія України розпивалася швидкими темпами завдяки концентрації виробництва і створенню монополій. Рівень чорної металургії України за масштабами виробництва, концентрацією та технічним оснащенням значно перевищував рівень металургії Уралу. У 1913 р. в Україні вироблялося 69% чавуну і 57% сталі дореволюційної Росії.

Великі зміни в чорній металургії України відбулися за роки радянської влади. Ше до Другої світової війни було збудовано великі металургійні заводи: Криворізький. «Запоріжсталь». «Азовсталь» (Маріуполь). Нікопольський південнотрубний. Реконструйовано й розширено металургійні заводи Донбасу (Макіївський, Донецький), Дніпродзержинський. Дніпропетровський. Для довоєнних радянських п'ятирічок характерні високі темпи розвитку чорної металургії. В цей період впроваджувалися світові технічні досягнення і розроблялися власні технологічні процеси й конструкції агрегатів. У 1940 р. виробництво металу на Україні зросло порівняно з 1913 р. більш як утричі (чавуну — в 3,3, сталі — в 3,7, прокату — в 3,1 раза). Частка республіки в загальносоюзному виробництві становила: чавуну — 65 %, сталі — 49, прокату — 49%.

Зруйновану під час фашистської окупації металургійну промисловість України відбудовано завдяки героїчній праці народу. Відбудовчі роботи почалися відразу після визволення і здійснювалися прискореними темпами. Вже через три місяці після визволення на Єнакіївському заводі почала діяти перша в Україні доменна піч. Довоєнного рівня виробництва металу було досягнуто в 1950 р.

За радянський період створено електрометалургію, запроваджено виробництво феросплавів. Підвищився коефіцієнт використання корисного обсягу доменних печей, зросло добове знімання сталі з 1 м2 поду мартенівських печей. Металургійна промисловість України характеризується високим рівнем концентрації виробництва. Так, 97% чавуну виплавляється на заводах із середньорічною виплавкою металу понад 1 млн тонн. В 1913р. заводів такої потужності не було. а в 1940 р. чавуну на них виплавлялося лише 26%. У 1970 р. виробництво сталі на одному підприємстві становило в середньому близько 3 млн тонн.

Сучасна чорна металургія — це низка виробництв, які утворюють комплекс. Найважливішу частину комплексу, його ядро. становить виробництво чавуну, сталі й прокату. З ним тісно пов'язане виробництво труб, жерсті, дроту та багатьох інших металевих виробів.

Інші виробництва, що входять до комплексу, забезпечують основне виробництво сировиною (залізорудна промисловість, видобування марганцевих руд), паливом (коксохімічна промисловість), флюсами (видобування нерудної сировини) і вогнетривкими матеріалами (виробництво вогнетривів).

Чорна металургія України найбільшого обсягу виробництва досягла у 1985 р.: чавуну — 47 млн тонн (тобто у 16 разів більше порівняно з 1913р. і в 5 разів проти 1940 р.). сталі — 55 млн тонн (або відповідно у 23 і 6 разів).

366

Та б. і й ця 53

ДИНАМІКА ВИРОБНИЦТВА ОСНОВНИХ ВИДІВ ПРОДУКЦІЇ ЧОРНОЇ МЕТАЛУРГІЇ УКРАЇНИ, млн тонн Рік Ч.івун Сіиіі, Гою ні іїі прокат Ста.'сні труби М.ІН Т М.Ж М 1913 2.9 2.4. 1,9 0.1

1928 2,4 2.4 1.8 0,1

1932 4.2 3,3 2,4 0.2

1940 9,6 8.9 5.6 0,6

1945 1.6 1.4 0.9 0.1

1950 9.2 8,4 5.8 0,9

1955 20.1 16.9 11,6 1.5

1960 24,2 26.2 18.0 2 2 277 1970 41.4 46,6 37.7 4.5 452 1980 46.5 53,7 36,0 6.3 586 1985 47,1 55.0 37,7 6.7 615 1990 44,9 52,6 38,6 6,5 599 1991 36.6 45,0 32.8 5,6 535 1995 18.0 22.3 16.6 1,6 191 1996 17.8 22,3 17,0 2,0 239

Металургійна промисловість в Україні до 1985 р. розвивалася надмірно швидкими темпами (див. табл. 53). Обсяги виробництва чавуну тривалий час переважали над обсягами виробництва сталі і особливо готового прокату. Напівфабрикатний характер структури чорної металургії України закладено ше на початку її промислового розвитку. Структура й високі темпи розвитку цієї величезної основної галузі промисловості завдавали значної шкоди економіці України. Розвиток металургійного комплексу був спрямований на максимальне вичерпання природно-ресурсного потенціалу української землі. Так. залізна руда в непереробленому вигляді за безцінь вивозилася в повоєнні роки до країн Східної Європи, де були побудовані металургійні комбінати. Величезні масштаби комплексу чорної металургії спотворювали структуру матеріального виробництва України. негативно впливали на навколишнє природне середовище.

Екологічна ситуація в Донбасі, Придніпров'ї ускладнювалася тим, що підприємства чорної металургії, гірничо-збагачувальні і металургійні комбінати, коксохімічні заводи перетворилися на промислові гіганти — великі забруднювачі довкілля.

У роки Другої світової війни і в повоєнний період економічна могутність СРСР нарощувалася значною мірою шляхом освоєння природно-ресурсного потенціалу східних районів. Великою металургійною базою стають Урал і Західний Сибір. Тому частка України у виробництві продукції чорної металургії зменшується (табл. 54). Про те, що Україна до Першої світової війни і перед Другою світовою війною була основною металургійною базою СРСР. свідчать дані про частку продукції чорної металургії України за 1940 р. Уже тоді частка України за видобутком залізної руди і виробництвом чавуну різко переважала частку виробництва сталі і прокату. Характерно, що після відбудови підприємств чорної металургії

367

Таб.іиця 54

ЧАСТКА УКРАЇНІ! V ВИРОБНИЦТВІ ОСНОВНИХ

видів ПРОДУКЦІЇ ЧОРНОЇ МЕТАЛУРГІЇ СРСР, "г Рік >

з^і. іі її і.і р. 1.1 Чавмі Сг.і-іь Прокат 141? ; "4.5 64,6 56,7 58.1 1928 ' "".О 72.0 56.8 58,0 1440 67.6 64.7 48.6 49.1 1950 53.0 47.8 30.6 33.2 1460 55. 8 51,7 40.] 41.2 1970 56.4 48,1 40.2 40.5 1980 51,2 43,5 36.3 35.0 1990 43.6 39.4 32,8 34,5

України у 1950 р. впродовж двох десятиріч частка республіки у видобутку залізної руди не тільки не зменшувалась, а значно збільшилася.

Промисловість України за своєю структурою була металомісткою. Це позначалось на ефективності структури промислового виробництва і навіть гальмувало розвиток наукоємних виробництв, незважаючи на те, що Україна мала досить великий науково-технічний та інтелектуальний потенціал. Обсяги споживання продукції чорної металургії в Україні були луже великими. Але незважаючи на це виробництво продукції чорної металургії н Україні значно перевищувало її потреби: чавуну та сталі — на 15—20%. залізної руди — на ЗО. готового прокату і труб — на 50%.

Негативно позначилася на стані матеріально-технічної бази чорної металургії надмірна виробнича експлуатація її основних фондів. Водночас капіталовкладення в модернізацію, заміну зношеного й морально застарілого устаткування були вкрай недостатніми. У 1990 р. зношеність про-мислово-виробничих фондів від загальної вартості їх у чорній металургії становила 6196 (середній показник зношеності в промисловості України — 49 %'}. У виробництві металу несвоєчасно застосовувалися прогресивні технології. Обмежено впроваджувалися природоохоронні заходи.

Умови розвитку чорної металургії України у 90-х роках дуже ускладнилися. особливо після проголошення її незалежності. З 1990 р. почався неухильний спад виробництва чавуну, сталі, готового прокату. Катастрофічним він став після 1993 р. Дуже різко скоротився видобуток залізної руди. Так. вже в 1992 р. він зменшився порівняно з 1985 р. майже наполовину (табл. 55).

Таблиця 55

ВИДОБУТОК ЗАЛІЗНОЇ ТА МАРГАНЦЕВОЇ РУД. млн тонн

За.тіша руля Марганцева руда Р'к н натуральному у перерахунку у натуральному у перерахунку

вираженні на ІОО'ї-іііііі вираженні на 1()0%-виіі

вміст металу

вміст мста.іу 1985 120.0 66,2 7.1 2.2 1990 105.0 59,0 7,1 ^ 2 1991 85.5 48,3 6.6 2.1 1995 50,7 28,7 3.2 1.0 1996 47.5 27.0 3.1 0,9

У 1994 р. почали зупинятися доменні печі. коксівні батареї, різко впав обсяг продукції чорної мегалургії. Ці катастрофічні процеси дуже посилилися через відсутність державного управління металургією та в зв'язку з проблемами входження України у світовий ринок збуту металопродукції.

14.1.3. Розміщення чорної металургії

У розміщенні металургійних заводів в Україні за останні десятиріччя спостерігалася тенденція їх тяжіння до родовищ залізної руди. Це по-н'язано із збільшенням витрат залізної руди і зменшенням витрат палива на 1 т металу. У 1913 р. на райони видобутку палива припадало близько 60% виробництва всього чавуну, в 1970 р. — близько 53%. Велика частина металургійного виробництва тепер розміщується у Придніпров'ї.

Піл впливом багатьох чинників в Україні сформувалися три райони чорної металургії — Придніпровський. Донецький та Приазовський (мал. 26). У перших двох районах історично склалася низка переробних підприємств — сталеливарних, трубопрокатних, машинобудівних, металообробних. велика коксохімічна промисловість.

Придніпровський район — провідна металургійна база України. На нього припадає понад 50% виробництва чавуну і сталі, близько 50% прокату. майже 60% виробництва сталевих труб в Україні. Великими центрами виробництва металу в цьому районі є Дніпропетровськ, Дніпродзер-жинськ. Кривий Ріг (комбінат «Криворіжсталь»), Запоріжжя (комбінат «Запоріжсталь», електрометалургійний завод «Дніпроспецсталь», завод феросплавів). Виробництво сталевих труб зосереджено у Дніпропетровську (заводи трубопрокатний і Нижньодніпровський). Нікополі (Південно-трубниі'і завод), Новомосковську (трубний завод).

Донецький риион. Найважливіший чинник, що визначив розміщення тут металургійних заводів.— коксівне вугілля. Сировинною базою є Криворізький залізорудний басейн. Використовуються також руди родовищ Білозерського району. Особлива роль у виробництві чорних металів у районі належить Донецькій області, де випускається близько 40% чавуну, понад 42% сталі. 46% прокату, майже 50% коксу і 30% сталевих труб від загальнодержавного їх обсягу. Чорна металургія Донбасу зосереджена в промислових центрах: Донецьку (металургійний завод), Макіївці (металургійний комбінат). Єнакієвому (металургійний завод), Амвросіївці (завод сталевого литва), Костянтинівні (завод «Вторчормет»), Краматорську (завод «Енергомашспецсталь»). Алчевську (металургійний комбінат). Виробництво прокату і труб розміщується в Харцизьку (заводи трубний, сталедротоканатний). Луганську (трубопрокатний завод), Макіївці (труболиварний завод). Коксохімічна промисловість концентрується в Макіївці (два коксохімічні заводи). Авдії'вці. Єнакієвому. Алчевську, Стаханові.

У Приизовському районі розвинуті всі основні види металургійного виробництва (доменне, сталеливарне, виробництво прокату і труб). Металургія тут розвивалася завдяки вигідному економіко-географічному положенню: поблизу Керченського родовища залізних руд і неподалік від вугільних шахт Донбасу. Великим центром металургії Приазов'я є Маріуполь. Тут містяться металургійний комбінат «Азовсталь». металургійний і коксохімічний заводи. «Азовсталь» у 1990 р. випускав чавуну, сталі та

24 - 83109

369

Туреччина. Китай. Росія, США. країни Близького Сходу. До європейсь-ки країн (Великобританії. Італії та ін.) металу експортується дуже мало. ТОМУ ідо Європейський Союз виділяє малі квоти.

Чорна металургія України має сприятливі умови розвитку: якісну сировинну базу. високий науково-технічний потенціал, які дають можливість забезпечувати потреби народного господарства. За умови використання досягнень науково-технічного прогресу наша країна може стати великим експортером різноманітної металопродукції.

Верховна Рада України в 1995 р. схвалила «Концепцію розвитку гір-ничо-металургіиного комплексу України до 2010 року», в якій визначено напрями розвитку чорної металургії з урахуванням тенденцій змін внутрішнього та зовнішнього ринків. Концепція передбачає виведення з експлуатації морально і фізично застарілих металургійних агрегатів, нерентабельних виробництв, завершення будівництва та реконструкцію металургійних об'єктів, консервацію близько 30% надлишку металургійних потужностей (враховуючи можливе піднесення металоспоживаючих галузей країни). Особлива увага звертається на виробництво високоліквідних та конкурентоспроможних видів продукції, вдосконалення енерго-, мета-лозберігаючих та екологічно чистих технологій, скорочення енерговитрат на виробництво сталі, чавуну та прокату, поновлення виробничих фондів.

Важливою проблемою є використання матеріальної бази чорної металургії у зв'язку з виведенням об'єктів із ладу діючих. Ось як пропонують учені використати доменний фонд: з 18 печей, шо їх намічено вивести з ладу діючих, більшість може працювати як газогенератори. У цих печах може вироблятися три десятки мільярдів кубометрів газу за рік. При цьому вони можуть переробляти низькоякісні сорти вугілля.

Необхідною умовою модернізації металургійних виробництв є вирішення проблеми інвестицій. Основою для них, як зазначається в Концепції. має стати акумуляція коштів самих підприємств. Доцільно централізувати кошти підприємств в єдиний фонд для здійснення технічного переозброєння галузі.

Іноземний капітал цікавиться нашою металургією, але поки що іноземних інвестицій дуже мало. З їх участю введено в дію нові потужні стани на двох металургійних та трьох підприємствах металовиробів. Деякі об'єкти реконструюються за контрактами безпосередньо з іноземними інвесторами.

У перетворення України в одного з найпотужніших у Європі виробників високоякісної і дешевої металопродукції великий внесок може зробити металургійна наука. Важливі центри цієї науки знаходяться в Україні.

Сотні непересічних технічних і технологічних рішень, напрацьованих в Україні двадцять, тридцять і більше років тому, давно запроваджені на заводах Європи. Америки. Азії, а в нас або забуті, або чекають свого часу. або втілені абияк. Наприклад, прогресивний метод безперервного розливання сталі, який давно застосовується в провідних країнах Америки. Європи та Азії, було напрацьовано і вперше випробувано в лабораторіях та на заводах Придніпров'я. За цим методом у світі вже виробляють понад 90% металу, а в колишньому Союзі — незначну його частину.

Дніпропетровські вчені ше у 70-х роках висунули ідею і освоїли но-

37:

іі технологію виплавлення корозієстійких сталей методом газокисневого рафінування в агрегатах конверторного типу. Цей метод не має ана-;іоіів у світі і є альтернативним методу виплавлення нержавіючих сталей, чкии поширенні! нині у світовій чорній металургії. Дніпропетровська технологія продуктивніша і менш витратна. Вона дає змогу використовувати дешеві вихідні матеріали, чавун і навіть залізорудну сировину. На основі цієї технології акціонерне товариство «Електрометалургійний завод "Дніпроспецсталь» освоїло випуск понад тридцяти марок корозієстійких сталей. У 1996 р. виплавлено майже 400 тис. тонн нержавіючого металу на рівні найкращих світових зразків. Він має попит у зарубіжних споживачів. На жаль. власне машинобудування не використовує високоякісну дефіцитну сталь. Україна має можливість стати потужним виробником нержавіючих сталей для світового ринку. Це може бути одним із шляхів відродження вітчизняної чорної металургії.

Чорна металургія як дуже складний виробничо-територіальний комплекс не може успішно розвиватися без раціональної її суспільної організації та науково обгрунтованого системного управління. Відособленість підприємств і ліквідація загальнодержавного спеціального управління стали головними причинами занепаду однієї з найважливіших галузей індустрії нашої країни. Тепер функції управління виконує Міністерство промислової політики.

Удосконалення управління металургійним комплексом неможливе без створення органу, який би займався науково-технічним прогресом у галузі. Для забезпечення комплексності і конкретності управління окремими виробництвами структура органу управління повинна мати підрозділи. які керували б спеціалізованими комплексами, що об'єднують виробничі підприємства однієї спеціалізації незалежно віл форм власності (виробництво чорних металів, трубне, вторинна обробка чорних металів тощо).