География

34

і природними та економічними умовами району, з його транспортним і ,-коном і ко- географічним положенням.

Як форма територіальної організації виробництва ВТК знаменує со-і'чію перехід від одиночного розміщення підприємств до системного.

Поняття «взаємозумовлене поєднання підприємств» з позицій системного підходу означає наявність тісних виробничих зв'язків між підприємствами. утворення ними певної економічної цілісності. Це дає підстави розглядати ВТК як системний об'єкт. Його окремими елементами є виробничі підприємства. Проте багато дослідників ширше трактують ВТК. Так, колектив новосибірських вчених (Росія) на чолі з М.К.Бан-дманом включає до його складу поряд з виробничими об'єктами й інфраструктуру (виробничу і соціальну), населення та місцеві природні ресурси. Подібне уявлення про ВТК склалося у А. Ю. Пробста, М.М.Некра-сова та інших дослідників. Є всі підстави для такого трактування, оскільки на ефективність функціонування комплексів безпосередньо впливають особливості населення, природних ресурсів, інфраструктури.

Чинники формування і розвитку ВТК вивчались багатьма вченими, зокрема Н.І.Шрагом, Ф.Д. Заставним, Л. М. Корецьким. Більш детально роль населення розкрили Г.М.Лаппо, Ю.

3« 35

У визначенні понять, пов'язаних з ТВК. в 60-ті роки пропонувалось замінити слова «певний економічний ефект» на «оптимальний економічний ефект» (окремі автори дотримуються такої думки і дотепер). Оптимального як ідеального найкращого стану практично неможливо досягти. Під час створення і функціонування комплексів не завжди всі ресурси використовуються якнайкраще. Тому. якщо погодитися із заміною слова «певний» на «оптимальний», то виникне загроза отримання поняття. яке не буде об'єднувати конкретні об'єкти.

Ефективність ТВК порівняно з некомплексним поодиноким розміщенням підприємств виявляється в економії матеріальних і трудових ресурсів, капітальних вкладень, зменшенні поточних витрат, обсягу транспортних робіт, прискоренні обігу оборотних коштів, економії витрат на створення і функціонування інфраструктури тощо.

ТВК тривалий час розглядався як особлива прогресивна форма територіальної організації виробництва на відміну від інших виробничо-територіальних поєднань, що склалися стихійно і яким не властиві взаємозумовленість, взаємопов'язаність, плановий підбір підприємств. Такі поєднання М. М. Колосовський запропонував називати групами підприємств. Класичних ТВК у колишньому СРСР нараховувалося не більш як два десятки. В Україні такий комплекс сформувався в районі М.Запоріжжя, де виникло поєднання виробництв (гідроелектроенергетики, чорної і кольорової металургії). Таким чином, вважалося, що існують комплекси і некомплекси (прості групи підприємств). Для ТВК був опрацьований великий методичний апарат дослідження, що включає вивчення ресурсів та їх поєднань, функціональний і територіальний структурний аналіз тощо. Поступово цей апарат став застосовуватися для дослідження не тільки комплексів, а і груп підприємств промислових вузлів, економічних районів, республік. Разом з методичним підходом використовувалася й назва.

Отже. за сучасним трактуванням ТВК — це взаємозумовлене і взаємопов'язане поєднання підприємств різних галузей на конкретній території або економічно й соціальне доцільне територіальне поєднання виробництв. що має зовнішню народногосподарську спеціалізацію і певний рівень економічної цілісності (комплексності).

ВТК поступово із специфічного об'єкта дослідження перетворюється в підхід географічного дослідження матеріального виробництва конкретних територій. Сутність цього підходу — дослідження виробництва як територіального поєднання підприємств різних галузей, що має галузеву, функціональну, територіальну, організаційну структури.

36

ичені запропонували поняття «програмно-цільові ТВК», які створюються на базі великих природних ресурсів для розв'язання загальнодержавної проблеми.

У вивченні ВТК спостерігаються тенденції інтеграції та диференціації. Інтеграція виявляється у поступовій трансформації виробничо-територіального об'єкта досліджень у суспільно-територіальний. Диференціація — в переході від вивчення ВТК взагалі до їх конкретних галузевих типів: промислових (вони відображені в працях М.Т.Агафонова. А. Т. Хрущова. М. М. Шрага та інших дослідників) і аграрних (їм присвятили свої праці І. Ф. Мукомель. П.Т.Ващенко. М.Д.Пістун та ін.). Промислові і аграрні територіальні утворення є складовими частинами інтегрального ВТК. Зазначимо, що поняття «промисловий територіальний комплекс» стало більш поширеним, ніж «аграрно-територіальний комплекс». Це пов'язано з необхідністю розглядати у більшості випадків сільське господарство разом з переробною промисловістю. Тому в літературі і практиці управління поширений термін «агропромисловий комплекс».

Петербурзьким вченим М.Т.Агафоновим були виділені районно-галузеві комплекси машинобудування, харчової індустрії, будівельних матеріалів. Ці виробничо-територіальні утворення можна розглядати як подальший прояв диференціації вже при дослідженні промислових комплексів окремих територій. Важливий вид промислових територіальних комплексів — промисловий вузол. Є відмінності між промисловим вузлом. що являє собою промислові підприємства одного великого населеного пункту (зосереджений вузол) або декількох сусідніх (розосереджений вузол) і містобудівним — групу промислових підприємств, розташованих на одному майданчику міського мікрорайону або району.

Процеси міжгалузевої коопереції та інтеграції спричинили виникнення такого феномена, як міжгалузеві комплекси.

Найбільшу увагу географи приділяли вивченню регіональних агропромислових. паливно-енергетичних, лісовиробничих комплексів.

Виробничо-територіальні комплекси не завжди чітко пов'язані з конкретними регіонами. На основі покладів корисних копалин, рекреацій-

37

них. лісових та інших ресурсів, які не укладаються в межі одної територіальної одиниці, формуються специфічні ареальні комплекси.

У визначенні складу всіх ВТК територіальна ознака є провідною. Так. до ТВК входять усі виробничі об'єкти, розташовані в межах ареалу ііого розповсюдження. Галузеві і міжгалузеві комплекси утворюють підприємства однієї або кількох галузей певної території. В обох випадках склад комплексу в першу чергу визначається на основі територіального критерію, а вже потім з'ясовується функціональна взаємозалежність елементів. що базуються на різноманітних зв'язках між ними.

Виробничо-територіальні системи (ВТС). на відміну від ВТК. виділяють за іншими особливостями. Провідна роль в їх творенні належить прямим виробничим зв'язком підприємств. До цих систем, як правило, входить лише частина виробничих об'єктів певного ТВК, а окремі їх елементи можуть бути за межами його території (властивість територіальної дискретності). Тому ВТС називають дискретними, або функціональними, тим самим підкреслюючи їх основні особливості. Для таких утворень характерні тісні взаємозв'язки елементів. Вилучення окремих з них унеможливлює подальше функціонування системи. У цьому відмінність системи від комплексу, який не змінюється за будь-якої часткової зміни складу елементів. Для комплексу також характерна велика неоднорідність елементів та зв'язків. Проте не варто надавати надто великої уваги проблемі розрізнення понять «комплекс» і «система». Обидва вони є системними об'єктами, до яких можна застосовувати методи і підходи загальної теорії систем.

Територіальна дискретність тривалий час залишала функціональні ВТС поза полем зору географів, які традиційно вивчали континуальні територіальні об'єкти (країни, райони, міста). Тому не випадково, що перші спроби виділення функціональних ВТС не були сприйняті. Однак у подальшому ситуація дещо поліпшилася, оскільки географи стали розглядати територіальну дискретність і континуальність у діалектичній єдності. Функціональні ВТС об'єднують господарства регіонів у народногосподарський комплекс країни, сприяють міжнародній економічній інтеграції.

Ініціаторами дослідження функціональних ВТС були українські еко-номікогеографи М. М. Паламарчук, О.І.Шаблій, О.Г.Топчієв. З цієї проблеми вийшли з друку цікаві праці також російських географів (П. М.Алампієва, К. І. Іванова, В. С. Міхеєвої, П. Я. Бакланова). Так, В.С.Міхеєвою запропонована концепція багатостадійних систем виробництва. Елементами таких систем є групи об'єктів, шо використовують одну й ту ж сировину, випускають однакову продукцію і являють собою окрему стадію виготовлення будь-якого кінцевого продукту. Залежно від напряму зв'язків, числа маршрутів та співвідношення кількості початкових і кінцевих стадій виділяються 16 типів багатостадійних територіальних систем виробництва (БТСВ). Усі вони локалізовані у межах економічного району. Слід зазначити, шо БТСВ не вичерпують усієї різноманітності функціональних дискретних ВТС навіть стадійного типу. Стадія може складатися з об'єктів, що використовують одну й ту ж сировину. випускають різну продукцію, або споживають різні компоненти цієї сировини. чи випускають окремі частини якогось складного продукту. Крім

38

того, до функціональних ВТС часто входять підприємства, які використовують відходи основних виробництв, а також ті, що забезпечують нормальне їх функціонування (наприклад, ремонтні).

Особливий підхід до вивчення БТСВ застосував П. Я. Бакланов. На чого думку, кожна система включає стадії (вузли — за термінологією П.Я. Бакланова) ресурсів, виробництва, споживання, а також лінії переміщення між ними. Останні -краще включати до середовища системи. оскільки вони. як правило, не є тільки її атрибутами, а обслуговують й інші виробничі та невиробничі системи.

Найменш опрацьованими з функціональних дискретних ВТС є питання їх територіальної структури. Треба обгрунтувати умови територіального розриву окремих їх стадій і елементів, а також територіального узгодження між собою різних систем. Термін «виробничо-територіальна система» часто використовується для означення не тільки функціональних дискретних утворень, а й будь-яких виробничо-територіальних поєднань (інтегральних ТВК, галузевих і міжгалузевих ВТК). Таке широке трактування терміну допустиме і доцільне з позицій понятійної уніфікації виробничо-територіальних системних об'єктів. Разом з тим можна одночасно використовувати декілька найменувань зазначених об'єктів. Виходячи з позицій загальної теорії економічної і соціальної географії, усі вони кваліфікуються як виробничі суспільно-територіальні системи.