География

Спеціалізація, концентрація і кооперування машинобудівних підприємств. їх внробничо-територіальні зв'язки і комплексотворення є основними організаційними чинниками. Ці чинники і раціональне управління відіграють важливу роль у підвищенні ефективності виробництва. Тільки науково обгрунтована, поглиблена спеціалізація підприємств може дати близько І/З всього приросту продуктивності праці у машинобудуванні. Навіть часткова подетальна спеціалізація в районі дає змогу подвоїти випуск продукції і на 40—50% скоротити чисельність допоміжного персоналу.

Машинобудування України характеризується високим рівнем концентрації виробництва. Багато машинобудівних підприємств є гігантами, на яких працюють десятки тисяч робітників. Разом з цим функціонують і невеликі вузькоспеиіалізовані заводи. Виробничі зв'язки підприємств в умовах багаторічного надмірно централізованого управління дуже ускладнились. У колишньому Радянському Союзі функціонувало більше десяти машинобудівних міністерств. Кожне з них прагнуло створити свою, по можливості, автономну систему виробництв, яка забезпечувалася б комплектуючими виробами, насамперед з підприємств, підпорядкованих управлінню цієї системи. Це призводило до розтягнення виробничо-тери-торіальних зв'язків, збільшення відстані перевезень продукції та комплектуючих виробів, порушувало ритмічність функціонування підприємств. Більшість елементарних територіальних систем були нераціональними, недостатньо стійкими, формувалися стихійно. За таких умов не формувались. по суті, і районні машинобудівні системи, які сприяли б рівномірнішому розміщенню продуктивних сил. кращому використанню трудових ресурсів. усуненню недоліків. Водночас під час розміщення підприємств відбувався інтенсивний процес зосередження їх у великих містах, створювались територіальні сукупності, які можна назвати машинобудівними агломераціями. Разом з цим за останні десятиріччя у зв'язку з прискореними темпами розвитку галузі машинобудівними центрами і вузлами стали середні міста і навіть малі. У них відкривалися філії підприємств, розташованих у великих містах, будувались вузькоспеціалізовані заводи, продукція яких (у вигляді комплектуючих виробів) надходила на великі підприємства.

Однак процес розміщення підприємств не міг привести до формування такого важливого і раціонального (у соціальному відношенні насамперед) елемента територіальної структури машинобудівного комплексу, як район машинобудування.

Внаслідок цього в Україні сформувалися такі види територіального іосередження машинобудівних підприємств: машинобудівні агломерації.

На основі машинобудівних агломерацій і найбільших вузлів доцільно формувати районні машинобудівні системи. Шляхом формування таких систем за сучасних умов можна впорядковувати виробничо-територіальні зв'язки машинобудівних підприємств. В Україні можна виділити шість районних машинобудівних систем: 1) Донецьку (Донецька та Луганська області): 2) Придніпровську (Дніпропетровська, Запорізька і Кіровоградська області): 3) Харківську (Харківська. Полтавська, Сумська області):

4) Київську (Київська. Житомирська, Чернігівська, Черкаська, Вінницька. Хмельницька області, М.Київ); 5) Західну (Львівська, Івано-Франківська, Закарпатська, Тернопільська, Чернівецька, Волинська, Рівненська області): 6) Причорноморську (Одеська, Миколаївська, Херсонська області, Автономна Республіка Крим).

Територіальну структуру машинобудівного комплексу України в розрізі цих умовних районних систем наведено в таблиці 63. При такій сітці районування машинобудування найбільша чисельність промислово-виробничого персоналу припадає на Київську та Харківську районні системи. найменша — на Причорноморську. За чисельністю промислово-виробничого персоналу в промисловості металоконструкцій і виробів на першому місці Київська, на другому — Придніпровська, на останньому — Західна системи: в ремонті машин і устаткування на першому і другому місцях відповідно Донецька і Київська системи, на останньому —

Західна.

Районні системи є континуальними, тобто до їх складу включаються всі машинобудівні підприємства певного району. Крім районних, в Україні доцільно формувати дискретні (спеціалізовані) системи — загальнодержавні і міждержавні. Прикладом спеціалізованої системи може бути територіальна система автомобільної промисловості всієї України.

До її складу мають входити такі елементарні системи: Кременчуцька, Запорізька, Львівська, Луцька.

25» 387

Ти б. іч ця 63

ТЕРИТОРІАЛЬНА СТРУКТУРА МАШИНОБУДІВНОГО КОМПЛЕКСУ УКРАЇНИ (1990 р.), Ч- Пока німки Раїюііііі маціііноб;|івііі системи Донецька При.іиі пров-ська Харків ська Київська Західна При-

чсіриіі иірч,к.і Частка населення 15.8 14.0 12.2 23,9 19.0 15.1 Частка території 8.8 13.9 14,0 26,3 18.3 18.7 Машинобудування Кількість підприємств 15.2 14.7 15,7 25.8 15.3 13,3 Обсяг продукції 12,1 17,5 20,3 24.0 14.7 11,4 Промислове-ни роби її чи іі

персонал 14,1 16.7 20,1 23,4 14.3 11,4 Оснонні фонди 14,0 18.9 21,7 20.4 12.9 12.1 Промисловість металоконструкція і виробів Кількість підприємств 17,1 22,4 15,3 21,7 10,6 12,9 Обсяг продукції 21,4 20,7 12,4 20.4 7,6 17,6 Промнслоно-ииробничиіі

персонал 19.5 20,8 12,8 22,1 9.5 15.3 Основні фонди 24.6 20,7 5,2 25^3 6,8 17,4 Ремонт машин і устаткування Кількість підприємств 21.2 13.7 11.2 23,1 16,4 14.4 Обсяг продукції 16.2 18,7 12.7 22.6 10,6 19,2 Промислоно-внробніїчии

персонал 20,3 16.4 12.2 20,3 11.9 18.8 Основні фонди 19,1 19.3 9,5 16.1 8.9 27.1

ладнанням та амортизаторами: 4) фірма «КримавтоЗАЗсервіс» (у Ялті) — займається продажем автомобілів та їх обслуговуванням на території Автономної Республіки Крим. Запорізька елементарна автомобільна система входить до складу спеціалізованої територіальної системи автомобільної промисловості України, в якій нараховується понад 80 підприємств.

Машинобудівний потенціал України спеціалісти порівнюють з потенціалом Англії і Франції, разом узятих.

388

України в ЦІЛОМУ має сприятливі умови для формування раціональних гсриторіа-іьних машинобудівних систем, зокрема такі.

1. Порівняно невелика територія держави і зручна її конфігурація.

2. Досить густа мережа шляхів сполучення, можливості формування спеціалізованих територіальних систем, які охоплюють всю територію держави: радіус зв'язків при цьому не перевищуватиме 1000 км. Це зовсім не означає, що можна обмежитись формуванням систем тільки в масштабах всієї території держави. Доцільно залежно від складності кінцевої продукції і особливостей технології замикати виробничі зв'язки машинобудівних підприємств у межах районних систем.

3. Наявність у територіальній структурі машинобудівних агломерацій. Вони МОЖУТЬ стати ядрами районних систем, спеціалізованих територіальних систем — внутрідержавних і міждержавних.

4. Наявність великих машинобудівних вузлів — Харківського. Київського. Краматорського. Маріупольського. Львівського. Луганського. Миколаївського. Запорізького. Дніпропетровського та інших, в яких є великі машинобудівні заводи, що можуть стати ядрами формування спеціалізованих систем у масштабі всієї держави.

5. Дуже вигідне і-еополітичне положення України. Вона безпосередньо межує з 7 державами, з них 3 раніше були у складі СРСР.

Машинобудівний комплекс посідає особливе місце у структурі матеріального виробництва України. Оскільки у ньому зайнята велика кількість працюючих, то тепер, коли створюється загроза великого безробіття. дуже важливо зберегти робочі місця у цьому комплексі.

Для подальшого розпитку машинобудування і металообробки в Україні є всі передумови. Насамперед — це великий науково-технічний потенціал, який створювався протягом десятиріч. Треба зробити все можливе. щоб цей потенціал не був зруйнований. По-друге, наявність дешевої робочої сили. Заробітна плата і в роки радянської влади не відзначалась високим рівнем. Тепер же, в період переходу до так званих ринкових відносин, чесні трудівники державних підприємств і установ одержують чисто символічну зарплату, яка не забезпечує відтворення робочої сили. По-третє, велика потреба в нових машинах та приладах як матеріального виробництва, так і невиробничої сфери. Великим споживачем маши-

389

нобудівної продукції н 70—80-х роках стало населення України. За нормальних економічних умов Україна — великий споживач продукції машинобудування. По-четверте, спроможність України експортувати машинобудівну продукцію.

Усі ці можливості можна використати тільки за умови різкого вдосконалення управління машинобудуванням, його суспільної організації і виробничих зв'язків, раціоналізації структури. Треба зупинити стихію в розвитку державної промисловості, зокрема машинобудування. Тільки через вдосконалення управління і суспільної організації цього складного об'єкта можливе ного успішне функціонування, підвищення ефективності і ролі в експорті промислової продукції держави.

За сучасних складних умов для успішного розвитку машинобудування потрібна не поспішна приватизація, а реформа управління в сферах державної власності і матеріального виробництва, передусім створення чіткої організаційної структури. Треба доручити управління машинобудуванням тим, хто здатен успішно реалізувати цю проблему. Однак не обійтись і без опрацювання наукових основ територіальної організації цього складного комплексу.

За роки самостійності України труднощі машинобудування супроводжуються конверсією підприємств воєннопромислового комплексу. Багато з них опинилися у катастрофічному становиші. Конверсія відбувається обвально. без глибокого наукового обгрунтування, врахування світового досвіду, хоча він не такий вже й великий. Конверсія була неминучою в Німеччині та Японії після їх розгрому та окупації в результаті Другої світової шини. США скоротили військові витрати з 41 % валового національного продукту в 1944 р. до 6% у 1947 р. Конверсію в США було легше здійснити, бо військові поставки Пентагону виконували цивільні фірми, що полегшувало їх конверсування.

Після 60-х років у світі практично не було прикладів успішного здійснення великомасштабної конверсії. Пошук шляхів конверсії продовжується. На сьогодні окреслились чотири її напрями.

1. Переорієнтація оборонних витрат на стадії науково-дослідних робіт і проектування, без масового виробництва. В разі необхідності випуск озброєнь можна швидко розгорнути.

2. Злиття і придбання військових фірм цивільними компаніями. Це дає змогу виробникам зброї легше адаптуватися до вимог цивільного ринку.

3. Ліквідація надмірних потужностей виробництва озброєнь шляхом продажу основних фондів, переведення частин працівників в інші підрозділи машинобудування.

4. Пошуки нових цивільних ринків на основі технологічної сумісності військової і цивільної продукції. При цьому бажано мати небагато споживачів. краще одного, наприклад, державу.

Треба враховувати, що виробники військової продукції не пристосовані до ринкових відносин. Не маючи конкуренції, науково-технічний прогрес у військовій сфері відбувається не так швидко, як у цивільній. Світовий і вітчизняний досвід свідчить, що процес конверсії «не пішов». Для розв'язання проблем конверсії необхідно раціонально використати у

390

народному господарстві України наявний науково-тсхнічнип потенціал іііпськоної промисловості, її першокласні науково-дослідні інститути та констркторські бюро. Значну частину підприємств треба залишити для ііііробніштва озброєнь, а частину, можливо, і закрити. Для використання ресурсів. пов'язаних з конверсією, необхідні наукові обгрунтування. нові пошуки.

Як іііілно з попереднього.-зміна структури і подальший розвиток машинобудування — проблеми надзвичайно складні. Основні напрями їх розв'язання такі: І) переорієнтація на виробництво конкурентоспроможних тонаріїі для населення і народного господарства, освоєння нових прогресивних технологій: 2) формування організаційних структур управління галузями і підга.'іузями: 3) створення в Україні інформаційних систем для прийняття управлінських рішень: 4) освоєння економічних методіи управління в умовах переходу до ринкових відносин: 5) територіальна організація машинобудівного комплексу.

Останній напрям розглянемо детальніше. З метою вдосконалення територіальної організації машинобудівного комплексу необхідно формувати спеціалізовані системи і районні територіальні комплекси машинобудівних підприємств. Особливу увагу слід приділити формуванню і розвиткові тих спеціалізованих систем, які пов'язані з міжгалузевими комплексами, що є пріоритетними на сучасному етапі розвитку економіки України. До таких належать, насамперед, АПК і паливно-енергетичний комплекс. Сільськогосподарське машинобудування і машинобудування з виробництва устаткування для переробних галузей АПК мають бути спрямовані на задоволення потреб сільського господарства та інших галузей АПК у машинах, приладах, різному устаткуванні.

Підприємства машинобудування повинні виробляти високоефективні машини і обладнання для газодобувної і нафтопереробної промисловості України, а також машини для розробки родовищ в інших країнах. Уже тепер на нафтогазових промислах близького та далекого зарубіжжя добре відома техніка, створена на Сумському науково-виробничому об'єднанні ім. Фрунзе. Це об'єднання відіграє важливу роль у реалізації міжурядової угоди з Росією щодо співробітництва в освоєнні західносибірських нафтогазових родовищ. Розвиток виробництва машин, приладів, різного устаткування для паливно-енергетичного комплексу може стати важливим чинником для зміцнення зв'язків з країнами, які експортують енергоносії. та покрашення торговельного балансу з ними.

Друга група спеціалізованих комплексів — це ті, які можуть зайняти важливе місце у зовнішньоекономічних зв'язках України, зокрема суднобудування. літакобудування, певні види верстатобудування, приладобудування.

Для інтеграції машинобудівного комплексу України з машинобудуванням інших країн, особливо сусідніх і тих. з якими існували виробничі зв'язки до розпаду СРСР. дуже важливо формувати міждержавні спеціалізовані машинобудівні комплекси. Ця форма територіальної організації певною мірою сприятиме відновленню раціональних горизонтальних зв'язків між машинобудівними підприємствами держав колишнього СРСР і розширити інтеграцію економіки України у світову.

Важливим напрямом удосконалення територіальної організації є фор-

391

мування машинобудівних територіальних комплексів на основі машинобудівних агломерати і вузлів. Територіальна організація такого величезного міжгалузевого утворення, як машинобудування, потребує розробки фундаментальних і прикладних досліджень та створення спеціального наукового центру.